Справа № 420/14818/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду 23.06.2023 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» до Одеської митниці в якій позивач просить суд:
1. Визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000013/2 від 05.01.2023 року;
2. Визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000025 від 05.01.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.01.2023 ТОВ «ОТОМАН», діючи в інтересах ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» на підставі Договору № 11/06-20 від 11.06.2020, звернулось до відповідача - Одеської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України), у зв'язку із імпортуванням на територію України товару (митна декларація № 23UA500500000285U0 від 05.01.2023), а саме - мандарин свіжий, сорту NOVA, вагою 19900,00 кг (нетто), країна виробництва - Туреччина. Після подання Декларантом МД, відповідачем було відправлено повідомлення Декларантові, в якому ним вимагаються додаткові документи, окрім тих документів, які були подані раніше та які передбачені ч. 2 ст. 53 МКУ. 05.01.2023 Декларантом було спочатку отримано від відповідача рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000013/2 від 05.01.2023, а згодом того ж дня - картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000025 від 05.01.2023. У Рішенні про коригування в якості підстави для витребування додаткових документів та збільшення митної вартості відповідачем зазначено таке: « 1) відповідно до пп.в) п1 4.10 ст.58 Митного кодексу України (далі - МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Згідно п. 7 зовнішньоекономічного договору від 18.03.2022 № 20/22 товар повинен бути упакований та маркований, але у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі) не містять дані про числові значення такої складової митної вартості, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) п. 3.1 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 18.03.2022 № 20/22 передбачено 100% передоплату або 100% оплату протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем але, в наданий до митного оформлення рахунок-фактурі (інвойс) від 26.12.2022 № АВС2022000000086 не містить умов оплати за товар». Позивач зазначає, що відповідно до розділу А.9 умов CРТ Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Відповідно до п. 7.2 Контракту на поставку № 20/22 від 18.03.2022 (далі - Контракт), обов'язок упаковки і маркування Товару покладений на Постачальника. Витрати з пакування та маркування товару покладаються на Постачальника. Ці витрати закладаються самостійно Постачальником у вартість товару і додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають. У п. 3.2 Контракту прямо передбачено, що якщо в товаросупровідних документах та/ або інвойсі або в інших документах, що стосуються поставки товару, яка здійснюється відповідно до певного інвойсу, не зазначено умову оплати поставки такого товару відповідно до п. 3.1. Контракту, то вважається, що 100% вартості такого товару, що поставляється на підставі певного інвойсу, має бути сплачено Постачальнику протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем, що підтверджується ВМД. Тобто сторонами Контракту в п. 3.2. фактично закріплено обрання післяплати як умови оплати за замовчуванням, якщо інше не передбачено товаросупровідними документами або інвойсом. В свою чергу Контракт надавався відповідачу до митного оформлення та він був ознайомлений з його змістом.
Ухвалою судді від 28.06.2023 залишено позовну заяву без руху та встановлено 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали, а саме для надання до суду належним чином (нотаріально) засвідчених перекладів на державну мову всіх документів, доданих до позовної заяви, що складені іноземною мовою та доказів сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн.
Ухвалою судді від 17.07.2023 відкрито провадження по справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
02.08.2023 до суду надійшов відзив (вх. №ЕС/8202/23) Одеської митниці з проханням відмовити у задоволенні позову посилаючись на наступне. На виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) №23UA500500000285U0 від 05.01.2023 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000013/2 від 05.01.2023, а саме: 1) відповідно до пп.в) п1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Згідно п. 7 зовнішньоекономічного договору від 18.03.2022 № 20/22 товар повинен бути упакований та маркований, але у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі) не містять дані про числові значення такої складової митної вартості, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) п. 3.1 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 18.03.2022 № 20/22 передбачено 100% передоплату або 100% оплату протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем але, в наданий до митного оформлення рахунок-фактурі (інвойс) від 26.12.2022 № ABC2022000000086 не містить умов оплати за товар. Оскільки надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості.
Ухвалою суду від 07.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання (вх..№ЕС/8202/23 від 02.08.2023) представника відповідача - Язаджи В.С., про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
07.08.2023 до суду надійшла (вх..№ЕС/8497/23) заява позивача з проханням компенсувати понесені позивачем судові витрати на підготовку нотаріально завіреного перекладу на українську мову іншомовних документів, поданих разом з позовом, а саме 3885,00 грн, шляхом стягнення таких витрат з відповідача.
07.08.2023 до суду надійшла (вх..№ЕС/8513/23) відповідь на відзив відповідача в якій позивач зазначає наступне. Наведені відповідачем причини для коригування митної вартості не можна вважати обґрунтованими, адже обставини, на які спирається відповідач у Рішенні та відзиві, взагалі не відповідають дійсності, вони лише ґрунтуються на ігноруванні дійсних фактів, а також на хибному тлумаченні норм митного законодавства та даних, з наданих до митного оформлення документів. Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження Позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. А що стосується картки відмови, яка винесена на підставі рішення про коригування митної вартості, то у разі неправомірності такого рішення, така картка відмови автоматично стає неправомірною.
Інших заяв/клопотань по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що 18.03.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (Покупець) та фірмою «Hilen Paketleme Tarim Orman Urunleri Gida Tas. Hay. Kuy. Bil. Ith. San. ve Tic. Ltd» (Туреччина) (Постачальник) було укладено Контракт №20/22 на поставку, за умовами якого Постачальник зобов'язаний поставити, а Покупець прийняти та оплатити Товар, зазначений в Замовленні Покупця та у виставлених на його підставі Інвойсах, що є невід'ємною частиною цього Контракту, в порядку та на умовах, обумовлених у Контракті.
Пункт 1.2 Контракту: Поставка Товару здійснюється партіями. Кількість кожної партії Товару узгоджується Сторонами і визначається в Замовленнях, наданих Покупцем на кожну партію Товару. Загальна кількість поставленого Товару складається з кількості, зазначеної в інвойсі по кожній партії Товару.
Пункт 2 Контракту: Загальна сума контракту складається із сум всіх Інвойсів, що будуть виставлені Постачальником на підставі Замовлень Покупця протягом усього строку дії цього контракту. Покупець зобов'язаний оплатити вартість тільки тієї кількості Товару, яку він замовив відповідно до узгоджених Замовлень. Ціна Товару вказується в інвойсах на оплату по кожній окремій партії Товару. Валютою платежу є Долар США.
Пункт 3 Контракту: Оплата за Товар здійснюється Покупцем за однією з наступних умовах: - 100% передплати; або - 100% протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення Товару Покупцем, що підтверджується ВМД. Якщо в товаросупровідних документах та/або Інвойсі або в інших документах, що стосуються поставки Товару, яка здійснюється відповідно до певного Інвойсу, не зазначено умову оплати поставки такого Товару відповідно до п. 3.1 цього Контракту, то вважається, що 100% вартості такого Товару, що поставляється на підставі певного Інвойсу, має бути сплачено Постачальнику протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення Товару Покупцем, що підтверджується, ВМД. Оплата Товару здійснюється Покупцем на підставі інвойсу. Оплата Товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на банківські реквізити Постачальника, зазначені в інвойсі. За письмовим розпорядженням Постачальника розрахунки за Товар можуть проводитися на рахунки третіх осіб, зазначені Постачальником, що узгоджується в Додатковій угоді до даного Контракту.
Пункт 4.2 Контракту: Постачальник може здійснювати поставку за цим Контрактом на наступних умовах «Інкотермс 2020»: СРТ - «ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО» (місце / порт відправлення / призначення вказується в інвойсі) термін «фрахт/перевезения оплачено до ...» означає, що Постачальник здійснює поставку Товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, Постачальник зобов'язаний оплатити витрати до перевезення Товару до названого місця призначення. Це означає, що Покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки Товару у вищезазначений спосіб. Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення Товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. У випадку здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками, перехід ризику відбувається в момент передачі товару першому з них. Термін СРТ зобов'язує Постачальника здійснити митне очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися незалежно виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення. Сторони можуть обрати й інші умови поставки Товару, ніж ті, що зазначені, в цьому пункті, про що має бути укладено додаткову угоду до цього Контракту.
Пункт 7 Контракту: Товар постачається Покупцеві в тарі Постачальника, призначеної для транспортування свіжих цитрусових, фруктів і овочів, яка включається у вартість Товару та поверненню, компенсації не підлягає. Обов'язок упаковки і маркування Товару покладений на Постачальника. Витрати на матеріали та роботи з пакування та маркування Товару покладаються на Постачальника. Ці витрати закладаються самостійно Постачальником до Вартості Товару і додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають (а.с.46).
З метою митного оформлення отриманого товару позивачем для підтвердження їх митної вартості до Одеської митниці було подано митну декларацію № (МД) № 23UA500500000285U0 від 05.01.2023, у якій було визначено митну вартість товарів, що імпортуються, за основним методом - за ціною контракту.
Для підтвердження митної вартості товару декларант надав наступні документи:
- рахунок-фактура (інвойс) № АВС202200000086 від 26.12.2022;
- автотранспортна накладна від 26.12.2022;
- фітосанітарний сертифікат ЕС/TR А5014340 від 26.12.2022;
- сертифікат про походження товару U 0596988 від 26.12.2022;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів №20/22 від 18.03.2022;
- доповнення до внутрішнього договору (контракту) №1 від 09.02.2022;
- договір про надання послуг митного брокера № 11/06-20 від 11.06.2020;
- інформація про позитивні результати державних видів контролю №9516381.
В подальшому, 05.01.2023 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000013/2:
1) відповідно до пп. в) п. 1 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Згідно п. 7 зовнішньоекономічного договору від 18.03.2022 № 20/22 товар повинен бути упакований та маркований, але у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі) не містять дані про числові значення такої складової митної вартості, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) п.3.1 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 18.03.2022 № 20/22 передбачено 100% передоплату або 100% оплату протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем але, в наданий до митного оформлення рахунок-фактурі (інвойс) від 26.12.2022 №АВС2022000000086 не містить умов оплати за товар.
Митним органом було витребувано у позивача додаткові документи та останнім вони були надані одночасно з поясненнями.
Також відповідачем 05.01.2023 було видано картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000025.
За результатом проведеної консультації мiж митним органом та декларантом було обрано другорядний метод визначення митної вартості - резервний.
Тобто, поставлений товар було випущено у вільний обіг за результатом сплати позивачем різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, відповідно до розділу X Митного кодексу України.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно положень МК України, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 50 МК України, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Відповідно до ч.1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно із ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:
1) наявність розбіжностей між окремими документами;
2) наявність ознак підробки певних документів;
3) відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Відповідно до ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Частинами 1, 2 ст. 59 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням методу за ціною договору щодо ідентичних товарів, передбачено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.
Так, судом встановлено, що оскільки митну вартість товарів не можна було визначити шляхом використання методу, зазначеного у ст.58 МК України (метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості, було обрано метод визначення митної вартості другорядний: резервний метод.
Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини десятої статті 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Тобто у разі включення до ціни товару вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару.
Повертаючись до обставин справи, суд звертає увагу митного органу на пункт 7.2 Контракту від 18.03.2022: обов'язок упаковки і маркування Товару покладений на Постачальника. Витрати на матеріали та роботи з пакування та маркування Товару покладаються на Постачальника. Ці витрати закладаються самостійно Постачальником до Вартості Товару і додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають.
Отже, за умовами Контракту від 18.03.2022 ціна товару включає в себе вартість упаковки та пакування, у зв'язку з чим згідно з положеннями підпункту «в» пункту 1 частини десятої статті 58 МК України ці витрати не додаються до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначені митної вартості.
Аналогічна правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі № 815/6794/17 та у справі № 160/8775/18 від 18.12.2019, що враховує суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Щодо відсутності у рахунку-фактурі умов оплати товару, суд зазначає наступне.
У п. 3.2 Контракту прямо передбачено, що якщо в товаросупровідних документах та/ або інвойсі або в інших документах, що стосуються поставки товару, яка здійснюється відповідно до певного інвойсу, не зазначено умову оплати поставки такого товару відповідно до п. 3.1. Контракту, то вважається, що 100% вартості такого товару, що поставляється на підставі певного інвойсу, має бути сплачено Постачальнику протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем, що підтверджується ВМД.
Тобто сторонами Контракту в п. 3.2. фактично закріплено обрання післяплати як умови оплати за замовчуванням, якщо інше не передбачено товаросупровідними документами або інвойсом.
Умови оплати товару є вільним вибором сторін договору як і умова встановлення предоплат, післяплат чи часткових оплат. Умови оплати за товар не впливають на митну вартість такого товару з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 17.04.2018 по справі №815/329/17 та від 26.11.2020 по справі №540/2455/19.
Таким чином, факт оплати/не оплати позивачем отриманого товару не може впливати на його митну вартість.
Підсумовуючи викладене, надані ТОВ «Дунайська імпортна компанія» документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. Одеською митницею при прийнятті оскаржуваного рішення не було надано жодних доказів недостовірності заявленої позивачем вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
При цьому розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Що стосується витребування контролюючим органом додаткових документів у позивача, то суд зазначає, що лише у разі наявності розбіжностей у поданих декларантом до митного оформлення документах для підтвердження заявленої митної вартості товару, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані надати додатковий перелік документів. При цьому, витребування митним органом таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 820/231/16, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.
Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 по справі №1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем надано до Одеської митниці відповідні документи, які підтверджують митну вартість товарів за митними деклараціями, у відповідності до положень ч.2 ст.53 Митного кодексу України та які не містять розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.
На переконання суду правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу повинні були бути належним чином спростовані відповідачем.
Так, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 року по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (Онер'їлдіз проти Туреччини).
За встановлених обставин, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та у повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Відтак, наявність в оскаржуваному рішенні припущень митного органу свідчить про його невмотивованість.
З огляду на викладене, митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.
При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.
Митний орган зобов'язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також необхідно врахувати, що в ЄАІС відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також Інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі №818/1186/17.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» є такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у сумі 4294,40 грн (платіжне доручення №2059 від 19.06.2023 та платіжне доручення №2098 від 27.06.2023).
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» судового збору у розмірі 4294,40 грн.
07.08.2023 до суду надійшла заява (вх..№ЕС/8497/23) позивача про компенсацію судових витрат, а саме просить суд компенсувати понесені позивачем судові витрати на підготовку офіційного (нотаріально посвідченого) перекладу на українську мову іншомовних документів, поданих разом з позовом, а саме 3885,00 грн, шляхом стягнення таких витрат з відповідача. В поданій заяві представник позивача зазначає, що ухвалою суду від 28.06.2023 позов було залишено без руху через ненадання позивачем разом із позовною заявою нотаріального перекладу на українську мову документів, доданих до такої заяви, які складені іноземною мовою. 10.07.2023 позивачем було подано заяву про усунення недоліків позову, разом з якою був поданий офіційний переклад українською мовою документів, що складені іноземною мовою. 17.07.2023 судом було постановлено ухвалу, відповідно до якої було відкрито спрощене провадження в справі.
Позивач зазначає, що переклад документів здійснювався товариством з обмеженою відповідальністю «Максворд», з яким позивачем було укладено договір про надання послуг письмового перекладу № 60/271 від 19.05.2021. Переклад вищезазначених документів здійснювався на підставі замовлення № 420/14818/23 від 29.06.2023, що було надіслано позивачем на адресу Бюро перекладів. Відповідно до рахунку-фактури № 60/503-П від 06.07.2023 року, виписаного Бюро перекладів на ім'я позивача, вартість послуг письмового перекладу склала 3885,00 гривень. На підтвердження факту надання вищезазначених послуг між позивачем та Бюро перекладів було складено акт надання послуг № 60/503-П від 06.07.2023. Рахунок № 60/503-П від 06.07.2023 був оплачений в повному обсязі 11.07.2023, на підтвердження чого додається платіжна інструкція № 2172 від 11.07.2023.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Однак, відповідних заперечень від відповідача до суду не надходило.
Дослідивши надані сторонами докази та доводи щодо їх обґрунтованості, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.6 ст.137 КАС України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
Положеннями ч.7 ст. 137 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.8 ст.137 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем організовано здійснення перекладу документів з англійської та турецької мов, а саме: інвойс від 26.12.2022; товарно-транспортна накладна від 26.12.2022; фіто санітарний сертифікат від 26.12.2022; сертифікат походження від 26.12.2022; прайс-лист від 26.12.2022; лист-калькуляція; експортна митна декларація.
Підпис перекладача був засвідчений приватним нотаріусом.
На виконання вимог ч.5 ст. 137 КАС України, позивачем до суду були надані наступні документи: Договір №60/271 від 19.05.2021 про надання послуг письмового перекладу укладеного між позивачем та ТОВ «Максворд»; замовлення №420/14818/23 на здійснення письмового перекладу документів (з нотаріальним завіренням) від 29.06.2023; рахунок-фактура №60/503-П від 06.07.2023; платіжна інструкція №2172 від 11.07.2023 про сплату 3885,00 грн за послуги письмового перекладу ТОВ «Максворд».
Так, позивачем були понесені витрати у зв'язку із залученням перекладача у загальному розмірі 3885,00 грн.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем вже під час розгляду справи в суді та наданий до суду з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
Отже, суд вважає, що пов'язані з перекладом документів є судовими витратами у розумінні ст. 132 КАС України.
Таким чином, враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на залучення перекладача, вимоги представника ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» - адвоката Ситника О.П., в частині стягнення 3885,00,00 грн, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 72, 77, 80, 134, 142, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» - задовольнити.
Визнати противоправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000013/2 від 05.01.2023.
Визнати противоправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000025 від 05.01.2023.
Стягнути з Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» судовий збір у розмірі 4294,40 грн.
Стягнути з Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» судові витрати, пов'язані із залученням перекладача у розмірі 3885,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (68094, Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 40017905);
Відповідач - Одеська митниця як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, код ЄДРПОУ 44005631).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА