Справа № 420/19462/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд:
визнати протравними дії Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо відмови у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України звільнити штаб - сержанта Державної прикордонного служби України ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 17.10.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації через введення воєнного стану в Україні, з 11.07.2023 - у військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін). Батько дружини позивача є інвалідом ІІ групи і позивач здійснює догляд за ним. Позивач виявив небажання продовжувати проходити військову службу і 22.07.2023 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», до якого надав підтверджуючі документи. Однак листом від 24.07.2023 № 12/3871-23-вих. відповідач відмовив позивачу у звільнення з підставі відсутності визначених законодавством підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Зважаючи на неправомірність відмови у звільнення за наявності законних підстав для цього, позивач звернувся за судовим захистом із даним позовом.
Ухвалою судді від 04.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
30.08.2023 до суду від військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що за результатами розгляду рапорту позивача листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №12/3980-23-Вих від 26.07.2023 його було повідомлено, що відсутні відповідні копії документів, які покладають на особу військовослужбовця зобов'язання відповідно до закону утримувати батька дружини, а тому відсутні визначені законодавством підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. З системного аналізу норм права, які регулюють дані правовідносини, звільнення з військової служби військовослужбовця згідно пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України №2232-ХІІ прямо залежить від кровного споріднення та обов'язку по утриманню родичів (у даному випадку батьків позивача), в контексті здійснення обов'язку по утриманню батька дружини (тестя), то даний обов'язок на позивача чинним законодавством не покладено, оскільки цей обов'язок повинні здійснювати його діти, зокрема дружина позивача. Будь-яких належних і допустимих доказів обов'язку по піклуванню та утриманню батька дружини позивач не надав.
04.09.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою абзац 5 підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності документів, які підтверджують обов'язок військовослужбовця піклуватися про батька дружини, або ж у підтвердження факту здійснення постійного догляду за ним, або ж обов'язку підтвердження факту його утримувати тощо. Тобто, під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), у тому числі, в разі наявності одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, незалежно від того чи така особа потребує постійного догляду, чи утримує її військовослужбовець тощо. Отже, доводи відповідача у відзиві ґрунтуються на невірному тлумаченні норми закону, що регулює спірні відносини.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника 15 мобільного прикордонного загону № 413-ОС від 11.07.2023 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зарахованого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.07.2023 №957-ОС у розпорядження начальника НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону, який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 11 липня 2023 року.
14.07.2023 ОСОБА_1 подав рапорт в.о. начальнику НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону полковнику ОСОБА_2 , згідно якого позивач порушив клопотання про звільнення його з військової служби у запас за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю батька дружини, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
За результатами розгляду рапорту позивача листом начальника 15 мобільного прикордонного загону полковника ОСОБА_3 №12/3871-23-Вих від 24.07.2023 його було повідомлено, що відсутні відповідні копії документів, які покладають на особу військовослужбовця зобов'язання відповідно до закону утримувати батька дружини, а тому відсутні визначені законодавством підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану.
22.07.2023 позивач подав рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 полковнику ОСОБА_4 , згідно якого він повторно порушив клопотання про звільнення його з військової служби у запас за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю батька дружини, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До рапорту додано нотаріально засвідченні копії документів:
1) паспорт громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_6 , виданий Фрунзівським РВ УМВС України в Одеській області виданий 19 січня 1999 року;
2) паспорт громадянина України ОСОБА_5 серія НОМЕР_7 виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 05.02.2003 року;
3) свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_8 виданий 09 листопада 2002 року;
4) довідка до акту огляду МСЕК серія 2-18 ОА №059014 виданий 06.05.1999 року;
5) паспорт громадянина України ОСОБА_6 серія НОМЕР_9 виданий Фрунзівським РВ УМВС України в Одеській області 14 березня 2000 року;
6) свідоцтво про народження дружини ОСОБА_7 номер НОМЕР_10 виданий 25.08.1982 року.
Також до рапорту додано копії наступних документів:
1) посвідчення ОСОБА_6 серія НОМЕР_11 ;
2) посвідчення ОСОБА_6 .С УВС Одеської області №13444 від 27.06.1995 року; 3) Довідка Захарівської селищної ради Роздільняського району Одеської області від
4) акт проведення обстеження сім'ї від 20.07.2023 року;
5) акт обстеження матеріально-побутових умов від 20.07.2023;
6) консультативне заключення №159 від 20.07.2023;
7) висновок № 152 про наявність порушення функції організму, через які особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись.
За результатами розгляду рапорту позивача листом начальника 15 мобільного прикордонного загону полковника Валерія Падителя №12/3980-23-Вих від 26.07.2023 його було повідомлено, що відсутні відповідні копії документів, які покладають на особу військовослужбовця зобов'язання відповідно до закону утримувати батька дружини, а тому відсутні визначені законодавством підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану.
У відзиві представник військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) деталізував, що при оцінці поданих позивачем доказів враховано наступне:
- згідно копії паспорту НОМЕР_6 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ;
згідно копії паспорту НОМЕР_7 ОСОБА_5 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ;
- згідно копії паспорту НОМЕР_9 ОСОБА_6 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ;
- згідно акту проведення обстеження сім'ї від 20.07.2023, ОСОБА_1 надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_2 ;
- згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 20.07.2023, ОСОБА_1 , який мешкає за адресою АДРЕСА_2 проживає разом з ОСОБА_6 (тесть), АДРЕСА_2 , та ведуть спільний побут і мають взаємні права та обов'язки.
За позицією сторони відповідача, вказані документи суперечать один одному, зокрема різні адреси. Відповідач також підкреслює, що на даний час позивач військовослужбовець, а відтак не може надавати жодних соціальних послуг.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Системний аналіз абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав:
1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;
2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З огляду на матеріали справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , одружений з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_12 від 09.11.2002.
Батько ОСОБА_7 (дружина позивача) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є інвалідом ІІ групи згідно довідки МСЕ № 059014 (безстроково). Відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_11 ОСОБА_6 є ветераном війни - інвалідом війни з 1998 року.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки батько його дружини є особою із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зосереджує увагу суду на тому, що позивач зареєстрований за адресою, яка є відмінною від місця реєстрації батька дружини, що є особою з інвалідністю ІІ групи.
В силу п. 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Отже особа може бути зареєстрована лише з однією з адрес за власним вибором серед кількох місць свого проживання.
Поряд із тим, норма абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» не містить жодних застережень чи деталізацій, за наявності яких допускається її застосування, як-то обов'язкова реєстрація військовослужбовця та батька дружини за однією адресою.
Наслідком такого помилкового тлумачення відповідачем вказаної норми є його заперечення наявності у позивача законодавчо встановленого права на звільнення з військової служби.
Водночас, суд відхиляє посилання сторони позивача на акт обстеження сім'ї від 20.07.2023 за формою, затвердженою Наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2021 № 37, відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі», пункту 8 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 р. № 859 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, який встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (далі - соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги відповідно до переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної допомоги на дитину, якій не встановлено інвалідність, надання такій дитині соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. № 1161 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 9, ст. 306). Якщо у зв'язку з введенням в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного або воєнного стану фізична особа, яка надає соціальні послуги, та особа, якій вона надає соціальні послуги з догляду, стали внутрішньо переміщеними особами, компенсація призначається і виплачується за новим місцем їх проживання/перебування.
Однак ОСОБА_6 не відноситься до жодної з категорій осіб, що визначені пунктом 1 Порядку № 859 від 23.09.2020.
Суд також критично оцінює акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 20.07.2023, оскільки наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 28.04.2004 № 95 втратив чинність на підставі Наказу Міністерства соціальної політики № 190 від 04.07.2022.
В свою чергу, наказом Міністерства соціальної політики України від 04.07.2022 № 190 затверджено форми акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/ фактичного місця проживання особи, в т.ч. відповідно до пункту 9 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року № 1192.
Водночас, постановою від 02.08.2000 № 1192 затверджено Порядок надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею.
Однак ОСОБА_6 не є особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, що б обумовлювало потребу у підтвердженні факту спільного проживання та догляду.
В будь-якому разі, зазначені недоліки у поданих документах на спірні правовідносини самі по собі не впливають, адже не спростовують наявність обставини, з якою абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» пов'язує звільнення військовослужбовця в тому числі й під час воєнного та особливого стану, а саме за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-Х,ІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Суд зазначає, що, згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Разом з тим, як вказує позивач у позовній заяві, що не спростовано відповідачем, жодних дій командиром військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) щодо поданого позивачем рапорту про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, вчинено не було.
Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 , який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи.
У той же час, позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби наразі є передчасними, оскільки наказ про звільнення з військової служби приймається за результатом розгляду відповідного рапорту про звільнення з військової служби (абз.4 п.241 Положення №1153/2008).
В свою чергу, в даному випадку відповідачем не було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби, а отже вказаному рапорту не надавалась оцінка командуванням військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін).
За викладених обставин, позовні вимоги позивача належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 22.07.2023 з урахуванням висновків суду, що висвітлені у даному судовому рішенні.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, згідно з якою саме “небезпідставність” доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його часткового задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) (19602, Черкаська область, с. Руська Поляна; ЄДРПОУ 45144484) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 22.07.2023 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (15 мобільний прикордонний загін) розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.07.2023 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду, що встановлені у даному судовому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк