ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
14.09.2023Справа № 910/9555/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Вершиніної Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до Кредитної спілки "Експрес кредит юніон Україна"
про стягнення 84 000, 00 грн.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1;
від відповідача: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Кредитної спілки "Експрес кредит юніон Україна" (далі-відповідач) про стягнення коштів за договором вкладу у розмірі 84 000, 00 грн, з яких: 80 000, 00 грн - сума вкладу та 4 000, 00 грн - відсотки нараховані на суму вкладу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 50/09-21/ВЗ/В10 про залучення строкового внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (Вклад з приєднанням процентів до суми вкладу та поповнення) від 24.09.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.07.2023.
У судовому засіданні 27.07.2023 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 17.08.2023.
У судовому засіданні 17.08.2023 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 14.09.2023.
У цьому судовому засіданні судом винесено на розгляд питання щодо закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини не пов'язані із управлінням кредитною спілкою.
Представник позивача поклався на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 203/2501/15-ц.
У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту» (аналогічне застосування прецедентної практики ЄСПЛ викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 913/274/19).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає положенням ст. 4 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, мають господарський характер.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; 3) у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
При цьому, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.08.2019 року по справі № 914/804/18 дійшла висновку, що критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Судом встановлено, що заявлені вимоги виникли з договору № 50/09-21/ВЗ/В10 про залучення строкового внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (Вклад з приєднанням процентів до суми вкладу та поповнення) від 24.09.2021, укладеного між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою "Експрес кредит юніон Україна".
Такі відносини не пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності кредитної спілки відповідача. Хоча позивач і є членом останньої, спірні обставини між ними виникли з договірних відносин та стосуються повернення грошових коштів, залучених відповідачем фінансовою установою на позикових умовах.
З наведеного слідує, що даний спір не належить до юрисдикції господарського суду в силу прямої вказівки п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарські суди не розглядають справи у спорах щодо правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
У судових засіданнях представник позивача повідомив, що не звертався до місцевого районного суду із аналогічними позовними вимогами до відповідача - Кредитної спілки "Експрес кредит юніон Україна", а також зазначив, що спірні правовідносини виникли через неповернення вкладу, спір не пов'язаний з управлінням спілкою.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Суд приймає до уваги той факт, що жодна особа не може бути позбавлена права на звернення до суду за захистом свого порушеного права, разом з тим, мають враховуватися загальні положення щодо юрисдикції суду який має розглядати спір.
Враховуючи що позивач не звертався до районного суду із аналогічним позовом до відповідача у даному спорі, відповідно позивач не обмежується у доступі до правосуддя в даному випадку.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Разом з тим, з урахуванням приписів ст. 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України у суду відсутні правові підстави розгляду по суті даної справи за участю фізичної особи.
Суд зазначає, що спір між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою "Експрес кредит юніон Україна" про стягнення коштів за договором вкладу у розмірі 84 000, 00 грн, з яких: 80 000, 00 грн - сума вкладу та 4 000, 00 грн - відсотки нараховані на суму вкладу не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги заявлений позивачем предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги містять ознаки цивільного спору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Згідно ч. 2 ст. ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів України та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд відзначає, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
УХВАЛИВ:
1. Провадження у справі № 910/9555/23 за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки "Експрес кредит юніон Україна" про стягнення 84 000, 00 грн. - закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 19.09.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, протягом десяти днів з дня її проголошення, з урахуванням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Щербаков С.О.