ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" вересня 2023 р. Справа №909/88/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Желік М.Б.
суддів Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
за участі секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства “Виробничо-конструкторське об'єднання “МААНС” б/н від 10.08.2023 (вх. №01-05/2611/23 від 11.08.2023)
на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2023 (суддя Стефанів Т.В., повний текст складено 18.07.2023)
у справі № 909/88/23
за позовом Приватного підприємства “Виробничо-конструкторське об'єднання “МААНС”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрокомпанія Прикарпаття”
про визнання недійсним пункту 7.1 договору поставки № 06-М-210610/7 від 10.06.2021
за участі представників сторін: не з'явилися.
ВСТАНОВИВ:
Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2023 у справі №909/88/23 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрокомпанія Прикарпаття” від 19.06.2023 (вх. № 7155/23 від 20.06.2023) про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Приватного підприємства “Виробничо-конструкторське об'єднання “МААНС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрокомпанія Прикарпаття” 40 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, відкрити апеляційне провадження та скасувати додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2023 у справі №909/88/23 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Свою позицію скаржник обґрунтовує тим, що господарським судом не враховане те, що даний спір не є складним за доказовою базою, не містить складних розрахунків; підготовка відзиву не потребувала вивчення значного обсягу фактичних даних, тощо. Натомість в межах даної справи в суді першої інстанції проведено 4 судових засідання, у яких представник відповідача брав участь особисто лише у двох. З процесуальних документів ним підготовлено лише клопотання про продовження процесуальних строків; відзив на позов та клопотання про відкладення розгляду справи, що з огляду на заявлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним з складністю даної справи.
Окрім того, скаржник звертає увагу суду на практику суддів за ідентичними спорами, зокрема, де ВКО “МААНС” в межах справ № 917/185/23 та 927/193/23 звертався з вимогами про визнання недійсним пункту 7.1. договору, а саме визнання недійсною третейську угоду у вигляді третейського застереження, в яких за результатами розгляду заяв про ухвалення додаткових рішень про відшкодування витрат на правничу допомогу зменшували заявлений до стягнення розмір з огляду на його неспівмірність зі складністю справи.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 11.08.2023 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
14.08.2023 ухвалою Західного апеляційного господарського суду скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2023; зупинено дію оскарженого рішення; відкрито апеляційне провадження; встановлено учасникам строк на надання відзиву на апеляційну скаргу; призначено розгляд справи на 23.08.2023.
Представником скаржника подано до суду клопотання (вх. ЗАГС №01-04/5588/23 від 23.08.2023) про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання призначене на 23.08.2023; та про призначення наступного судового засідання за участі представника скаржника в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
23.08.2023 представником ТОВ “Агрокомпанія Прикарпаття” подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а додаткове рішення залишити без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, натомість позивачем зі змісту поданих ним заперечень таких доводів не вбачається. Акцентує увагу на тому, що відсутність клопотання сторони виключає можливість суду самостійно зменшувати заявлений розмір. При цьому, звертає увагу на те, що позивач заявивши позов у даній справі діяв недобросовісно з метою створення штучних процесуальних перешкод у розгляді справи № 874/13/22 щодо видачі наказу на примусове виконання рішення Третейського суду при Рівненській торгово-промисловій палаті від 02.09.2022 у третейській справі №1/04-2021.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у ній.
06.09.2023 представником скаржника подано до суду клопотання (вх.ЗАГС 01-04/5991/23 від 06.09.2023) про розгляд справи без участі представника ПП “ВКО “МААНС”.
В судове засідання 06.09.2023 сторони участі не забезпечили. Докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про їх поінформованість про розгляд апеляційної скарги у межах даної справи в суді апеляційної інстанції.
За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов'язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України”).
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії” зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, учасники були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги слід задоволити частково, оскаржене додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2023 у справі №909/88/23 скасувати, прийнявши нове рішення про часткове задоволення заяви ТОВ “Агрокомпанія Прикарпаття”, з огляду на наступне.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13.06.2023 у позові ПП “Виробничо-конструкторське об'єднання “МААНС” до ТОВ “Агрокомпанія Прикарпаття” про визнання недійсним пункту 7.1 договору поставки № 06-М-210610/7 від 10.06.2021 відмовлено.
20.06.2023 до господарського суду від представника відповідача надійшла заява від 19.06.2023 (вх. Г/с І.-Фр.о № 7155/23 від 20.06.2023) про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, в якій останній просить стягнути з позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000 грн. До поданої заяви представником долучено договір про надання правової допомоги АБ-20 від 04.01.2022; додаткова угода від 06.03.2023, акт приймання послуг, рахунок на оплату, платіжна інструкція №12940 від 13.06.2023 та докази надсилання заяви з додатками позивачу у справі.
Представництво інтересів відповідача в господарському суді Івано-Франківської області здійснювалося адвокатами Войцехівським О.В., повноваження якого підтверджуються ордером серії АІ №1359638 від 06.03.2023; свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №000571 від 28.12.2018 видане Радою адвокатів Чернігівської області на підставі рішення №69 від 30.11.2018. та Білан Н.М., повноваження якого підтверджуються ордером серії АТ №1040009 від 04.04.2023; свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №762 від 09.02.2011 видане головою обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на підставі рішення №6 від 09.02.2011.
Судом встановлено, що відповідач в порядку положень ст. 124 ГПК України подав попередній розрахунок суми судових витрат в розмірі 40000 грн. з першою заявою по суті (відзив вх. Г/с І.-Фр.о. №3848/23 від 13.03.2023).
З долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що 04.01.2023 між адвокатським об'єднанням “Легаллітіс” та ТОВ “Агрокомпанія Прикарпаття” укладено договір № АБ-20 про надання правової допомоги, за умовами якого адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити надання правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати необхідні для виконання договору.
Між сторонами договору укладено ряд додаткових угод, а саме: додаткову угоду від 30.12.2022, додаткову угоду від 06.03.2023 та додаткову угоду від 04.07.2023.
Додатковою угодою від 30.12.2022 до договору сторони домовились внести зміни до п. 6.1 договору № АБ-20 від 04.01.2022 про надання правової допомоги та змінити термін дії вказаного договору до 03.01.2024.
Додатковою угодою від 04.07.2023 до договору сторони домовились внести зміни до договору № АБ-20 від 04.01.2022 про надання правової допомоги, а саме: в пункті 2 замість словосполучення “Господарському суді Полтавської області” зазначити та вважати вірним словосполучення “Господарському суді Івано-Франківської області”; в пункті 1 замість словосполучення “Господарському суді Полтавської області” зазначити та вважати вірним словосполучення “Господарському суді Івано-Франківської області”; в найменуванні послуги замість словосполучення “Господарському суді Полтавської області” зазначити та вважати вірним словосполучення “Господарському суді Івано-Франківської області”.
06.03.2023 між адвокатським об'єднанням “Легаллітіс” та ТОВ “Агрокомпанія Прикарпаття” укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № АБ-20.
Відповідно до умов п. 1 додаткової угоди від 06.03.2023 до договору клієнт доручив Адвокатському об'єднанню здійснити представництво його інтересів у Господарському суді Івано-Франківської області, Західному апеляційному господарському суді та Верховному Суді по судовій справі № 909/88/23 за позовом ПП “Виробничо-конструкторське об'єднання “МААНС” про визнання недійсним пункту 7.1 договору поставки № 06-М-210610/7 від 10.06.2021.
Згідно з п. 2 додаткової угоди вартість послуг з надання правової допомоги згідно з пунктом 1 цієї додаткової угоди у суді першої інстанції становить 40000 грн.
Перелік наданих послуг та їх вартість зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), що підписується сторонами. Підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) є підставою для здійснення клієнтом оплати Адвокатському об'єднанню ціни (вартості послуг (п. 3 додаткової угоди).
Згідно п. 3.2 договору вартість послуг (гонорар) складається з щомісячної абонентської плати, сума якої визначена сторонами в додатку №1. Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню на підставі окремо виставлених рахунків-фактур додаткову винагороду у випадку: (1) надання Адвокатським об'єднанням послуг/робіт, які не передбачені пакетом абонентського обслуговування та/або (2) у випадку успішного виконання завдання клієнта, враховуючи індивідуальний характер завдання клієнта (з врахуванням складності, цінності для клієнта та інших обставин виконання завдання).
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 13.06.2023 Адвокатське об'єднання передало, а клієнт прийняв належним чином надані послуги (виконані роботи) згідно з додатковою угодою від 06.03.2023: надання правової допомоги (представництво інтересів) у господарському суді по судовій справі № 909/88/23 за позовом ПП “Виробничо-конструкторське об'єднання “МААНС” про визнання недійсним пункту 7.1 договору поставки № 06-М-210610/7 від 10.06.2021 вартістю 40000 грн. Для оплати зазначених послуг Адвокатське об'єднання виставило відповідачу рахунок на оплату № 40 від 13.06.2023.
Згідно з інформаційним повідомленням АТ “ПУМБ” про зарахування коштів № 12940 від 13.06.2023 грошові кошти в сумі 40000 грн. перераховані відповідачем на користь Адвокатського об'єднання із призначенням платежу “Оплата послуг зг. рах. № 40 від 13.06.2023, по договору про надання правової допомоги № АБ-20 від 04.01.2022 (за представництво у господарському суді по спр. 909/88/23)”.
Таким чином, відповідач належними та допустимими доказами підтвердив понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у справі №909/88/23 в розмірі 40 000,00 грн.
29.06.2023 представником позивача подано до господарського суду заперечення щодо заяви про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив суд відмовити ТОВ “Агрокомпанія Прикарпаття” в ухваленні додаткового рішення про стягнення з позивача понесених судових витрат. Свої заперечення обґрунтовував тим, що строк дії договору про надання правової допомоги від 04.01.2022 №АБ-20 закінчився 03.01.2023; заявлені до стягнення судові витрати є неспівмірними зі складністю справи, завищеними та такими, що не відповідають критеріям реальності, з огляду на те, що адвокатом Войцехівським О.В. не надано жодного доказу щодо кількості часу витраченого на відповідні дії. Натомість, платіжна інструкція №12940 від 13.06.2023 не є безумовною підставою оплати гонорару адвокату, вона лише свідчить про зарахування таких коштів на рахунок адвоката Войцехівського О.В.
Натомість, 12.07.2023 представником відповідача подано додаткові пояснення у справі, в яких він зазначає, що строк дії договору про надання правової допомоги був пролонгований сторонами ні підставі додаткової угоди від 30.12.2022, натомість додатковою угодою від 06.03.2023 до договору про надання правової допомоги встановлено фіксовану вартість послуг за представництво інтересів ТОВ “Агрокомпанія Прикарпаття” в господарському суді під час розгляду даної справи. При цьому, вказує, що процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):
- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
У статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” як “форма винагороди адвоката”, але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Колегія суддів зазначає, що гонорар адвоката Войцехівського О.В. встановлений за погодженням сторін у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником відповідача, а отже є визначеним. З огляду на зазначене подання детального опису виконаних робіт (наданих послуг) та обсягу затраченого часу на їх надання не є необхідним, чим спростовуються заперечення позивача. Схожий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт ( наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складової принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключно прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правової допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару із складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду судом справи, тощо.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Досліджуючи питання співмірності понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, враховуючи принципи реальності судових витрат, їх розумності, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Загальне правило щодо розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Така позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №906/598/19, додатковій постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №915/324/20.
У постанові Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №907/746/17 зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У такому разі суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 “Лавентс проти Латвії” (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах “Ніколова проти Болгарії” та “Єчюс проти Литви”, п.п. 79 і 112).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Колегія суддів в обґрунтування підстав для зменшення заявленого до стягнення відповідачем розміру правових витрат понесених ним у господарському суді Івано-Франківської області в межах даної справи зазначає, що справа не є складною, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив значний час.
Окрім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що адвокат Войцехівський О.В. представляв інтереси відповідача в межах справи №874/9/22 за заявою ПП “ВКО “МААНС” про скасування рішення Третейського суду при Рівненській Торгово-промисловій палаті від 02.09.202 у справі № 1/04-2021 про стягнення збитків, неустойки, згідно третейського застереження, що міститься у договорі поставки №06-м-210610/7 від 10.06.2021, а відтак, приходить до висновку про його обізнаність з фактичними обставинами справи, що також свідчить про неспівмірність заявлених до стягнення витрат зі складністю справи та її значенням для сторін.
З огляду на викладене, враховуючи конкретні обставини цієї справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, обсяг заперечень проти позову, витрачений адвокатом час, колегія суддів приходить висновку, що визначений представником відповідача розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги, наданої у справі №909/88/23 в сумі 40 000, 00грн, є завищеним, таким, що не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для позивача.
Таким чином, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, суд дійшов висновку про те, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених відповідачем при розгляді даної справи, що можуть бути стягнуті з позивача, є 20 000, 00грн.
Підсумовуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд не забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, натомість доводи апелянта знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ПП “ВКО “МААНС” слід частково задоволити, а додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2023 у справі № 909/88/23 скасувати, прийнявши нове рішення.
Враховуючи проведення судового засідання без участі сторін, у відповідності до положень ч.5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення постанови у цій справі є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Вимоги апеляційної скарги Приватного підприємства “Виробничо-конструкторське об'єднання “МААНС” б/н від 10.08.2023 (вх. №01-05/2611/23 від 11.08.2023) - задоволити частково.
2. Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2023 у справі № 909/88/23 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрокомпанія Прикарпаття” від 19.06.2023 (вх.№7155/23 від 20.06.2023) про ухвалення додаткового рішення - задоволити частково.
Стягнути з Приватного підприємства “Виробничо-конструкторське об'єднання “МААНС” (вул. Грушевського, буд. 28, м. Здолбунів, Здолбунівський район, Рівненська обл., 35705; ідентифікаційний код 36921697) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрокомпанія Прикарпаття” (вул. Галицька, буд. 93, м. Тисмениця, Івано-Франківський район, Івано-Франківська обл., 77400; ідентифікаційний код 41481188) 20000 (двадцять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в господарському суді Івано-Франківської області.
3.На виконання постанови місцевому господарському суду видати відповідний наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 18.09.2023.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.