61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
31 травня 2010 р. Справа № 2-а-1774/10/1806
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадженняі у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми на постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.01.2010р. по справі № 2-а-1774/10/1806
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни",
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми та просив постановити рішення, згідно якого зобов'язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки у сумі 3944,30 грн. та за 2009 рік. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач, всупереч положенням ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не підвищує йому пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на відсутність протиправної бездіяльності з його боку.
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.01.2010 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1: зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за 2007 рік за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року в розмірі 703,87 грн. та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року в розмірі 715,23 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні порядку виплати допомоги особам, які мають статус «дитина війни», прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ухвали Конституційного Суду України від 19.05.2009 року, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова підлягає зміні, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач має статус дитини війни, отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми, що підтверджується копією пенсійного посвідчення позивача серії ААА №388700 (а.с.8) та визнається сторонами по справі.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач не підвищує пенсію позивачу у встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»розмірі, посилаючись на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача - обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до приписів ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року. При цьому, зазначені висновки суду ґрунтувались на рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року та від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, якими визнано неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” та п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" у 2006 році.
Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Щодо позовних вимог, предметом яких є зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2007-2008 роках, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що у 2007 році відповідач не здійснював підвищення пенсії позивачу, а у 2008 році діяв у відповідності з положеннями п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до якого підвищення пенсії відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" проводиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 року - 48,1 гривні, з 1 липня 2008 року - 48,2 та з 1 жовтня 2008 року - 49,8 гривні.
При цьому, пунктом 12 ст.71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік, з урахуванням статті 111 цього Закону.
Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за 6-рп/2007року (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення п. 12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”.
Відповідно до п. 41 розд. 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в наступній редакції: Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008р. (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.41 розд.2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені, а також мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до положень ч.2 ст. 152 Конституції України, ч.2 ст. 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у відповідача обов'язку підвищувати пенсію позивача відповідно до ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 12 ст. 71 ЗУ „Про Держбюджет України на 2007 рік” та п.п.41 розділу 2 ЗУ „Про Держбюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ці норми втратили чинність, а тому не підлягали застосуванню.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 р., з таких підстав. Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно ч. 3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку підвищення пенсії особам, які мають статус дітей війни не можуть бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 р. та правильність підвищення пенсії позивача згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», колегія суддів зазначає наступне. Судом обґрунтовано було встановлено, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 р. має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»встановлюється не розмір мінімальної пенсії, з якого обчислюється підвищення особам, які мають статус «дитини війни», а конкретний розмір такого підвищення, що суперечить змісту ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 р., якою встановлюється розмір такого підвищення - до 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і постановою Кабінету Міністрів України. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 р., іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Не приймаються до уваги колегії суддів посилання відповідача на ухвалу Конституційного Суду України від 19.05.2009 року, що містять матеріали справи, оскільки зазначеною ухвалою Пенсійному фонду України було відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення терміна "мінімальна пенсія за віком", що міститься у статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тлумачення терміна (словосполучення) "мінімальний розмір пенсії за віком", використаного в частині першій статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", а отже, відповідна справа (подання) на пленарному засіданні Конституційного Суду України не розглядалася питання по суті не вирішено, а ухвала від 19.05.2009 року є процесуальною, оприлюднена не була, та не має властивості обов'язковості, притаманної для рішень та висновків Конституційного Суду України, вона не породжує ніяких правових наслідків, окрім неможливості розгляду відповідного подання Конституційним Судом України у зв'язку з відсутністю встановленого Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України" права на конституційне подання та непідвідомчістю Конституційному Суду України вирішення питань піднятих у поданні.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р. Крім того, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" не встановлює нової соціальної виплати, а передбачає підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії саме відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а отже, положення ч.3 ст.28 не є перешкодою для застосування розміру мінімальної пенсії за віком, порядок визначення якої встановлений частиною 1 статті 28 зазначеного Закону, для розрахунку підвищення пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Разом з тим, беручи до уваги, що відповідач протягом 2008 році, керуючись положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, підвищував пенсію позивачу на суму, конкретно визначену в даній постанові, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано враховані дані суми при розрахунку частини пенсії, що підлягає доплаті позивачу.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеного підвищення пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" позивач має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено суб'єктний склад спірних правовідносин.
При цьому, не приймаються до уваги колегії суддів посилання відповідача на те, що виплата підвищення, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не належить до пенсійних виплат, здійснення яких віднесено до повноважень Пенсійного фонду України та його територіальних органів, оскільки стаття 6 зазначеного Закону не встановлює нової окремої соціальної виплати, а передбачає підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії територіальними органами Пенсійного фонду України особам, що мають статус дитини війни, призначених та виплачуваємих відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Колегія суддів зазначає, що обставини віднесення витрат на проведення відповідних виплат до видатків Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України не належить до предмету доказування, оскільки позивач в даному випадку не є суб'єктом відповідних бюджетних правовідносин.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо підвищення позивачу пенсії (щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії) на 30% мінімальної пенсії за віком та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади -Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Колегія судді вважає, що суд першої інстанції правомірно зобов'язав відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу та провести відповідні виплати у конкретно визначеному грошовому розмірі.
Так, відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
До виключних повноважень Пенсійного фонду України та його територіальних управлінь належить призначення, здійснення нарахування та перерахунку пенсії, щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, а суд здійснив лише розрахунок розміру підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яке в порушення вимог діючого законодавства не було нараховано та виплачено позивачу і зобов'язав відповідача реалізувати його повноваження, шляхом здійснення перерахунку пенсії та виплати недоотриманої позивачем частини пенсії, а отже, застосував спосіб захисту прав позивача, передбачений п.2 ч.3 ст.105 КАС України та прийняв рішення відповідно до положень п.2 ч.2 ст.162 КАС України.
При цьому, правильність розрахунків, проведених судом першої інстанції, відповідачем не оспорюється.
Крім того, колегія суддів зазначає, що враховуючи похилий вік позивача, те що позивач не повинен стежити за внесенням будь-яких змін в діючому законодавстві, відповідно - перевіряти правомірність дій суб'єкта владних повноважень при виконанні ним своїх обов'язків, покладених Державою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не застосував ст.99, 100 КАС України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог за 2006-2008 роки є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Разом з тим, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, предметом його позовних вимог було зобов'язання відповідача нарахувати на його користь недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період з 2006 року по 2009 рік включно.
Судом же першої інстанції були вирішені лише позовні вимоги щодо виплати відповідної допомоги за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року. Щодо решти позовних вимог, то спір в цій частині судом першої інстанції не вирішувався.
При цьому, колегія суддів вважає, що вищезазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як зазначалося вище, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності у відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” з 22.05.2008р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.41 розділу 2 ЗУ „Про Держбюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність, а тому не підлягала застосуванню.
При цьому, Законом України "Про Державний бюджет на 2009 рік" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей" не зупинено. Відповідно до ч.2 ст. 54 Закону України " Про Державний бюджет на 2009 рік " розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Відповідним Законом, який встановлює підвищення до пенсії дітям війни є Закон України “Про соціальний захист дітей війни”.
Отже, відповідач у 2009 році повинен був діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у 2009 році продовжував, як і у 2008, нараховувати та сплачувати відповідне підвищення позивачу в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», а саме - 49,80грн.
Такі дії відповідача колегія суддів вважає протиправними та такими, що не відповідають вимогам діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
При цьому, виходячи з положень ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” , ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ст.54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік", із змінами, внесеними Законом України від 6 листопада 2009 року N1715-VI, ч.2 ст.152 Конституції України, колегія суддів вважає, що позивачу у період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року пенсія повинна була бути підвищена: у січні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40), у лютому на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40); у березні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40); у квітні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40); у травні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40); у червні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40); у липні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40); у серпні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40); у вересні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40), у жовтні на 149,40 грн. (498 х 30% = 149,40); у листопаді на 171,90 грн. (573 х 30% = 171,9); у грудні 171,90 грн. (573 х 30% = 171,9), а всього на 1837,80 грн.
З матеріалів справи вбачається, що розмір підвищення до пенсії позивача, як дитини війни, у період з січня по грудень 2009 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" становив 49,80 грн. щомісяця.
Отже, за період 01.01.2009 року по 31.12.2009 року позивачу було підвищено пенсію, як дитині війни 597,60 грн. (49,80 х 12 = 597,60)
Таким чином, за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року позивачу в порушення вимог ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не підвищено пенсію на 1240,20 грн. (1837,80 - 597,60 = 1240,20).
Колегія суддів вважає, що вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати на його користь недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2009 рік підлягають частковому задоволенню.
При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги, колегія суддів виходить з положень ч.2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача на отримання пенсії в повному обсязі, та зобов'язуючи відповідача вчинити певні дії, суд повинен враховувати правовідносини, що склалися між сторонами та форму можливої реалізації повноважень відповідача.
Як вбачається зі змісту ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", вона передбачає підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком особам, визначеним в даному Законі.
Отже, відповідне підвищення є складовою частиною пенсії позивача.
З системного аналізу положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. N 22-1 вбачається, що основною формою реалізації повноважень районних управлінь Пенсійного фонду України у сфері спірних правовідносин є призначення та перерахунок пенсій, а тому колегія суддів, враховуючи зазначене, а також правовідносини, що склалися між сторонами та положення п.2 ч.3 ст.105, п.2 ч.2 ст.162 КАС України вважає, що права позивача повинні бути захищені шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року в розмірі 1240,20 грн.
Відповідно до пункту 2 ст.201 КАС України вирішення не всіх позовних вимог або питань є підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції.
Враховуючи те, що судом першої інстанції не вирішено всі позовні вимоги та відсутні підстави для скасування постанови суду, передбачені ст.202 КАС України, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ч. 2 Закону України № 1691-VI, ст.ст. 160, 167, 195, 197, 201 п.2, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми залишити без задоволення.
Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 06.01.2010 року по справі №2-а-1774/10/1806 змінити, задовольнивши частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни" в частині вимог, які стосуються зобов'язання нарахувати на користь позивача недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2009 рік, та, доповнивши резолютивну частину постанови суду першої інстанції текстом наступного змісту:
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року в розмірі 1240,20 грн. (одна тисяча двісті сорок грн. 20 коп.).
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України в порядку цивільного судочинства.
Головуючий суддя< підпис >Бенедик А.П.
Судді< підпис >
< підпис >Кононенко З.О. Калиновський В.А.
< Список > < Текст >