61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
20 квітня 2010 р.Справа № 2-а-434/10/1670
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Зеленського В.В.
за участю секретаря судового засідання Житєньової Н. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2010р. по справі № 2-а-434/10/1670
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Генеральної прокуратури України ,
Державного казначейства України < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про визнання бездіяльності незаконною, зобов"язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Генеральної прокуратури України , Державного казначейства України, в якому просила:
- визнати бездіяльність Генеральної Прокуратури України стосовно порушення конституційного права позивача на оскарження прийнятого рішення, неприйняття жодного (ніякого) рішення по поданій ним заяві про вчинений злочин у відповідності до вимог ст. 97 КПК України, та (або) ненадання позивачу постанови за наслідком перевірки його заяви від 10.08.2009р. за №21 про вчинений злочин адвокатом ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 - незаконною.
- зобов'язати Генеральну Прокуратуру України прийняти рішення та повідомити позивача про прийняте рішення в строк 10 днів по поданій мною заяві, у відповідності до вимог ст. 97 КПК України, від 10.08.2009р. за №21, про вчинений злочин адвокатом ОСОБА_2 та гр.. ОСОБА_3;
- стягнути з відповідача Державного Казначейства України на користь позивача, на відшкодування завданої йому моральної шкоди бездіяльністю Генеральної Прокуратури України з приводу неприйняття жодного (ніякого) рішення по заяві про вчинений злочин від 2610.08.2009р. за №21 про вчинений злочин адвокатом ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3, порушення його конституційного права на оскарження прийнятого рішення Генеральною Прокуратурою України передбаченого та забезпеченого ст.55 Конституції України, ч.4 ст.12 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.99-1, 236-1 КПК України, стосовно неприйняття жодного (ніякого) рішення по поданій мною заяві 10.08.2009р. за №21 про вчинений злочин адвокатом ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 - кошти в сумі 1690 гривень 00 копійок.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2010 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою відкрити провадження по справі, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд по суті позовних вимог в іншому складі суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч.2 ст.2, ч. 2 ст.4, ч.2 ст. 6, п. 2 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Генеральної прокуратури України із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності адвоката ОСОБА_2 та гр.. ОСОБА_3, а саме: від 10.08.2009р. за №21.
Вказана заява, на думку позивача, не було розглянута та не було надано відповіді позивачу, як це передбачено ст. 97 КПК України, тобто постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи не прийняті, що привело до порушення процесуальних прав позивача , гарантованих ст. ст.99-1, 236-1 КПК України.
Приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини регулюються кримінально-процесуальним законодавством та їх вирішення передбачено в порядку кримінального судочинства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно до п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З адміністративного позову вбачається, що позивач зверталась до Генеральної прокуратури України із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності адвоката ОСОБА_2 та гр.. ОСОБА_3.
Однак, як зазначив позивач, жодного з передбачених ст. 97 КПК України рішень в передбачені Кримінально-процесуальним Кодексом України строки по заяві позивача не приймалося.
Колегія суддів зазначає, що позивач оскаржує бездіяльність органів прокуратури щодо не прийняття рішення по заяві про порушення кримінальної справи та не надання постанови за результатами перевірки та розгляду заяви про порушення кримінальної справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 236 КПК України дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 3 Кримінально-процесуального Кодексу України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Отже, кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
У зв'язку з цим необхідно зазначити, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Предметом розгляду даної справи є бездіяльність, на думку позивача, органів прокуратури, яка полягає в неприйняття рішення по заяві про порушення кримінальної справи та не наданні постанови за результатами перевірки та розгляду заяви про порушення кримінальної справи, а тому діяльність посадових осіб органів прокуратури не належить до сфери управлінської діяльності, є процесуальною, а тому не може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.199, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2010р. по справі № 2-а-434/10/1670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Дюкарєва С.В.
Судді< підпис >
< підпис >Зеленський В.В. Катунов В.В.
< Список > < Текст >
Повний текст ухвали виготовлений 26.04.2010 р.