16 вересня 2010 р.Справа № 2-а-10585/09/1570
Категорія:2.11.3Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
Одеській апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
доповідача судді -Турецької І.О.
суддів -Стас Л.В., Косцової І.П.
за участю секретаря -Скоріній Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ескаро-Україна»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
Позивач, в особі товариства з обмеженою відповідальністю «Ескаро-Україна»(далі -ТОВ «Ескаро-Україна»), звернувшись з зазначеним позовом до відповідача просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси ( далі по тексту ДПІ у Київському районі м. Одеси) № 0002362301/0 від 12.08.2009 р. та № 0002372301/0 від 12.08.2009 р..
В обґрунтування позовних вимог товариство посилалося на те, що висновок відповідача щодо необхідності віднесення заборгованості за договорами поставки, яку було належним чином погашено в повному обсязі до безповоротної фінансової допомоги є необґрунтованим та безпідставним та зазначав, що товариство не має ані обов'язків, ані повноважень щодо контролю за операціями з векселями (зокрема, часом їх вчинення), які здійснювали ТОВ «Торговий дім «Геніус»та ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»зі своїми контрагентами.
Заборгованість за договорами поставки була ним належним чином погашена в повному обсязі.
Позивач не погоджувався з висновками акту перевірки, згідно якого, до складу податкового кредиту неправомірно включена сума податку на додану вартість у розмірі 426 386,91 грн. та вважав, що в даному випадку здійснювати утримання та внесення до бюджету податку зобов'язано було ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ», а у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього.
ТОВ «Ескаро-Україна»також зазначало, що ДПІ у Київському районі м. Одеси невірно визначено розмір штрафних санкцій з податку на додану вартість, оскільки безпідставно застосувало додаткову штрафну санкцію в розмірі 50 % згідно пп. 17.1.6 пп. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. №2181 -ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі по тексту Закон №2181 -ІІІ) .
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року позовні вимоги ТОВ «Ескаро-Україна»були задоволені.
Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси № 0002362301/0 від 12.08.2009 р. про визначення товариству суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 2 230 932 грн. і штрафних санкцій в сумі 2 104 829 грн., а всього на суму 4 335 761 грн. та № 0002372301/0 від 12.08.2009 р. про визначення товариству суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 426 387 грн. та штрафних санкцій в сумі 426 387 грн., а всього на суму 852 774 грн..
ДПІ у Київському районі м. Одеси, не погоджуючись з постановленим рішенням оскаржила його, зазначивши в апеляційній скарзі, що судом при розгляді справи не прийнято усіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи.
Апелянт вважав, що податкові повідомлення-рішення прийняти в межах повноважень і на підставі діючого законодавства, яке регулює правовідносини між сторонами. Також апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначав, що поставка товарів між ТОВ «Торговий дім «Геніус»та ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»не відбувалася, так як згідно даних інформаційної системи, останні припинили свою діяльність.
Крім того, за ствердженнями апелянта самі векселі є недійсними, оскільки не містять весь необхідний перелік реквізитів та безперервний ряд індосаментів, що засвідчують перехід прав за векселем до ТОВ «Титул Інвест».
Апелянт просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача в своїх запереченнях на апеляційну скаргу вважала рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.
Згідно з вимогами статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлене рішення з додержанням вимог даної статті, а ухвалене рішення є законним, обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, виходячи з наступного.
Одеським окружним адміністративним судом було встановлено, що 25.05.2007 р. між ТОВ «Ескаро-Україна»та ТОВ «Торговий дім «Геніус»було укладено договір поставки № 15, за умовами якого, останній зобов'язувався поставити та передати у власність позивачу товар, а ТОВ «Ескаро-Україна»зобов'язувалося прийняти товар і оплатити його на умовах договору.
Згідно видаткових накладних протягом 2008 р. ТОВ «Торговий дім «Геніус»було відвантажено, а ТОВ «Ескаро-Україна»було отримано товару на суму 5136666 грн.
Згідно акту звірення взаєморозрахунків, складеного між ТОВ «Ескаро-Україна»та ТОВ «Торговий дім «Геніус», станом на 01.06.2008 року заборгованість позивача перед ТОВ «Торговий дім «Геніус» склала 3897592,81 грн.
Відповідно до укладеної між зазначеними підприємствами додаткової угоди до договору поставки № 15 від 25.05.2007 р., сторони домовились погасити заборгованість векселями.
Згідно акту прийому-передачі простого векселя від 09.06.2008р. ТОВ «Ескаро-Україна»передало, а ТОВ «Торговий дім «Геніус»прийняло прості векселі: АА0431323 -номіналом 960898,00 гривень, АА0431324 -номіналом 970000,00 гривень, АА0431325 -номіналом гривень 970000,00, АА0431326 -номіналом 978694,81 гривень (характеристика для всіх: валюта -гривня, місце складання -м. Одеса, дата складання 09.06.2008 року, строк платежу -на вимогу, емітент векселя -ТОВ «Ескаро-Україна»).
Зворотний бік кожного векселя містить безперервний ряд індосаментів, що засвідчують перехід прав за векселем до ТОВ «Тітул Інвест», яким векселі було пред'явлено до платежу та передано ТОВ «Ескаро-Україна»відповідно: АА0431323 -12.06.2008р., сплачено 24.06.2008р.; передано емітенту 25.06.2008р., АА0431324 -26.06.2008р., сплачено 04.07.2008р., передано емітенту 04.07.2008р., АА0431325 -04.07.2008р., сплачено 22.07.2008р., передано емітенту 23.07.2008р., АА0431326 -23.07.2008р., сплачено 30.07.2008 р., передано емітенту 31.07.2008 р..
При цьому суд першої інстанції, врахував, що акти пред'явлення векселів до платежу від 12.06.2007р., 26.06.2007р., 04.07.2007р., 23.07.2007р. у тексті містять описку, а саме замість 2008р. зазначено 2007 рік, що свідчить лише про неуважність виконавця, оскільки оплату за векселями проведено у безготівковій формі саме у 2008 році, про що свідчать відповідні платіжні доручення, залучені до матеріалів справи як належні докази.
Крім того, 27.03.2008 р. між ТОВ «Ескаро-Україна»та ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»було укладено договір поставки № 16, за умовами якого останнє зобов'язувалося поставити та передати у власність позивача товар, а ТОВ «Ескаро-Україна»зобов'язувалося прийняти товар і оплатити його на умовах договору .
Згідно видаткових накладних ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»було відвантажено, а ТОВ «Ескаро-Україна»було отримано товару на суму 5584132,84 грн..
Акт звірення взаєморозрахунків станом на 11.06.2008 р. свідчить, що заборгованість ТОВ «Ескаро-Україна»перед ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ» склала 5044132,64 грн.
Відповідно до умов укладеної між даними підприємствами додаткової угоди № 1 від 12.06.2008 р. до договору поставки № 16 від 27.03.2008 р., зазначена заборгованість мала бути погашена векселями.
04.08.2008 р. між ТОВ «Ескаро-Україна»та ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»було складено акт прийому-передачі простого векселя, згідно з яким ТОВ «Ескаро-Україна»передало, а ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»прийняло прості векселі з наступними характеристиками: АА0431337 -номіналом 1200000 гривень, АА0431338 -номіналом 1261033,16 гривень, АА0431339 -номіналом 1300000 гривень, АА0431340 -номіналом 1283099,48 (характеристика для всіх: валюта -гривня, місце складання -м. Одеса, дата складання 04.08.2008 р., строк платежу -на вимогу, емітент векселя -ТОВ «Ескаро-Україна»).
Кожний вексель на зворотному містить безперервний ряд індосаментів, що засвідчують перехід прав за векселем до ТОВ «Тітул Інвест», яким векселі було пред'явлено до платежу та передано ТОВ «Ескаро-Україна»відповідно: АА0431337 -04.08.2008р., сплачено 14.08.2008 р.; передано емітенту 13.08.2008 р., АА0431338 -18.08.2008 р., сплачено 26.08.2008 р., передано емітенту 27.08.2008 р., АА0431339 -28.08.2008 р., сплачено 03.09.2008 р., передано емітенту 04.09.2008 р., АА0431340 -05.09.2008 р., сплачено 23.09.2008 р., передано емітенту 24.09.2008 р. Оплату за векселями проведено у безготівковій формі, про що свідчать відповідні платіжні доручення, надані позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Розрішаючи справу по суті, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги наступне.
Згідно ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»вексель -цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до статті 75 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 р. (далі -Уніфікований Закон), простий вексель містить серед іншого, реквізит «дата складання».
Згідно ст. 76 Уніфікованого Закону документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених в ст. 75, не має сили простого векселя.
Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що такий реквізит, як «дата складання»векселів, переданих 04.08.2008 року ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ», зазначено в акті прийому-передачі простого векселя від 04.08.2008 р., зокрема -датою складання векселів зазначено - 04.08.2008 р., а дату складання векселів, переданих ТОВ «Торговий дім «Геніус»зазначено в акті прийому-передачі простого векселя від 09.06.2008 р. і вона є -09.06.2008 р.
При цьому зазначення цього реквізиту в акті прийому-передачі, а не в бланку векселя не може розглядатися як його відсутність, на що звертає увагу ст. 76 Уніфікованого закону.
За змістом статей 69, 77 Уніфікованого Закону у разі зміни тексту векселя, особи, які поставили свої підписи після цієї зміни, мають зобов'язання згідно зі змістом зміненого тексту; особи, які поставили свої підписи до цієї зміни, мають зобов'язання згідно зі змістом первісного тексту.
При викладених обставинах, на думку колегії суддів, оскільки ТОВ «Ескаро-Україна»поставлено підпис лише під первісним текстом, наступні зміни до тексту векселів не викликають для нього правових наслідків, у зв'язку із чим суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги внесення змін до тексту векселів, а саме -зазначення в графі «дата складання»дат, інших ніж 09.06.2008 р..
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Таким чином, зобов'язання ТОВ «Ескаро-Україна»щодо платежу ТОВ «Торговий дім «Геніус»за договором поставки № 15 від 25.05.2007 р. припинилося 09.06.2008 р. В цей же момент виникло зобов'язання ТОВ «Ескаро-Україна»щодо платежу за переданими ТОВ «Торговий дім «Геніус»векселями.
Зобов'язання ТОВ «Ескаро-Україна»щодо платежу ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ» за договором поставки №16 від 27.03.2008р. припинилося 04.08.2008 р.. В цей же момент виникло зобов'язання ТОВ «Ескаро-Україна»щодо платежу за переданими ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»векселями.
Безпідставним є твердження апелянта стосовно того, що ТОВ «Торговий дім «Геніус», відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 19.05.2008 р. по справі щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством, не мало право складати та підписувати первинні документи, пов'язані з проведенням фінансово-господарської діяльності.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, юридичну особу ТОВ «Торговий дім «Геніус»було припинено 12.06.2008р., а юридичну особу ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»було припинено 06.08.2008 р..
Згідно ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, внести до Єдиного державного реєстру запис щодо цього судового рішення. З дати внесення запису до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи застосовуються обмеження, передбачені, зокрема, частиною 2 ст. 35 цього Закону. Також державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення голови комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або іншу уповноважену особу. Тобто, внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи не є підставою вважати юридичну особу такою, що припинилася. Повинен бути окремий запис про припинення юридичної особи.
Слід зазначити, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.07.2009 р. стосовно ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»06.08.2008 р. внесено лише запис про судове рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством. Запису щодо припинення ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»- немає.
З огляду на наведе, зобов'язання ТОВ «Ескаро-Україна»щодо платежу ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ» за договором поставки припинилося 04.08.2008 р., а зобов'язання щодо платежу за переданими векселями виникли в момент, коли зазначена юридична особа не була припинена, та вона мала відповідну правоздатність.
Апеляційний суд не погоджується з твердженням апелянта стосовно того, що векселя на зворотному боці не містять безперервний ряд індосаментів.
Згідно зі статтями 16, 77 Уніфікованого Закону особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів.
Зобов'язання ТОВ «Ескаро-Україна»щодо платежу за переданими векселями було виконано в повному обсязі на користь ТОВ «Тітул Інвест», якому на час виконання належали усі права за векселями (на підставі належним чином оформленого безперервного ряду індосаментів)
Аналіз доказів свідчить про те, що зобов'язання ТОВ «Ескаро-Україна»щодо платежу ТОВ «Торговий дім «Геніус»та ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»за договорами поставки припинилися, а зобов'язання щодо платежу за переданими векселями виникли в момент, коли зазначені юридичні особи не було припинені, отже вони мали відповідну правоздатність.
При цьому, оскільки чинним законодавством не вимагається зазначення дати вчинення індосаменту, підстав вважати, що ТОВ «Торговий дім «Геніус»та ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»передали свої права за векселями наступним власникам (індосували векселі) після припинення юридичної особи немає.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав суду першої інстанції, а також суду другої інстанції доказів щодо безтоварності операцій, здійснених позивачем.
Вказані твердження апелянта не базуються на фактичних обставинах справи та повністю спростовуються документами про обіг товарів на складі ТОВ «Ескаро-Україна», що надані позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач має у своєму користуванні на правах оренди оптовий склад, розташований у м. Черкаси, на який за домовленістю із постачальниками, здійснювалися поставки товару, транспортом постачальника.
Відсутність відповідних транспортних документів не може свідчити про фіктивність операцій щодо поставки товару.
Такими чином, апелянтом в силу ст. 71 КАС України не спростовано обґрунтованість даних, викладених у адміністративному позові, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ствердження ДПІ у Київському районі м. Одеси щодо необхідності віднесення заборгованості за договором поставок, яку було належним чином погашено в повному обсязі, до безповоротної фінансової допомоги є необґрунтованим та безпідставним.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси № 0002372301/0 від 12.08.2009 року, яким ТОВ «Ескаро-Україна»визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 426 387 грн. та штрафних санкцій у сумі 426 387 грн. всього на суму 852 774 грн.
Судом першої інстанції було встановлено, що у травні 2008 року ТОВ «Ескаро-Україна»включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по поставкам товару від ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ», зокрема в розмірі 431522,50 грн.
Оскільки, ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»не сплатило до бюджету податок на додану вартість за продані товари, ДПІ у Київському районі м. Одеси робить висновок, що ТОВ «Ескаро-Україна»в порушення п. 1.3, п. 1.8, ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97 - ВР «Про податок на додану вартість»(далі по тексту Закон №168/97) неправомірно включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 426386, 91 грн..
Суд апеляційної інстанції не погоджується з даним висновком тому, що ТОВ «Ескаро-Україна»оплатило отриману від ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ»продукцію у повному обсязі з урахуванням ПДВ, про що також відповідач зазначив у своєму акті.
Згідно пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону №168/97 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Підпункти 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону №168/97 передбачають, що податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону №168/97 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, в даному випадку -дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету відповідно до п.10.1 ст. 10 Закону №168/97 є платники податку.
Пункт 1.3. ст. 1 Закону №168/97 передбачає, що платник податку це особа, яка зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, яким в даному випадку і виступає ТОВ «ВПФ-БАСТЕТ».
Слід зазначити, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для одного. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.
Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем неправомірно визначено розмір штрафних з податку на додану вартість, а саме в податковому повідомленні-рішенні від 12.08.2009 року № 0002372301/0 безпідставно застосовано додаткову штрафну санкцію в розмірі 50%, згідно п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 -ІІІ, який передбачає, що у разі якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі 50 відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Необхідно зауважити, що заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.
Згідно примітки до статті 112 КК України під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язків платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян. При цьому, відповідно до ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»для норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року з урахуванням положень пункту 22.4 щодо встановлення на перехідний період розмірів податкової соціальної пільги.
Виходячи із підпунктів 6.1.1 п. 6.1 статті 6 Закону соціальна пільга встановлюється у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року -для будь-якого платника податку.
Згідно ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 р. № 107-VI з 1 січня 2008 року розмір мінімальної заробітної плати було встановлено у розмірі 515 гривень.
Приймаючи до уваги вищевикладене, великий розмір заниженого податкового зобов'язання у 2008 році становив 772 500 гривень (515х0,5х3000 = 772500). Оскільки суму податкового зобов'язання з ПДВ було визначено в розмірі 426387 грн., суд апеляційної інстанції вважає, що додаткове застосовування ДПІ у Київському районі м. Одеси штрафної санкції у розмірі 50% згідно пп. 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 -ІІІ є неправомірним.
Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись 195-196, ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200, ч. 1 п.1 ст. 205, 206, 254 КАС України, склад колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2009 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ескаро-Україна»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяті днів з дня складання її в повному обсязі.
Доповідач-суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя І.П. Косцова