"15" вересня 2010 р. Справа № 55/129-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Білоконь Н. Д. , суддя Сіверін В. І.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
третьої особи - Марченко С.О., дор. № 20 від 18.03.2010 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третьої особи вх. № 2549Х/1-9 на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.10 по справі № 55/129-10
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ізюм
до Ізюмської міської ради Харківської області, м. Ізюм
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, м. Харків
про визнання права власності
Рішенням господарського суду Харківської області від 03.08.2010 р. по справі № 55/129-10 (суддя Гребенюк Н.В.) позов задоволено повністю. Визнано за Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 право власності на побудоване нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1.
Третя особа з рішенням місцевого господарського суду не погодилася, звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, 01.09.2010 р. звернувся із заявою, в якій просить розглянути справу без участі представника Ізюмської міської ради, зазначив, що про розгляді апеляційної скарги покладається на розсуд суду.
Позивач відзив на апеляційну скаргу також не надав, у судове засідання не з'явився, ухвала від 19.08.2010 р., надіслана на адресу позивача, зазначену в матеріалах справи, повернулася до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Таким чином, позивач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, у зв'язку з чим колегія суддів вважає можливим розглядати справу за відсутності представника позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши представника третьої особи, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням 31 сесії 4 скликання Ізюмської міської ради від 8 жовтня 2004 р. № 1307 суб'єктам підприємницької діяльності - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оформлено право оренди на незабудовану земельну ділянку комерційного призначення площею 65 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з метою будівництва закладу громадського харчування - піцерії, терміном на 25 років. Земельній ділянці була присвоєна адреса - АДРЕСА_1.
Рішенням Ізюмської міської ради 37 сесії 4 скликання від 28 січня 2005 р. № 1561 до вказаного вище рішення внесено наступні зміни: в частині, що стосується функціонального призначення об'єкту будівництва, замість закладу громадського харчування - піцерії - дозволити будівництво крамниці з продажу промислових товарів.
Рішенням Ізюмської міської ради 40 сесії 4 скликання від 28 квітня 2005 р. № 1727 переоформлено СПДФО ОСОБА_3 право оренди вказаної вище земельної ділянки на право спільної оренди з СПДФО ОСОБА_5.
Рішенням Ізюмської міської ради 55 сесії 4 скликання від 7 лютого 2006 року № 2345 внесені зміни до договору оренди земельної ділянки від 8 жовтня 2004 року - шляхом виведення зі складу орендарів земельної ділянки підприємця-фізичну особу ОСОБА_3, та дозволено внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 08 жовтня 2004 року, а саме, дозволити будівництво крамниці з продажу продовольчих товарів.
Рішенням Ізюмської міської ради 35 сесії 5 скликання від 16 травня 2008 року № 2168 внесені зміни за згодою сторін до договору оренди земельної ділянки від 08 жовтня 2004 року, відповідно до яких до складу орендарів введено ОСОБА_2.
На вказаній земельній ділянці був побудований магазин продовольчих товарів розміром 11,26 м х 5,15 м, загальною площею 58 м2.
Після оформлення технічної документації позивач звернувся в КП "Проектне бюро м. Ізюма", де йому було надано висновок від 28.01.2010 р. про можливість оформлення нежитлової будівлі в судовому порядку.
У вказаному висновку зазначено, що будівництво виконано самочинно з порушенням ДБН, а саме - з відхиленням від проекту. Крім того, у висновку вказано, що письмова згода сусідів не потрібна (а.с. 6).
На підставі викладеного позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на побудоване нежитлове приміщення - магазин продовольчих товарів.
Рішенням господарського суду Харківської області позов задоволено у повному обсязі.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Матеріали справи не містять будь-яких даних про оспорювання права власності відповідачем або невизнання цього права іншими особами. Навпаки, та матеріали справи свідчать про відсутність предмету спору про право власності, а сам позов направлений не на визнання права як такого, а узаконення самочинно збудованого майна.
Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Позивач земельну ділянку у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно з метою його збереження не отримував. З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_2 отримано в оренду земельну ділянку не під уже збудоване нерухоме майно, а для його будівництва, що робить неможливим судове визнання права власності на самочинно збудоване майно на підставі ч. 3 ст.376 ЦК України.
Матеріали справи свідчать, що на час прийняття рішення судом першої інстанції у позивача відсутній належний дозвіл на будівництво, у зв'язку з чим будівництво здійснено без відповідної проектної документації та з порушенням норм чинного законодавства.
Більш того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з наявної в матеріалах справи копії дозволу на виконання будівельних робіт № 9 від 15.03.2006 р. вбачається, що його було надано ОСОБА_5 (а.с. 23).
Позивачем доказів надання йому дозволу на будівництво продовольчих товарів не надано .
Приймаючи рішення про визнання права власності на самочинне збудоване майно без наявності у позивача наданої уповноваженим органом територіальної громади, а саме Ізюмською міською радою, дозволу на збереження об'єкту самочинного будівництва та надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, суд першої інстанції фактично взяв на себе обов'язки та повноваження територіальної громади в особі Ізюмської міської ради, вийшовши за свої повноваження при прийнятті судового рішення, які визначені господарсько-процесуальним законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Тобто у випадку наявності певних обставин для набуття права власності на нову річ заінтересована в цьому особа, повинна дотримуватися передбачених законом умов. Це свідчить про встановлення Цивільним кодексом України спеціального режиму правового регулювання відносин у сфері набуття права власності на новостворене нерухоме майно.
Тому не застосування судом при прийнятті оскаржуваного рішення про визнання за позивачем права власності на новостворене нерухоме майно спеціальних норм права, коли вони визначені законом, а застосування загальних норм права, є порушенням основних принципів права.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не встановлений факт, який є передумовою для набуття, а отже, і для визнання права власності на новостворене нерухоме майно, оскільки у відповідності до наведених вище норм закону, передумовою для виникнення права власності, а отже і його визнання, є прийняття нерухомого майна в експлуатацію.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. № 1243 передбачено затвердження акту державної приймальної комісії органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєстрацію в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.
Зазначений факт судом не встановлений, а отже, обов'язкова передумова набуття права власності позивачем не виконана.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини справи, зокрема, не залучено до участі у справі ОСОБА_5, якому було надано дозвіл на виконання будівельних робіт та не надано правової оцінки цьому дозволу.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим апеляційна скарга третьої особи підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п.1, 3, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу третьої особи задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 03 серпня 2010 року у справі № 55/129-10 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Білоконь Н. Д.
Суддя Сіверін В. І.
Повний текст постанови підписаний 17.09.2010 р.