Постанова
Іменем України
06 квітня 2010 року Справа № 5020-3/021
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1, виданий 07.11.2006, фізична особа-підприємець ОСОБА_2
відповідача: ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_2 від 19.04.2005,Фізична особа-підприємець ОСОБА_4
третьої особи: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Перлина Криму"
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємцяь ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 18 лютого 2010 року у справі № 5020-3/021
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, АДРЕСА_3)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
товариство з обмеженою відповідальністю "Перлина Криму" (вул. Колгоспна, 7, с. Родникове, м. Севастополь, 99810, вул. Леніна, 33 місто Севастополь, 99011)
про стягнення 22100,20 грн.
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Криму»про стягнення 22100,20 грн, з яких: 21062,50 грн.- заборгованість, 790,14 грн.- збитки від інфляції та 247,56 грн.- три вісотки річних.
Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 252,526, 625 Цивільного кодексу України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого позивачем товару.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 10.02.2010 р. здійснено заміну первісного відповідача на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4, також до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Перлина Криму».
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18 лютого 2010 року (суддя Головко В.О.) у справі № 5020-3/021 позов задоволено. З фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 стягнуто 22529,37 грн., з яких: 21062,50 грн.- основного боргу, 1179,50 грн.- збитки від інфляції, 287,37 грн.- 3% річних, а також державне мито в сумі 225,29 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. З фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Державного бюджету України стягнуто державне мито в розмірі 14,66 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, яким стягнути з нього на користь позивача 7700 грн. за придбаний товар, 288,85 грн. інфляційних втрат, 90,50 грн.- 3% річних, у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Підставами для скасування зазначеного рішення суду заявник скарги вважає нез'ясування місцевим господарським судом усіх обставин у справі, що призвело до необ'єктивного вирішення спору.
Як вказує скаржник, отриманий ним товар не відповідав раніше обумовленій сторонами якості, а тому частина обладнання була повернута ним позивачці, що підтверджується долученою до матеріалів апеляційної скарги накладною № 1083 від 30.09.2009 р. Враховуючи викладене, заявник скарги вказував на те, що фактично в його користуванні перебуває лише обізжаражувач вартістю 7700 грн., вартість якого й має бути з нього стягнута.
Крім того, заявник скарги вказував на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразилось у неналежному повідомленні його як сторони у господарській справі.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, призначеному на 06.04.2010 року сторони підтримали свої доводи та заперечення у повному обсязі.
Крім того, з метою встановлення факту повернення ним частини товару відповідачем було заявлено клопотання про виклик та допит в судовому засіданні свідка.
З огляду на те, що норми діючого Господарського процесуального кодексу України не передбачають такого засобу доказування як допит свідків, колегія суду зазначене клопотання відхилила. Крім того, особа, щодо допиту якої заявлено клопотання, не належить до осіб, участь у процессі яких передбачена статтею 30 ГПК України, у відповідності до приписів статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
14.08.2009 р. на підставі накладної № 4 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 поставила фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 товар, а саме: колонну РF 1465 вартістю 11450 грн., УФ (фільтр) обізжаражувач S12Q-РА /2 вартістю 7700 грн., кварцовий пісок 2-6 мм у мішках по 25 кг кожний у кількості двадцять п'ять мішків на суму 1162, 50 грн. Всього було поставлено товару на загальну суму 21062,50 грн. (а.с.10).
На оплату отриманого відповідачем товару позивачем було виставлено рахунок № 4 від 14.08.2009 року на суму 21062, 50 грн. (а.с.9).
Листом від 14.08.2009 за вих. № 24/09 товариство з обмеженою відповідальністю «Перлина Криму», директором якої є ОСОБА_4, гарантувало оплату рахунку № 4 від 14.08.2009 р. в сумі 21062,50 грн. у строк до 05.09.2009 р. (а.с.8). Особисто ОСОБА_4, як підприємцем, будь-яких листів позивачці не направлялося.
У зв'язку з несплатою відповідачем за отриманий ним товар, 19.11.2009 за вих. № 11 позивач скерувала на ім'я директора товариства з обмеженою відповідальністю «Перлина Криму»ОСОБА_4 листа з проханням погасити виниклу заборгованість.
Втім, як свідчать матеріали справи, на зазначену претензію відповідач не відреагував.
Вказані обставини з'явилися підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат на 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язання та подальшого звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Статтею 509 Цивільного кодексу України наведено поняття зобов'язання та підстави його виникнення, які згідно з частиною 1 статті 11 вказаного кодексу виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема з договорів та інших правочинів.
Згідно з частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Матеріалами справи встановлено, що 14.08.2009 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на підставі накладної № 4 поставила фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 товар на загальну суму 21062,50 грн. (а.с.10). Зазначена накладна підписана сторонами та скріплена їх печатками. Прийняття цього товару відповідачем не заперечувалося.
Отже, зобов'язання, що виникли між сторонами, є зобов'язаннями за договором купівлі-продажу, тому посилання місцевого господарського суду на положення статей 655, 692 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції знаходить цілком обгрунтованими.
Судом встановлено, що оплата за товар, отриманий за товаророзпорядчим документом відповідачем не здійснена. За таких обставин, враховуючи, що відповідно до ч.1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України і інших актів цивільного законодавства, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов в частині стягнення з відповдача суми основної заборгованості.
Доводи заявника скарги стосовно того, що частина товару була ним повернута позивачці, судова колегія знаходить непідтвердженими належними доказами, а тому визнає необгрунтованими.
Так, представлена до матеріалів апеляційної скарги накладна № 1083 від 30.09.09 р. про одержання ОСОБА_2 через ОСОБА_6 мультимедійного фільтру очищення води з наповненням у кількості 1 шт. не скріплена печатками відправника і одержувача, не містить їх кодів ЗКПО, підстав господарської операції, зазначень вартості та особливих характеристик товару, через кого його отримано та яка матеріально-відповідальна особа отримала товар, тобто ця накладна не може розцінюватись судовою колегією як належний письмовий доказ у справі в розумінні статей 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв'язку з чим повинна надати суду відповідні докази, судова колегія вважає вимоги апеляційної скарги в цій частині такими, що не мають жодного належного обґрунтування.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, господарським судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні витрати та 3 % річних, з посиланням на вимоги частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України .
З огляду на правильний розрахунок сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, господарський суд першої інстанції цілком обґрунтовано стягнув також з відповідача й судові витрати, посилаючись на приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Розглядаючи доводи заявника скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через неналежне повідомлення його про судові засідання, судова колегія вважає за доцільне звернути увагу на наступне.
Як свідчать матеріали справи, судова кореспонденція відправлялась на адресу відповідача, зазначеною у позовній заяві, а також за місцем його особистого проживання, зазначеному у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців(а.с.34), про що свідчать відповідні штампи на ухвалах господарського суду міста Севастополя у справі .
Згідно із пунктом 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/123, від 15.03.2007 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
З врахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду дійсної справи господарським судом сумлінно виконано вимоги чинного законодавства щодо належного повідомлення учасників судового процесу про дату, час і місце розгляду справи.
Отже, на підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно з'ясовані виниклі між сторонами права і обов'язки, вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому твердження відповідача про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення судова колегія не вбачає.
Керуючись статтями 101, 103 ( пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 18 лютого 2010 року у справі № 5020-3/021 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.І. Гонтар
В.М. Плут