Постанова
Іменем України
26 березня 2010 року Справа № 2-11/4813.1-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Видашенко Т.С.,
суддів Гонтаря В.І.,
Градової О.Г.,
за участю представників сторін:
позивача: Булгакова Владлена Юріївна, фірма "Шені";
відповідача: не з'явився, Малоріченська сільська рада;
третьої особи: не з'явився, державне підприємство "Алуштинське лісове господарство";
прокурор: Ковалевич Олег Михайлович, прокуратура АР Крим
розглянувши апеляційне подання прокуратури Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 14 січня 2010 року у справі № 2-11/4813.1-2009
за позовом фірми "Шені" (вул. Гагаріна, 14, кв. 28, місто Сімферополь, АР Крим, 95001)
до Малоріченської сільської ради (вул. Комсомольська, 8, село Малоріченське, місто Алушта, АР Крим, 98520)
третя особа державне підприємство "Алуштинське лісове господарство" (пров. Заводський, 6, місто Алушта, АР Крим 98500)
за участю прокуратури АР Крим (вул. Севастопольська, 21, місто Сімферополь, АР Крим, 95015)
прокурору міста Севастополя до відома (вул. Павліченко, 1, місто Севастополь, АР Крим, 99011)
про визнання незаконними та скасування рішення Малоріченської сільської ради
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2010 року (суддя С.С. Потопальський) задоволено позов фірми „Шені” до Малоріченської сільської ради, 3-тя особа: державне підприємство „Алуштинське лісове господарство” про визнання незаконними та скасування рішень Малоріченської сільської ради.
Визнано незаконним та скасовано рішення 29-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 11 вересня 2008 року № 29/12 „Про розгляд протесту прокуратури Автономної Республіки Крим від 03 вересня 2008 року № 07/4-540 вих./08”.
З Малоріченської сільської ради на користь фірми „Шені” стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду обґрунтовано тим, що рішенням Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року матеріали узгодження місця розташування земельної ділянки не затверджувались, згода на розроблення проекту відведення земельної ділянки не надавалась, отже, пункти 6, 7, 15 статті 151 Земельного кодексу України порушені не були.
Не погодившись з рішенням суду, прокуратура Автономної Республіки Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові.
Апеляційне подання мотивовано тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, прокуратура Автономної Республіки Крим посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано положення статті 1 Господарського процесуального кодексу України та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 березня 2010 року суддю Маслову З.Д. замінено на суддю Гонтаря В.І., головуючим суддею у справі призначено суддю Видашенко Т.С.
У судове засідання 26 березня 2010 року Малоріченська сільська рада та державне підприємство „Алуштинське лісове господарство” не з'явилися, про місце і час розгляду апеляційного подання були повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалась обов'язковою та є правом, а не обов'язком учасників судового процесу, а також те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційного подання, судова колегія ухвалила можливим розглянути справу за відсутністю учасників судового процесу, які не з'явились у судове засідання, за наявними в матеріалах справи доказами.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
12 липня 2006 року 5-ою сесією 5-го скликання Малоріченської сільської ради було прийнято рішення № 5/6 „Про надання фірмі „Шені” дозволу на збір матеріалів узгодження місцерозташування рекреаційного комплексу”.
Відповідно до вказаного рішення, Малоріченською сільською радою фірмі „Шені” надано дозвіл на збір матеріалів узгодження місця розташування земельної ділянки площею 13,00 (орієнтовано), розташованої в межах с. Сонячнегірське, між оздоровницею МЕІ та межами населеного пункту - с. Сонячнегірське, із земель Алуштинського держлісгоспу, для будівництва рекреаційного комплексу, за умови узгодження з Алуштинським держлісгоспом.
На рішення Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року Заступником прокурора Автономної Республіки Крим було подано протест від 03 вересня 2008 року № 07/4-540вих/08, у якому зазначено, що рішення прийнято з порушенням приписів статей 11, 12, 27, частини 1 статті 33 Лісового кодексу України, підпунктів 6, 7, 15 статті 151 Земельного кодексу України.
Розглянувши протест заступника прокурора Автономної Республіки Крим від 03 вересня 2008 року № 07/4-540вих/08, Малоріченською сільською радою було прийнято рішення № 29/12 від 11 вересня 2008 року, відповідно до якого протест прокуратури Автономної Республіки Крим було задоволено та скасовано рішення Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року „Про надання фірмі „Шені” дозволу на збір матеріалів узгодження місцерозташування рекреаційного комплексу”.
У січні 2009 року фірма „Шені” звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Малоріченської сільської ради, 3-тя особа: державне підприємство „Алуштинське лісове господарство” та просила визнати незаконним та скасувати рішення 29-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради від 11 вересня 2008 року № 29/12 „Про розгляд протесту прокуратури Автономної Республіки Крим від 03 вересня 2008 року № 07/4-540 вих./08”, обґрунтовуючи позовні вимоги посиланнями на приписи статті 151 Земельного кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України.
Обговоривши доводи апеляційного подання, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників фірми „Шені” та прокуратури, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційного подання та скасування оскарженого рішення господарського суду Автономної Республіки Крим виходячи з наступного.
Статтею 2 Закону України „Про оренду землі” від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV закріплено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 93 Земельного Кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на 12 липня 2006 року, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Статтею 123 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на 12 липня 2006 року, передбачалось, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Згідно зі статтею 151 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на 12 липня 2006 року, юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів” за № 427 від 31 березня 2004 року, вибір земельних ділянок проводиться до початку проектування об'єктів та полягає у здійсненні постійно діючою комісією з питань вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, утвореною відповідною радою або держадміністрацією, наступних дій: обстеження бажаного місця розташування об'єктів, погодження орієнтирного розміру земельної ділянки, умов її вилучення або зміни цільового призначення з урахуванням містобудівної документації, місцевих правил забудови та комплексного розвитку території та інше.
Результати роботи комісії оформляються актом, в якому крім всього іншого зазначається назва об'єкта, для розміщення якого здійснюється вибір земельної ділянки, його основні характеристики, орієнтовний розмір земельної ділянки з урахуванням перспективи її розширення тощо; основні характеристики земельної ділянки (правовий режим земель, склад угідь та їх продуктивність, якісна характеристика ґрунтового покриву, наявність особливо цінних земель, будівель, споруд, багаторічних та деревно-чагарникових насаджень тощо).
Акт вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів підписується головою і членами комісії, скріплюється печатками і разом з матеріалами, що використовувалися під час його складання, передається юридичній особі, для подання до сільської, селищної, міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації з метою прийняття відповідного рішення.
У разі неможливості вибору земельної ділянки в акті зазначається мотивоване обґрунтування відмови.
Таким чином, на підставі системного аналізу наведених норм чинного законодавства можливо дійти висновку про те, що вибір земельної ділянки є первісним етапом укладення договору оренди землі та має своєю метою визначення орієнтирного розміру земельної ділянки, її основних характеристик, в тому числі правового режиму земель, встановлення землевласників та землекористувачів, узгодження з ним можливого вилучення земельної ділянки та не полягає у вилученні земельної ділянки. Лише у випадку позитивного висновку комісії, який підтверджується підписанням Акту вибору земельних ділянок та його затвердження головою комісії, зацікавлена особа відповідно до статей 123 та 151 Земельного кодексу України звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради про відведення земельної ділянки. За відсутності порушень при зборі матеріалів узгодження місце розташування земельної ділянки та наданні усіх необхідних документів, відповідна рада або адміністрація приймає рішення про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням 5-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року не надавалась згода на розроблення проекту відведення земельної ділянки, а лише було надано фірмі „Шені” дозвіл на збір матеріалів узгодження місце розташування земельної ділянки.
У протесті Заступника прокурора Автономної Республіки Крим зазначено про порушення пунктів 6, 7, 15 статті 151 Земельного кодексу України. Однак, враховуючи, що рішенням Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року матеріали узгодження місце розташування земельної ділянки не затверджувались, згода на розроблення проекту відведення земельної ділянки не надавалась, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Автономної Республіки Крим про те, що пункти 6, 7, 15 статті 151 Земельного кодексу України Малоріченською сільською радою порушено не було.
Крім того, у протесті зазначено, що під час ухвалення рішення, Малоріченська сільська рада перевищила надані їй повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, визначені статтям 149, 151 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, а також порушила статтю 27 Лісового кодексу України, згідно якої вилучення лісових ділянок, яки перебувають у державній власності, площею більш ніж 1 га віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.
Але, згідно пункту 5 частини 1 статті 27 Лісового кодексу України, Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.
Відповідно до статті 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
Однак, рішенням 5-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року, земельна ділянка не вилучалась із користування Алуштинського держлісгоспу, а лише було надано фірмі „Шені” дозвіл на збір матеріалів узгодження місце розташування земельної ділянки.
Стосовно тверджень заявника апеляційного подання про не дослідження судом першої інстанції обставин щодо власника спірної земельної ділянки та її цільового призначення слід зазначити, що необхідність встановлення вказаних обставин виникає лише у випадку, коли вирішується питання щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Але, як вже зазначалось, рішенням 5-ої сесії 5-го скликання Малоріченської сільської ради № 5/6 від 12 липня 2006 року не надавалась згода на розроблення проекту відведення земельної ділянки, а було надано фірмі „Шені” лише дозвіл на збір матеріалів узгодження місце розташування земельної ділянки.
Щодо посилань прокуратури на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано положення статті 1 Господарського процесуального кодексу України, тобто не визначено факт порушення права особи, яка звернулась за його захистом, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати на те, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під порушеним правом, в його об'єктивному аспекті розуміється порушення правових норм гарантованих законом, які регулюють спірні правовідносини, суб'єктивний зміст порушеного права знаходиться свій прояв в порушені правових норм, які надають певні правові можливості позивачеві (стаття 93 Земельного кодексу України - суб'єктами права оренди на землю, в тому числі але не виключно є юридичні особи - які здійснюють щодо них право володіння, користування), при цьому не визнається право конкретної особи, як суб'єкта земельних правовідносин, яка повинна звертатись до суду за захистом свого особистого порушеного права.
Порушення права невід'ємно тягне за собою й порушення свободи особи, оскільки ці дві категорії в правовому розрізі, взаємно пов'язані та розуміють під собою певну правову можливість особи, яка реалізується в певних правовідносинах, вони є невід'ємними, визнається та забезпечується державою.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) справа № 1-10/2004 від 01 грудня 2004 року, під поняттям „охоронюваний законом інтерес”, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям „права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Автономної Республіки Крим про те, що у даній справі під порушеним інтересом розуміється прагнення фірми „Шені” реалізувати правові можливості щодо отримання в оренду спірної земельної ділянки шляхом затвердження відповідачем проекту відведення, передачі її в оренду та укладення відповідного договору.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто даний конституційно закріплений принцип діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування - принцип законності, - визначає, що останні в своїй діяльності діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, в іншу чергу вихід за межі наданих законом повноважень та прийняття рішення, яке суперечить вимогам Конституції та Законів України тягне за собою юридичну відповідальність у формі визнання незаконним та скасування протиправного рішення.
Статтею 77 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, встановлено, що спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема: визнання права, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також примусове виконання обов'язку в натурі.
На підставі викладеного, судова колегія вважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з урахуванням всіх обставин, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційне подання прокуратури Автономної Республіки Крим залишити без задоволення;
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2010 року у справі № 2-11/4813.1-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.С. Видашенко
Судді В.І. Гонтар
О.Г. Градова