Постанова
Іменем України
15 березня 2010 року Справа № 2-15/4645-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Прокопанич Г.К.,
Ткаченка М.І.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Кримської республіканської організації "Товариство сприяння обороні України" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 17 листопада 2009 року у справі № 2-15/4645-2009
за позовом Кримської республіканської організації "Товариство сприяння обороні України" (пр. Кірова, 1,Сімферополь,95011)
до торгово-виробничого концерну "Білонг" (пр. Кірова, 1,Сімферополь,95015)
про розірвання договору оренди та зобов'язання вчинити певні дії
Кримська республіканська організація "Товариство сприяння обороні України" звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до торгово-виробничого концерну "Білонг" про розірвання договору оренди майданчика по пр. Кірова, 1 у м. Сімферополі від 01.11.2002, виселення відповідача із прибудованих до будівлі по пр. Кірова, 1 у м. Сімферополі, торговельних приміщень, спонукання відповідача передати прибудовані торговельні приміщення до будівлі по пр. Кірова, 1 у м. Сімферополь позивачу.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 17 листопада 2009 року у справі № 2-15/4645-2009 в позові відмовлено.
Господарський суд першої інстанції виходив з того, що підстав для розірвання спірного договору оренди у судовому порядку не має.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Кримська республіканська організація "Товариство сприяння обороні України" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем були збудовані торговельні павільйони, які не були передбачені умовами договору оренди, що є істотним порушенням умов договору та є підставою для його розірвання.
У судові засідання, призначені на 08.02.2010 та 15.03.2008, представники сторін не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України -це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності представників сторін.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2002 між Кримською республіканською організацією "Товариство сприяння обороні України" (орендодавець) та торгово-виробничим концерном "Білонг" (орендар) було укладено договір оренди (аркуш справи 6).
Пунктом 1.1 зазначеного договору встановлено, що орендодавець передає орендарю у користування майданчик, розташований на крильці будівлі по зовнішнім контурам стін за адресою м. Сімферополь, пр. Кірова, 1. Вказаний майданчик являє собою необлаштований відкритий майданчик без комунікацій (води, опалення, електроенергії тощо) площею 170 кв.м, в тому числі 170 кв.м передається орендареві для обладнання торгових та господарських приміщень, на 62 кв.м облаштовується вестибуль загального користування.
Термін оренди обумовлений пунктом 1.2 договору оренди та становить з 01.12.2002 до 30.11.2012.
Згідно з пунктом 2.3 договору оренди орендар своїми силами та за власні кошти має право обладнати на майданчику торговельні павільйони з фасадом з алюмінієвих металоконструкцій, згідно схеми, погодженої з орендодавцем (додаток № 1).
Відповідно до пункту 2.2.3 договору оренди орендар є власником збудованих ним торгових павільйонів (торгових та господарських приміщень), самостійно експлуатує їх, розпоряджується ними, здійснює в них господарську діяльність на власний розсуд.
Відповідно до пункту 4.2 договору дострокове розірвання договору допускається лише за згодою сторін або на підставах, передбачених чинним законодавством.
01.11.2002 сторонами був складений акт приймання-передачі майданчика площею 170 кв.м, розташованого по пр. Кірова, 1 в м. Сімферополі (аркуш справи 7).
Позивач вважає, що оскільки збудовані відповідачем торговельні приміщення з ним, як орендодавцем, не узгоджувались, тому договір оренди підлягає розірванню на підставі статті 651 Цивільного кодексу України.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до вимог пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Отже, з урахуванням зазначеного дія норм Цивільного кодексу України розповсюджується на відносини, що виникли на підстав спірного договору оренди від 01.11.2002, оскільки строк цього договору на момент розгляду спору ще не сплинув.
Згідно статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Проте, позивачем в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України не було представлено жодних доказів істотного порушення відповідачем умов договору оренди.
Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Позивачем також не було надано доказів існування зазначених обставин, які давали б йому право звернутися до суду з вимогою про розірвання договору оренди.
Порядок розірвання договорів визначено статтею 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Судова колегія звертає увагу на те, що позивачем не було дотримано вимоги вказаної статті щодо розірвання договору оренди, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не було доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, за захистом яких він звернувся.
Більш того, з матеріалів справи вбачається, що за відповідачем було зареєстроване право власності на побудовані торговельні приміщення за адресою пр. Кірова, 1 в м. Сімферополь, загальною площею 161,2 кв.м, на підставі рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 26.03.2004 р. № 632. (аркуш справи 37).
Вказане право власності було зареєстроване в СМБРТІ, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності від 13.04.2004 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3327503 від 13.04.2004 (аркуш справи 40)
Статтею 41 Конституції України декларується непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Аналогічне положення закріплене в статті 321 Цивільного кодексу України. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.
Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 7 цієї статті передбачено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Отже, є необґрунтованою вимога позивача про передачу йому торговельних приміщень, які належать відповідачу.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Кримської республіканської організації "Товариство сприяння обороні України".
Враховуючи викладене, колегією суддів не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Кримської республіканської організації "Товариство сприяння обороні України" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 листопада 2009 року у справі № 2-15/4645-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді Г.К. Прокопанич
М.І. Ткаченко