Постанова
Іменем України
16 березня 2010 року Справа № 5020-5/343
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Лисенко В.А.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
представник позивача: ОСОБА_2, довіреність № 4177 від 22.09.08, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3;
представник відповідача: не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;
представник відповідача: не з'явився, приватне підприємство "Полюс-Юг";
представник третьої особи: Сарахман Сергій Олександрович, довіреність № б/н від 01.03.10, Севастопольська міська рада;
представник третьої особи: Пшенічна Світлана Вадимівна, довіреність № 1 від 12.01.10, Комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон";
розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокімов І.В.) від 01 лютого 2010 року у справі № 5020-5/343
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до 1) Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул.
Луначарського, 5,Севастополь,99011)
2) приватного підприємства "Полюс-Юг" (наб. Корнілова, 2,Севастополь,99011)
3-ті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)
2) Комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Аррікон" (вул. Адм. Октябрьського, 8-2,Севастополь,99011)
про визнання права власності,
Позивач - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, приватного підприємства "Полюс-Юг", з посиланням на статті 331, 392 Цивільного кодексу України, про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна: будівлю бару літ. "Д", оглядову галерею літ. „Л", насосної літ. "М", які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.
Вимоги позивача мотивовані посиланням на договір про спільну інвестиційну діяльність від 02 жовтня 1997 року, який був укладений між позивачем та приватним підприємством «Полюс-Юг». За твердженнями позивача, внаслідок виконання зобов'язань за зазначеним договором він набув право власності на бар літ. «Д», оглядову галерею літ. «Л», насосну літ. «М», але відповідач відмовляється від оформлення документів, необхідних для реєстрації права власності на зазначені будівлі за позивачем.
Представник відповідача - Фонду комунального майна та третьої особи позовні вимоги не визнали, мотивуючі свої заперечення тим, що Фонд комунального майна дозволу не реконструкцію свого майна не давав, річ перероблена без дозволу власника, тому на підставі статті 332 Цивільного кодексу України, просив відмовити у позові.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 01 лютого 2010 року у справі №5020-5/343 (суддя Євдокімов І.В.) позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 право власності на об'єкти нерухомого майна: будівлю бару літ. „Д”, оглядову галерею літ. „Л”, насосу літ. „М”, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.
Постановляючи рішення у справи, суд виходив з того, що позивачем було створено нове нерухоме майно, право власності на яке, згідно з вимогами статті 331 Цивільного кодексу України, визнається за особою, яка його створила.
Не погодившись з рішенням суду, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані порушенням міським господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.
Так, заявник апеляційної скарги, з посиланням на статтю 332 Цивільного кодексу України, статтю 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зазначає, що позивач не набув права власності на спірні об'єкти, оскільки ці об'єкти були створені в результаті реконструкції об'єкта оренди -водноспортивної бази "Нептун", проведеної без згоди орендодавця -Управління майном міста Севастополя (правопопередником Фонду комунального майна Севастопольської міської ради -відповідача у справі), та входять до складу цієї бази.
Крім того, на думку заявника скарги, накладні на придбання матеріалів та природно-касові ордери, якими позивач підтверджує фінансування будівництва спірних об'єктів, не можуть бути прийняти як належні та допустимі докази, оскільки зі вказані документи не містять реквізитів, які б давали змогу встановити їх належність до реконструкції спірних об'єктів.
За розпорядженням заступника голови судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 березня 2010 року у складі судової колегії була проведена заміна судді Гоголя Ю.М. на суддю Лисенко В.А.
У судовому засіданні представники Севастопольської міської ради та комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" апеляційну скаргу підтримали, представник позивача проти скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю учасників процесу, які не з'явились.
Розглянувши справу повторно, у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору оренди комунального майна № 2040 від 24 квітня 1997 року, приватне підприємство «Полюс-Юг»прийняло в тимчасове платне користування водноспортивну базу «Нептун», розташовану по АДРЕСА_2 на строк до 31 травня 2002 року (т. 1. а.с. 9-11).
Перелік майна, переданого в оренду, наведений у додатку № 4 до зазначеного договору (т. 1, а.с. 12).
Відповідно до зазначеного переліку, орендоване майно включало: одноповерхову спортивну споруду, двоповерхову адміністративну будівлю, роздягальню дитячого басейну, басейн наливний, пірси, що обмежують відкритий басейн, глядацькі трибуни, зміцнення берега, підпірну стіну, стінки огорожі спуску, вхідні ворота, асфальтове покриття.
Виходячи із зазначеного переліку майна було зроблено його оцінку та визначено розмір орендної плати (т.1. а.с. 11, об).
Під час дії вказаного договору, а саме 02 жовтня 1997 року, між позивачем та приватним підприємством «Полюс-Юг»був укладений договір про спільну інвестиційну діяльність (т.1, а.с. 14-18).
Зазначеним договором було передбачено спільне інвестування в розвиток водноспортивної бази «Нептун»та інфраструктури прилягаючої ділянки Набережної Корнілова.
На виконання будівельних робіт з реконструкції бара був отриманий дозвіл інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Про наявність такого дозволу на виконання будівельних робіт свідчить зміст акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією з розширенням об'єкта від 27 грудня 1999 року (т.1. а.с. 25-26).
На підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1470-р від 10 серпня 1999 року приватне підприємство «Полюс-Юг»отримало земельну ділянку по АДРЕСА_2 для обслуговування орендованих будинків і споруд водноспортивної бази «Нептун»(т.1, а.с. 22).
На підставі зазначеного рішення 08 жовтня 1999 року між приватним підприємством «Полюс-Юг»і Севастопольською міською державною адміністрацією був укладений договір на право тимчасового користування землею за № 449, відповідно до умов якого приватному підприємству «Полюс-Юг»в тимчасове користування була наданий земельна ділянка загальною площею 0,4641 га в районі вул. Наб. Корнілова.
Термін дії договору - до 31 травня 2012 року (т.1, а.с.23).
Станом на 01 вересня 1999 року роботи з реконструкції бази були завершені, що підтверджується довідкою інспекції державного архітектурно-будівельного контролю вих. 1808 від 26 жовтня 1999 року (т.1, а.с. 24).
27 грудня 1999 року за результатами роботи державної приймальної комісії був складений акт приймання об'єкта в експлуатацію, затверджений наказом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 697 від 28 грудня 1999 року (т.1. а.с.28).
Вважаючи себе власником спірного майна, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та третіх осіб, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога про визнання право власності на будівлю бару літ. "Д", оглядову галерею літ. "Л", насосної літ. "М", які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позов про визнання права власності є речове-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.
Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.
Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною 1 статті 331 Цивільного кодексу України однією з підстав набуття права власності є виготовлення (створення) нової речі. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Відповідно до частини 2 статті 331 зазначеного Кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" встановлено, що під нерухомим майном слід розуміти земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Матеріалами справи підтверджується, що ці об'єкти є капітальним будівництвом (нерухомим майном) (т.1, а.с. 24-29).
В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 31 січня 2001року за № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" зазначено, що одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства).
Матеріалами справи, зокрема, договором про спільну інвестиційну діяльність від 02 жовтня 1997 року, укладеним між приватним підприємцем ОСОБА_3 та приватним підприємством "Полюс-Юг", накладними № 28 від 07 вересня 1998 року, № 31 від 23 вересня 1998 року, № 107 від 17 грудня 1998 року, квитанціями № 385 від 07 вересня 1998 року, № 457 від 17 грудня 1998 року, № 391 від 23 вересня 1998 рок, а також актом прийому-передачі майна від 28 грудня 1999 року, підтверджується, що фінансування будівництва спірних об'єктів було здійснено позивачем - суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 14-18, 30-32, 34).
Заперечення заявника апеляційної скарги стосовно того, що вищезазначені документи, зокрема, накладні та квитанції не можуть підтверджувати факт фінансування спірних об'єктів, оскільки не дають змоги встановити на будівництво яких саме об'єктів придбались зазначені в них матеріали, відхиляються судовою колегією, оскільки заявником скарги не надано жодного доказу того, що інвестиції були проведені за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.
Апеляційна інстанції приймає до уваги той факт, що реконструкція спірних об'єктів була завершена у 1999 році, а отже, до спірних правовідносин слід застосувати положення чинного на той час законодавства.
Правовідносини із створення нової речі в результаті поліпшення орендованого майна стали врегульованими в результаті внесення 27.04.2007 змін і доповнень до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме доповненням статті 23 новою частиною такого змісту: "Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди". Відтак, враховуючи принцип незворотності дії законів в часі, встановлений нормою статті 58 Конституцій України, посилання суду першої інстанції на частину 4 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" при задоволенні позову не є підставним.
Між тим, згідно з частиною 2 та абзацом 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції, яка діяла на момент створення позивачем спірних об'єктів нерухомості (прийняття їх до експлуатації за актом державної комісії від 27.12.1999), орендареві належить право власності на виготовлену продукцію, в тому числі у незавершеному виробництві, та доход (прибуток), отриманий від орендованого майна, амортизаційні відрахування на майно, що є власністю орендаря, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно. Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.
За правилами статті 272 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.
У пункті 9.7. договору оренди № 2040 від 24 квітня 1997 року сторони погодили, що весь інвентар, обладнання, прийняті в орендне користування, а також встановлені орендарем за його рахунок, які є невід'ємною частиною та такими, що не можна відокремити без пошкодження комунального майна, передаються у справному стані та переходять до власності орендодавця.
Вартість поліпшень, здійснених орендарем за погодженням орендодавця за рахунок власних коштів, які не можна відокремити без шкоди майну, не відшкодовуються.
Як вбачається зі змісту наведеного пункту, власністю орендодавця стають лише ті зроблені за рахунок орендаря поліпшення, які не можна відокремити від орендованого майна без завдання йому шкоди.
Між тим, спірні об'єкти (будівля бару літ. "Д", оглядова галерея літ. „Л", насосна літ. "М", які розташовані за адресою: АДРЕСА_2) не входили до складу комунального майна, переданого в оренду приватному підприємству "Полюс-Юг", а є самостійними об'єктами, що підтверджується висновком спеціаліста Севастопольського відділення Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз № 100 від 08 лютого 2008 року (т. 1, а.с. 42-52), договором оренди комунального майна № 444/3-99 від 20 жовтня 1999 року, укладено без включення до переліку орендованого майна спірних об'єктів, довідкою комунального підприємства Севастопольської міської ради "Аррікон" (т. 1, а.с. 35-38),
На майно, яке було предметом договору оренди № 2040 від 24 квітня 1997 року, а саме: одноповерхову спортивну споруду, двоповерхову адміністративну будівлю, роздягальню дитячого басейну, басейн наливний, пірси, що обмежують відкритий басейн, глядацькі трибуни, зміцнення берега, підпірну стіну, стінки огорожі спуску, вхідні ворота, асфальтове покриття -позивач не претендує.
Посилання заявника апеляційної скарги на відсутність згоди орендаря - Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (на той час Управління майном міста Севастополя) на реконструкцію об'єкта оренди, а фактично -будівництво спірних об'єктів, спростовуються матеріалами справи.
Так, Управлінням майна міста Севастополя, після направлення до нього приватним підприємством "Полюс-Юг" відповідних звернень, було погоджено кошторис на будівництво дитячого океанаріума з обладнанням басейнів, глядацького майданчика і навісів, а також бару, про що свідчать відповідні резолюції на вказаних листах (т. 1, а.с. 20).
Доводи заявника скарги стосовно того, що таке погодження має оформлюватися відповідним наказом управління, а не резолюцією на листі, не приймаються судовою колегією, адже питання видання наказу відноситься до внутрішньої діяльності Управління, в той час як вищезазначені резолюції зроблені уповноваженою на те особою та скріплені печаткою Управління, що повною мірою дозволяє встановити волевиявлення останнього.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги з підстав їх необґрунтованості, а рішення суду першої інстанції знаходить таким, що підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 01 лютого 2010 року у справі № 5020-5/343 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.А. Лисенко
І.В. Черткова