79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
30.08.10 Справа № 18/135-2404
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів: Новосад Д.Ф.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс», м. Чортків Тернопільської області за вих. № 11-06/01-02 від 11.06.2010 року
на рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2010 року
у справі № 18/135-2404
за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк», м. Київ
до відповідача: Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс», м. Чортків Тернопільської області
про стягнення заборгованості в сумі 448 635,53 грн., з яких: 404 593,87 грн. -борг, 44 041,66 грн. -пеня,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Рішенням господарського суду Тернопільської області (суддя Охотницька Н.В.) від 11.03.2010 року у справі № 18/135-2404 позов задоволено частково: стягнуто з Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс», м. Чортків Тернопільської області на користь Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк», м. Київ 404 593 грн. 87 коп. кредиту, 36 896 грн. 94 коп. пені, 4 414 грн. 91 коп. державного мита та 232 грн. 24 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс», м. Чортків Тернопільської області на користь Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк», м. Київ 7144 грн. 72 коп. відмовлено.
Відповідач -Приватне підприємство «Укрбудінвест плюс»з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у зв'язку з його безпідставністю, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що всупереч приписам ст. 99 Конституції України, ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 1 ст. 524 та ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України при наданні відповідачу кредиту в іноземній валюті у позивача не було індивідуальної ліцензії Національного банку України на надання кредиту в іноземній валюті ПП «Укрбудінвест плюс», що, на думку скаржника, свідчить про незаконність укладення кредитного договору. Окрім того, скаржник не визнає заявлені позивачем вимоги про сплату пені за порушення терміну повернення кредиту в розмірі 5516,24 доларів США, нарахованої за період з 08.06.2009 року по 08.12.2009 року, оскільки вважає, що з урахуванням п. 3.4.5 кредитного договору та ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені повинно було бути припинено 05.01.2009 року. Окрім того, покликається на те, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 549 ЦК України у кредитному договорі не встановлено розмір пені у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а лише зазначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, при цьому, зазначає, що облікова ставка НБУ є змінною величиною, а сторони в кредитному договорі не встановили період, за який береться облікова ставка НБУ для визначення розміру пені, тобто в даному випадку неможливо визначити конкретний розмір пені.
Позивач -ВАТ «Кредитпромбанк», правом, наданим ст. 96 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Сторони явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень № 04441292 та № 04441306, тому колегія прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2010 року у справі № 18/135-2404 -змінити, виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи та наявних у ній доказів колегією встановлено, що 05.07.2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк»(банк) та ПП «Укрбудінвест плюс»(позичальник) було укладено кредитний договір № 08/21/06-КЛТ, яким встановлювалася процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 120 000,00 доларів США з повною конвертацією у гривню, процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.
За умовами укладеного договору зобов'язання банку щодо надання кредитів та зобов'язання позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід'ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Строки користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п. 1.1 цього договору, визначаються додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого пунктом 3.4.5 даного договору, тобто не пізніше 04.07.2008 року. Процентні ставки встановлюються в додаткових угодах за кожним кредитом (п. п. 1.1, 1.2, 2.7 договору).
На виконання зобов'язань по кредитному договору банк надав позичальнику кредит траншами, визначеними додатковими угодами № 1 від 06.07.2006 року, № 2 від 07.07.2006 року, № 3 від 10.07.2006 року, № 5 від 09.07.2007 року, № 6 від 10.07.2007 року, № 7 від 11.07.2007 року та № 8 від 30.11.2007 року на загальну суму 239 895,00 доларів США, що підтверджується меморіальними валютними ордерами № 78_68 від 06.07.2006 року на суму 95700,00 доларів США, № 78_47 від 07.07.2006 року на суму 9950,00 доларів США, № 78_128 від 10.07.2006 року на суму 14280,00 доларів США, № TR.12602.1 від 09.07.2007 року на суму 18645,00 доларів США, № TR.12619.1 від 10.07.2007 року на суму 67520,00 доларів США, № TR.12635.1 від 11.07.2007 року на суму 8100,00 доларів США, № TR.14532.1 від 30.11.2007 року на суму 25700,00 доларів США, а також банківськими виписками з особового рахунку позичальника. Вищевказаними додатковими угодами процентна ставка за кредитом (траншами) була встановлена в розмірі 16,5 % річних.
Пунктом 3.4.3 кредитного договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 4 від 24.10.2006 року) встановлено обов'язок позичальника сплачувати банку нараховані проценти за кожним кредитом, наданим згідно додаткових угод, до 25-го числа кожного місяця у день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом та у день повного погашення заборгованості за кредитом, вказаним у відповідній додатковій угоді.
Позичальник зобов'язався повернути кредити (транші), отримані за додатковими угодами, в терміни, вказані цими угодами, але не пізніше 04.07.2008 року (п. 3.4.5 кредитного договору).
З метою забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором 05.07.2006 року між сторонами було укладено договір застави № 08/21/31/06-ЗЛТ, предметом якого є виробниче обладнання по виробництву макаронних виробів 2002 р.в., що належить ПП «Укрбудінвест плюс».
Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика»глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені статтею 526 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши документальні докази у справі, зокрема виписки банку з особового рахунку відповідача, колегією встановлено, що в порушення умов кредитного договору та додаткових угод до нього відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту в повному обсязі у встановлений строк не виконав, а саме допустив прострочення повернення кредитів, наданих згідно додаткових угод № 6 від 10.07.2007 року, № 7 від 11.07.2007 року та № 8 від 30.11.2007 року, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за траншевою кредитною лінією перед позивачем станом на 23.02.2010 року в сумі 50 635,63 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 23.02.2010 року становило 404 593,87 грн. (згідно заяви про зміну позовних вимог № 765/11-б.б-11 від 24.02.2010 року та заяви про уточнення позовних вимог від 11.03.2010 року). Розмір цієї заборгованості є документально підтвердженим, відповідає дійсним обставинам справи та не спростований відповідачем в установленому законом порядку, оскільки доказів погашення вказаної заборгованості відповідач, всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України, не подав ні при розгляді спору в суді першої інстанції, ні при розгляді апеляційної скарги Львівським апеляційним господарським судом, а тому колегія вважає, що місцевий господарський суд правомірно задоволив позовні вимоги в цій частині.
Окрім того, у зв'язку з несвоєчасним поверненням відповідачем кредиту (траншів) позивач у відповідності до вимог ст. ст. 611-612, ч. 1 ст. 624 ЦК України та ст. ст. 230-231 ГК України нарахував відповідачу пеню, розмір якої передбачено п. 3.4.9 кредитного договору, за період прострочення оплати заборгованості по кредиту з 08.06.2009 року по 08.12.2009 року в сумі 5516,24 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 08.12.2009 року становило 44 041,66 грн. (згідно заяви про уточнення позовних вимог від 11.03.2010 року).
Як вбачається з наданих позивачем розрахунків суми заборгованості, останній нараховував пеню на заборгованість в розмірі 51 845,63 доларів США, яка виникла у зв'язку з простроченням повернення кредитів, наданих згідно додаткових угод № 6 від 10.07.2007 року, № 7 від 11.07.2007 року та № 8 від 30.11.2007 року, оскільки 1 210,00 доларів США відповідач сплатив 01.02.2010 року, тобто вже після подання позовної заяви.
Місцевий господарський суд, беручи до уваги клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, в результаті перерахунку задоволив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 05.07.2009 року по 08.12.2009 року в сумі 36 896,94 грн., що еквівалентно 4621,36 доларів США з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 08.12.2009 року. Однак, колегія з висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки вважає, що такий не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, з огляду на наступне.
В силу вимог ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно ч. 2 ст. 217 цього ж Кодексу є штрафні санкції, до яких віднесено і пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При цьому, якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов'язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо (п. 11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 01-6/438 від 16.04.1993 року «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів»).
Таким чином, враховуючи те, що останній строк виконання відповідачем зобов'язання по поверненню кредиту - 04.07.2008 року, нарахування пені розпочалось 05.07.2008 року, а тому позивач згідно положень п. 6 ст. 232 ГК України має право вимагати стягнення пені лише за період по 05.01.2009 року.
Позовну заяву подано до канцелярії господарського суду Тернопільської області згідно штампу на цій заяві 23.12.2009 року, тому виходячи зі строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, заявлені вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню за період з 23.12.2008 року по 05.01.2009 року у розмірі 475,96 доларів США, що еквівалентно 3800,06 грн. з урахуванням офіційного курсу долара США, встановленого НБУ станом на 08.12.2009 року (згідно заяви про уточнення позовних вимог від 11.03.2010 року).
Враховуючи вищенаведене, оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 36 896,94 грн. пені слід змінити, стягнувши з відповідача 3800,06 грн. пені.
Доводи апеляційної скарги про те, що всупереч приписам ст. 99 Конституції України, ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 1 ст. 524 та ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України при наданні відповідачу кредиту в іноземній валюті у позивача не було індивідуальної ліцензії Національного банку України на надання кредиту в іноземній валюті ПП «Укрбудінвест плюс», не приймаються колегією до уваги, оскільки місцевий господарський суд при постановленні оскаржуваного рішення дав належну правову оцінку цим доводам і правомірно встановив наступне.
Стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначає, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує, зокрема, така операція як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п. “в” ч. 4 ст. 5 Декрету). Проте, чинним законодавством України не передбачено обмеження термінів та сум надання (отримання) кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 року № 275.
Виходячи з викладеного, банк може здійснювати кредитування в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Аналогічну позицію із вказаного питання виклав і Національний банк України у своїх листах № 28-313/2178 від 29.05.2001 року та № 13-210/7871/22612 від 07.12.2009 року.
Як встановлено господарським судом першої інстанції, ВАТ «Кредитпромбанк»має видані та зареєстровані Національним банком України ліцензію № 174 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п. п. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та дозвіл № 174-3 на право здійснення операцій, визначених п. п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу. Відтак, ВАТ «Кредитпромбанк»має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті і підстав для визнання кредитного договору № 08/21/06-КЛТ від 05.07.2006 року незаконним немає.
По суті доводів апеляційної скарги про те що, всупереч вимогам ч. 3 ст. 549 ЦК України у кредитному договорі не встановлено розмір пені у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а лише зазначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, колегія вважає за доцільне зазначити наступне.
Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Також у пункті 4 статті 231 цього ж Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до положень статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін і обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 статті 231 ГК України, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Зважаючи на викладене, посилання скаржника на невідповідність п. 3.4.9 кредитного договору, яким пеню визначено у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нормам чинного законодавства, є безпідставними.
Не заслуговують на увагу і твердження скаржника про безпідставне відхилення місцевим господарським судом клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, оскільки існування обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, при наявності яких згідно ч. 1 ст. 121 ГПК України господарський суд, який видав виконавчий документ, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, скаржником не доведено.
Окрім того, згідно вимог ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 625 цього Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. А тому, покликання скаржника в апеляційній скарзі на його скрутне фінансове становище, доказів на підтвердження якого в матеріалах справи немає, не звільняє відповідача від обов'язку погасити заборгованість за кредитним договором та сплатити штрафні санкції за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2010 року у справі № 18/135-2404 слід змінити в частині стягнення з відповідача 36 896,94 грн. пені, 4414,91 грн. державного мита та 232,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, і не розцінюються колегією як такі, що мають суттєве значення для вирішення даного спору, а тому до уваги не приймаються.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс», м. Чортків Тернопільської області за вих. № 11-06/01-02 від 11.06.2010 року задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2010 року у справі № 18/135-2404 змінити.
Пункт 2 резолютивної частини рішення викласти у такій редакції: стягнути з Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс», м. Чортків Тернопільської області на користь Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк», м. Київ 404 593,87 грн. заборгованості по кредиту, 3800,06 грн. пені, 4083,94 грн. державного мита та 214,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2010 року у справі № 18/135-2404 залишити без змін.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк», м. Київ на користь Приватного підприємства «Укрбудінвест плюс», м. Чортків Тернопільської області 165,50 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
4. Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Тернопільської області.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Новосад Д.Ф.
Суддя Михалюк О.В.