10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
"16" вересня 2010 р. Справа № 18/1636
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ляхевич А.А.
суддів: Вечірка І.О
Гулової А.Г.
при секретарі Зарицькому М.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: Ханас І.О. - представника за довіреністю від 16.06.2010 р.,
від відповідача за первісним позовом: не з"явились,
розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Баркософт Агро", с.Павликівці Волочиського району Хмельницької області
на рішення господарського суду Хмельницької області
від "17" червня 2010 р. у справі № 18/1636 (суддя Саврій В.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", м.Київ
до Фермерського господарства "Баркософт Агро", с.Павликівці Волочиського району Хмельницької області
про стягнення 169305,97 євро та 191632,62 грн.
та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Баркософт Агро", с.Павликівці Волочиського району Хмельницької області
до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", м.Київ
про визнання недійсним кредитного договору №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.06.2010 р. у справі №18/1636 позов Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", м.Київ до Фермерського господарства "Баркософт Агро", с.Павликівці Волочиського району Хмельницької області про стягнення 169305,97 євро та 191632,62 грн. пені задоволено частково: стягнуто з ФГ "Баркософт Агро" на користь ПАТ "Сведбанк" 150000,00 євро заборгованості за кредитом, 19305,94 євро заборгованості по процентах за користування кредитом, 127693,86 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 2593,04 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 1693,06 євро витрат по сплаті державного мита, 1302,87 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позовних вимог відмовлено.
У зустрічному позові Фермерського господарства "Баркософт Агро" до ПАТ "Сведбанк" про визнання недійсним кредитного договору №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФГ "Баркософт Агро" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині зустрічної позовної заяви і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №02/Т30.11.06/К, застосувавши наслідки нікчемності цього право правочину.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги процесуального права, а саме, ст.ст. 4-3, 4-7, 34, 43, 65, 84 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення і відповідно до норм п.4 ч.1 та ч.2 ст.104 ГПК України є підставою для скасування рішення суду №18/1636 від 17.06.2010 р. Вказує, що суд, в порушення норм ст.65 ГПК України не уточнював у заявника обставини, на які заявник посилався в обґрунтування своїх доказів, не досліджував кредитний договір №02/Т30.11.06/К, не вчиняв інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Вважає, що місцевий господарський суд ігнорував посилання заявника на порушення норми ст.51 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Зазначає, що зміст пунктів 1.6. та 2.1. кредитного договору вказує на те, що позичальник зобов"язаний відкрити у позикодавця рахунок, тоді як в нормі ст.51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено протилежне: "Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті".
Як вказує скаржник, наявність письмової домовленості сторін в кредитному договорі №02/Т30.11.06/К по зобов"язанням позикодавця надати позичальнику кредит не доводиться меморіальним валютним ордером №U 1415-1. Зазначає про те, що у відповідності до розділу 1 кредитного договору №02/Т30.11.06/К (предмет договору) не випливає письмової домовленості сторін про те, що відповідач бере на себе обов"язок надати заявнику кредит, як це передбачено п.1 ст.1046 ЦК України, однак, вбачається, що відповідач отримує право на підставі кредитного договору надати заявнику кредит. Скаржник посилається на те, що у відповідності до п.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст правочину становлять умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства, тобто, п.1 ст.1046 ЦК України, якою передбачено, що позикодавець бере на себе обов"язок щодо видачі кредиту, а не право. Отже, вважає скаржник, між сторонами не було досягнуто письмової домовленості з усіх істотних умов договору, оскільки письмової згоди відповідача про те, що він бере на себе обов"язок надати кредит заявнику у кредитному договорі немає. Скаржник вказує, що відсутність письмової форми з предмету договору кредиту тягне в розумінні норми п.2 ст.1055 ЦК України його нікчемність.
Тому, скаржник вважає, що судом першої інстанції неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи щодо змісту кредитного договору; помилковими є висновки суду про доведеність існування письмової домовленості в кредитному договорі про обов"язок позикодавця надати кредит позичальнику та про чинність кредитного договору №02/Т30.11.06/К.
В засідання суду скаржник свого представника не направив, надіславши на адресу суду телеграму з клопотанням про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв"язку з перебуванням керівника підприємства у лікарні та зайнятістю повноважного представника у розгляді судової справи в м.Києві.
Колегією суддів розглянуто дане клопотання та відхилено з огляду на наступне.
Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, надають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язане не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії. Така правова позиція наведена і у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.01.2006 р. №34/224.
При цьому, слід зазначити, що ГПК не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Так, юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.
Частиною 3 ст.28 ГПК України визначено, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
При цьому, судова колегія звертає увагу, що про призначення апеляційної скарги до розгляду на 16.09.2010 р. ухвалою від 20.07.2010 р. скаржник був повідомлений заздалегідь, про що свідчить реєстр рекомендованої кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 21.07.2010 р., тобто, мав час та можливість як для вибору представника своїх інтересів під час апеляційного розгляду справи, так і для реалізації свого права на захист шляхом подання письмових пояснень та надання відповідних доказів по справі. А та обставина, що відповідач за первісним позовом вважав за необхідне направити повноважного представника для представництва своїх інтересів у судове засідання по іншій справі, а не в засідання апеляційного господарського суду не може бути оцінена судовою колегією як об"єктивно поважна причина та підстава для відкладення розгляду справи.
Також, судовою колегією враховуються наведені у ст.101 ГПК України приписи про межі перегляду справи в апеляційній інстанції, зважаючи на які, нез"явлення в судове засідання представника сторони, повідомленої належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті за наявними матеріалами справи.
Публічне акціонерне товариство "Сведбанк", яке є позивачем за первісним позовом у справі, правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, встановленим ст.96 ГПК України, не скористалось.
В засіданні суду представник позивача за первісним позовом заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, зазначивши, що апеляційна скарга Фермерського господарства "Баркософт Агро" є безпідставною, доводи необґрунтованими та нічим не підтвердженими, а тому в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення господарського суду Хмельницької області від 17.06.2010 р. залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке.
У серпні 2009 року Публічне акціонерне товариство "Сведбанк", м.Київ звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до Фермерського господарства "Баркософт Агро", с.Павликівці Волочиського району Хмельницької області про стягнення 109673,03 євро заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтований неналежним виконанням позичальником (відповідачем) умов кредитного договору №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. із подальшими змінами і доповненнями, щодо повернення кредиту.
Згідно заяви, поданої до суду 20.04.2010 р. та прийнятої господарським судом до розгляду (а.с.123), ПАТ "Сведбанк" просить стягнути з ФГ "Баркософт Агро" 59632,94 євро та 191632,62 грн., в т.ч.50000,00 євро заборгованості за кредитом, 9632,97 євро заборгованості за відсотками, 16105,55 євро пені за неповернення кредиту та 1955,74 євро пені за несвоєчасну сплату відсотків (що в перерахунку позивачем на офіційний курс склало 191632,62 грн.) та стягнути з відповідача за первісним позовом прострочену заборгованість в загальній сумі 169305,97 євро та 191632,62 грн.
16.10.2009 р. ФГ "Баркософт Агро" подало до господарського суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. Зустрічний позов мотивований тим, що вказаний договір суперечить вимогам діючого законодавства України, а саме: в пункті 1.1. кредитного договору зазначено, що банк не зобов"язується, а має право надати позичальнику кошти у вигляді кредиту, тобто, згідно договору банк не пов"язаний обов"язком, отже, може й не надати кредитних коштів позичальнику після підписання договору.
Як уже зазначалось, рішенням, що оскаржується, первісний позов ПАТ "Сведбанк" до ФГ "Баркософт Агро" про стягнення 169305,97 євро та 191632,62 грн. пені задоволено частково (стягнуто 150000,00 євро заборгованості за кредитом, 19305,94 євро заборгованості по процентах за користування кредитом, 127693,86 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 2593,04 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів та судові витрати); в решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ФГ "Баркософт Агро" до ПАТ "Сведбанк" про визнання недійсним кредитного договору №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. відмовлено.
Розглядаючи питання щодо законності та обґрунтованості вказаного судового рішення судова колегія враховує наступне.
На виконання договору кредиту №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р., укладеного між АКБ "ТАС-Комерцбанк" (банк) та Фермерським господарством "Баркософт Агро" (позичальник) (а.с.8-18), останньому надано кредит на придбання двох бурякозбиральних комбайнів "Holmer Klassic" 1997 року випуску в розмірі 200000,00 євро, що підтверджується меморіальним ордером №U1415-1 від 10.04.2007 р. (а.с.19) та випискою з банківського рахунку (а.с.20).
Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерний комерційний банк "ТАС-Комерцбанк" змінив своє найменування на Відкрите акціонерне товариство "Сведбанк", яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях АКБ "ТАС-Комерцбанк". Відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство, яке, в свою чергу, виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях ВАТ "Сведбанк" (а.с.23-26, 32-34).
У відповідності до п.1.3. договору, строк користування кредитом : з 03 квітня 2007 р. по 02 квітня 2010 р. включно.
В додатку №1 до кредитного договору №02/Т30.11.06/К сторони погодили графік погашення тіла кредиту, суму (євро), залишок (євро).
Відповідно до п.4.1 кредитного договору, в редакції додаткової угоди №1 від 30.10.2007 р. (а.с.17), відповідач зобов'язався здійснювати повернення кредиту в порядку та в строки, що визначені у графіку, наведеному в додатку №2 до кредитного договору, що є невід"ємною частиною цього договору. Проценти, нараховані за останній період користування кредитом, сплачуються одночасно з погашенням кредиту у відповідності з п.п.1.2., 1.3. цього договору. Згідно зазначеного додатку №2 до договору, графік погашення ФГ "Баркософт Агро" тіла кредиту визначено такий: до 10.12.2007 р. - 50000 євро, до 31.10.2008 р. - 100000 євро, до 31.10.2009 р. - 20000 євро, 02.04.2010 р. - 30000 євро.
У відповідності до п.3.1 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої в п.1.4 договору (12,0% річних), з дня перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту фактичного повернення кредиту (в тому числі і за період прострочення погашення кредиту). При цьому враховується перший день та не враховується останні день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. Якщо день надання та повернення кредиту співпадають, проценти за користування кредитом нараховуються на суму наданих коштів за один день користування кредитом.
Згідно п.3.3 договору проценти за користування кредитом сплачуються щомісячно до 5 числа (включно) за попередній місяць і на дату повернення кредиту.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком виходячи із умови фактичної кількості днів у році та фактичної кількості днів у місяці.
В редакції додаткової угоди №2 від 30.09.2008 р. до кредитного договору №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. (а.с.18), пункт 3.2. викладено наступним чином: "проценти за користування кредитом нараховуються банком виходячи з умови тривалості року 360 днів та фактичної кількості днів у місяці".
Також, додатковою угодою №2 від 30.09.2008 р. до кредитного договору №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. договір доповнено пунктом 7.7. наступного змісту: "Передбачити переведення на поточні рахунки позичальника відкриті в ВАТ "Сведбанк" грошових надходжень у обсязі не менше 90% від загальної суми надходжень на поточні рахунки позичальника в усіх обслуговуючих банках щомісячно, починаючи з квітня місяця 2007 р. У разі невиконання цієї умови встановити відсоткову ставку на рівні 13% річних.
Пунктом 2.6 договору передбачено, що нарахування неустойки (пені) здійснюється в останній робочий день поточного місяця за період з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами чи комісіями по передостанній робочий день поточного місяця. Сплата неустойки (пені) здійснюється в розмірі, вказаному в п.4.1 цього договору, в Соборному відділенні №966 Хмельницької філії АКБ "Укрсоцбанк" до моменту погашення позичальником простроченої заборгованості за кредитом та/або комісіями, або одночасно з погашенням вказаних сум заборгованості. У випадку , коли день сплати неустойки (пені) припадає на неробочий день кредитора, то днем сплати неустойки вважається попередній робочий день кредитора.
У пункті 6.1 кредитного договору встановлено, що у випадку ненадходження на рахунок банку суми кредиту та процентів за користування ним в строки, визначені у п.п.1.3, 3.3,3.4,4.1,7.5,7.6,8.1,8.2 договору позичальник незалежно від наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань за цим договором сплачує банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки за кредитом зазначеної у п.1.4, що діє на момент прострочення відповідного платежу від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення. При цьому кількість днів року приймається рівною 360 дням. Пеня сплачується у національній валюті України по курсу НБУ на день сплати.
Як вбачається з матеріалів справи, ФГ "Баркософт Агро" не виконувало належним чином умов кредитного договору, у зв"язку з чим 13.05.2009 р. банк звернувся до позичальника з претензією №278 з вимогою погасити прострочену заборгованість. Проте, претензія залишена позичальником без відповіді та задоволення.
Невиконання "ФГ "Баркософт Агро" взятих на себе зобов'язань по сплаті кредиту та процентів у строки, обумовлені кредитним договором спричинило виникнення заборгованості по кредиту (основний борг) в сумі 150 000 євро (станом на 15.04.2010 р.) та 19305,94 євро процентів за користування кредитом.
Відповідно до п.6.1 договору, позивач за первісним позовом нарахував до стягнення з відповідачу 16105,55 євро пені за несвоєчасну сплату кредиту, 1955,94 євро пені за несвоєчасну сплату відсотків згідно поданого розрахунку (що за офіційним курсом НБУ склало 191632,62 грн.).
Оскільки відповідач за первісним позовом у добровільному порядку не сплатив заборгованість по кредитному договору, про стягнення вказаної заборгованості банк звернувся з позовом до господарського суду.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підставою виникнення правовідносин між сторонами у справі є кредитний договір №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р., в якому сторони визначили умови, права та обов'язки сторін, які є для них обов'язковими.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У відповідності до ст.1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У відповідності до ст.1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтями 526, 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на встановлені обставини справи та аналіз вищевикладених приписів чинного законодавства, підтверджується порушення відповідачем за первісним позовом своїх зобов"язань за кредитним договором №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. (із змінами та доповненнями). Заборгованість за кредитом (основний борг) становить 150000 євро. За відсутності доказів про добровільне погашення заявленої до стягнення суми заборгованості, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині.
Згідно п.1.4 договору та п.7.7. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 30.09.2008 р.) сторони обумовили сплату позичальником процентів за користування коштами в розмірі 13% річних.
Враховуючи зазначені умови, погоджені сторонами та обов"язкові для них до виконання, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені до стягнення з відповідача за первісним позовом проценти за користування кредитом у розмірі 19305,94 євро правомірно нараховані позивачем. Позов в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, відповідно до ст.199 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання забезпечується засобами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обороті. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Підставою для сплати неустойки відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України є порушення зобов"язання.
Відповідно до умови, встановленої пунктом 6.1 кредитного договору від 03.04.2007 р. позивачем нараховано до стягнення з відповідача 16105,55 євро пені за несвоєчасне повернення кредиту та 1955,94 євро пені за несвоєчасне сплату процентів за користування кредитом (що за офіційним курсом НБУ, згідно розрахунку позивача, становить 191632,62 грн.). Перевіривши наданий позивачем розрахунок, з врахуванням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд обґрунтовано визначив, що стягненню з відповідача підлягає пеня за несвоєчасну сплату кредиту, починаючи з 24.11.2008 р. по 25.05.2009 р. у розмірі 13144,44 євро, еквівалент вказаної суми станом на 17.06.2010 р. складає 127693,86 грн. за курсом НБУ 9,714667 гривень за 1 євро., а також, пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом з 06.11.2008 р. по 05.05.2009 р. в сумі 266,92 євро, що станом на 17.06.2010 р. в еквіваленті складає 2593,04 грн. за курсом НБУ 9,714667 грн./ 1 євро.
За таких обставин, в решті первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Стосовно зустрічного позову Фермерського господарства "Баркософт Агро", с.Павликівці Волочиського району Хмельницької області до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", м.Київ про визнання недійсним кредитного договору №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. судовою колегією враховується вищевикладене, а також наступне.
Згідно статті 180 Господарського кодексу України ( 436-15 ) та статті 638 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), яка містить аналогічні положення, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України ( 436-15 ) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитний договір №02/Т30.11.06/К від 03.04.2007 р. укладений в письмовій формі та в подальшому виконувався сторонами, що підтверджується матеріалами справи.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Зміст кредитного договору свідчить про досягнення сторонами згоди з приводу предмету договору, строку його дії, порядку сплати відсотків за користування кредитом, мети надання кредиту, порядку видачі, отримання та повернення кредиту, відповідальності сторін за невиконання своїх зобов'язань, тощо.
Судова колегія також приймає до уваги таке.
Згідно ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", встановлено, що до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, а саме: а). розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; б). організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; в). здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; г). надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; д). факторинг; е). лізинг.
Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, проте, приписи зазначеної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті.
Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У даному випадку, волевиявлення сторін на укладання оспорюваного кредитного договору було вільним.
Так, банк (на той час АКБ "ТАС-Комерцбанк") для надання кредиту мав вільні кошти в іноземній валюті та банківську ліцензію №38 від 11.10.2001 р., яка була чинною на момент укладення оспорюваного кредитного договору. Згідно даної ліцензії, банк мав право на здійснення наступних банківських операцій: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг; послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
Також, на момент укладення спірного кредитного договору АТ "Сведбанк" (публічне) користувалось дозволом Національного банку України №38-2 від 25.07.2005р., згідно якого банк мав право здійснювати операції, визначені пп..1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а саме - операції з валютними цінностями; емісію власних цінних паперів; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; перевезення валютних цінностей та Інкасацію коштів; операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку, з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках, з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Укладення спірного кредитного договору відповідало статутній діяльності банку.
Безпідставними є також посилання скаржника на невідповідність умов п.1.6. кредитного договору вимогам ст.51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якій йдеться про розрахункові банківські операції, оскільки зі змісту п.1.6., а також пунктів 2.1,2.2,5.1 договору (посилання на які містить п.1.6) вбачається, що зазначені умови визначають порядок надання кредиту, облік розрахунків за кредитом та нарахованих процентів; використання кредиту на умовах строковості, платності, повернення, за цільовим призначенням; та забезпеченості. Жодна із зазначених умов не суперечить приписам чинного законодавства, тим більше, не є підставою, для визнання кредитного договору недійсним.
Стаття 215 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судова колегія приймає до уваги, що позивач за зустрічним позовом не довів та не надав ні суду першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто, не доведено наявність підстав недійсності спірного договору.
Спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Крім того, слід зазначити, що всупереч посиланням скаржника на те, що у п.1.1. договору не визначено обов"язку банку, а лише право надати кредит позичальнику, банк фактично виконав свої зобов"язання щодо надання кредиту, як встановлено чинним законодавством України. Водночас, обов"язок позичальника щодо повернення кредитних коштів зі сплатою процентів прямо встановлений умовами кредитного договору, проте, саме позичальник не виконував належним чином своїх договірних зобов"язань за договором від 03.04.20007 р.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист свого порушеного чи оспореного права або охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту суб'єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом підставах.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Всупереч вказаним положенням, скаржник не надав доказів, які обґрунтовують зустрічні позовні вимоги.
За таких обставин, суд першої інстанції у порядку виконання припису ст.43 Господарського процесуального кодексу України дав належне юридичне обґрунтування доказам по справі в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні заявленого зустрічного позову.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 17.06.2010 р. у справі №18/1636 відповідає матеріалам справи і вимогам матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного судового акту. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 17.06.2010 р. у справі №18/1636 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства "Баркософт Агро", с.Павликівці Волочиського району Хмельницької області - без задоволення.
2. Справу №18/1636 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя Ляхевич А.А.
судді:
Вечірко І.О
Гулова А.Г.
віддрук.прим.:
1 - до справи,
2,3 - сторонам
4 - в наряд