Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 211
Іменем України
21.09.2010Справа №2-8/7953-2008
За позовом - Військового прокурора Севастопольського гарнізону, м. Севастополь в інтересах держави в особі -
1. Міністерства оборони України, м. Київ
2. Алупкінський центральний військовий клінічний санаторій, м. Алупка.
до відповідача - Сімеїзської селищної Ради, смт. Сімеїз, м. Ялта.
треті особи -
1. ОСОБА_1, смт. Сімеїз, м. Ялта
2. ОСОБА_3, смт. Сімеїз, м. Ялта
3. ОСОБА_2. смт. Сімеїз, м. Ялта
4. ОСОБА_5. смт. Сімеїз, м. Ялта
5. Міністерство соціального захисту АР Крим
6. Учбово - виховне об'єднання «Сімеїзська середня загальноосвітня школа I-III ступенів - дошкільний учбовий заклад »,смт. Сімеїз, м. Ялта
7. ОСОБА_6, м. Сімферополь
8. ОСОБА_7, м. Ялта
9. ВАТ «Крименерго», м. Сімферополь
про визнання недійсним та скасування рішення.
Суддя С.А. Чумаченко
Від позивачів -
1). не з'явився.
2). Скриннікова М.П. предст. дов. від 23.11.07р.
Від відповідача - не з'явився.
Від третьої особи -
1). ОСОБА_1
2). не з'явився
3). не з'явився
4). ОСОБА_5
5). не з'явився
6). не з'явився
7). не з'явився
8). не з'явився
9). не з'явився
Прокурор - Горная К.В..
Суть спору: Позивач - Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, в особі Алупкінського військового клінічного санаторію, звернувся з позовом до відповідача - Сімеїзської селищної Ради, просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Сімеїзської селищної Ради № 7 «Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт в Сімеїз».
Прокурор надав суду уточнену позовну заяву, відповідно до якої просить суд визнати недійсним та відмінити рішення за №7 від 19 лютого 1997 року Сімеїзської селищної ради « Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт Сімеїз».
Представник третій особи, ОСОБА_5, надав суду заперечення на позов, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якої просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Справа слуханням відкладалася в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, суд
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що рішення Сімеїзської селищної ради від 19 лютого 1997 року за №7 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.
Суд розглянувши матеріали справи, вважає позовні вимоги обгрунтованими за наступними підставами.
19 лютого 1997 року 11 сесією 22 скликання Сімеїзської селищної ради прийнято рішення №7 «Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих і інвалідів на базі колишнього військового містечка №109 Алупкінського військового клінічного санаторію в смт Сімеїз».
Відповідно рішення Сімеїзської селищної ради №7 «Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих і інвалідів на базі колишнього військового містечка №109 Алупкінського військового клінічного санаторію в смт Сімеїз» було вирішено наступне:
- державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року, виданий Алупкінському військовому клінічному санаторію - анулювати;
- дозволити Міністерству соціального захисту АР Крим складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих і інвалідів на базі колишнього військового містечка №109 Алупкінського військового клінічного санаторію в смт Сімеїз.
По перше: відповідно до Рішенням Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів „а", „б", „в", „г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пунктів „а", „б", „в", „г" статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на „спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно частини 5 рішення Конституційний Суд України вважає, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4, пункт 1 частини першої, частина друга статті 17 Кодексу).
Господарський суд звертаю увагу сторін, що юридичні та фізичні особи можуть мати статус суб'єкта господарювання, а можуть і не мати такого юридичного статусу в залежності від того, який від діяльності вони здійснюють, адже згідно статті З ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У випадку, якщо уповноваженим державним органом в межах земельних правовідносин порушено саме права суб'єкта господарювання, слід застосовувати положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин» від 18.02.2010 №1914-УІ згідно якого справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Із змісту рішення Конституційного Суду України вбачається, що до компетенції адміністративних судів відносяться земельні спори земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, тобто осіб, що не мають статусу суб'єктів господарювання, отже земельні спори, саме суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування слід розглядати в порядку господарського судочинства, згідно пункту 6 частини 1 статті 12 ГПК України.
По друге: відповідно до рішення Сімеїзської селищної ради від 24 лютого 1993 року «Про закріплення земельних ділянок за організаціями і підприємствами, розташованими на території селищної ради» було вирішено: закріпити за організаціями і підприємствами для їх розміщення і функціонування земельні ділянки в наступному розмірі - Алупкінський військовий клінічний санаторій, смт Сімеїз 2,65га..
Так, на підставі рішення Сімеїзської селищної ради від 24 лютого 1993 року Алупкінському військовому клінічному санаторію 07 вересня 1993 року виданий Державний акт на право постійного користування землею серії КМ №0000046.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії КМ №0000046 Алупкінському військовому клінічному санаторію надається у постійне користування 2,65га, для функціонування санаторію.
Державний акт на право постійного користування землею серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №15.
Відповідно до пункту 3 Статуту Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України (військова частина А1427), останній є правонаступником Алупкінського військового клінічного санаторію.
Пунктом 1.3. Статуту встановлено, що Алупкінський центральний військовий клінічний санаторій є закладом фтизіатричного профілю та підпорядкований Головному військово-медичному Управлінню Міністерства Оборони України.
Як встановлено судом, Ялтинським міським судом АР Крим 11 серпня 2008 року була розглянута справа за №2-164 2008рік, так було вирішено наступне: в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9, ОСОБА_3 щодо визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року - відмовити.
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 21 січня 2009 року було вирішено:
- рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 11 серпня 2008 року скасувати;
- ОСОБА_9, ОСОБА_3 щодо визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року - відмовити.
Ухвалою Верховного суду України від 17 лютого 2010 року касаційна скарга ОСОБА_9, ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду АР Крим від 21 січня 2009 року відхилена. Рішення апеляційного суду АР Крим від 21 січня 2009 року - залишено без змін.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України, згідно якої підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Правові засоби і порядок використання земель оборони визначено Законом України «Про використання земель оборони».
Так, статтею 1 Закону України Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних
Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Як вище зазначалося судом, спірна земельна ділянка були надана Алупкінському центральному військовому клінічному санаторію, на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року.
Згідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Держава реалізує право власності на землю через відповідні органи державної влади.
Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Аналогічне визначення земель оборони міститься у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони".
Відповідно до п.45 «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 N 483, Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Так, як встановлено судом, Міністерства Оборони України рішення про відчуження, вилучення, відмову від земельної ділянки, загальною площею 2,65га не приймалося.
Згідно до ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно з ч. 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України за №02-5/35 від 26.01.2000 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Як встановлено судом, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року, який виданий Алупкінському військовому клінічному санаторію, в судовому порядку не визнаний недійсним.
Рішення Сімеїзської селищної ради від 24 лютого 1993 року, на підставі якого був виданий державний акт серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року, ні ким не скасоване та не визнане недійсним в судовому порядку.
Таким чином, представником відповідача та третіми особами, не був доведений суду факт, що у Алупкінського центрального військового клінічного санаторію незаконно знаходилася, на підставі державного акту серії КМ №0000046 від 07 вересня 1993року, земельна ділянка загальною площею 2,65га..
Крім того, суд вважає за необхідним звернути увагу на те, що представник третій особи ОСОБА_9 просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, у зв'язку із пропуском строк позовної давності.
В свою чергу, суд вважає помилковими доводи третій особи в частині наявності підстав для застосування позовної давності для захисту порушеного права позивача, оскільки за пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу власника чи іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
За вищевикладеними обставинами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
21 вересня 2010 року, після виходу з нарадчій кімнати, судом оголошена вступна та резолютивна частині рішення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 77, 82-84 ГПК України, суд
ВИРIШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати недійсним та відмінити рішення за №7 від 19 лютого 1997 року Сімеїзської селищної ради « Про дозвіл Міністерству соціального захисту АР Крим на складення проекту відводу земельної ділянки під розміщення Будинку пристарілих та інвалідів на базі колишнього військового містечка № 109 Алупкінського військового клінічного санаторію смт Сімеїз».
Суддя
господарського суду АР Крим Чумаченко С.А.
Рішення оформлено відповідно до ст.ст.84-85 ГПК України
і підписане 24 вересня 2010 року.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Чумаченко С.А.