16 вересня 2010 р. № 17/308
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів :Бакуліної С.В.,
Рогач Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) “Тридента Агро”
на постановувід 26.04.2010 року Луганського апеляційного
господарського суду
у справі№ 17/308
господарського суду Луганської області
за позовомТОВ “Тридента Агро”
доФізичної особи -підприємця ОСОБА_4
простягнення 45 291,77 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: Дорогань О.М. (довіреність від 10.03.2010 року)
від відповідача:не з'явились
Рішенням Господарського суду Луганської області (суддя Фонова О.С.) від 25.01.2010 року у справі № 17/308 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 21620,00 грн., курсову різницю у сумі 12672,32 грн., пеню у сумі 4177,39 грн., штраф у сумі 3243 грн., інфляційні нарахування у сумі 2659,08 грн. та 3% річних у сумі 673,04 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 450,45 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 234,71 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Бойченко К.І., судді -Баннова Т.М., Журавльова Л.І.) від 26.04.2010 року у справі № 17/308 рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2010 року скасовано частково; прийнято нове рішення; позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” основний борг у сумі 21620 грн. 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 2421 грн. 44 коп., 3% річних у сумі 606 грн. 84 коп., пеню у сумі 2080 грн. 74 коп., штраф у сумі 3243 грн. 00 коп., послуги адвоката у сумі 1455 грн. 96 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 299 грн. 72 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 156 грн. 17 коп.; в частині стягнення з відповідача курсової різниці у сумі 12672 грн. 32 коп., пені у сумі 2096 грн. 65 коп., 3% річних у сумі 74 грн. 90 коп., інфляційних нарахувань у сумі 44 грн. 57 коп. у задоволенні позовних вимог відмовлено; в решті рішення Господарського суду Луганської області від 25.01.2010 року у справі №17/308 залишено без змін; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Тридента Агро” на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 витрати по сплаті державного мита у сумі 27 грн. 41 коп. за апеляційною скаргою.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26.04.2010 року, а рішення Господарського суду від 25.01.2010 року у справі № 17/308 залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Заслухавши пояснення на касаційну скаргу представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 21620 грн., курсової різниці у розмірі 12672,32 грн., пені у сумі 4177,39 грн., 3% річних у сумі 678,18 грн., інфляційних нарахувань у сумі 2900,88 грн., штрафу у сумі 3243 грн., згідно з договором купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу №03-21-08 від 27.03.2008 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд правомірно виходив із такого.
Судами встановлено, що ТОВ “Тридента Агро” та Приватний підприємець ОСОБА_4 27.03.2008 року уклали договір №03-21-08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу (далі за текстом - договір).
За умовами п.1.2 договору цей договір визначає умови купівлі-продажу насіння (далі за текстом - товар).
Товариство за договором є продавцем, а приватний підприємець ОСОБА_4 - покупцем.
Пунктом 2.1 договору сторони встановили, що асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п.5.3 договору оплата товару проводиться наступним чином:
-50% від вартості товару покупець оплачує в строк до 01.04.2008 року без обов'язкового виставлення рахунку-фактури;
-50% від вартості товару покупець оплачує в строк до 30.11.2008 року без виставлення рахунку-фактури.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини відносяться до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання умов договору Товариство за видатковою накладною №РН-ЛУ00114 від 29.05.2008 року відпустило Приватному підприємцю ОСОБА_4 товар на суму 25920,00 грн.
В порушення умов договору Приватний підприємець ОСОБА_4 за отриманий товар розрахувався частково, а саме: 28.03.2008 року перерахував на користь позивача лише 4300,00 грн., про що свідчить банківська виписка позивача з особистого рахунку від 28.03.2008 року.
Отже, борг в сумі 21620,00 грн. обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача.
Апеляційним господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення курсової різниці в сумі 12642,32 грн., з урахуванням наступного.
Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України).
Згідно з Наказом Мінфіну України №193 від 10.08.2000 року “Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів” валютний курс - це установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає у зв'язку із знеціненням грошових коштів.
Сторони 27.03.2008 року до договору склали, підписали та скріпили своїми печатками додаток №01 (далі за текстом - Додаток №01).
В примітці Додатку №01 зазначено, що в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору, сторони для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(А1/А2)*В, де:
S - ціна на момент проплати;
В - ціна на момент підписання;
А2 - курс (НБУ) долара США до гривні на день підписання договору;
А1 - курс (НБУ) долара США до гривні на день перерахування грошей.
Позивач звернувся з позовом до суду 12.11.2009 року.
Курсову різницю позивач розрахував, виходячи з суми простроченої заборгованості, що заявлена до стягнення (21620,00 грн.), курсу долара США до гривні станом на день підписання договору (27.03.2008 року - 5,05 грн.) та курсу долара США до гривні станом на 14.10.2009 року (8,01 грн.)
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду стосовно того, що вирахування розміру курсової різниці можливе не раніше дня фактичного перерахування відповідачем на користь позивача існуючої заборгованості в сумі 21620,00 грн. з урахуванням відповідного курсу долара США до гривні та тих обставин, що станом на день часткової оплати відповідачем товару (28.03.2008 року в сумі 4300,00 грн.) та на день укладання сторонами договору (27.03.2008 року) курс долара США до гривні складав 5,05 грн.
За таких обставин, вимоги щодо стягнення курсової різниці в сумі 12672,32 грн. є необґрунтованими.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявлені до стягнення за остаточними вимогами інфляційні нарахування позивач розрахував за період з грудня 2008 року по вересень 2009 року, що за його даними склало 2466,01 грн.
З урахуванням взятого позивачем за основу періоду розрахунку, інфляційні нарахування правомірно стягнуті в сумі 2421,44 грн., а в іншій частині у стягненні інфляційних нарахувань в сумі 44,57 грн. вірно відмовлено за необґрунтованістю вимог у цій частині.
Позивач 3% річних розрахував за період з 01.10.2008 року по 14.10.2009 року, вважаючи, що мала місце прострочена заборгованість у цей період в сумі 21620,00 грн., та за даними позивача їх розмір склав 681,74 грн.
Апеляційний суд вірно виходив із того, що згідно умов п.5.3 договору, часткової оплати відповідачем отриманого товару, а саме: 28.03.2008 року в сумі 4300,00 грн., вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню лише в сумі 606,84 грн., оскільки у період з 01.10.2008 року по 30.11.2008 року прострочена заборгованість з боку відповідача складала 8660,00 грн., а вже з 01.12.2008 року по 14.10.2009 року її розмір склав 21620,00 грн. Отже, в іншій частині вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 74,90 грн. правильно відмовлено за їх необґрунтованістю.
Умовами п.8.2 договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов'язання Покупець зобов'язаний сплатити на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.
Згідно з п.8.3 договору сторони, відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється без обмеження строку.
Позивач розрахував пеню за період з 01.10.2008 року по 14.10.2009 року від заборгованості в сумі 21620,00 грн., та за даними позивача, її розмір склав 4177,39 грн.
Щодо часткового задоволення вимог про стягнення пені, то апеляційний суд правомірно виходив із такого.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Виходячи з умов п. 5.3 договору відповідач був зобов'язаний перерахувати на користь позивача до 01.04.2008 року кошти в сумі 12960,00 грн. та до 30.11.2008 року ще 12960,00 грн.
З урахуванням вищевказаної часткової оплати товару в сумі 4300,00 грн. (28.03.2008 року), умов договору та наведених норм права, апеляційним судом правомірно стягнута пеня за строк нарахування 6 місяців в сумі 2080,74 грн., а в іншій частині - в сумі 2096,65 грн. в задоволенні позову правомірно відмовлено.
За умовами п.8.4 договору сторони встановили, що за несплату або несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує штраф у розмірі 15% від вартості неоплаченого товару, тобто від суми 21620,00 грн., а тому позовні вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 3243,00 грн. обґрунтовано задоволені судом.
З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування законної та обґрунтованої постанови Луганського апеляційного господарського суду від 26.04.2010 року у справі № 17/308.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу ТОВ “Тридента Агро” на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26.04.2010 року у справі № 17/308 залишити без задоволення, постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26.04.2010 року у справі № 17/308 -без змін.
Головуючий-суддя К.Грейц
С у д д і С.Бакуліна
Л.Рогач