16 вересня 2010 р. № 12/3
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.
суддівГоголь Т.Г.
Швеця В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
за участю представників сторін:
позивача не з'явились (повідомлені належним чином)
відповідача не з'явились (повідомлені належним чином)
касаційну скаргуСуб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду
від13.05.10
у справі№12/3 господарського суду Львівської області
за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4
доСпільного українсько-німецького підприємства "Скомекс"
простягнення заборгованості в сумі 190640,00 грн.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Спільного українсько-німецького підприємства “Скомекс” про стягнення заборгованості в сумі 190640,00 грн. Позов вмотивовано тим, що відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, а відтак у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 190640,00 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 23.03.10 (суддя Запотічняк О.Д.) у задоволені позову відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивоване приписами статті 267 Цивільного кодексу України, відповідно до вимог якої, позивачем пропущено строк позовної давності.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.10 (судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., Мурська Х.В.) рішення господарського суду
Доповідач: суддя Гоголь Т.Г.
Львівської області від 23.03.10 залишено без змін з тих же підстав.
До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулась Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 в якій просить рішенням господарського суду Львівської області від 23.03.10 та Постанову Львівського апеляційного господарського суд від 13.05.10 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаргу вмотивовано тим, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, статті 129 Конституції України, статті 77 Господарського процесуального кодексу України. скаржник також вважає, що строк позовної давності ним пропущений не був.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу в якій просить рішення господарського суду Львівської області від 23.03.10 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.10 залишити без змін з підстав зазначених у судових рішеннях.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.02.05 між Спільним українсько -німецьким підприємством “Скомекс” (покупець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (продавець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити продукцію -масло на суму, вказану в накладній продавця та на умовах визначених Договором. Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за отриману продукцію здійснюється покупцем згідно накладних шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів, з моменту одержання продукції або готівкою безпосередньо в касу підприємства. Продавець зобов'язується передати продукцію в кількості та асортименті, вказаних в накладних. Датою передачі вважається дата оформлення товарної накладної покупцем (пункт 6.1 Договору). Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач частково виконав зобов'язання за договором. Заборгованість відповідача перед позивачем становить 190 640,00 грн., яка добровільно не погашена. В процесі розгляду справи суди також встановили, що позивач звертався до відповідача з претензіями з проханням добровільно розрахуватись за отриманий товар, проте борг відповідачем погашений не був. Судами було встановлено, що поставка товару здійснювалась у 2006 році, а з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся у 2010 році. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд Львівської області, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності. Проте, такий висновок є передчасним з огляду на наступне.
Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов -громадянин, юридична особа, держава тощо. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Згідно зі статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. За приписами частини 3 вказаної статті, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Чинним законодавством не передбачено переліку дій, що свідчать про визнання боргу. Такими діями, зокрема, можуть бути відправлення боржником кредиторові письмового повідомлення з проханням відстрочити борг або часткове виконання зобов'язання. Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що поставка товару, за який відповідач не розрахувався, здійснювалась у 2006 році, а позивач звернувся з позовом у 2010 році, порушивши строк позовної давності тривалістю в три роки. Упродовж розгляду справи, скаржник наголошував на тому, що перебіг строку позовної давності був перерваний. Обгрунтовуючи вказані доводи, скаржник наголошував на тому, що відповідач частково виконав зобов'язання за договором, а саме, частково погасивши заборгованість перед відповідачем у сумі 125000,00 грн. про що у 2008 та 2010 роках були складені відповідні акти звірки. Проте, розглядаючи даний спір суди першої та апеляційної інстанції на вказане уваги не звернули. Здійснюючи судовий розгляд справи, судам першої та апеляційної інстанції необхідно було, насамперед, надати оцінку підставі виникнення спірних правовідносин за спірним договором та обставинам щодо визначення початку перебігу строку позовної давності за приписами діючого законодавства, а також умовам для переривання перебігу строку позовної давності за приписами статті 264 Цивільного кодексу України.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом Львівської області та Львівським апеляційним господарським судом при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.
Керуючись статтями 43, 107, 1117 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.10 у справі №12/3 - скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 -задовольнити частково.
Головуючий Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець
Повний текст виготовлено 21.09.10