14 вересня 2010 р. № 41/599
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.
за участю представників:
ФОП ОСОБА_4
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_5
ТДВ Страхова компанія "Нафтагазстрах"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від 19 травня 2010
у справі№ 41/599 господарського суду м. Києва
за позовомФізичної особи-підприємця
ОСОБА_4
доТДВ Страхова компанія "Нафтагазстрах"
простягнення заборгованості
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.12.2009 (суддя: О.Спичак) позов про стягнення заборгованості, пені та річних задоволений частково. В іншій частині позову відмовлено.
Суд дійшов висновку, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання із сплати орендної плати за орендоване нерухоме майно, що виникли з умов договору від 11.03.2008, що є порушенням умов договору та вимог ст.ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, тому вимоги позивача про стягнення заявлених заборгованості та річних обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім того, на підставі п. 3.2 договору відповідач повинен сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції, вимоги в частині яких підлягають задоволенню в частині 1432,44 грн.: на підставі п. 7.2 договору з відповідача підлягає стягненню пеня частково в межах заявлених позивачем періодів з розрахунку 1915,31 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2010 (судді: О.Григорович, Л.Гольцова, В.Рябуха) рішення господарського суду м. Києва від 18.12.2009 змінено.
Позов задоволено частково в сумі 36107,50 грн. орендної плати, 1032,80 грн. комунальних послуг, 329,71 грн. пені, 819,11 індексу інфляції, 144,46 річних.
В частині вимог позову в сумі 56,09 грн. провадження у справі припинено.
В іншій частині позову відмовлено.
Відповідач в касаційній скарзі просить рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, справу передати на новий розгляд.
Скаржник вважає, що вимоги позову безпідставні, оскільки позивач в порушення вимог ст.ст. 188, 284, 286 Господарського кодексу України, ст.ст. 654, 762 Цивільного кодексу України в односторонньому порядку змінив умови договору щодо розміру орендної плати, безпідставно включивши в розрахунок орендної плати суму індексації.
Скаржник вважає, що судом неповно з'ясовані обставини щодо моменту припинення договору, оскільки майно було повернуто позивачу 15.12.2008, тому позовні вимоги підлягають задоволенню з врахуванням обставин фактичного користування майном.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що між сторонами виникли зобов'язання з умов договору від 11.03.2008, відповідно до якого позивач надав відповідачу в оренду майно.
Всупереч умов договору та вимог ст. 762 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язання із сплати орендної плати належним чином не виконав, належними доказами щодо виконання грошового зобов'язання вимоги позову в частині орендної плати не спростував.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.
Водночас, за нормою ст. 611 ЦК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на умови договору, норми чинного законодавства та встановлені обставини порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, апеляційний господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача заборгованість з орендної плати, а також санкції за неналежне виконання грошового зобов'язання у вигляді пені та річних.
Згідно ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання скаржника на неналежне виконання позивачем умов договору щодо оформлення факту повернення йому орендованого майна зводяться до вимоги встановити інші обставини щодо моменту припинення договору, здійснити відмінну від суду першої та апеляційної інстанції оцінку доказів, що суперечить вимогам ст.1117 ГПК України, тому до уваги не приймаються.
Доводи скаржника щодо односторонньої зміни позивачем умов договору в частині розміру орендної плати через збільшення орендної плати на індекс інфляції відхиляються, оскільки спростовуються умовами п. 3.2 договору від 11.03.2008.
Враховуючи викладене, висновки господарських судів відповідають встановленим обставинам справи, яким надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи скаржника не доводять неправильного застосування судом норм матеріального права, що регулюють правовідносини оренди щодо встановлених обставин справи.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2010 у справі № 41/599 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун