14 вересня 2010 р. № 13/421д/09
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Овечкін В.Е.,
Чернов Є.В.,
Цвігун В.Л.
за участю представників:
ТОВ "Торговий центр"
розглянувши касаційну
скаргу Колодка В.Д. за дор. № 15/1 від 04.01.2010
ТОВ "Торговий центр"
на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду
від 18 травня 2010
у справі№ 13/421д/09 господарського суду Запорізької області
за позовомТОВ "Торговий центр"
доЗапорізької міської ради
провизнання договору укладеним
Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.01.2010 (суддя: В.Серкіз) позов про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним задоволений.
Суд дійшов висновку, що відповідач в порушення вимог ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 179, 187 Господарського кодексу України, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, ст. 124 Конституції України неправомірно відмовляється укласти з позивачем договорі оренди земельної ділянки.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2010 (судді: І.Федоров, Т.Шевченко, В.Кричмаржевський) рішення господарського суду Запорізької області від 13.01.2010 скасовано. В позові відмовлено.
Апеляційна інстанція дійшла висновку, що позивач вправі вимагати визнання права на оренду земельної ділянки за умови дотримання вимог ст.ст. 116, 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі", однак позивачем не доведено прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення про передачу земельної ділянки в оренду.
Крім того, запропоновані позивачем умови договору оренди в частині орендної плати з огляду на грошову оцінку земельної ділянки не відповідають вимогам ст.ст. 2, 23 Закону України "Про плату за землю", ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", тому договір не може бути укладений в запропонованій позивачем редакції.
Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.
Скаржник вважає, що з врахуванням фактичних обставин визнання його переможцем конкурсу на право розташування об'єкту громадського призначення він набув право оренди земельної ділянки. Скаржник стверджує, що відповідач неправомірно не виконав рішення господарського суду Запорізької області від 26.11.2007 у справі № 14/306/07-АП щодо обов'язку прийняти рішення по земельній ділянці відповідно до результатів конкурсу, переможцем якого визнано позивача.
Скаржник вважає, що розглядаючи умови договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції на відповідність вимогам законодавства судом апеляційної інстанції порушено ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таким чином судом апеляційної інстанції розглядалися вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з відповідним клопотанням про надання земельної ділянки в оренду та проектом договору оренди земельної ділянки на умовах позивача.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про оренду землі” оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно ст. 6 цього закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про оренду землі" у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього закону.
Договір оренди земельної ділянки може бути укладений лише за взаємним волевиявленням сторін (ст. 16 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Частини 3, 4, 5, 7 статті 181 Господарського кодексу України, застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому, розбіжності до суду передаються лише якщо не це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли договір заснований на державному замовленні або його укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону або виконавцем є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.
У пункті 5 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Зокрема, договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для використання на обумовлений договором строк.
Частиною першою ст. 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 9 ст. 123 Земельного кодексу України відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.
Ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до п. "а" та п. "в" ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
П. 34 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Зі змісту вказаних норм законодавства України випливає, що розпорядження землями територіальних громад міста, у тому числі -вирішення питань про надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок та про надання земельних ділянок у користування, віднесено до виняткової компетенції відповідної міської ради, яка реалізує її шляхом прийняття відповідних рішень на пленарних засіданнях.
Виходячи з приписів ст.116, ч.1 ст.124 Земельного кодексу України, ст.16 Закону України "Про оренду землі" та п.34 ст.26 ч.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду чинним земельним законодавством визначається в якості передумови для укладення договору оренди земельної ділянки.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив обставини відсутності прийняття відповідачем рішення про надання позивачу в оренду відповідної земельної ділянки та укладення на його підставі договору оренди відповідно до вимог земельного законодавства, тому висновок суду про відсутність підстав для задоволення вимог позову про визнання договору оренди укладеним правомірний.
Згідно ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника щодо обставин визнання його переможцем конкурсу на право розташування об'єкту громадського призначення значення для правильного вирішення спору, з огляду на встановлені обставини та підстави для захисту права позивача, не мають, зводяться до вимог встановлення інших обставин справи та оцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду судового рішення згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання на обставини надіслання проекту договору відповідачу та доводи щодо відсутності заперечень відповідача щодо окремих умов договору оренди земельної ділянки за встановлених обставин відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування як передумови для укладення договору значення для предмету доказування у справі не мають, тому доводи про визнання договору укладеним на умовах позивача із застосуванням ст.ст. 181, 188 ГК України до уваги не приймаються.
Доводи скаржника щодо неправомірності оцінки умов договору на предмет відповідності вимогам закону та помилковість висновків апеляційної інстанції щодо невідповідності умов договору вимогам законодавства відхиляються, оскільки на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають, значення для вирішення спору за встановлених обставин відсутності підстав для укладення договору, визначених ст.ст. 116, 124 Земельного кодексу України, не мають.
Враховуючи викладене, висновки апеляційного господарського суду відповідають встановленим обставинам справи, яким надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального права, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції не має.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 18.05.2010 у справі № 13/421д/09 господарського суду Запорізької області залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун