ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.09.2023 року м. Дніпро Справа № 904/232/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Манець О.В.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 р.
( суддя Назаренко Н.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 05.06.2023 р.)
у справі
за позовом:
Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль",
м. Кривий Ріг
до
Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича,
м. Київ
про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії у розмірі 366 798, 18 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича, про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/4 від 01.11.2021 р., у розмірі 366 798, 18 грн., з яких: 289 761, 32 грн. - основний борг, за період з 01.11.2021 р. по 31.03.2022 р.; 8 203, 08 грн. - пеня; 6 733, 95 грн. - 3 % річних; 62 009, 67 грн. - інфляційні втрати; 90,16 грн. - плата за абонентське обслуговування, за період з 01.11.2021 р. по 31.10.2022 р..
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем обов'язку щодо сплати заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 289 761,32 грн., за період з листопада 2021 р. по березень 2022 р., та 90,16 грн. плати за абонентське обслуговування, за період листопада 2021 р. по березень 2022 р., відповідно до умов типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії № 1043/жб/4 від 01.11.2021 р., укладеного між сторонами.
Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 1043/жб/4 від 01.11.2021 р. не укладався та вважає, що відносини з Позивачем відбуваються виключно в рамках договору купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р.. Також Відповідач зазначив, що старі договори зі споживачами не передбачають можливість застосування виконавцями послуг Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 р. № 315. Відповідач вказав, що направляв позивачу листа № 20/12-2021 від 20.12.2021 р., згідно якого просив розірвати договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р..
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» основний борг у розмірі 289 761,32 грн., плату за абонентське обслуговування в розмірі 90,16 грн., інфляційні втрати в розмірі 62 009,67 грн., 3% річних у розмірі 6 733,95 грн., пеню в розмірі 5 759,42 грн. та судовий збір у розмірі 5 465,11 грн.. В решті позову відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Фізична особа-підприємець Дуч Володимир Миколайович, в якій просить рішення суду від 05.06.2023 р. скасувати у повному обсязі, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково у розмірі 73 105,50 грн., в решті позову відмовити.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що при розгляді даної справи, Господарським судом Дніпропетровської області не в повному обсязі досліджено усі наявні докази та не були з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, були неправильно застосовані норми матеріального права та зроблені невідповідні висновки, встановленим обставинам справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, що в свою чергу і призвело до винесення незаконного рішення, та є підставою для його скасування.
Скаржник наголошує на тому, що Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/4 від 01.11.2021 р., який є публічним договором приєднання, не є укладений. Фактично умови договору були в односторонньому порядку нав'язані Позивачем Відповідачу. Жодного доказу про наявність повідомлення про місце опублікування тексту договору суду не надано, не було ні в додатках до позовної заяви, ні в додатках до відзиву на позов.
Водночас, на думку Скаржника, наразі Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р. діє, а оскільки споживання теплої енергії не може бути безоплатним, то відповідно сплати за отримання теплової енергії наявні, проте виключно при правильному розрахунку кількості отриманої теплової енергії.
При цьому Скаржник зазначає, що реальні відомості щодо кількості спожитих Гкал судом не перевірялись, та зроблені абсолютно неправильні висновки, які не відповідають обставинам справи.
Cкаржником зазначений в апеляційній скарзі контррозрахунок стягуваної суми, загальний розмір якої становить 73 105,50 грн.: за листопад 2021 р. - 2,0 Гкал (за даними минулого року ) * 5 344,26 грн.* 1,374067878 = 14 686,75 грн., в т.ч. ПДВ.; за грудень 2021 р. - 3,48 Гкал ( за даними минулого року ) * 5344.26 грн.* 1,135819739 = 21 124,00 грн., в т.ч. ПДВ.; за січень 2022 р. - 3,37 Гкал (за даними минулого року) * 5344.26 грн.* 0,727222104 = 13 097,38 грн., в т.ч. ПДВ; за лютий 2022 р.- 3.09 Гкал (за даними минулого року) * 5344.26 грн. * 0,435223586 = 7 187,18 грн., в т.ч. ПДВ; за березень 2022 р. - 2.46 Гкал (за даними минулого року) * 5 344,26 грн.* 1,293857709 = 17 010,19 грн., в т.ч. ПДВ.
Також, судом першої інстанції взагалі не була розглянута та взята до уваги - постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” якою окрім іншого установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Крім того, Скаржник зазначає, що власником нежитлового приміщення є фізична особа Дуч Володимир Миколайович, який не має статус ФОП. Також у позові Позивачем застосовується норма п. 13 Закону «Про житлово-комунальні послуги», яка стосується співвласників багатоквартирного будинку, яким фізична особа- підприємець Дуч Володимир Миколайович не являється.
Скаржник вважає, що Відповідачем були надані суду всі докази, на підтвердження фактів: відсутності укладання між Сторонами Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/3 від 01.11.2021 р., продовження дії договору купівлі-продажу теплової енергії №1043 від 04.12.2013 р.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обгрунтування своїх заперечень, Товариство вказує на предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії з ФОП Дуч В.М., як споживача за адресою: АДРЕСА_1 . В позові нерухоме майно має статус нежитлового, а отже, може використовуватися лише з господарською метою. Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача, який є суб'єктом підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відтак, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що Акціонерним товариством «Криворізька теплоцентраль» як виконавцем послуг 01.10.2021 р. на своєму офіційному сайті: https://tec.dp.ua розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії ( Скріншот із офіційного сайту AT «КТЦ» зі змістом, договору наявний в матеріалах справи ). Протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу Позивача від співвласників багатоквартирного будинку № 43 по вул. Володимира Великого не надходило жодних документів які б підтверджували наявність рішення про обрання моделі договірних відносин. Таким чином, послуга з постачання теплової енергії була надана Відповідачу належним чином і у повному обсязі, що не спростовується останнім. А приєднання до умов публічного типового договору відбулось акцептом шляхом беззаперечного отримання послуги.
Товариство також вказує на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» окрім іншого установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Отже заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, стосується виключно населення. Відтак, постанова Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 р. «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» не може бути застосовано до Скаржника, як до споживача послуги з постачання теплової енергії, оскільки останній відносяться до категорії споживачів «інші споживачі», а не «населення». Доказів, які б підтверджували, що спірне нежитлове приміщення переведено до об'єктів житлового фонду та використовується Відповідачем для проживання, матеріали справи не містять.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.06.2023 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/232/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 р. по справі № 904/232/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
30.06.2023 р. матеріали справи № 904/232/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.2023 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 р. у справі № 904/232/23 залишити без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.2023 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначити апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 14.09.2023 р..
Розпорядженням керівника апарату суду від 13.09.2023р., у зв'язку з припиненням повноважень судді Орєшкіної Е.В., відповідно до ст. 123 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 904/232/23, відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018р. зі змінами.
Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Чус О.В., Дарміна М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023р., колегією суддів у складі: судді-доповідача Кощеєва І. М.,суддів: Чус О.В., Дарміна М.О., апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023р. у справі №904/232/23 прийнято до свого провадження.
Позивач та Відповідач не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Позивача та Відповідача.
У судовому засіданні 14.09.2023 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
04.12.2013 р. між Державним підприємством «Криворізька теплоцентраль» ( Теплопостачальна організація / Продавець ) та Фізична особа-підприємець Дуч Володимир Миколайович ( Споживач/Покупець ) укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043, відповідно до п. 1.1. якого Теплопостачальника організація/Продавець бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві/Покупцю теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач-Покупець зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленим згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.
Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 03.12.2014 р., з урахуванням частини 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.
Договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди Сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із Сторін.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про припинення дії Договору не буде письмово заявлено однією із Сторін ( п. 10.3 договору ).
Строком дії господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього Договору. На зобов'язання, що виникли у Сторін до укладання ними господарського договору, поширюються умови укладання Договору ( п. 10.4 договору ).
Відповідно до Додатку № 3 до Договору купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р. - дислокація об'єктів: офіс - мкр. 4-й Зарічний, буд.24, прим. 143 ( площею 117,9 кв.м.), нежитлове приміщення - вул. Тухачевського, буд. 79, прим. 19 (площею 205,5 кв.м.), нежитлове приміщення - вул. Ватутіна, буд.20, прим. 34 (площею 74,9 кв.м.), нежитлове приміщення - вул. Мелешкіна, буд. 9, прим. 43А (площею 529,7 кв.м.).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 3993982 власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, буд. 9, прим 43А, площею 529,7 кв.м. є Дуч Володимир Миколайович. Дане приміщення знаходиться в багатоквартирному житловому будинку.
Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" 16.03.2017 р. перетворено у Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У зв'язку з проведенням державної реєстрації змінено тип товариства з Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" про що 14.05.2018 р. внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Законом України від 03.12.2020 р. № 1060-1Х «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг», який набрав чинності 01.05.2021 р., до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» внесено зміни, у тому числі й щодо організації договірних відносин між виконавцями житлово-комунальних послуг та споживачами.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ( в редакції Закону України № 1060-ІХ ), надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин ( індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів ( індивідуальний споживач ( співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено можливість укладання 3-х різних моделей договорів про надання комунальних послуг, яка обирається виключно за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги.
Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).
У той же час, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір ( крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії ), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги ( ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції ЗУ № 1060-ІХ).
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.
Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 р. на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу Позивача від співвласників багатоквартирного будинку № 43 по вул. Володимира Великого не надходило жодних документів які б підтверджували наявність рішення про обрання моделі договірних відносин.
Отже, з 01.11.2021 р. між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" ( Виконавець ) та Фізичною особою-підприємцем Дучем Володимиром Миколайовичем ( Споживач ) укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/4 від 01.11.2021 р., відповідно до пункту 5 якого Виконавець зобов'язується надавати Споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а Споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.
Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. № 830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021р. № 1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про які розміщується на веб-сайті виконавця.
Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).
Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше, ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом 1 року з дати набрання чинності.
Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк ( п. п. 51, 52 договору).
На виконання умов договору Виконавець в період з листопада 2021 по березень 2022 надав Споживачу послуги постачання теплової енергії, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії ( надання послуг ): № 8779 від 30.11.2021 на суму 75 343,03 грн., № 10456 від 31.12.2021 на суму 74 298,22 грн., № 1118 від 31.01.2022 на суму 117 074,20 грн., № 4547 від 28.02.2022 на суму 74 714,60 грн., № 8766 від 02.03.2022 на суму 109 764,21 грн., № 10888 від 31.03.2022 на суму 61 886,68 грн., № 3442 від 30.04.2022 на суму - 3 791,20 грн..
Позивач надав письмові пояснення щодо розрахунку суми основного боргу, враховуючи перерахунок за період з січня 2022 по березень 2022, останній поставив Відповідачу теплову енергію за вказаний період в розмірі 59 462,90 грн., 21 328,94 грн., 59 328,23 грн. відповідно. Також Позивач надав послуги з абонентського обслуговування в період з листопада 2021 по жовтень 2022, що підтверджується актами надання послуг з абонентського обслуговування: № 8779 від 30.11.2021 на суму 7,02 грн., № 10456 від 31.12.2021 на суму 7,02 грн., № 1118 від 31.01.2022 на суму 7,02 грн., № 4547 від 28.02.2022 на суму 7,27 грн., № 10888 від 31.03.2022 на суму 7,27 грн., № 13870 від 30.04.2022 на суму 7,28 грн, № 15742 від 31.05.2022 на суму 7,28 грн, № 17377 від 30.06.2022 на суму 8,00 грн., № 19070 від 31.07.2022 на суму 8,00 грн., № 20683 від 31.08.2022 на суму 8,00 грн., № 22319 від 30.09.2022 на суму 8,00 грн., № 23658 від 31.10.2022 на суму 8,00 грн.
Позивач зазначає, що акти та рахунки до них були надіслані Відповідачу разом із супровідними листами (а.с. 38-40, 55-57).
Відповідач їх не підписав, не повернув, оплату не здійснив, що і стало причиною виникнення спору.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Першочерговим питанням у цій справі, яке винесено на розгляд суду є питання визначення юрисдикції цього спору за позовом юридичної особи ( теплопостачальної компанії ) про стягнення вартості поставленої теплової енергії до фізичної особи, яка має статус фізичної особи-підприємця та має у власності нежитлове приміщення.
Вирішуючи поставлене питання, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 р. у справі № 904/1448/20).
Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 ЦК України ).
У свою чергу відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 р. у справі № 910/8729/18.
Разом з тим відповідно до частини першої ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 р. у справі № 522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 916/1261/18, на яку, зокрема, посилається скаржник в касаційній скарзі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами ( п.2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Житлово-комунальні послуги»).
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів ( п. 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ).
Індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами ( п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Колегія суддів враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб'єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства (аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №757/45133/15-ц та від 20.09.2018 р. у справі № 751/3840/15-ц).
Положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності ( ч.1 ст. 320 ЦК України ).
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії з ФОП Дуч В.М. як Споживача за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, буд. 9 прим. 43А.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 3993982 власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, буд. 9, прим 43А, площею 529,7 кв.м. є Дуч Володимир Миколайович. Дане приміщення знаходиться в багатоквартирному житловому будинку.
Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача, який є суб'єктом підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, щодо вказаного об'єкта нерухомості, до укладання Типового індивідуальний договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/4 від 01.11.2021 р. - між Державним підприємством «Криворізька теплоцентраль» ( Теплопостачальна організація / Продавець ) та Фізичною особою-підприємецем Дуч В. М. ( Споживач/Покупець ) був укладений Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р..
Отже, наведені обставини свідчать про те, що Відповідач - ФОП Дуч В.М. виступає як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, тому ці правовідносини є господарськими і розгляд цієї справи належить до повноважень суду господарської юрисдикції.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно з ч. 2 ст. 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Відповідно до змісту частин 3, 4 та 7 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 Закону України «Про теплопостачання» від 02.05.2005 №2633-IV відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Згідно зі ст. 1 цього Закону теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач або суб'єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
У офіційному виданні «Голос України» № 231 від 09.12.2017 був опублікований Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ (далі - Закон).
Відповідно до п. 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017), та вводиться в дію з 1 травня 2019 року, крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше.
Згідно з ч.ч. 1, 3 статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту положень статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 19 зазначеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Аналіз даного Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).
За приписами п. 1 частини 2 статті 7 вказаного Закону індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
В частині 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:
1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;
2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;
3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.
Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).
У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 р., № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року, № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
Відповідно до частини 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 р. було затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 р. внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 р., які набрали чинності 01.10.2021 р.. Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типовий договір з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою КМУ № 830 від 21.08.2019 р., викладено в новій редакції.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 р. ( в редакції постанови КМУ № 1022 від 08.09.2021 р.) ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Статтею 25 Закону України «Про теплопостачання», закріплено права та основні обов'язки споживача теплової енергії, яка містить обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» палаті - Закон) до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною, першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 4 статті 13 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом.
Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Частиною 5 статті 13 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 р. на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу Позивача від співвласників багатоквартирного будинку № 43 по вул. Володимира Великого не надходило жодних документів які б підтверджували наявність рішення про обрання моделі договірних відносин.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
В матеріалах справи відсутні докази, що Відповідач протягом 30 днів повідомляв Позивача про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та заперечень або протоколу розбіжностей до нього не отримав.
Враховуючи викладене, Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р. припинив свою дію на підставі вищевказаного Закону.
Отже, враховуючи відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-денного строку з моменту розміщення на офіційному сайті індивідуального договору на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/4 від 01.11.2021 р. за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, буд. 9, прим 43А, площею 529,7 кв.м. між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та Фізичною особою-підприємцем Дучем Володимиром Миколайовичем є укладеним з 01.11.2021 р..
Відповідно до актів приймання-передачі теплової енергії ( надання послуг ): № 8779 від 30.11.2021 на суму 75 343,03 грн., № 10456 від 31.12.2021 на суму 74 298,22 грн., № 1118 від 31.01.2022 на суму 117 074,20 грн., № 4547 від 28.02.2022 на суму 74 714,60 грн., № 8766 від 02.03.2022 на суму 109 764,21 грн., № 10888 від 31.03.2022 на суму 61 886,68 грн., № 3442 від 30.04.2022 на суму - 3 791,20 грн., на виконання умов договору Виконавець надав Споживачу послуги постачання теплової енергії в період з листопада 2021 р. по березень 2022 р.. Також, Позивач зазначив, що щодо розрахунку суми основного боргу, враховуючи перерахунок за період з січня 2022 по березень 2022, останній поставив Відповідачу теплову енергію за вказаний період в розмірі 59 462,90 грн., 21 328,94 грн., 59 328,23 грн. відповідно. Також Позивач надав послуги з абонентського обслуговування в період з листопада 2021 по жовтень 2022, що підтверджується актами надання послуг з абонентського обслуговування: № 8779 від 30.11.2021 на суму 7,02 грн., № 10456 від 31.12.2021 на суму 7,02 грн., № 1118 від 31.01.2022 на суму 7,02 грн., № 4547 від 28.02.2022 на суму 7,27 грн., № 10888 від 31.03.2022 на суму 7,27 грн., № 13870 від 30.04.2022 на суму 7,28 грн, № 15742 від 31.05.2022 на суму 7,28 грн, № 17377 від 30.06.2022 на суму 8,00 грн., № 19070 від 31.07.2022 на суму 8,00 грн., № 20683 від 31.08.2022 на суму 8,00 грн., № 22319 від 30.09.2022 на суму 8,00 грн., № 23658 від 31.10.2022 на суму 8,00 грн.
Позивач зазначає, що акти та рахунки до них були надіслані Відповідачу разом із супровідними листами.
Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. № 830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021р. № 1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про які розміщується на веб-сайті виконавця.
Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).
Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( ст. 530 ЦК України ).
З урахуванням приписів пункту 34 договору, строк оплати поставленої теплової енергії та плати за абонентське обслуговування за період листопад 2021 року - березень 2022 року є таким, що настав.
Доказів сплати Відповідачем заборгованості в розмірі 289 761,32 грн. суду не надано.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 289 761,32 грн. та 90,16 грн. плати за абонентське обслуговування за період грудень 2021 року - жовтень 2022 року.
Щодо контррозрахку стягуваної суми, здійсненого Скаржником в апеляційній скарзі, який не надавався Відповідачем суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Відповідно до розділів VII, V111 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена Наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 р. № 315 (далі - Методика № 315), загальний обсяг спожитої теплової енергії на опалення приміщення розраховується шляхом складання обсягу спожитої теплової енергії на опалення місць загального користування, обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення, обсягу спожитої теплової енергії на опалення приміщення.
Як зазначає Позивач і не спростовує Відповідач - у 2020 році між сторонами діяв Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р.. Відповідно у цей період, розрахунок за спожиту теплову енергію здійснювався на межі продажу, яка є межею балансової належності ( відповідальності ), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді ( п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007 р. ).
Відповідно до п. 1 розділу 111 Методики № 315, яка застосовується до типового договору встановлено, що загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у розрахунковому періоді визначається: за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії (теплолічильника) за його наявності; розрахунковим методом у разі тимчасового виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку відповідно до розділу XI цієї Методики; розрахунковим методом у разі відсутності вузла комерційного обліку за нормою споживання теплової енергії у будівлі/будинку. Такий обсяг споживання теплової енергії у будівлі/будинку підлягає щомісячному коригуванню виконавцем за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря у відповідності до формул 10, 11 цього розділу.
При цьому нормативна температура повітря у приміщеннях житлових будинків становить у опалюваних приміщеннях будинків, проектну документацію на нове будівництво або реконструкцію яких затверджено до 01.10.2005 року - 18 °С (п. 1 розділу VIII Методики № 315).
Тобто, для підтримання у приміщенні нормативної температури кожного місяця витрачається різна кількість Гкал в залежності від фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря.
Як слушно зауважив Позивач у відзиві на апеляційну скаргу - оскільки температура зовнішнього повітря в одні і ті ж самі місяці у 2020 році відрізнялась від температури зовнішнього повітря в 2021 році, контррозрахунок Скаржника є некоректним.
Пунктом 45 договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів Споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу.
Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
Позивач нарахував 8 203,08 грн. пені за загальний період прострочення з 03.01.2022 р. по 01.12.2022 р..
Відповідач контррозрахунку не надав. Господарський суд перевіривши розрахунок пені, виявив в ньому помилки, тому дійшов висновку, що пеня підлягає стягненню частково у розмірі 5 759,42 грн..
Щодо посилання Скаржника на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” якою окрім іншого установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, слід зазначити, що така заборона на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, стосується виключно населення.
Як вбачається з матеріалів справи, Дуч В.М. є фізичною особою-підприємцем та являється власником спірного нежитлового приміщення, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 17.06.2011 р. «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» тарифи формуються для трьох категорій споживачів населення, бюджетних установ, інших споживачів.
У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 р. № 2450/15/61-15 надано роз'яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами «для населення» здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для «інших споживачів».
Як зазначає Позивач - оскільки Відповідач споживав теплову енергію для обігріву належного йому на праві власності нежитлового приміщення, то Позивачем, при розрахунках вартості наданих Відповідачу послуг, застосовувалися тарифи, передбачені для групи «інші споживачі», а не «населення».
Окрім того, відповідно до роз'яснення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № п0013866-І2 від 31.12.2012 р. оплата житлово- комунальних послуг за тарифами для населення здійснюється громадянами, які використовують житло виключно для проживання, а не у інший спосіб.
Так як, приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого буд. 9 прим. 43А є нежитловим, відповідно не може використовуватись Скаржником для проживання, а значить останній не може бути віднесеним до категорії споживачів «населення».
Також згідно із роз'ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № п0013866-12 від 31.12.2012 р. оплату житлово-комунальних (комунальних) послуг за тарифами для інших споживачів таких послуг здійснюють усі інші особи, які не є громадянами, що використовують житло для проживання, не є релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками ( крім тих, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність ) та не є бюджетними установами.
У силу того, що Відповідач не є ані громадянином, що використовує житло для проживання, ані релігійною організацією та національною творчою спілкою і їх регіональними осередками, ані бюджетною установою, він відносяться до категорії споживачів «інші споживачі».
Відтак, Постанова Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 р. «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» не може бути застосовано до Скаржника, як до споживача послуги з постачання теплової енергії, оскільки останній відносяться до категорії споживачів «інші споживачі», а не «населення».
Доказів, які б підтверджували, що спірне нежитлове приміщення переведено до об'єктів житлового фонду та використовується Відповідачем для проживання, матеріали справи не містять.
Також, Позивач нарахував 6 733,95 грн. 3 % річних за загальний період прострочення з 01.01.2022 р. по 01.12.2022 р., та 62 009,67 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з січня 2022 по листопад 2022, які суд першої інстанції стягнув.
Скаржник в апеляційній скарзі не оскаржує правильність розрахунку вказаних сум.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
13. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 р. у справі № 904/232/23 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.09.2023 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін