ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2023 року м. Львівсправа № 380/11300/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року з врахуванням базового місяця січень 2008 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що проходить військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира зенітної ракетної батареї з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 . Зазначає, що з порушенням вимог Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), відповідач у період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року не нараховував та не виплачував їй індексацію грошового забезпечення, яка є однією з державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв'язку із зростання споживчих цін є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Оскільки сума індексації є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до вимог Закону № 1282 підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, бездіяльність відповідача у цій частині є, на переконання позивачки, протиправною та порушує її права на належне грошове забезпечення.
Також позивачка зазначає, що відповідно до норм Закону № 1282 та Порядку № 1078 місяць, у якому відбулося підвищення посадового окладу (тарифної ставки) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець, є базовим при проведенні індексації. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації. Зміна посадових окладів військовослужбовців уперше відбулася 01 січня 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294), яка набрала чинності 01 січня 2008 року, та діяла до 01 березня 2018 року, тобто дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Таким чином, у спірному випадку базовим місяцем для нарахування позивачці індексації грошового забезпечення повинен бути січень 2008 року.
З огляду на вищенаведене адміністративний позов просить задовольнити у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивачка пропустила строки звернення до суду з цим позовом, установлені КАС України.
По суті спору відповідач зазначає, що для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у 2016-2018 роках фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачці не проводилися.
Щодо визначення січня 2008 року як базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення позивачки за спірний період відповідач зазначає, що 09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013), яка набрала чинності з 15 грудня 2015 року та підлягала застосуванню з 01 грудня 2015 року. Пунктом 3 Постанови № 1013 установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року. Міністерством оборони України були виконані вказані вимоги пункту 3 Постанови № 1013 та підвищено грошове забезпечення військовослужбовцям за рахунок додаткових видів виплат. Сума підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України перевищила суму індексації за грудень 2015 року. Оскільки в Україні діє принцип незворотності дії правових норм у часі, то норма Постанови № 1013, згідно з якою початок обчислення зростання індексу споживчих цін пов'язується з місяцем, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, не може розповсюджуватися на відносини, які виникли до набуття нею чинності, тобто до грудня 2015 року.
Зважаючи на вищенаведене, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Також на виконання вимог ухвали суду від 04 серпня 2023 року про витребування у військової частини НОМЕР_1 доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року із зазначенням місяця підвищення доходу («базового місяця») відповідач надав суду письмове пояснення (вх. № 63868 від 21 серпня 2023 року), в якому повідомляє, що індексація грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась; інформація про базовий місяць для нарахування їй індексації грошового забезпечення викладена у відзиві на позовну заяву (таким є січень 2016 року).
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 26 травня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у військової частини НОМЕР_1 докази нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року із зазначенням місяця підвищення доходу («базового місяця»).
Ухвалою суду від 04 серпня 2023 року витребувано у військової частини НОМЕР_1 докази нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року із зазначенням місяця підвищення доходу («базового місяця»).
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 09 липня 2018 року військовою частиною НОМЕР_4 Повітряних Сил Збройних Сил України, позивачка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Сторонами у справі не заперечується та обставина, що позивачка з 25 липня 2016 року по 11 жовтня 2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера-психолога військової частини НОМЕР_2 ; з 11 жовтня 2022 року по сьогодні проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира зенітної ракетної батареї з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 . Наведена обставина також підтверджується Витягом з послужного списку капітана ОСОБА_1 .
У період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року (який є спірним у цій справі) військова частина НОМЕР_1 не нараховувала та не виплачувала позивачці індексацію грошового забезпечення, що підтверджується військовою частиною НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву та листі від 14 серпня 2023 року № 350/489/1740пс/2, наданому на виконання вимог ухвали суду від 04 серпня 2023 року про витребування доказів.
Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року протиправною, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачкою строку звернення з цим позовом до суду суд зазначає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивачки права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у період проходження військової служби з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Водночас такі строки встановлені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). При цьому суд наголошує, що КАС України прямо визначає, що строк звернення до адміністративного суду може бути встановлений й іншим законом.
Так, частина друга статті 233 КЗпП України, яка діяла в редакції до 19 липня 2022 року, встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Отже, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин до 19 липня 2022 не застосовувалися.
Разом з тим 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352), яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема частину другу статті 233 цього Кодексу викладено у такій редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отож, починаючи з 19 липня 2022 року, законодавець установив строк для звернення працівника з позовом до суду про виплату усіх сум, що належать йому при звільненні, який становить три місяці та обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин звернення до суду із позовом про виплату індексації грошового забезпечення як складової частини грошового забезпечення не обмежувалось строком.
Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19 липня 2022 року.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими нормами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Оскільки Закон № 2352, який запровадив строки звернення до суду з позовом про стягнення всіх належних до виплати при звільненні сум, набрав чинності вже після виникнення спірних у цій справі правовідносин, то суд доходить висновку, що строк звернення до суду з цим адміністративним позовом позивачкою не пропущений.
Крім того, суд зауважує, що стаття 233 КЗпП України пов'язує початок обчислення тримісячного строку звернення з позовом до суду про виплату усіх сум, що належать працівнику при звільненні, з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Натомість у межах цього спору позивачка не звільнена з військової служби, тобто є діючим військовослужбовцем, а відтак відлік строку звернення з цим позовом до суду для неї у силу вимог статті 233 КЗпП України ще не розпочався.
Суд також зауважує, що правова позиція стосовно необхідності застосування до правовідносин, які виникли з приводу отримання військовослужбовцем при звільненні усіх належних йому сум, положень статті 233 Кодексу законів про працю України, а не частини 5 статті 122 КАС України висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
По суті спору суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно із абзацом другим статті 1 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 3 Закону № 1282 індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону № 1282 індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1282 (в редакції, яка діяла до 01 січня 2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року у частині першій статті 4 Закону № 1282 цифри « 101» замінено цифрами « 103».
Таким чином, починаючи з 01 січня 2016 року, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 4 Закону № 1282 обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону № 1282 підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону № 1282 у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з абзацами першим, другим, п'ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами першим шостим пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції, яка діяла до 01 грудня 2015 року) визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
У разі коли підвищення розмірів мінімальних соціальних гарантій, зазначених в абзаці першому цього пункту, не супроводжується зростанням грошових доходів громадян, передбачених пунктом 2 цього Порядку, грошові доходи індексуються на загальних підставах відповідно до пунктів 1-1 і 4 цього Порядку.
У разі коли грошовий дохід з урахуванням суми підвищення менше суми грошового доходу з урахуванням індексації до його підвищення, у базовому місяці сума загального доходу визначається з таким розрахунком, щоб сума грошового доходу з урахуванням індексації не перевищувала загального доходу до його підвищення.
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції базовим місяцем вважається місяць, у якому мало місце таке підвищення.
Для проведення подальшої індексації або здійснення чергового підвищення доходів випереджаючим шляхом обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком починаючи з наступного за базовим місяця.
Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить суму підвищення доходів випереджаючим шляхом у базовому місяці.
09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013), яка набрала чинності 15 грудня 2015 року та відповідно до пункту 6 цієї постанови застосовується з 01 грудня 2015 року.
Цією постановою внесені зміни до пункту 5 Порядку № 1078, абзаци перший шостий якого викладені у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку».
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункти 43-44 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 380/1513/20).
Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Як слідує з матеріалів справи відповідач не нараховував та не виплачував позивачці індексацію грошового забезпечення за спірний у цій справі період, а саме з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
Обґрунтовуючи правомірність ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачці за вказаний період, відповідач покликається, зокрема, на відсутність відповідного фінансування в Міністерстві оборони України.
Суд критично оцінює такі твердження відповідача, оскільки Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
З огляду на наведене посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно є безпідставними та до уваги судом не беруться.
Поряд з цим суд відзначає, що спірним у цій справі є також місяць підвищення доходу (базовий місць) для обчислення індексації грошового забезпечення за спірний період, позаяк позивачка стверджує, що таким повинен бути січень 2008 року, а відповідач запевняє, що січень 2016 року, покликаючись на пункт 3 Постанови № 1013.
Стосовно вирішення питання про визначення місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивачки за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, та наявності/відсутності у відповідача дискреційних повноважень у цій сфері суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, та виходить із таких мотивів.
У контексті спірних правовідносин насамперед слід зауважити, що Порядок № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць».
Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати).
Базовий місяць визначався окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
Абзац 1 пункту 5 Порядку № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, передбачав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Абзац 3 пункт 10-1 Порядку № 1078 у тій же редакції передбачав, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Зрештою пункт 10-2 Порядку № 1078 у зазначеній редакції передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Тож до 01 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
На ці особливості попереднього правового регулювання звернув увагу Верховний Суд у пункті 45 постанови від 19 травня 2022 року у справі № 200/3859/21.
Як вже зазначено вище, 09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав Постанову № 1013 пунктами 1, 3 якої було встановлено, що:
- підвищуються посадові оклади з 01 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;
- підвищуються з 01 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;
- у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду;
- міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;
- для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Отже, Постановою № 1013 з 01 грудня 2015 року були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою № 1013.
У цьому контексті системний та цільовий способи тлумачення норм Постанови № 1013 дають суду підстави дійти висновку про те, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року.
Водночас норми Постанови № 1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для позивачки «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку № 1078 (зі змінами, внесеними Постановою № 1013).
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 58 постанови від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21 і пункті 62 постанови від 22 березня 2023 року у справі № 380/1730/22 з подібними правовідносинами.
Разом з цим до числа основних змін, які внесені Постановою № 1013 до Порядку № 1078, та пов'язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, окремими положеннями яких установлено таке:
- у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків;
- обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;
- для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою № 1013, з 01 грудня 2015 року діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу.
Внаслідок цих змін Порядок № 1078 у редакції, яка застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.
Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку № 1078 у редакції, яка була запроваджена з 01 грудня 2015 року.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 01 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивачки як військовослужбовця з 01 грудня 2015 року не прив'язаний до місяця прийняття (виходу) на військову службу.
Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивачки та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку вона займала.
В аспекті цього суд зауважує, що дотепер посадові оклади військовослужбовців визначалися постановами Кабінету Міністрів України. На час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Указана постанова була чинною з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року. Отже, від січня 2008 року посадовий оклад позивачки не змінювався.
З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 суд дійшов висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивачки, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно (який є спірним у цій справі).
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20 та ін., стосовно тлумачення у подібних правовідносинах пунктів 2, 5, 10-2 Порядку № 1078 при розв'язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Стосовно дискреційних повноважень, то Верховний Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
На основі усталеної практики тлумачення поняття дискреційних повноважень та з огляду на об'єкти, підстави й умови для проведення індексації, що встановлені статтями 2, 4 Закону № 1282, пунктами 1-1, 2, 5, 10-2 Порядку № 1078 суд дійшов висновку про те, що повноваження військової частини стосовно визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу позивачки, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно не є дискреційними.
Цей висновок пояснюється тим, що місяць підвищення доходу для такої індексації визначається нормативно і залежить тільки від місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займала позивачка. Відповідно зростання інших постійних складових грошового забезпечення, без підвищення таких ставок (окладів), не має наслідком зміну місяця підвищення доходу позивачки. Відтак відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць місяцем грошового доходу, ніж той, у якому востаннє відбулося підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займала позивачка.
У випадку з позивачем законодавець установив один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки військової частини з 01 грудня 2015 року здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації наростаючим підсумком із місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), та провести індексацію грошового забезпечення, коли величина цього індексу перевищить поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Цей висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі № 400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20 та ін., стосовно трактування дискреційних повноважень державного органу у випадку визначення місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
З огляду на викладене у сукупності суд доходить висновку про те, що відповідач безпідставно, всупереч вимогам положень Закону № 1282 та Порядку № 1078 не нараховував та не виплачував позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
Тож з урахуванням наведених вище фактичних обставин цієї справи та правових норм, висновки щодо правильного застосування яких виклав Верховний Суд у згаданих постановах, суд уважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у такий належний спосіб: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачувала, а відтак розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 13 вересня 2023 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна