Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року Справа№200/18621/21
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Галатіна О.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що наказом керівника Донецької області від 21 жовтня 2021 року № 2621-к, яким його з 22.10.2021 року звільнено з посади прокурора Олександрівського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атесації. Водночас, відповідачем на момент звільнення не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум позивачу) за час існування трудових відносин, а саме вихідної допомоги при звільненні. На переконання позивача, вказаний факт свідчить про порушення гарантованих конституцією прав, а тому просить суд виплатити Донецьку обласну прокуратуру вихідну допомогу, а також стягнути середній заробіток за час затримки при звільненні.
Ухвалою суду від 22 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні - залишено без руху.
Ухвалою суду від 14 лютого 2022 року клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задоволено.
Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду за адміністративним позовом по справі №200/18621/21 та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду.
Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/18621/21.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 30 червня 2022 року клопотання позивача про зупинення провадження у справі - задоволено.
Зупинено провадження у справі № 200/18621/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні до набрання законної сили рішення у справі №200/16175/21.
Ухвалою суду від 11 вересня 2023 року поновлено провадження в адміністративній справі №200/18621/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначено, що вимоги позивача ґрунтуються на ст. 44 КЗпП України. Відповідно до вказаної норми, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Однак, ОСОБА_1 не був звільнений з зазначених підстав. Так, позивача не звільняли за нормами КЗпП України, у наказі про звільнення та інших документах відсутнє посилання на вказані норми. Відтак, у позивача не виникло право на отримання вихідної допомоги. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.
21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 № 259 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 на 30 діб.
Указом Президента України від 18.05.2022, затвердженим Верховною Радою України (законопроекти №7389 та №7390), продовжено строк дії воєнного стану із 25 травня 2022 на 90 діб (тобто до 23 серпня 2022).
Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” продовжено воєнний стан в Україні з 5 год. 30 хв. 23 серпня 2022 року терміном на 90 діб.
Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 02 травня 2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 27 липня 2023 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 14 жовтня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 .
Наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 21.10.2021 року № 2621-к позивача звільнено з посади прокурора Олександрівського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атесації.
09 листопада 2021 року позивач надіслав до Донецької обласної прокуратури заяву про надання інформації щодо вихідної допомоги при звільненні з прокуратури Донецької області.
Проте, листом від 12 листопада 2021 року № 27-1283 вих-21 відповідач повідомив, що виплата вихідної допомоги при звільнені з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України визначено у ст. 44 цього Кодексу. Однак, відповідно до вимог ч. 3 ст.16 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Згідно з вимогами пункту 9 частини 1 статті 51 чинного Закону України «Про прокуратуру», прокурор звільняється з посади зокрема у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури і цим Законом не передбачено виплату вихідної допомоги при звільнені, а тому права на її отримання не виникає.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Донецької обласної прокуратури (ідентифікаційний код: 25707002, місцезнаходження: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6), П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15), Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код: 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) про визнання протиправними і скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення набуло законної сили 07 серпня 2023 року відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду.
Вважаючи протиправною відмову у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 закріпив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
За визначенням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус.
За змістом статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: “Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус”; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”; частину дев'яту статті 252 після слів “дисциплінарної відповідальності та звільнення” доповнено словами і цифрами “а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу”.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Крім того, суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Суд зазначає, що внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, суд дійшов висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 420/4554/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 та від 21 січня 2021 у справі № 260/1890/19.
На підставі зазначеного вище, суд вважає, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволенні позовних вимог в частина визнання протиправною бездіяльності Донецької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку з 23.10.2021 по день остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.
При цьому, частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.
На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому право позивача в цій частині не є порушеним.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку з 23.10.2021 по день остаточного розрахунку є передчасними та задоволенню не підлягають.
При цьому судом враховано, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, що викладні у позовній заяві та підтверджені матеріалами справи, а відтак позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, місцезнаходження: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Боброва, будинок 32, 49003, код ЄДРПОУ 25707002) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання виплатити вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, передбачену ст. 44 КЗпП.
Зобов'язати Донецьку обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, передбачену ст. 44 КЗпП.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 600,00 грн. (шістсот) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна