ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14.09.2023Справа № 910/7527/22
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7527/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення грошових коштів
Без виклику учасників судового процесу.
СУТЬ СПОРУ:
12 серпня 2022 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 12.08.2022 року до Моторного (транспортного) страхового бюро України (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 12 250,00 грн. (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.08.2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Москвич", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та "Subaru Forester", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Дане ДТП сталось в результаті порушення ПДР водієм автомобіля "Москвич", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5577897 ПрАТ "Страхова компанія "Україна". 30.11.2015 року між ФОП Шиян та ТОВ "Маркс.Капітал" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-11/2015 на підставі якого ТОВ "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування № АІ/5577897. На підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року у справі № 910/842/18 вирішено питання щодо ліквідації ПрАТ "СК "Україна". Так, у МТСБУ відповідно до Закону № 1961-ІV виникли підстави для виконання зобов'язань за договором страхування № АІ/5577897 перед ТОВ "Маркс.Капітал". 12.09.2019 року МТСБУ було частково виконано зобов'язання за вказаним договором, зокрема здійснено оплату в розмірі 49 000,00 грн. Розмір невиконаного зобов'язання МТСБУ перед ТОВ "Маркс.Капітал" становить 12 250,00 грн. У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача суму невиконаного зобов'язання у розмірі 12 250,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 року позовну заяву б/н від 12.08.2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0105492770589 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 16.08.2022 року у справі № 910/7527/22 вручено позивачу - 22.08.2022 року.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 29.08.2022 року (включно).
25.08.2022 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" надійшли пояснення № 809487/2 від 23.08.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7527/22, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
26.09.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 904/21/ІНС.ЛОУ від 21.09.2022 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що позивачем не надано доказів звернення з заявою про виплату страхового відшкодування до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» внаслідок чого строк нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат заявлених позивачем неможливо обрахувати; покладанням додаткового обов'язку на МТСБУ щодо виплати інфляційних втрат, 3% річник та пені; позивач намагається притягнути до відповідальності особу, яка не порушувала грошового зобов'язання перед позивачем, хоча відповідальність має індивідуальний характер та ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за іншу особу. МТСБУ ніколи не користувалося коштами позивача, а тому на нього не може бути покладена відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України; пеня, інфляційні втрати та 3% річних це відповідальність страховика-банкрота за порушення його грошового зобов'язання, які ухвалою визнано погашеними, така відповідальність не входить до зобов'язань МСТБУ передбачених підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961-ІУ; позивачу за договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходило права вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних до відповідача, а отже звернення з позовом є безпідставним та не ґрунтується на договорі; зобов'язання страховика за договором обов'язкового страхування - це виплата страхового відшкодування та саме таке зобов'язання передбачено підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961-ІУ, яке має сплатити МТСБУ, а пеня, інфляційні втрати та 3% річних це відповідальність за порушення грошового зобов'язання та вони не сплачуються МТСБУ, оскільки МТСБУ ніколи не порушувало строків виплати перед позивачем. Також відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог. Відповідач вказує, що з дати настання страхового випадку починається загальний строк позовної давності, який з урахуванням зупинення на підставі ст. 262 ЦК України, закінчився 14.08.2018 року, а спеціальний строк позовної давності закінчився 14.08.2016 року.
12.10.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 04.10.2022 року, в якій позивач стверджує, що МТСБУ набуває зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не лише в розмірі заподіяної шкоди, але й з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені.
18.11.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява № 924/21-АП від 18.11.2022 року «Про зупинення провадження у справі», в якій відповідач просить зупинити провадження у справі № 910/7527/22 до закінчення касаційного перегляду справи № 910/16820/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 року зупинено провадження у справі № 910/7527/22 до завершення перегляду Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 року у справі № 910/16820/21, зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 910/7527/22.
28.08.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, які викладені в окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21. У поданому клопотанні позивач просить поновити провадження у справі № 910/7527/22.
Ухвалою Господарського суд міста Києва від 14.09.2023 року поновлено провадження у справі № 910/7527/22.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
ВСТАНОВИВ:
14.08.2015 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Москвич", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та "Subaru Forester", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Дане ДТП сталось в результаті порушення ПДР водієм автомобіля "Москвич", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.09.2015 року у справі № 200/18698/15-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5577897 ПрАТ "Страхова компанія "Україна".
Відповідно до висновку експертного дослідження автотоварознавця № 217/15 по визначенню матеріального збитку причиненого власнику КТЗ від 01.10.2015 року вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу "Subaru Forester", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП, становить 88 670,39 грн.
Як стверджує позивач, 19.08.2015 року ОСОБА_3 (власник транспортного засобу "Subaru Forester", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.
25.11.2015 року між ОСОБА_3 та ФОП Шиян Д.С. укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_3 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
30.11.2015 року між ФОП Шиян та ТОВ "Маркс.Капітал" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-11/2015 на підставі якого ТОВ "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування № АІ/5577897.
Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2. договору).
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 30.11.2015 року кредитором у договірному зобов'язанні за страховим випадком - ДТП, яке мало місце 14.08.2015 року, є ТОВ "Маркс.Капітал".
Позивач зазначає, що ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5577897, не здійснило виплату грошового зобов'язання за заявою ОСОБА_3 від 19.08.2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 року було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
30.03.2018 року ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5577897.
24.04.2018 року ТОВ "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18, в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5577897. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал", в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5577897.
Так, розмір заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал", у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5577897, становив 80 188,03 грн. з яких:
- 49 000,00 грн. - розмір страхового відшкодування;
- 3362,88 грн. - 3% річних;
- 15 575,15 грн. - розмір інфляційних втрат;
- 12 250,00 грн. - пені.
15.06.2018 року грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК Україна" у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5577897, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року у справі № 910/842/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
22.08.2019 року у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу.
12.09.2019 року відповідачем було частково виконано зобов'язання за страховою подією 14.08.2015 року, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 49 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою.
Розмір невиконаного зобов'язання МТСБУ перед ТОВ "Маркс.Капітал" становить 12 250,00 грн.
У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача суму невиконаного зобов'язання у розмірі 12 250,00 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 Цивільного кодексу України).
За положенням статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Законом України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).
Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".
Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Як визначає стаття 39 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування відповідальності.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.
У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.
Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Ліквідація юридичної особи - страховика у зв'язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень КУзПБ або Закону про банкрутство, який був чинний на час порушення справи про банкрутство Страхової компанії "Україна" із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.
Так, частиною сьомою статті 87 Закону про банкрутство було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.
Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов'язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов'язань за договорами страхування.
Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.
Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.
При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Пунктом 22.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов'язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов'язки правопопередника у зобов'язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 Цивільного кодексу України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17).
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні статті 512 Цивільного кодексу України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21 вказала, що виходячи зі змісту норми пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов'язок сплатити її.
Проте, встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов'язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов'язання. До того ж, позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування пені є невиконання ліквідованим страховиком зобов'язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.
За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов'язку із відшкодування пені, нарахованої у зв'язку із невиконанням зобов'язання за договором страхування ліквідованим страховиком, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні положень Закону України пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
При цьому, судом враховано, що у постанові від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2021 року у справі № 910/14293/19, згідно з яким за змістом положень пункту 20.3 статті 20, підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, а МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") є невід'ємною / складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування (підпункти 9.11.7, 9.11.11 постанови від 07.09.2021 року у справі № 910/14293/19).
Вказані правові висновки було також підтримано Верховним Судом у постанові від 21.08.2023 року у справі № 910/16713/21.
В контексті наведеного судом враховано, що згідно ч.ч. 5, 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
У даному випадку судом встановлено, що правовідносини їх зміст, характер та суб'єктний склад (страховик, страхувальник, потерпілий, МТСБУ) у межах розглядуваного спору та спору у справі № 910/16820/21, є тотожними, а отже, у Господарського суду міста Києва наявні всі достатні підстави для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21, під час вирішення спору справі № 910/7527/22.
Таким чином, зважаючи, що підставою позову у даній справі є невиконання МТСБУ зобов'язання ПАТ "СК "Україна" за полісом № АІ/5577897, тоді як МТСБУ не відповідає за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21), суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 12 250,00 грн.
При цьому, суд відхиляє клопотання позивача про врахування при вирішенні даного спору окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16820/21, оскільки суд не вбачає підстав відступати від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 року у справі № 910/16820/21.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Крім того, понесені позивачем адвокатські витрати у розмірі 4000,00 грн. (заявлені у позовній заяві) покладаються на останнього у зв'язку з відмовою у позові.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
У відзиві на позовну заяву відповідач заявив, що планує понести судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.
17.08.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява № 912/21 від 11.08.2023 року «Про стягнення судових витрат», в якій заявник просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
12.10.2021 року між Моторним (транспортним) страховим бюро України (замовник) та Адвокатським об'єднанням "Інс.Лоу Груп" (виконавець) укладено договір № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права.
Відповідно до п. 4.1. договору надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід'ємними частинами. У додатковій угоді обов'язково зазначаються відомості про справу, за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання наявної дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.
Згідно з п. 5.2. договору вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином: 1000,00 грн. - у справі, в якій замовник є третьою особою; 1000,00 грн. - у справі, в якій ціна позову визначена до 4999,00 грн.; 1500,00 грн. - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5000,00 грн. до 9999,00 грн.; 2000,00 грн. - у справі, в якій ціна позову становить 10 000,00 грн. і більше.
Оплата здійснюється замовником шляхом перерахування суми винагороди на рахунок виконавця на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг, який складається виконавцем раз на місяць та передається замовнику у місяці, наступному за звітним, у двох екземплярах із матеріалами справи (п. 5.3. договору).
У додатковій угоді № 789 від 17.08.2022 року сторони погодили, що розмір винагороди адвоката (у даній справі) становить 2000,00 грн.
Суд зазначає, що оскільки сторони умовами договору погодили необхідність складення акту виконаних робіт, який є підтвердженням надання виконавцем відповідних послуг у конкретній судовій справі, то саме наявність складеного такого акту (підписаного сторонами) свідчить про реальне надання адвокатом послуг та прийняття їх замовником (відповідачем у даній справі).
Однак, матеріали справи не містять доказів складання між Моторним (транспортним) страховим бюро України та Адвокатським об'єднанням "Інс.Лоу Груп" Акту виконаних робіт на виконання п. 5.3. договору.
При цьому, матеріали справи також не містять доказів оплати відповідачем наданих послуг Адвокатським об'єднанням "Інс.Лоу Груп", що, враховуючи відсутність доказів складення акту виконаних робіт, могло б свідчити про реальне прийняття відповідачем адвокатських послуг.
За таких обставин, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" адвокатських витрат у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити повністю.
2. Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.
3. В задоволенні заяви № 912/21 від 11.08.2023 року «Про стягнення судових витрат» Моторного (транспортного) страхового бюро України - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 14.09.2023 року.
Суддя О.В. Котков