ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 534/866/18 Номер провадження 22-ц/814/3510/23Головуючий у 1-й інстанції Куц Т.О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Одринської Т. В., Пікуля В. П.
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кириченко Галини Володимирівни
на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 29 березня 2023 року у складі судді Куц Т. О.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Полтавське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про поділ майна подружжя, що є об'єктом спільної сумісної власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Полтавське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про поділ майна подружжя, що є об'єктом спільної сумісної власності,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Полтавського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», у якому посилаючись на придбання під час шлюбу з відповідачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , просила про поділ спільного майна з відступом від рівності часток подружжя, визнавши за нею право власності на 5/6 часток у праві власності на квартиру та за відповідачем ОСОБА_2 - право власності на 1/5 частку у праві власності на квартиру, припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що оплату за придбану квартиру в загальній сумі близько 312 000 грн вони з відповідачем у 2014 році здійснили частково за рахунок спільних коштів сім'ї (в сумі близько 130 000 грн, як перший внесок), а частково (в сумі близько 182 000) за рахунок кредитних коштів, отриманих згідно кредитного договору № 773 від 14.08.2014.
Зазначений кредитний договір № 773 був укладений 14.08.2014 між їх сім'єю, яку представляв відповідач ОСОБА_2 , і Полтавським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».
Відповідно до умов кредитного договору вони з відповідачем, як молода сім'я зобов'язалися протягом 30-ти років - до 17.04.2044 повернути кредит, здійснюючи щоквартальні платежі з повернення кредиту та сплачуючи плату за супровід договору.
Одразу після укладення кредитного договору вони з відповідачем належним чином виконували свої зобов'язання за кредитним договором. Однак на початку 2016 року відповідач був звільнений з роботи ПрАТ «Полтавський ГЗК» і єдиним доходом їх сім'ї залишилися її соціальна допомога як інваліду з дитинства І групи та допомога по догляду за сином. На початку лютого 2017 року вона була оформлена на роботу в ПрАТ «Полтавський ГЗК» і з лютого 2017 року вона отримувала заробітну плату.
Останній платіж з повернення кредиту за рахунок спільних коштів вони здійснили 27.06.2017.
3 липня 2017 року шлюбні відносини з відповідачем припинилися, відповідач з моменту припинення шлюбних відносин не працює, платежі з повернення кредиту та за супровід кредитного договору не здійснює і вона за рахунок власних коштів сплачувала платежі. В травні 2018 року для повернення кредиту вона позичила у своєї матері грошові кошти у розмірі 108 200 грн.
Таким чином, за рахунок коштів, які є її особистою власністю, в період з липня 2017 року по червень 2018 року вона загалом сплатила в погашення кредиту 164 011,95 грн і за супровід кредитного договору - 3 309,52 грн.
Загалом на придбання спірної квартири було витрачено близько 148 000 грн спільних коштів з відповідачем і 164 011,95 грн - коштів, які є її особистою власністю, після припинення шлюбних відносин. Відповідно її внесок у придбання квартири становить більш ніж 76% вартості квартири (148 000 грн : 2 + 164 012 грн = 238 012 грн).
Вважає, що це є істотною обставиною при визначені розміру часток у праві власності на спірну квартиру при її поділі. Крім того, вона є непрацездатним інвалідом з дитинства першої «А» групи, пересувається на інвалідному візку, а тому потребує більше простору.
08 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подав до суду з зустрічний позов до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Полтавського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», в якому просив суд поділити квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири та за ОСОБА_1 - право власності на 1/2 частину квартири.
В обґрунтування зустрічного позову вказував, що 01.08.2014 він за Договром № 34 придбав майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартість яких з урахуванням збільшення ціни в подальшому склала 311 110 грн.
21.08.2014 він вніс перший внесок за квартиру - особисті кошти, які заощадив із заробітної плати в сумі 9 188 грн та отримав від своєї матері кошти в сумі 98 555,11 грн з депозитного рахунку та 8 510 грн її заробітної плати, а тому загальна сума внесених ним коштів становить 137 413,05 грн.
За період шлюбу ними спільно було сплачено по кредитному зобов'язанню кошти в сумі 74 012 грн, в подальшому виконання зобов'язань щодо погашення кредитного договору вони здійснювали окремо.
06.06.2018 йому стало відомо, що ОСОБА_1 здійснила повне погашення кредитного договору та сплатила кошти в сумі 107 343,71 грн, які одержала в позику від матері 09.05.2018 згідно наданої до суду розписки.
Вважає, що такі дії відповідача носять цілеспрямований характер для створення підстав збільшення частки у спільній сумісній власності.
Вказував, що загально на придбання квартири було витрачено 318 768 грн. 3 викладеного вище вбачається, що на долю ОСОБА_2 припадає частка квартири вартістю 174 419 грн, на долю ОСОБА_1 припадає частка квартири вартістю 144 349 грн. Різниця грошового еквіваленту розміру часток складає 30 070 грн.
Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 вересня 2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено повністю.
Поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано фактом належності спірного майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя та відсутністю підстав для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України.
Не погодившись з вказаними рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кириченко Г. В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково та поділити спірну квартиру, відступивши від рівності часток подружжя.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що з 25.04.2014 сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року (а. с. 81, т. 1).
Від вказаного шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу батьків залишився проживати разом з матір'ю.
Відповідач ОСОБА_2 на підставі судового наказу виданого Комсомольським міським судом Полтавської області від 28.02.2018 сплачує на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше встановленого законом мінімального розміру аліментів на дитину відповідного віку, починаючи з 06.02.2018 і до повноліття дитини. Заборгованості по аліментах не має (а. с. 86, т. 1, а. с. 235-236, т. 2).
За час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_2 .
Так, 01.08.2014 ОСОБА_2 уклав із забудовником - ТОВ «АКБ-ЛІНК» договір купівлі-продажу майнових прав № 34, за яким придбав майнові права на вказану квартиру вартістю 310 474 грн. В подальшому ціна договору була збільшена у зв'язку зі збільшенням загальної площі квартири з 58,58 кв. м до 58,70 кв. м і остаточна вартість квартири становить 311 110 грн (а. с. 9-14, т. 1).
01.12.2014 право власності ОСОБА_2 на об'єкт житлової нерухомості - квартиру загальною площею 58,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 7933776 (а. с. 37-38, т. 1).
На придбання вказаної квартири 14.08.2014 між ОСОБА_2 та Полтавським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» було укладено кредитний договір № 773 (щодо надання пільгового довготермінового кредиту молодій сім'ї/одинокому молодому громадянину на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 № 584), згідно якого кредитор надав позичальнику, враховуючи склад сім'ї, що складається з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 176 016 грн на будівництво житла - квартири АДРЕСА_2 з кінцевим терміном повернення кредиту 17.08.2044 (включно) на умовах, визначених цим договором. За додатковим договором від 29.09.2014 сума кредиту була збільшена до 181 356 грн (а. с. 15-29, т. 1).
Виконання усіх грошових зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту було забезпечено договором іпотеки від 15.12.2014 вказаної квартири, який того ж дня зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 8069638.
На час розгляду справи кредитні зобов'язання позичальника за вказаним кредитним договором були виконані.
Стверджуючи про погашення кредиту за рахунок власних коштів, позивач надала суду копії квитанцій, розпорядження міського голови Горішньоплавнівської міської ради № 74-р від 06.03.2018 про надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги з місцевого бюджету у розмірі 15 000 грн та копію розписки від 07.05.2018 про отримання нею в борг у своєї матері - ОСОБА_5 108 200 грн із зобов'язанням повернути позику за першою вимогою (а. с. 54-76, т. 1).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні норми містяться у статті 372 ЦК України, згідно якої у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках, вирішуючи спір про поділ спільного майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування), поведінку іншого з подружжя.
Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037 цс 15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
У подружжя внаслідок укладення кредитних договорів, крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок таких коштів майно, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), зазначивши, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Виконання солідарного обов'язку одним із солідарних боржників надає йому право на зворотну вимогу (регрес) до решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частина перша статті 544 ЦК України).
Таким чином, погашення ОСОБА_1 , як солідарним боржником, кредиту, за рахунок якого було придбано спірну квартиру в інтересах молодої сім'ї, не дає підстав для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі спільного майна, а питання щодо компенсації частини поверненого кредиту та поділу боргів подружжя у цій справі сторонами не порушувалось та не є предметом спору.
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки рівність часток подружжя презюмується законом, тягар доказування наявності обставин, за яких допускається відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спільного майна, лежить на тому, хто заявляє про таке відступлення.
У справі, що переглядається, позивачкою належними доказами не доведено підстав для відступу від засади рівності часток при поділі спільного сумісного майна подружжя, тому відсутні умови для присудження їй більшої частини спірної квартири.
Виконання ОСОБА_1 , як одним із солідарних боржників, обов'язку з повернення кредиту не є підставою для збільшення її частки у праві спільної власності. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачкою не доведено.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності підстав для поділу спірної квартири, яка була придбана сторонами у період перебування у шлюбі та є їх спільною сумісною власністю подружжя, частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відсутні, а тому суд дійшов вірного висновку про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1/2 частині квартири за кожним та припинення у зв'язку з поділом права спільної сумісної власності на квартиру.
Судова колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке відповідає встановленим фактичним обставинам справи, нормам процесуального та матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, є законним та обґрунтованим, тому залишає апеляційну скаргу представника позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кириченко Галини Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 29 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді Т. В. Одринська
В. П. Пікуль