КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/824/4987/2023
ЄУН: 752/15402/22 Суддя у І інстанції: ОСОБА_1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 вересня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року,
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу. Клопотання прокурора задоволено, обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 19 жовтня 2023 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , застосувати до обвинуваченого будь-який інший передбачений положеннями КПК України запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Захисник вважає, що зазначена ухвала є незаконною, немотивованою та такою, що підлягає обов'язковому скасуванню. Захисник зазначає, що суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, фактично погодився з доводами клопотання прокурора, проте, як з тексту клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так і з мотивувальної частини тексту ухвали, можна дійти висновку про те, що єдиною підставою, у зв'язку з існуванням якої обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, було обвинувачення його у вчиненні особливо тяжкого злочину, санкцією якого передбачене можливе покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
При цьому, як наголошує захисник, наведені прокурором у клопотанні ризики можливості перешкоджання обвинуваченим кримінальному провадженню іншим чином (оскільки прокурором взагалі не було зазначено, яким саме іншим чином обвинувачений ОСОБА_7 може перешкоджати кримінальному провадженню) та можливості продовження обвинуваченим своєї злочинної діяльності, оскільки такі ризики є нічим іншим, як припущеннями, на яких не може ґрунтуватися доказування у кримінальному провадженні, а, тим більше, що жодних доказів того, що раніше несудима особа буде продовжувати свою злочинну діяльність, тим більше з корисливих цілей, хоча в обвинуваченні корисливий мотив вчинення ОСОБА_7 жодним чином не відображений, обвинувачується він у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, який не передбачає наявності такого мотиву як користь, і навпаки, вбивство з корисливих мотивів є підставою для кваліфікації такого діяння за пунктом 6 частини 2 статті 115 КК України. А відтак, на переконання захисника, всі ризики можливості вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інших злочинів обґрунтовувалися прокурором виключно посиланням на кваліфікацію злочину, обвинувачення в якому не було пред'явлено.
Що ж до обґрунтування ризиків ухиляння обвинуваченого ОСОБА_7 від суду відсутністю у нього постійного місця роботи, то в якості обґрунтування стороною захисту свого клопотання про обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, у задоволенні якого оскаржуваною ухвалою відмовлено, то зроблено посилання на існування запрошення обвинуваченого на роботу в ТОВ «Нуклаєр». Проте, існують певні складності у працевлаштуванні особи, яка перебуває під вартою в СІЗО, яке тим не менш не було взято судом при постановлені оскаржуваного рішення до уваги.
Захисник стверджує, що суд при постановленні оскаржуваного рішення достатньо уваги приділив доводам сторони захисту щодо можливості обрання по відношенню до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, втім, відмовивши у задоволенні такого клопотання через відсутність у матеріалах справи доказів згоди власників будинку, який був запропонований в якості місця для утримання обвинуваченого під домашнім арештом, на перебування в ньому обвинуваченого. Однак, обставина, що обвинувачений ОСОБА_7 , починаючи з кінця 2019 року постійно мешкав у вказаному будинку зі своєю дівчиною ( ОСОБА_9 , яка є онукою власника будинку) була зазначена як безпосередньо обвинуваченим в судовому засіданні, так і була підтверджена безпосередньо ОСОБА_9 в судовому засіданні.
Відтак, захисник вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення надано перевагу обставині, що характеризує тяжкість злочину, в якому обвинувачується особа, тій обставині, що обвинуваченим впродовж понад двох років, в тому числі і в той період, на який припадає дата вчинення злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , разом з його дівчиною велося спільне господарство, вони проживали у вказаному будинку разом, що у минулому не потребувало отримання будь-яких особливих дозволів від власників будинку.
Як зазначає захисник, на проживання в місті Києві ОСОБА_7 , принаймні у 2022 році, вказують і обставини затримання ОСОБА_7 співробітниками Голосіївського УП ГУ НП в місті Києві 16 червня 2022 року за місцем його тодішнього працевлаштування (робота на волонтерських засадах у хлібопекарні) саме в місті Києві.
Апелянт вказує про те, що матеріалами кримінального провадження підтверджується, що письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 115 КК України, було складено 18 квітня 2020 року, у той час як судово-медичну експертизу для встановлення причин смерті ОСОБА_10 , призначення якої є обов'язковою в силу положень пункту 1 ч. 2 ст. 242 КПК України, призначено слідчим лише 21 квітня 2020 року, тобто через 3 (три) дні з моменту повідомлення про підозру. Отже, на переконання захисника, на момент повідомлення ОСОБА_7 про підозру за ч. 1 ст. 115 КК України не те, що не було встановлено причини смерті ОСОБА_10 , не було навіть призначено експертизу для встановлення її причин, тим більше, що відповідно до даних матеріалів кримінального провадження результат судово-медичної експертизи (висновок експерта) був датований 22 вересня 2022 року, і весь цей час ОСОБА_7 мав статус підозрюваного у даному кримінальному провадженні, в той час як орган досудового розслідування не мав у своєму розпорядженні результатів експертизи стосовно причин смерті та характеру ушкоджень ОСОБА_10 , які могли стати причиною його смерті.
Також захисник звертає увагу на обставину перебування підозрюваного ОСОБА_7 у розшуку та зазначає, що 18 квітня 2020 року датоване письмове повідомлення про підозру, 28 квітня 2020 року досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинено у зв'язку з розшуком підозрюваного, в якому останній і перебував до моменту свого затримання 16 червня 2022 року. Захисник вказує на те, що в матеріалах кримінального провадження міститься накладна поштового відправлення з унікальним номером 0303915020788 від 28 квітня 2020 року, яким на адресу ОСОБА_7 було надіслано повістку про виклик, повідомлення про підозру та пам'ятку про права підозрюваного у кримінальному провадженні, що підтверджується описом вказаного поштового відправлення. Таким чином, як наголошує захисник, повідомлення про підозру ОСОБА_7 було надіслано в день зупинення досудового розслідування, тобто, через 10 днів з моменту його складання, що є неприпустимим з огляду на положення частини 1 статті 278 КПК України.
Крім того, захисник звертає увагу, що орган досудового розслідування не міг не знати про те, що відправлення з повідомленням про підозру за будь-яких обставин не могло бути отримане ОСОБА_7 в день його відправлення, а відтак будь-яких підстав для зупинення досудового розслідування станом на 28 квітня 2020 року не існувало, що ставить під сумнів перебування ОСОБА_7 у розшуку понад 2 років (з 28 квітня 2020 року по 16 червня 2022 року), оскільки обставини повідомлення ОСОБА_7 про підозру у кримінальному провадженні та обставини оголошення його в розшук носили виключно формальний характер та на даному етапі кримінального провадження дозволяють стверджувати про перебування особи під час досудового розслідування в розшуку, що може вказувати на існування ризиків, визначених положеннями статті 177 КПК України, а відтак впливати на суд при вирішенні питання про обрання того чи іншого виду запобіжного заходу, що і було підтверджено постановленням оскаржуваної ухвали.
Захисник зазначає, що ризик впливу на свідків у кримінальному провадженні, яким було обгрунтоване клопотання прокурора, має сумнівний характер з огляду на те, що у переліку свідків, на яких, нібито, може впливати ОСОБА_7 , прокурором зазначені свідки, які не зазначені органом досудового розслідування у списку осіб, які підлягатимуть допиту в судовому засіданні, а саме свідки: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Крім того, як зазначає захисник, зміст пояснень вищевказаних свідків є сумнівним з огляду на те, що свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були допитані в день зупинення досудового розслідування, а саме 28 квітня 2020 року, з чого не можна зробити висновок, чи були вони допитані після чи до винесення мотивованої постанови про зупинення досудового розслідування, а свідок ОСОБА_11 був допитаний 25 вересня 2020 року, тобто, на дату, на яку досудове розслідування було беззаперечно зупинене.
Також апелянт вказує, що обвинувачений в судовому засіданні при наданні своїх пояснень суду зазначив, що свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 є його матір'ю, братом та сестрою відповідно, які на даний час знаходяться за межами території України, отже, на думку захисника, залишається не зрозумілим, яким чином за таких умов ОСОБА_7 буде впливати на таких свідків, а також у чому полягає цінність їх показань.
Вказане вище, на переконання захисника, нівелює ризик можливого впливу на свідків збоку обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки зазначені свідки не можуть повідомити нічого вартого уваги суду з огляду явної недопустимості доказів, які були отримані в результаті їх допитів.
Захисник зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 відповідно до обставин, зазначених вище, тримається під вартою вже понад рік, без надання стороною обвинувачення будь-яких вагомих доказів вчинення ним кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, що, безумовно, не дозволяє стверджувати про можливість дотримання статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а таке постійне продовження по відношенню до обвинуваченого найтяжчого виду запобіжного заходу (пов'язаного з позбавленням свободи в широкому розумінні цього слова) вказує на можливість переживання особою, яка тримається під вартою, додаткових та невиправданих інтересами правосуддя надмірних страждань.
Захисник вважає, що наведені прокурором обґрунтування існування ризиків, передбачених положеннями статті 177 КПК України, носили загальний характер та не підтверджувалися жодним із доданих до клопотання документів, оскільки таких документів до клопотання не надавалося. У той же час, доводи сторони захисту давали суду першої інстанції, ухвала якого оскаржується, достатньо підстав для застосування до обвинуваченого такого виду запобіжного заходу як домашній арешт. Захисник зазначає, що застосування такого виду запобіжного заходу як домашній арешт дозволяє органам Національної поліції здійснювати контроль за поведінкою підозрюваного, що виключає можливість здійснення таким підозрюваним не те що нових злочинів, а й фактично нівелює можливість підозрюваному перешкоджати органу досудового розслідування у виконанні покладених на нього завдань під час досудового розслідування.
Отже, на переконання захисника, співмірним та достатнім запобіжним заходом, який міг бути застосований по відношенню до обвинуваченого ОСОБА_7 , та таким, що забезпечував права обвинуваченого на повагу та гідність, а, окрім того, у повній мірі забезпечував би досягнення цілей кримінального провадження належним чином, був би цілодобовий домашній арешт.
Захисник вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали від 21 серпня 2023 року не було здійснено всіх покладених на нього заходів щодо судового контролю за дотриманням прав та свобод особи, яка є учасником кримінального провадження, внаслідок чого судом не було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 був за дивних обставин повідомлений про підозру у вчиненні злочину, а його перебування у розшуку не було результатом переховування ОСОБА_7 від органу досудового розслідування, а було результатом діяльності самого органу досудового розслідування. Окрім того, як вказує апелянт, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не перевірив всіх обставин, виходячи з яких статус ОСОБА_7 як обвинуваченого, дозволяв би продовжити застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (з урахуванням того, що ОСОБА_7 перебуває під вартою приблизно вже 12 місяців, в той час як підготовче засідання суду з тих чи інших причин не може бути завершене з листопада 2022 року), якими саме доказами підтверджуються ризики, передбачені положеннями статті 177 КПК України, та вагомість таких доказів з урахуванням викладеного вище, як це передбачено положеннями пункту 1 частини 1 статті 178 КПК України.
Захисник зазначає, що відсутність будь-якої оцінки обставин наявності ризиків, встановлених положеннями частини 1 статті 177 КПК, та незастосування судом при продовженні строку дії виду запобіжного заходу положень статей 177, 178, 183 КПК України, в їх сукупності, призвела до продовження застосування по відношенню до обвинуваченого ОСОБА_7 найбільш суворого з можливих запобіжних заходів - триманні під вартою. Відтак, неврахування всіх вказаних вище обставин та положень чинного кримінального процесуального закону призвело до ухвалення немотивованої ухвали про задоволення клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на строк в 60 днів.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України з суду першої інстанції витребувані копії вказаних документів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши наявні матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
За змістом наявних документів встановлено, що у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва знаходиться кримінальне провадження № 12020100010002526 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Згідно з даними витягу з ЄРДР, наданими прокурором під час апеляційного розгляду, досудовим розслідуванням встановлено, що 15 квітня 2020 року, приблизно о 23.00 год., ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_1 , в якій спільно проживав з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вступив у словесний конфлікт з останнім, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин. Під час зазначеного конфлікту ОСОБА_7 на фоні особистих неприязних відносин до ОСОБА_10 взяв в руку ніж кухонного типу та умисно, протиправно, з метою позбавлення життя ОСОБА_10 наніс зазначеним ножем множинні удари в життєво важливі частини тіла останнього. Від отриманих ударів ОСОБА_10 впав н підлогу та помер. Після вчинення вище вказаного злочину ОСОБА_7 зник з місця події в невідомому напрямку. В наслідок протиправних дій ОСОБА_7 ОСОБА_10 відповідно до висновку експерта від 19 вересня 2022 року № 012-75-1539-2020 були спричиненні тілесні ушкодження у вигляді: по одній різаній рані лобно-тім'яної ділянки, лобної ділянки, обличчя біля правого кута роту, долонної поверхні лівої кисті, тильної поверхні лівої кисті (дві), передньої поверхні лівого плеча у середній третині, тильної поверхні правої кисті (дві), задньої поверхні правого передпліччя, колото-різаного поранення зовнішньої поверхні правого передпліччя у середній третині без ушкодження крупних кровоносних судин, наскрізного колото-різаного поранення правого плеча у верхній третині без ушкодження крупних кровоносних судин, непроникаючого колото-різаного поранення грудної клітки зліва по середнє-ключичній лінії з подряпиною, проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа по навкологрудинній лінії з ушкодженням 3-го ребра у хрящовій частині та верхньої частки правої легені, проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки зліва між переднє-паховою та середнє-ключичною лініями з ушкодженням 3-го ребра зліва по середнє-ключичній лінії та обох часток лівої легені, проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки зліва по середнє-ключичній лінії з ушкодженням 5-го ребра зліва у хрящовій частині, лівого та правого передсердь серця, по одній подряпині на передній поверхні грудної клітки справа та переднє-бічній поверхні грудної клітки зліва, садна правої брови (одна), у зовнішнього кута правого ока (дві), садна переднє-бічної поверхні грудної клітки зліва (чотири), проекції верхньої поверхні лівого плечового суглобу. Смерть ОСОБА_10 настала від проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки з ушкодженням серця та обох легень, що призвело до гострої крововтрати та геморагічного шоку.
За змістом оскаржуваної ухвали суду на даний час у кримінальному провадженні здійснюється судовий розгляд.
18 серпня 2023 року до суду надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Встановлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на теперішній час є наявними, не зменшились.
Прокурор наголошує, що на той факт, що обвинувачений буде переховуватись від суду, вказує те, що, усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути обвинуваченому призначене, обвинувачений може переховуватись від суду, що підтверджується також і тим, що ОСОБА_7 офіційно не перебуває у шлюбі, немає дітей, постійного місця роботи, з 28 квітня 2020 року тривалий час перебував у розшуку.
Також прокурор зазначає про існування ризику впливу на свідків з метою зміни останніми показань щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, на що вказує те, що обвинувачений вчинив умисний особливо тяжкий злочин, що свідчить про здатність обвинуваченого на застосування або погрозу застосування насильства стосовно потерпілої та свідків з метою зміни ними показань в частині фактичних обставин.
Окрім того, прокурор вказує про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, на що, на думку прокурора, вказує те, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, суспільно-корисною працею не займається, а тому з метою наживи може продовжувати свою злочинну діяльність та вчинити інші кримінальні правопорушення.
Окремо прокурор звертає увагу на те, що питання щодо наявності в обвинуваченого захворювань, які б вказували про неможливість тримання його під вартою і були підставами для його звільнення, встановлюються відповідним висновком лікарської комісії. Проте, такі дані відсутні, як і не встановлено даних про наявність в обвинуваченого відповідних хронічних захворювань.
З урахуванням наведеного, враховуючи, вік, стан здоров'я, інші дані про особу обвинуваченого, на переконання прокурора, до обвинуваченого не можуть бути застосовані більш м'які запобіжні заходи у виді особистого зобов'язання, особистою поруки, домашнього арешту та застави. Крім того, прокурор наголошує на тому, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя, з урахуванням обставин, способу вчинення злочину, особи обвинуваченого, більш м'які запобіжних заходи не зможуть забезпечити виконання обвинувачених покладених на нього процесуальних обов'язків.
За змістом оскаржуваної ухвали, захисник заперечив проти задоволення клопотання прокурора, вказавши, що обвинувачений вже тривалий час тримається під вартою, доказів на підтвердження існування ризиків у кримінальному провадженні прокурором до клопотання не долучено, та просив відмовити у задоволення клопотання прокурора, змінивши обвинуваченому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений підтримав позицію захисника.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими, і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
За результатами розгляду клопотань сторони обвинувачення та сторони захисту судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу та задоволено клопотання прокурора, обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 19 жовтня 2023 року включно.
Ухвала суду обґрунтована тим, що за результатами вивчення матеріалів справи, пояснень учасників судового провадження, суд дійшов висновку про наявність ризиків, які не зменшились. При цьому судом вказано про те, що не закінчено з'ясування фактичних обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами, не допитано всіх свідків, не досліджено письмові докази сторони обвинувачення. Обвинувачений ОСОБА_7 , хоча раніше і не притягувався до кримінальної відповідальності, проте, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, в офіційному шлюбі не перебуває, немає утриманців, власного житла у м. Києві та офіційного місця роботи. З огляду на характер інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення з-під варти обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на свідків у кримінальному провадженні; що на даній стадії судового провадження застосування щодо обвинуваченого більш м яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання ризикам у кримінальному провадженні, не забезпечить дієвості кримінального провадження та виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартого в даному випадку виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та вважає, що стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у даному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які, хоча і зменшились, проте, продовжують існувати.
При цьому колегія суддів враховує, що з наявних даних встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченому під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження. За змістом оскаржуваної ухвали у цьому кримінальному провадженні встановлені обставини, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що обвинувачений, можливо, вчинив певний злочин, оскільки прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий у порядку ст. 291 КПК України, отже ОСОБА_7 набув статусу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, і обґрунтованість висунутого обвинувачення підлягає перевірці судом першої інстанції шляхом дослідження доказів.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника в частині доведеності або недоведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильності кваліфікації його дій, дотримання процесуальних вимог закону під час проведення досудового розслідування тощо. Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки оцінка доказам може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є непереконливими.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини інкримінованого обвинуваченому злочину, наслідки інкримінованого злочину, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Так, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше несудимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до наявних даних та висунутого ОСОБА_7 обвинувачення він є раніше несудимою особою, якій інкримінується вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
Суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
Колегія суддів погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду.
При цьому колегія суддів враховує, що згідно з наявними даними обвинувачений перебував у розшуку тривалий час з 28 квітня 2020 року, що не заперечується й захисником, однак, який вважає оголошення у розшук обвинуваченого незаконним.
За встановлених обставин є небезпідставним висновок суду першої інстанції про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.
Також колегія суддів враховує, що прокурором зазначено і про наявність іншого ризику, який може перешкоджати встановленню істини у справі, а саме протиправний вплив на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою надання ними неправдивих показань або їх зміни.
З урахуванням того, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від вказаних осіб під час судового розгляду або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, на думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано визнано, що на даному етапі судового розгляду з метою запобігання перешкоджати встановленню істини по справі більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти вказаному ризику, оскільки ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом. При цьому колегія суддів враховує, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на вказаних осіб лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
З урахуванням висунутого обвинувачення, характеру інкримінованих обвинуваченому дій, з огляду на серйозність обвинувачень, висунутих проти ОСОБА_7 , на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний ризик на даний час у кримінальному провадженні продовжує існувати.
З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки або домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду.
При цьому колегія суддів враховує, що відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у тому числі за станом здоров'я, стороною захисту не надано.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
З урахуванням того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення з застосуванням насильства, внаслідок якого настала смерть потерпілого, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незастосування у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави.
Приймаючи до уваги наявні на даний час ризики, тяжкість та характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується на даний час ОСОБА_7 , колегія суддів доходить висновку, що встановлені обставини виключають об'єктивну можливість на даній стадії судового розгляду застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, а відтак доводи апеляційної скарги захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт є непереконливими.
При цьому, всупереч доводів апеляційної скарги, дані про особу обвинуваченого, зокрема, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, відсутність судимостей тощо, на думку колегії суддів, на даній стадії судового розгляду не свідчать про наявність гарантій явки обвинуваченого до суду та на даному етапі судового розгляду не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність реальних ризиків на даний час, а наведені захисником обставини самі по собі не можуть мінімізувати встановлені ризики та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Окрім того, всупереч доводів апеляційної скарги, судом не визнано ризиком у кримінальному провадженні, на якій посилався прокурор у клопотанні, продовження обвинуваченим своєї злочинної діяльності.
За встановлених під час апеляційного розгляду обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в частині продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 рокупро продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3