КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12019100070000062 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Грузія, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз:
- 31.01.2022 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 2 років позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, з урахуванням вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2022 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 3 років позбавлення волі.
_________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/1104/2023 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 2 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_1
Цим же вироком вирішено питання щодо витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що 04.01.2019 року приблизно о 18 годин ОСОБА_7 , перебуваючи на майданчику перед ломбардом «Скарбниця», що за адресою: м. Київ, проспект Свободи, 15/1, звернув свою увагу на ОСОБА_9 , який виходив із ломбарду. В цей момент у ОСОБА_7 , з корисливих мотивів, виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, скориставшись тим, що у ОСОБА_9 розстібнута куртка, ОСОБА_7 таємно заволодів мобільним телефоном «Lenovo A536» білого кольору, який належить ОСОБА_9 , вартістю 1000 гривень, згідно висновку судової - товарознавчої експертизи № 7776/19-53 від 26.03.2019 року.
Після цього ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, отримавши можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, з урахуванням вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2022 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 2 років позбавлення волі. В решті вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що, призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання, суд першої інстанції належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який не перебуває на обліку у лікаря психіатра та нарколога, офіційно працевлаштований, має на утриманні дитину, 2004 року народження, одружений, тобто має міцні соціальні зв'язки, має постійне зареєстроване місце проживання, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, тобто суд не дотримався вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання.
Крім того, суд першої інстанції, під час розгляду справи, врахувавши обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого - щире каяття, та обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого - рецидив злочинів і вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, а також суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, правомірно прийшов до висновку про необхідність засудження ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованих статей КК України, проте призначив обвинуваченому надто суворе покарання у вигляді позбавлення волі саме строком на 3 роки, всупереч особі обвинуваченого, наявності пом'якшуючих покарання обставин, та того, що обвинувачений щиро покаявся у вчиненому, активно сприяв досудовому розслідуванню та судовому розгляду, і необґрунтовано та безпідставно визнав, що його виправлення можливе шляхом позбавлення його волі строком на 3 роки, а не призначивши йому покарання у вигляді 2 років позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки саме таке покарання є справедливим і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
Таким чином, вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді 3 років позбавлення волі суперечить засадам кримінального закону, не враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, у зв'язку з чим оскаржуваний вирок в частині призначення покарання є незаконним та необґрунтованим у зв'язку із суворістю покарання, а тому підлягає скасуванню.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи обізнаним про перебування на розгляді в апеляційному суді апеляційної скарги його захисника ОСОБА_6 , не цікавиться станом її розгляду, жодного разу до суду апеляційної інстанції не з'явився, про поважність причин своєї неявки суду не повідомив і ніяких клопотань про відкладення розгляду не подавав, як не подавав і клопотань щодо його виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, що свідчить про свідоме небажання обвинуваченого брати участь в апеляційному розгляді, тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний суд, враховуючи, що його неявка не перешкоджає проведенню розгляду, адже його участь не є обов'язковою, вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора проти її задоволення, оглянувши та долучивши до матеріалів провадження додатково надану захисником довідку щодо стану здоров'я обвинуваченого, провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому висновки судупершої інстанції, за встановлених у вироку обставин, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, що відповідає юридичній кваліфікації діянняч. 2 ст. 185 КК України,колегія суддів не переглядає, оскільки вони ніким із учасників судового провадження не оспорюються. При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Що стосується покарання, то, всупереч тверджень апелянта, міра покарання призначена ОСОБА_7 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
Згідно з вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, включаючироль, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінку під час його вчинення та інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, а також дані про особу ОСОБА_7 , який раніше неодноразово судимий за корисливі умисні злочини, на шлях виправлення і перевиховання не стає та знову вчинив нові корисливі кримінальні правопорушення, тобто належних висновків для себе не робить та саме таким злочинним шляхом заробляє на життя, одружений, має на утриманні дитину, 2004 року народження, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо, працевлаштований.
Також враховано судом і обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 - його щире каяття, та обставини, що його обтяжують - рецидив злочину та вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_7 покарання саме у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, так як його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень неможливе без ізоляції від суспільства, призначивши таке покарання у виді 3 років позбавлення волі, тобто у розмірі передбаченому для даного виду покарання санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, та при цьому остаточне покарання визначив ОСОБА_7 на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2022 року, більш суворим, призначеним даним вироком, у виді 3 років позбавлення волі, що за своїм видом і розміром не лише відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність, але і є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, і в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а тому з доводами апелянта про суворість призначеного ОСОБА_7 вироком суду першої інстанції покарання колегія суддів погодитись не може.
Вимоги захисника ОСОБА_6 щодо визнання та врахування наявності ряду таких обставин, якнаявність у ОСОБА_7 на утриманні дитини, 2004 року народження, та того, що він не перебуває на обліку у лікаря психіатра та нарколога, офіційно працевлаштований, одружений, тобто має міцні соціальні зв'язки, має постійне зареєстроване місце проживання, а також того, що ОСОБА_7 щиро розкаявся у вчиненому, як підстав для пом'якшення призначеного йому судом покарання, не можуть бути задоволені, оскільки вказані обставини не лише в повному обсязі та належним чином було враховано судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання, але й, на переконання колегії суддів, не є тими обставинами, які в даному випадку давали б підстави для пом'якшення призначеного обвинуваченому судом покарання, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а також те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово засуджувався, в тому числі і за умисні корисливі кримінальні правопорушення, відбував реальне покарання в місцях позбавлення волі, що не досягло його мети, та він знову вчинив умисне, корисливе кримінальне правопорушення, тобто належних висновків для себе не робить, а обрав джерелом отримання засобів для існування виключно злочинним шляхом, і наявність в нього дитини та його незадовільний стан здоров'я не стали для нього в цьому стримуючим фактором, що в своїй сукупності переконливо свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 , відсутність у нього критичної оцінки своїх дій, його небажання вести законослухняний спосіб життя і дотримуватись загальноприйнятих у суспільстві правил поведінки, а також зважаючи і на те, що ОСОБА_7 данекримінальне правопорушення вчинив до постановлення попереднього вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 31.01.2022 року, яким він засуджений за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України на 2 роки позбавлення волі, що вимагає призначення йому остаточного покарання і за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК України.
Також і вимоги захисника ОСОБА_6 про визнання та врахування такої пом'якшуючої покарання обставини, як активне сприяння ОСОБА_7 досудовому розслідуванню і судовому розгляду, як підстав для пом'якшення призначеного йому судом покарання, не можуть бути задоволені, оскільки така обставина, як активне сприяння досудовому розслідуванню і судовому розгляду, не була встановлена судом першої інстанції, як не знаходить підстав для визнання наявності такої пом'якшуючої обставини і колегія суддів, оскільки активне сприяння розкриттю злочину, як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином, чого у рамках досудового слідства і судового розгляду даного кримінального провадження відносно ОСОБА_7 , останнім зроблено не було і його поведінка не була процесуально активною у цьому питанні та жодна слідча чи процесуальна дія ним не була ініційована.
А відтак, призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
___________________ ____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3