справа № 361/597/20
провадження № 2/361/214/22
29.11.2022
Іменем України
29 листопада 2022 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретарів: Зазимко А.Ю., Лебідя В.Ю., Панек А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
У січні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 3000 доларів США, що на момент складання позовної заяви відповідно до курсу Національного банку України становить 73563 грн. 60 коп.
В обґрунтування позову зазначав, що між ним і ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості щодо придбання ним права користування кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за 48000 доларів США. Оскільки ОСОБА_2 не була власником зазначеного приміщення, а лише орендувала його у третьої особи та здійснила його облаштування під кафе, продаж права користування цим кафе вони погодили здійснити лише після укладення ним договору оренди із власником даного приміщення. У рахунок попередньої оплати 11 грудня 2019 року він передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 3000 доларів США, про що остання написала йому розписку. Однак згодом він відмовився придбавати право користування вказаним вище кафе, оскільки йому не сподобалося те, що по факту він не буде власником даного приміщення. У результаті чого 23 грудня 2019 року він направив ОСОБА_2 вимогу з проханням повернути йому передані їй 3000 доларів США, однак конверт із цією вимогою повернувся з відміткою “за закінченням терміну зберігання”. Вважає, що передана ним ОСОБА_2 за розпискою від 11 грудня 2019 року грошова сума в розмірі 3000 доларів США є авансом, тому остання відповідно до вимог закону повинна повернута йому цю суму грошових коштів.
Позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат Чубаров Д.В. у судовому засіданні позов підтримали, надали суду пояснення, аналогійні викладеному вище, просили суд задовольнити заявлені позовні вимоги повністю.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Варицький Є.В. у судовому засіданні позов не визнали, просили у задоволенні позову відмовити, з підстав викладених відповідачем ОСОБА_2 у відзиві на позов, у якому, посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_4 дійсно було досягнуто домовленості щодо продажу кафе, а фактично переоформлення договору оренди приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та всього бізнес-процесу, з цією метою позивач ОСОБА_3 надав їй 3000 доларів США. Вказувала на те, що при отриманні зазначених коштів між нею і ОСОБА_4 чітко було досягнуто домовленості про передачу ще 45000 доларів США та про те, що 3000 США доларів не повертаються. Даний факт підтверджується наданою позивачем розпискою, яка не містить її обов'язку повернути йому 3000 доларів. Цей факт також відображений і в розписці, яку написав ОСОБА_3 та у якій міститься його обов'язок сплатити їй ще 45000 доларів США, обов'язку повернути позивачу передані їй грошові кошти в сумі 3000 доларів США ця розписка не містить.
Також зазначала, що у процесі обговорення питання про подальше переоформлення договору оренди на вказане приміщення між нею і ОСОБА_4 було досягнуто усної домовленості про те, що частину отриманих коштів вона витратить на ремонтні роботи, які побажав сам ОСОБА_3 , фактично зазначена передоплата в розмірі 3000 доларів США витрачена на ремонтні роботи та придбання меблів. Вважає, що дії ОСОБА_5 стосовно невиконання свого обов'язку за взятими на себе домовленостями, оскільки він передумав та вимагає повернути йому грошові кошти в розмірі 3000 доларів, свідчать про недобросовісність позивача, порушення ним принципів ділового обороту та договірних відносин. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.
З'ясувавши позицію сторін, заслухавши показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 11 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_2 написала розписку про те, що вона отримала від позивача ОСОБА_5 передоплату в розмірі 3000 доларів США за кафе за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зобов'язувався передати залишок суми в розмірі 45000 доларів США до 27 грудня 2019 року, після підписання ним договору оренди даного приміщення.
Того ж дня, 11 грудня 2019 року, позивач ОСОБА_3 написав розписку про те, що він передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3000 доларів США як передоплату за викуп кафе, що знаходиться за зазначеною адресою, та зобов'язувався передати останній залишок суми в розмірі 45000 доларів США до 27 грудня 2019 року, після підписання договору оренди даного приміщення.
23 грудня 2019 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_2 вимогу, у якій повідомляв про те, що оскільки потреба у купівлі ним кафе за адресою: АДРЕСА_1 , відпала, просив її повернути йому передані ним як попередню оплату за купівлю кафе грошові кошти в розмірі 3000 доларів США.
Цю вимогу відповідач ОСОБА_2 не отримала, конверт із цією вимогою повернувся до позивача ОСОБА_5 з відміткою Укрпошти про причину повернення “за закінченням встановленого строку зберігання”.
Позивач ОСОБА_3 , звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що оскільки між ним і відповідачем ОСОБА_2 не було укладено договір купівлі-продажу права користування кафе, сплачені ним грошові кошти в розмірі 3000 доларів США вважаються авансом, тому ці грошові кошти мають бути повернуті йому відповідачем ОСОБА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , допитана у судовому засіданні як свідок, пояснила, що вона орендує прим. АДРЕСА_2 , облаштувала за цією адресою кафе та здійснює там господарську діяльність. У червні 2019 року до неї звернувся ОСОБА_3 із пропозицію придбати це діюче кафе як готовий бізнес. Між собою вони погодили умови цього договору, а саме придбання готового бізнесу, погодили його вартість у розмірі 48000 доларів США, з яких 3000 доларів США позивач ОСОБА_3 на підтвердження своїх дійсних намірів щодо придбання готового бізнесу, передав їй як передоплату, а 45000 доларів США вони погодили, що ним будуть передані їй після укладання договору оренди із господарем цього приміщення, про що між ними 11 грудня 2019 року укладені відповідні розписки. Вказувала на те, що вони усно домовилися з ОСОБА_3 , що грошові кошти в розмірі 3000 доларів США він передає їй для облаштування приміщення кафе, закупівлю товарів для здійснення господарської діяльності, які вона витратила на купівлю будівельних матеріалів для проведення ремонту у цьому приміщенні, та товари. Після укладення між ними зазначених розписок ОСОБА_3 приходив до кафе, спілкувався з персоналом, повідомляв їм, що він буде власником цього бізнесу. Про те, що ОСОБА_3 передумав купляти цей бізнес, він її не повідомляв та для повернення грошових коштів у розмірі 3000 доларів США до неї не звертався, про це вона дізналася лише отримавши судову повістку про виклик до суду та пакет документів. Вважає, що передані їй позивачем грошові кошти в розмірі 3000 доларів США не підлягають поверненню ОСОБА_6 , оскільки за усною домовленістю між сторонами, на прохання останнього вона здійснила їх витрати на облаштування кафе, придбання будівельних матеріалів і товарів.
Свідок ОСОБА_7 у суді показав, що він із позивачем ОСОБА_4 вирішили придбати готовий бізнес - кафе, що знаходилося за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_2 . У зв'язку з чим, позивач ОСОБА_3 написав розписку про те, що передав 3000 доларів США як передоплату для купівлі цього закладу, з яких 1500 доларів США належать йому. Після отримання інформації про дохідність цього бізнесу, які можливо отримати від кафе, що не співпадали з інформацією про дохідність наданою ОСОБА_2 , вони вирішили відмовитися від придбання цього бізнеса. У розписці зафіксовано, що ці грошові кошти в розмірі 3000 доларів США є передоплатою.
У ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом або договором матеріально-правові заходи, спрямовані на відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, із договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України).
У ч. 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За змістом ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Проаналізувавши зміст написаних 11 грудня 2019 року сторонами розписок, суд вважає, що між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу готового бізнесу - кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та погоджено строк укладання основного договору - після укладення ОСОБА_4 до 27 грудня 2019 року договору оренди вказаного приміщення з власником цього приміщення.
Суд встановив, що на виконання умов цього попереднього договору готового бізнесу позивач ОСОБА_1 передав, а відповідач ОСОБА_2 отримала передоплату в розмірі 3000 доларів США, що підтверджується відповідними розписками.
За змістом ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, а оскільки предметом попереднього договору є зобов'язання сторін у майбутньому укласти основний договір, то укладення такого договору не тягне за собою виникнення основного зобов'язання, виконання якого може бути забезпечено у відповідності до положень глави 49 ЦК України, тому внесення завдатку, як способу виконання зобов'язання, може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу готового бізнесу.
Верховний Суд України у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 виклав правову позицію та зазначив, що оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана однією зі сторін грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.
Враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки договір купівлі-продажу готового бізнесу між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, після укладення ОСОБА_4 до 27 грудня 2019 року договору оренди приміщення, передана позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 3000 доларів США є авансом, який відповідач ОСОБА_2 добровільно позивачу ОСОБА_6 не повернула, та враховуючи, що чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору, даний аванс підлягає поверненню відповідачем позивачеві.
Відповідно до ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Правовий зміст наведених вище законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, вказувала на те, що оскільки нею за усною домовленістю з позивачем ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 3000 доларів США нею витрачені на придбання будівельних матеріалів для облаштування кафе і придбання товарів, а також здійснено ремонтні роботи у приміщенні кафе, що підтверджується наданими до відзиву копіями квитанцій, тому вона не повинна повертати останньому дану суму коштів.
Вказані доводи суд до уваги не приймає, оскільки укладені 11 грудня 2019 року між сторонами розписки таких умов передання позивачем грошових коштів не містять, а квитанції на підтвердження того, що саме ці будівельні матеріали і товари зазначені у копіях квитанцій були придбані відповідачем за погодженням із позивачем ОСОБА_4 таких обставин справи не підтверджують.
Будь-яких інших доказів на спростування заявлених позивачем ОСОБА_4 вимог відповідачем ОСОБА_2 суду не надано.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_5 ґрунтується на вимогах законодавства та підлягає задоволенню, оскільки сума грошових коштів у розмірі 3000 доларів США передана ним ОСОБА_2 саме як аванс, тому вона підлягає поверненню відповідачем позивачу.
Також відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 141, 223, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 3000 (три) тисячі доларів США, що на момент складання позовної заяви відповідно до курсу Національного банку України становить 73563 (сімдесят три тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.