ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 вересня 2023 року Справа № 906/564/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - Невисевич М.В.;
третіх осіб - не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 30 травня 2023 року (повний текст складено 12.06.2023) у справі №906/564/19 (суддя Шніт А.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Веселовського Геннадія Павловича
до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:
- Коростишівська міська рада Коростишівського району Житомирської області
- Комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради
про визнання недійсним з моменту вчинення договору оренди №184 від 31.12.2013
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30 травня 2023 року у справі №906/564/19 в задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Веселовського Геннадія Павловича до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Коростишівська міська рада Коростишівського району Житомирської області, Комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради про визнання недійсним з моменту вчинення договору оренди №184 від 31.12.2013, відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, КП "Міський ринок" Коростишівської міської ради звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В судове засідання представники позивача та третіх осіб не з'явилися. При цьому, від представника позивача на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату.
Розглянувши вказане клопотання колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, враховуючи те, що позивач як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, приймав участь в судовому процесі не особисто, а через свого представника, при цьому в матеріалах справи міститься Ордер на надання правничої допомоги Серія АМ №1010998, яким посвідчено повноваження адвоката Слівінського А.О. на надання правової допомоги Веселовському Г.П., колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання та з огляду на належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час і місце розгляду справи вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та третіх осіб.
Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31 грудня 2013 року між підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (орендодавець/відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Веселовським Геннадієм Павловичем (орендар/позивач) був укладений договір оренди №184 від 31.12.2013 (далі - договір) (а.с. 11-12, т.1), згідно умов якого:
- предметом договору є торговельні майданчики №147 та №148 загальною площею 18 кв.м; 18 кв.м кожен (п.1.1 договору) (надалі - об'єкт оренди);
- місцезнаходження торговельних майданчиків №147, №148 визначене на плані розміщення торговельних місць ринку (п.1.1 договору);
- об'єкт оренди належить орендодавцеві на праві власності (п.1.2 договору);
- об'єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності (п.1.3 договору);
- сторони підтверджують, що вони мають правоздатність і дієздатність щодо укладення і виконання цього договору, а також щодо здійснення інших прав та обов'язків (п.1.4 договору);
- орендар набуває права користування об'єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до п.6 (п.2.1 договору);
- орендодавець, зокрема, зобов'язується:
а) передати у тимчасове користування орендарю об'єкт оренди на умовах і в строк, передбачені цим договором (п.п.4.1.1 договору);
б) підтримувати територію, на якій розташований об'єкт оренди в належному санітарно-технічному стані (п.4.1.3 договору);
- орендар, зокрема, зобов'язується :
а) використовувати об'єкт оренди за його цільовим призначенням відповідно до п.1.3 договору та не використовувати торговельне місце як складське приміщення (п.п. 4.3.2 договору);
б) самостійно і за власний рахунок здійснювати поліпшення робочого місця та його поточний ремонт за письмовим погодженням з орендодавцем (п.п. 4.3.4 договору);
в) дотримуватися правил торгівлі на ринках тощо (п.п. 4.3.6 договору);
г) звільнити об'єкт оренди у 7 - денний термін після припинення договору (п.п. 4.3.8 договору);
д) відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди у розмірі вартості відновлювальних робіт (п.п. 4.3.8, п.5.3 договору).
За змістом п.6.1 договору він укладений на 1 рік з 01.01.2014 до 31.12.2014.
31.01.2017 Коростишівською міською радою прийнято рішення №38 "Про створення комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради", яким вирішено створити комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради, юридична адреса: 12501, Житомирська область, м. Коростишів, вул. Миру, буд.3; створити статутний капітал комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради у розмірі 100 грн; затвердити Статут комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради (додаток 1) (т.1 а.с. 28, 204-210).
Рішенням 66 сесії Коростишівської міської ради від 18.12.2018 №602 "Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів" прийнято на баланс міської ради об'єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальто-бетонним покриттям загальною площею 10200 кв.м., який розташований за адресою вул. Шевченка, 40 м. Коростишева з ринковою вартістю 214 672,00 грн (т.1 а.с. 93).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.03.2019 у справі №906/41/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та постановою Верховного Суду від 24.09.2019, в задоволенні позову Коростишівської районної спілки споживчих товариств про скасування рішення Коростишівської міської ради №602 від 18.12.2018 - відмовлено (т.1 а.с. 11-27).
Фізична особа - підприємець Веселовський Геннадій Павлович посилаючись на те, що Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" не будучи власником майна у вигляді асфальтобетонного покриття та не маючи на нього жодних майнових прав та дозволу громади на розпорядження ним, ввівши позивача в оману, порушуючи публічний порядок щодо використання комунального майна, не маючи відповідного на те права передавати його в оренду, звернувся за захистом прав і охоронюваних законом інтересів до Господарського суду Житомирської області шляхом визнання договору оренди №184 від 31.12.2013 недійсним.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач не відповідає визначенню ринку як суб'єкту господарювання, наведеному у Правилах торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 №57/188/84/105, оскільки не створений на відведеній, за рішенням органу місцевого самоврядування, земельній ділянці.
Окрім того вказує, що виходячи із змісту пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", де зазначено, що об'єктами благоустрою населених пунктів є території загального користування, в тому числі асфальтове покриття, яким замощено об'єкт оренди, та у зв'язку із відсутністю у відповідача права оренди земельної ділянки під цим асфальтовим покриттям, останній не вправі надавати в оренду об'єкт, розміщений на такому об'єкті благоустрою.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
За приписами ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно зі ст. 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, які порушують права та інтереси особи, що оспорює такий правочин.
За ч.ч. 1,2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому, категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №910/24075/16 та від 02.07.2020 у справі №910/4932/19.
Відповідно до ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з абз.2 ч. 1 статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).
Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.
Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.
У разі якщо сторона спірного правочину до та на момент вчинення цього правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18, від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.
Разом з тим, зважаючи на те, що вимоги позивача у даній справі обґрунтовано серед іншого обставинами, встановленими рішенням господарського суду Житомирської області від 12.03.2019 у справі №906/41/19 за позовом Коростишівської районної спілки споживчих товариств до Коростишівської міської ради про скасування рішення останньої за №602 від 18.12.2018, яке залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанції, і саме цими обставинами мотивовано правові підстави позову, колегія суддів зазначає наступне.
Так, позивач зазначає, що у справі №906/41/19 суд встановив, що відповідач не являється власником майна у вигляді асфальтового покриття та не має на нього жодних майнових прав та дозволу громади на розпорядження ним, однак передавав асфальтове покриття в оренду. Зокрема, згідно пояснень позивача, доказом передачі в оренду асфальтового покриття, останній вважає інвентаризаційний опис № 3 від 31.12.2003, згідно якого торгівельні майданчики обліковуються на балансі підприємства і є майном, яке передано до ПР "Кооперативний ринок" від власника - Коростишівської райспоживспілки, як покриття асфальто - бетоном (т.1, а.с. 144-159).
Слід зазначити, що предметом розгляду вищевказаної справи була законність рішення Коростишівської міської ради №602 "Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів", яким прийнято на баланс міської ради об'єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальтобетонним покриттям загальною площею 10200кв.м, який розташований за адресою: вул.Шевченка, 40 в м.Коростишеві з ринковою вартістю 214672,00 грн. За результатами розгляду цієї справи, суд дійшов висновку, що ПР "Кооперативний ринок" не довів порушення його права внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
Зокрема, Верховний суд у постанові від 24.09.2019 у справі №906/41/19 вказав, що скаржник не надав належних і допустимих доказів, які підтверджували би його право власності на спірне асфальтобетонне покриття, а тому немає підстав стверджувати, що внаслідок прийняття міськрадою рішення від 18.12.2018 №602 "Про прийняття на баланс Коростишівської міської ради основних засобів" порушено права Коростишівської районної спілки споживчих товариств, що, у свою чергу, могло би бути підставою для скасування цього рішення. Колегія суддів також погодилася із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що доводи стосовно перебування спірного майна на балансі скаржника не є безспірною ознакою його права власності на спірне покриття. Акт, згідно з яким відповідне майно взято на баланс, не може свідчити про набуття права власності, не визначає підстав перебування майна у власності (володінні), його метою є визначення основних ознак майна належного його обліку.
Тобто, вказане рішення стосується саме асфальтобетонного покриття, загальною площею 10200кв.м., що розташоване за адресою: вул. Шевченка, 40 в м.Коростишеві. До того ж, як зазначено вище, у справі №906/41/19 власника асфальтобетонного покриття судом не встановлено, при цьому наголошено, що перебування спірного майна на балансі не є безспірною ознакою права власності на нього.
Крім того, суд зазначає, що встановленими у справі №906/41/19 обставинами не спростовано, що торгівельні майданчики є власністю Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок".
Проте, суд зауважує, що у даному випадку, за договором №184 від 31.12.2013, об'єктом оренди є не асфальтобетонне покриття, як вказує позивач, а торгівельні майданчики, які є власністю саме орендодавця - Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", що не спростовано встановленими у справі №906/41/19 обставинами.
Встановлені у справі №906/41/19 обставини не стосуються й прав та інтересів ФОП Веселовського Г.П. як орендаря у договірних відносинах за спірним договором, оскільки не вплинули на характер та зміст цих договірних відносин, не впливають на предмет доказування та не мають правового значення для даного спору.
Крім того, зважаючи на наведені ФОП Веселовським Г.П. підстави позову, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що встановлені у справі №906/41/19 обставини взагалі не стосуються його прав та інтересів, як орендаря у договірних відносинах за спірним договором, оскільки не вплинули на характер та зміст цих договірних відносин, не впливають на предмет доказування та не мають правового значення для даного спору.
Спір стосовно асфальтобетонного покриття можливий між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та особами - власниками або титульними володільцями цього майна. Проте у даній справі позивачем є орендар за договором оренди, права та інтереси якого визначаються саме умовами договору, при цьому права та інтереси громади, якими обґрунтовано позовні вимоги, жодного відношення не мають до вказаних договірних відносин.
Крім того, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі №906/1060/18 (а.с. 140-147 т.2) за позовом Коростишівської міської ради до Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Коростишівської районної спілки споживчих товариств, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та заборону здійснювати незаконну діяльність ринку на самовільно зайнятій земельній ділянці, рішення Господарського суду Житомирської області від 17.06.2020 у справі №906/1060/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: зобов'язано Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Коростишівську районну спілку споживчих товариств звільнити земельну ділянку на якій знаходиться асфальтобетонне покриття площею 10200кв.м. за адресою: Житомирська область м.Коростишів, вул.Шевченко, 40, що використовується Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" та Коростишівською районною спілкою споживчих товариств для організації ведення торгівельної діяльності за відсутності належним чином оформлених документів на землю. В іншій частині позову відмовлено.
Разом з тим суд зазначає, що використання торгівельного місця не є тотожним використанню земельної ділянки, хоч і передбачає таке використання. Правовідносини підприємства, що управляє ринком, та міської ради щодо земельної ділянки не впливають на предмет доказування у справі №906/564/19 та не мають правового значення для спору.
За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Отже, на позивача покладається обов'язок довести, які його права чи законні інтереси, як орендаря торгівельного місця, порушені оспорюваним договором, а суд повинен навести правові мотиви з яких він виходить, визнаючи порушеними відповідні права чи інтереси такого позивача.
Як встановлено судами обох інстанцій, порушення свого права позивач не пов'язує з майновими правами на об'єкт оренди - торгівельні місця на ринку, а з правами міської ради на земельну ділянку. При цьому, своїх прав щодо земельної ділянки позивач не доводить.
Таким чином, апеляційна інстанція бере до уваги, що позивач не доводить ні своїх майнових прав на об'єкт оренди, ні своїх прав на земельну ділянку. Більше того, стверджує, що відповідні права на землю належать міській раді.
Апеляційна інстанція зазначає, що кожна особа самостійно здійснює свої права, позивач не має повноважень на представництво прав та інтересів міської ради, порушення права останньої доводити не може; майнові права на об'єкт оренди не є предметом спору у даному провадженні, оскільки позивач таких прав також не заявляє та не доводить.
Порушенням прав і охоронюваних законом інтересів орендаря є неможливість одержання ним того, на що він розраховував при укладенні договору, або його виконання призведе до звуження чи обмеження належного йому блага.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності та зважаючи на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірний договір оренди №184 від 31.12.2013 спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є таким, що порушує публічний порядок, як і не надано доказів наявності в діях відповідача умисного введення в оману позивача при укладенні спірного договору, а також беручи до уваги те, що позивачем не доведено порушення своїх майнових прав чи законних інтересів, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди №184 від 31.12.2013 на підставі вимог ст.ст. 228, 230 ЦК України та відповідно правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 30 травня 2023 року у справі №906/564/19 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений "11" вересня 2023 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Крейбух О.Г.