Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/4702/23
12.09.2023 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Боричок К.В. про визнання права власності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Боричок К.В. про визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача, ОСОБА_3 . Заповіту покійна не залишила.
Відповідно до ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.
Позивач як син є спадкоємцем за законом.
Відповідач (чоловік спадкодавця, батько позивача) декларує відсутність власного майнового інтересу до кола спадкового майна, однак від документального підтвердження такої позиції ухиляється.
Згідно положень ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Покійній матері позивача на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
За прийняттям спадщини позивач звернувся до Виноградівської державної нотаріальної контори. Однак у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно державним нотаріусом Боричок К.В. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому було відмовлено. Така ситуація обумовлена тим, що по смерті спадкодавця віднайти документовані матеріали, які посвідчують належність їй майнових прав, не вдалося. Відповідач категорично заперечує перебування у його розпорядженні документів такого характеру.
Таким чином, через відсутність необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно позивач позбавлений можливості оформити прийняття спадщини у регламентованому порядку.
Пунктом 1 ч.2 ст.16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» саме у разі неможливості нотаріуса оформити право на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Саме з вказаних підстав позивач змушений звернутися до суду з цією позовною заявою.
Відповідно до положень п.3.3. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.
Потреба такого способу захисту права власності як пред'явлення позову про його визнання виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
Технічну інвентаризацію спадкового житлового будинку проведено. Згідно довідки КП «Виноградівське РБТІ» від 23.06.2023 року №404 цей об'єкт нерухомості будівництвом завершений, зареєстровано ще за покійною ОСОБА_4 (матір'ю спадкодавця). Належність ОСОБА_4 речових прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12.10.2002 року, виданого Виноградівською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3198; свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок від 07.10.2002 року, виданого на підставі розпорядження голови Виноградівської райдержадміністрації від 07.10.2002 року №523.
Первісний власник спадкового майна (мати спадкодавця, баба позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона залишила заповіт на користь ОСОБА_3 , який 13.04.2005 року за реєстровим №66 було посвідчено секретарем виконавчого комітету Великокопанської сільської ради. Мати позивача у свою чергу спадщину прийняла як така, що фактично вступила в володіння спадковим майном, однак свідоцтво про право на спадщину не отримала.
У той же час ч.3 ст.1296 ЦК України регламентовано, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Верховний Суд роз'яснив, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (таку правову позицію відображено в постанові ВС від 14.08.2019 р. у справі №523/3522/16-ц).
Таким чином, позивач, який в порядку спадкування за законом успадкував спадкове майно, яке згідно положень закону належить йому з часу відкриття спадщини, не може реалізувати своє право на оформлення спадщини, від чого залежить можливість здійснення нею повноважень власника, тобто, володіння, користування та розпорядження спадковим майном, вважає, що є всі правові підстави звернутися до суду із позовом про визнання за нею права власності на вищевказане спадкове майно.
Сторони у судове засідання не з'явилися, подали заяви про розгляд справи без їх участі. Справу розглянуто за їх відсутності.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані ЦК України.
В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 від 02.11.2022 року (а.с.7).
Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження позивача НОМЕР_2 від 08/06/1991 року (а.с. 25).
Заповіт покійна ОСОБА_1 не залишила.
Покійній матері позивача на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Технічну інвентаризацію спадкового житлового будинку проведено, що стверджується копією технічного паспорту на житловий будинок в АДРЕСА_1 (а.с.10-12).
Згідно довідки КП «Виноградівське РБТІ» від 23.06.2023 року № 404 житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 зарєстровано за ОСОБА_4 . (а.с.9).
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 НОМЕР_3 від 07.02.1969 року її матір'ю зазначено ОСОБА_4 (а.с.5).
Згідно заповіту від 13.04.2005 року ОСОБА_4 все своє майно заповіла доньці ОСОБА_3 .
Прізвище ОСОБА_6 на ОСОБА_7 було змінено у зв'язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 від 28.01.1989 року (а.с.6).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_5 від 23.08.2010 року (а.с.8).
Отже, правовстановлюючих документів спадкодавець ОСОБА_3 на житловий будинок в АДРЕСА_1 не оформила, що безумовно є перешкодою для оформлення спадкових прав в установленому законом порядку.
Таким чином набути право власності на спадкове майно шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом в нотаріальній конторі позивач не має можливості у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів.
Пунктом 1 ч.2 ст.16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» саме у разі неможливості нотаріуса оформити право на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до положень п.3.3. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.
Потреба такого способу захисту права власності як пред'явлення позову про його визнання виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.
Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). В ст.1217 ЦК України, зазначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Відповідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.
Частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.5 ст.1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до п.37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою спадкування першої черги як син померлої, особи, які мають право претендувати на спадкове претензій до нього не ставлять. Іншого способу захистити своє право спадкоємця, як визнання права власності в судовому порядку, у позивача не має.
За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що позивачем на законних підставах набуто право власності на спадкове майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позов задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 право власності житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийВ. В. Леньо