11 вересня 2023 року м. ПолтаваСправа №440/9021/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУПФ України в Полтавській області), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Полтавській області від 15.02.2023 №163650002224 про відмову у призначенні грошової допомоги;
зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що пенсійний орган безпідставно відмовив ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги. За твердження позивача, йому вперше призначено пенсію за віком та він має право на отримання відповідної грошової допомоги як працівник закладів освіти з огляду на наявність трудового стажу понад 35 років, з урахування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 30.01.2019 у справі №876/5312/17, від 13.02.2019 у справі №233/4308/17.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 40-41/. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність у позивача спеціального стажу роботи, наявність якого є обов'язковою умовою для призначення спірної грошової допомоги.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 9/.
Залученою до матеріалів справи копією трудової книжки серії НОМЕР_2 підтверджено, що позивач:
28.08.1980 прийнятий на роботу до Шишацької дитячої музичної шкоди на посаду викладача по класу фортепіано;
22.04.1981 - звільнений з роботи через призов на військову службу;
з 06.05.1981 по 15.05.1983 - служба в лавах Радянської Армії;
30.05.1983 - зарахований на посаду акомпаніатора ДК курорту "Миргород";
01.07.1983 - переведений на посаду акомпаніатора ВІА "Миргород";
14.11.1984 - звільнений із займаної посади з огляду на призов в кадри ЗС СРСР;
01.12.1984 - прийнятий на роботу до Кременчуцької музичної школи №3 на посаду викладача по класу фортепіано;
10.10.1985 - звільнений із займаної посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору;
22.10.1985 - прийнятий у Кременчуцьке СПТУ-29 на посаду керівника художньої самодіяльності;
17.08.1989 - звільнений із займаної посади за переведенням в ДК курорту м. Миргорода;
21.08.1989- прийнятий в ДК курорту м. Миргорода на посаду артиста ВІА за переведенням;
01.10.1990 - переведений на посаду диригента ВІА ДК курорту м. Миргорода;
28.03.1992 - звільнений з посади за переведенням;
29.03.1992 - прийнятий на роботу за переведенням до Миргородської дитячої музичної школи викладачем по класу фортепіано і концертмейстера;
08.09.2004 - переведений на посаду викладача по класу "естрадний спів", фортепіано та концертмейстера.
09.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Миргородського об'єднаного УПФ із заявами про призначення пенсії за віком /а.с. 42-43/ та про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 44/.
З 30.08.2020 позивачу призначена пенсія за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для обчислення пенсії враховано стаж роботи тривалістю 29 років 11 місяців 08 днів /а.с. 67/.
Поряд з цим, рішенням Управління застосування пенсійного законодавства відділу з питань призначення пенсій (Миргородський район) ГУПФ України в Полтавській області від 15.09.2020 №1632 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за відсутністю 35 років стажу роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, визначених чинним законодавством /а.с. 49-50/.
До стажу роботи, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги, не зараховано період роботи позивача у Миргородській дитячій музичній школі ім. А.П. Коломійця (тривалістю 28 років 04 місяці 03 дні), оскільки зазначена школа за змістом Статуту є початковим спеціальним мистецьким навчальним закладом, належить до системи позашкільної освіти, в якиї посада викладача не передбачена.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 у справі №440/11099/21, що набрало законної сили 14.12.2021 /а.с. 10-13/, визнано протиправним та скасовано рішення Управління застосування пенсійного законодавства відділу з питань призначення пенсій (Миргородський район) ГУПФ України в Полтавській області від 15.09.2020 №1632; зобов'язано ГУПФ України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2020 про надання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду.
Повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 від 09.09.2020 про надання одноразової грошової допомоги на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 у справі №440/11099/21, рішенням Відділу перерахунків пенсії №3 (м. Миргород) Управління пенсійного забезпечення ГУПФ України в Полтавській області від 02.09.2022 №163650002224 ОСОБА_1 знов відмовлено в призначенні грошової допомоги згідно пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю 35 років стажу роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, визначених чинним законодавством /а.с. 59-60/.
До стажу роботи, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги, зараховано періоди роботи позивача:
з 28.08.1980 по 22.04.1981 (0 років 07 місяців 25 днів) - викладач по класу фортепіано у Шишацькій дитячій музичній школі;
з 01.12.1984 по 10.10.1985 (0 років 10 місяців 10 днів) - викладач по класу фортепіано у Кременчуцькій дитячій музичній школі №3;
з 29.03.1992 по 31.08.2020 (28 років 05 місяців 03 дні) - викладач по класу фортепіано у Миргородській дитячій музичній школі ім. А.П. Коломійця.
На цій підставі відповідач визначив, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання одноразової грошової допомоги, складає 29 років 11 місяців 08 днів, що є недостатнім для її призначення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 у справі №440/9431/22, що набрало законної сили 31.12.2022 /а.с. 14-17/, визнано протиправним та скасовано рішення Відділу перерахунків пенсії №3 (м. Миргород) Управління пенсійного забезпечення ГУПФ України в Полтавській області від 02.09.2022 №163650002224, зобов'язано ГУПФ України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.09.2020 про надання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду.
Повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 від 09.09.2020 про надання одноразової грошової допомоги на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 у справі №440/9431/22, відповідач рішенням від 15.02.2023 №163650002224 втретє відмовив ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги, оскільки ним не виконані вимоги пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 68-70/.
При цьому, до стажу роботи, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги, зараховано періоди роботи позивача:
з 28.08.1980 по 22.04.1981 (0 років 07 місяців 25 днів) - викладач по класу фортепіано у Шишацькій дитячій музичній школі;
з 01.12.1984 по 10.10.1985 (0 років 10 місяців 10 днів) - викладач по класу фортепіано у Кременчуцькій дитячій музичній школі №3.
Водночас, до відповідного стажу не зараховані такі періоди:
період роботи з 22.10.1985 по 17.08.1989 на посаді керівника художньої самодіяльності Кременчуцького СПТУ-29 (3 роки 09 місяців 26 днів), оскільки відповідна посада не передбачена Переліком закладів, організацій та посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397, та Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту населення і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909;
період роботи з 29.03.1992 по 31.08.2020 (28 років 05 місяців 03 дні) на посаді викладача по класу фортепіано у Миргородській дитячій музичній школі ім. А.П. Коломійця, оскільки за змістом Статутів від 17.02.2009 та 11.11.2016 вказаний заклад належить до позашкільних закладів освіти;
період проходження строкової військової служби з 06.05.1981 по 15.05.1983, оскільки для визначення права на призначення одноразової грошової допомоги врахування строкової військової служби не передбачено.
Також відповідач зазначив, що на день досягнення пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивач не працював на посаді, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Не погодившись з рішенням від 15.02.2023 №163650002224, позивач оскаржив його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Основного Закону України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (надалі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 3, ст. 10), що передбачені:
переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (ЗП України, 1994 р., N 4, ст. 70; Офіційний вісник України, 2002 р., N 39, ст. 1820; 2004 р., N 46, ст. 3052);
переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення" (ЗП України, 1992 р., N 11, ст. 271).
Пунктами 5 - 7 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", станом на день її призначення.
Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Оцінка судом обставин справи
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі №200/854/19-а визначив, що норму пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних відносин) на зазначених вище посадах.
За обставин цього спору відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги з огляду на відсутність у нього 35-річного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Оцінюючи правомірність рішення пенсійного органу від 15.02.2023 №163650002224 та його відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з таких міркувань.
Щодо зарахування до страхового стажу, який надає право на призначення спірної грошової допомоги, періоду роботи позивача з 22.10.1985 по 17.08.1989 на посаді керівника художньої самодіяльності Кременчуцького СПТУ-29, суд звертає увагу на такі обставини.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, до посад у Вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Трудова книжка ОСОБА_1 містить записи №10-11 про те, що він у період з 22.10.1985 по 17.08.1989 працював на посаді керівника художньої самодіяльності Кременчуцького професійно-технічного училища №29.
З урахуванням наведеного, суд визнає помилковими твердження відповідача про відсутність підстав для врахування періоду роботи позивача на посаді керівника художньої самодіяльності Кременчуцького професійно-технічного училища №29 до стажу, який дає право на призначення грошової допомоги.
А тому, період роботи ОСОБА_1 з 22.10.1985 по 17.08.1989 на посаді керівника художньої самодіяльності Кременчуцького професійно-технічного училища №29, що становить 03 роки 09 місяців 26 днів, належить зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення грошової допомоги.
Щодо зарахування до страхового стажу, який надає право на призначення спірної грошової допомоги, періоду проходження строкової військової служби з 06.05.1981 по 15.05.1983, суд виходить з такого.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 (справа №738/1246/15-а), розглядаючи аналогічне питання (щодо зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років працівнику освіти та право на отримання грошової допомоги згідно із пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоду проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР) дійшов такого правового висновку:
"Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
В примітці 3 до цього переліку визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Підпунктом "г" пункту 1 вказаного Положення передбачено, що служба в лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"".
Аналогічна правова позиція в цій категорії справ висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №672/885/17, від 06.02.2019 у справі №577/2537/17, від 29.11.2019 у справі №414/53/17, від 21.01.2021 у справі №310/8663/18 (ЗП/280/226/18).
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в армії СРСР до 01 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З урахуванням наведеного, період проходження позивачем строкової військової служби з 06.05.1981 по 15.05.1983 тривалістю 2 роки 0 місяців 10 днів має бути зарахований до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги.
Стосовно до зарахування до спеціального стажу періоду роботи позивача з 29.03.1992 по 31.08.2020 на посаді викладача по класу фортепіано в Миргородській дитячій музичній шкоді ім. А.П. Коломійця, суд враховує таке.
Постанова Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, якою затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, не відносить посаду викладача у позашкільному закладі освіти (зокрема, у дитячій музичній школі) до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №442/456/17 звернула увагу на такі обставини:
"Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №876/5312/17.
Виходячи з наведеного, викладач дитячої музичної шкоди є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 з 29.03.1992 по 31.08.2020 (загальною тривалістю 28 років 05 місяців 03 дні) на посаді викладача по класу фортепіано в Миргородській дитячій музичній шкоді ім. А.П. Коломійця повинен зараховуватися до його пільгового стажу у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
Підсумовуючи вищевикладене, сукупний стаж роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ та враховується для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, становитиме 35 років 09 місяців 13 днів, що надає право на одержання грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV.
Відповідач у рішенні від 15.02.2023 №163650002224 зазначив, що позивач до дня звернення за призначенням пенсії (09.09.2020) не отримував будь-яку іншу пенсію.
Доводи відповідача про те, що позивач на день досягнення пенсійного віку (29.08.2020) не працював на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, суд визнає безпідставними, оскільки станом на 29.08.2020 ОСОБА_1 працював на посаді викладача по класу "естрадний спів", фортепіано та концертмейстера в Миргородській дитячій музичній шкоді ім. А.П. Коломійця, що за висновком суду відноситься до посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Наведене вище є підставою для висновку про дотримання позивачем усіх умов, передбачених пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, для отримання одноразової грошової допомоги.
А тому рішення ГУПФ України в Полтавській області від 15.02.2023 №163650002224 про відмову у призначенні грошової допомоги належить визнати протиправним та скасувати, а позов ОСОБА_1 у цій частині - задовольнити.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачем віку 60 років, призначення йому з серпня 2020 року пенсії за віком вперше, а також наявність спеціального стажу роботи у закладах освіти тривалістю понад 35 років, дійшов висновку про зобов'язання пенсійного органу призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, оскільки позивач виконав всі умови для отримання такої грошової допомоги.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 34, 35/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю, понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Полтавській області.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15.02.2023 №163650002224 про відмову у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Кукоба