"13" вересня 2010 р. Справа № 62/05-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Афанасьєв В.В., суддя Істоміна О.А.
при секретарі Шкуренко Л.О.
за участю представників сторін:
позивача: Головінова В.О. за довіреністю № 1 від 15.02.10 р.,
відповідача: Познахірєвої Ю.П. за довіреністю № 01-15/801 від 23.07.09 р.,
треті особи: 1. не з'явився,
2.Василенко Г.В. за довіреністю № 25-22/2680 від 13.04.10 р.,
Зикіної О.С. за довіреністю № 25-22/3659 від 13.05.10 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці», м. Харків (вх. № 2298Х/3-9 від 21.07.2010 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2010 року у справі № 62/05-10
за позовом Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці», м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство охорони здоров'я України, м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Контрольно-ревізійне управління в Харківській області, м. Харків
до Харківської медичної академії післядипломної освіти, м. Харків
про стягнення 40 378,64 грн.,
встановила:
В січні 2010 року Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці, м. Харків (далі позивач, СЕС) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень позовних вимог від 19.03.2010 р., просила стягнути з Харківської медичної академії післядипломної освіти, м. Харків (далі відповідач, ХМАПО) 61 430,59 грн. як відшкодування видатків на комунальні послуги по приміщенню, яке займав відповідач, мотивуючи позовні вимоги тим, що згідно з актом Контрольно-ревізійного управління у Харківській області від 15.10.2009 р. позивач не повинен відшкодовувати витрати на комунальні послуги, спожиті відповідачем, відшкодування цих витрат є обов'язком відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.03.2010 р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, були залучені: Міністерство охорони здоров'я України, м. Київ та Контрольно-ревізійне управління в Харківській області, м. Харків.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.07.2010 року у справі № 62/05-10 (суддя Суярко Т.Д.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що укладеним між позивачем та відповідачем договором про співробітництво від 05.01.2009 р. не встановлено обов'язку відповідача відшкодовувати позивачеві його витрати зі сплати комунальних послуг, таким чином у позивача відсутнє право вимагати від відповідача таке відшкодування у відповідності до вимог ст.14 ЦК України.
Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2010 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність викладених в рішенні висновків обставинам справи. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги такий доказ як акт Контрольно-ревізійного управління (далі КРУ) у Харківській області від 15.10.2009 р., який, на думку позивача, є підставою виникнення у відповідача зобов'язання відшкодувати СЕС витрати по оплаті комунальних послуг. Щодо невідповідності висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, позивач зазначає, що суд першої інстанції дав невірну оцінку такому важливому факту, як те, що укладаючи договір про співробітництво, сторони керувались «Положенням про клінічний лікувально-профілактичний заклад», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я (далі МОЗ) України № 174 від 05.06.1997р., а тому, враховуючи те, що позивач є профілактичним закладом, дія цього Положення на нього не розповсюджується, а відтак позивач не може надавати безоплатно свої приміщення відповідачеві для розташування кафедри та відшкодовувати спожиті нею комунальні послуги. Тому посилання у преамбулі договору від 05.01.2009 р. на згадане вище Положення та відсутність статусу клінічного лікувально-профілактичного закладу у позивача свідчить про недійсність вказаного договору та породжує у сторін договору обов'язки, зокрема, обов'язки відповідача по відшкодуванню витрат позивача на комунальні послуги. Фінансові відносини позивача та відповідача регулюються Наказом МОЗ України від 25.11.1997р. № 337 «Про затвердження положення про базову санітарно-епідеміологічну станцію», згідно із наказом МОЗ України № 7 від 18.01.2010 р. «Про затвердження Положення про базову санітарно-епідеміологічну станцію»та наказом №111 від 15.02.10р. «Про внесення змін до наказу МОЗ України №7 від 18.01.10р., Державний заклад «Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці»позивач визначений як базова СЕС, але слід зазначити, що до базових СЕС на Південній залізниці була віднесена тільки з 15.02.2010 р. і тому вищезгадані накази повинні були прийматись судом першої інстанції в якості доказів і свідчити про наявність обов'язку у відповідача по відшкодуванню комунальних витрат.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.07.2010 р. апеляційну скаргу Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці», м. Харків прийнято до провадження. Розгляд скарги призначено на 16.08.2010 року.
13.08.2010 року за вх. № 6764 до Харківського апеляційного господарського суду надійшло заперечення відповідача на апеляційну скаргу, в якому відповідач з її вимогами не погоджується, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2010 року у справі № 62/05-10 залишити без змін.
16.08.2010 року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 13.09.2010 р. Позивачу запропоновано надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази та пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі, з урахуванням питань, що були предметом дослідження у судовому засіданні, у тому числі - надіслати копію апеляційної скарги третій особі - Міністерству охорони здоров'я України; третій особі - Контрольно-ревізійному управлінню в Харківській області - виконати вимоги попередньої ухвали суду від 30.07.2010 року.
Позивачем на виконання вимог ухвали суду від 16.08.2010 року надано копію поштового відправлення цінного листа до Міністерства охорони здоров'я від 06.09.2010 року, копію листа за № 1567/12 від 06.09.2010 року Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці»МОЗ України до Харківської академії післядипломної освіти як докази направлення копії апеляційної скарги.
МОЗ України 09.09.2010 року за вх. № 7387 надало клопотання, в якому просило зобов'язати позивача повторно надіслати копію апеляційної скарги на поштову адресу МОЗ України ( 01601, м. Київ, вул. М. Грушевського, 7) та відкласти розгляд справи № 62/05-10 на строк, достатній для отримання копії апеляційної скарги та підготовки письмових заперечень.
Колегія суддів, розглянувши клопотання МОЗ України, вирішила у його задоволенні відмовити, в зв'язку з тим, що позивачем (апелянтом) копія апеляційної скарги на зазначену адресу вже була направлена 08.09.2010 року, про що свідчить копія опису вкладення в цінний лист, надана позивачем на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 16.08.2010 року.
В судове засідання 13.09.2010 року з'явились уповноважені представники позивача, відповідача та Контрольно-ревізійного управління в Харківській області та надали пояснення по справі.
Представник МОЗ України в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Враховуючи належне повідомлення Міністерство охорони здоров'я про час та місце засідання суду, того, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представника МОЗ України за наявними у матеріалах справи доказами.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін та третьої особи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області має бути залишено без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про співробітництво (далі Договір), відповідно до умов якого обидві сторони прийняли на себе взаємні обов'язки по спільній організації, удосконаленню і забезпеченню підвищення кваліфікації, спеціалізації, підготовки інтернів, проведенню державного санітарно-епідеміологічного нагляду та науково-практичних досліджень.
Відповідно до п.2.1. (п.п.2.1.1 - 2.1.7) Договору, позивач зобов'язався: закріпити за кафедрою відповідача площу в 171 кв. м., право спільного використання лабораторної техніки. Забезпечити право використання оснащення, матеріалів оперативних підрозділів, санітарно-гігієнічних, мікробіологічних в вірусологічної лабораторій санепідемстанції на Південній залізниці і лінійних СЕС з метою підвищення кваліфікації та практичних навичок санітарних лікарів в процесі їх навчання, а також для використання наукових і науково-практичних робіт співробітниками кафедри спільно з співробітниками санепідемстанцій. Нести відповідальність за забезпечення навчальної, методичної та наукової роботи, яка проводиться кафедрою на базі санепідстанції Південної залізниці. Закріпити за кафедрою 7 кімнат і аудиторію для забезпечення педагогічної, науково-методичної роботи, а також право сумісного використання санітарно-гігієнічної, мікробіологічної та вірусологічної лабораторій, які належать санепідстанції. Приймати участь в проведенні сумісних наукових і науково-практичних досліджень та впровадженні їх результатів в санітарну практику. Організовувати і проводити семінари, науково-практичні конференції. Забезпечувати періодичний ремонт приміщень, закріплених за кафедрою.
Відповідно до п.2.2. (п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4) Договору, відповідач зобов'язався: підвищувати кваліфікацію співробітників позивача на циклах тематичного та передатестаційного удосконалення, семінарах. Приймати участь у виконанні комплексних науково-дослідних та спільних науково-практичних тематичних досліджень з залученням медичної техніки кафедри та лабораторій санепідстанції. Проводити необхідну консультаційну роботу з питань санітарно-гігієнічного нагляду. Приймати участь в проведенні семінарів та підсумкових науково-практичних конференцій санепідстанцій.
На виконання умов Договору позивач закріпив за відповідачем приміщення площею 171,0 кв. м., які складаються з 7 кімнат та аудиторії.
Як вказує позивач у позовній заяві, перевіркою КРУ, проведеною 15.10.2009 р. в СЕС, виявлено, що Договір є неправомірним, оскільки позивач не мав законних підстав безоплатно надавати свої приміщення відповідачу для розташування кафедри та відшкодовувати спожиті нею комунальні послуги, у зв'язку тим, що «Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад»(затверджений наказом МОЗ України від 05.06.1997 р. № 174), у відповідності до якого укладався спірний договір, стосується лише клінічних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я, тоді як, згідно Статуту та розділу ІІ Переліку закладів охорони здоров'я (затвердженого наказом МОЗ України № 385 від 28.10.2002 р.), позивач є санітарно-профілактичним закладом.
Крім того, в Акті КРУ від 15.10.09 р. зазначено, що кафедра загальної та комунальної гігієни не входить до Переліку клінічних кафедр і курсів медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів та інститутів (факультетів) удосконалення лікарів, затвердженого наказом МОЗ України «Про клінічні кафедри і курси»від 28.05.1993 р. № 121. У Акті КРУ також зазначено, що на оплату комунальних послуг, спожитих відповідачем, тобто не у відповідності до бюджетного призначення, використано 40 378,64 грн.
Крім того, позивач самостійно донарахував відповідачеві витрати на оплату комунальних послуг за період з 01.09.2009 р. по 01.03.2010 р. у сумі 21 051,95 грн., у зв'язку з чим, 19.03.2010 р. позивачем була подана до суду уточнена позовна заява, з урахуванням якої позивач просив стягнути з відповідача 61 430,59 грн. витрат на відшкодування комунальних послуг, спожитих відповідачем.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст укладеного між сторонами договору про співробітництво від 05.01.2009 р. свідчить про те, що сторони не передбачили обов'язку відповідача відшкодовувати позивачеві його витрати по сплаті комунальних послуг.
Предметом згаданого договору було прийняття обома сторонами обов'язків по спільній організації, удосконаленню і забезпеченню підвищення кваліфікації, спеціалізації, підготовки інтернів, проведенню державного санітарно-епідеміологічного нагляду та науково-практичних досліджень. Відшкодування жодною із сторін витрат, понесених іншою стороною під час співробітництва, як й інших розрахунків, згаданим договором не передбачено.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За приписами ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Як вже було встановлено вище судом першої інстанції, за умовами договору про співробітництво від 05.01.2009 р., у відповідача відсутній обов'язок перед позивачем відшкодовувати йому витрати на комунальні послуги. Позивачем, всупереч вимогам ст.4-3, 32, 33 ГПК України, також не доведено існування такого обов'язку з огляду на норми чинного законодавства.
Таким чином, у позивача відсутнє право вимагати від відповідача таке відшкодування.
Визначений позивачем в якості підстави позову акт Контрольно-ревізійного управління у Харківській області від 15.10.2009 р. не є підставою в розумінні положень вказаних вище статей виникнення у відповідача зобов'язання відшкодовувати позивачеві його витрати, відшкодування яких не передбачено договором.
Крім того, у наданих до господарського суду першої інстанції поясненнях, Міністерство охорони здоров'я України, як профільне міністерство, до сфери управління якого входять як Державний заклад «Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці»(позивач по справі), так і Харківська медична академія післядипломної освіти (відповідач по справі), також зазначає, що оскільки фінансування на утримання приміщень СЕС на Південній залізниці (позивач по справі) здійснюється відповідно до плану асигнувань з державного бюджету згідно наданих установами рахунків, сплата видатків на комунальні послуги має здійснюватись за рахунок позивача.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач також вказує на те, що укладаючи договір про співробітництво, сторони керувались «Положенням про клінічний лікувально-профілактичний заклад», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 174 від 05.06.1997 р., а тому, враховуючи те, що позивач є профілактичним закладом, дія цього Положення на нього не розповсюджується, а відтак позивач не мав права надавати безоплатно свої приміщення відповідачеві для розташування кафедри та відшкодовувати спожиті нею комунальні послуги.
З огляду на матеріали справи та системний аналіз норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що посилання у преамбулі договору від 05.01.2009 р. на згадане вище «Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад»та відсутність статусу клінічного лікувально-профілактичного закладу у позивача не свідчить про недійсність вказаного договору та не породжує у сторін договору обов'язків, які цим договором не встановлені, зокрема, обов'язку відповідача по відшкодуванню витрат позивача на комунальні послуги.
Надаючи правову оцінку правовим позиціям сторін по суті спору, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити наступне.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.93) посилався на те, що при укладанні договору про співробітництво від 05.01.2009 р. було помилково здійснено посилання на «Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад», затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України № 174 від 05.06.1997р., натомість згаданий договір повинен був укладатись на підставі «Положення про базову санітарно-епідеміологічну станцію», затвердженого Наказом МОЗ України від 25.11.1997 р. № 337.
У своїх поясненнях (вх. № 2227 від 26.05.2010р., т.2, а.с.9), наданих до суду першої інстанції, представник Міністерства охорони здоров'я України також зазначив, що фінансові відносини позивача та відповідача регулюються Наказом МОЗ України від 25.11.1997 р. №337 «Про затвердження положення про базову санітарно-епідеміологічну станцію».
Відповідно до Наказу МОЗ України від 25.11.1997 р. № 337 «Про затвердження положення про базову санітарно-епідеміологічну станцію»базовою СЕС є установа системи охорони здоров'я, що використовується вищими медичними закладами освіти, закладами післядипломної освіти як навчальна база кафедр гігієнічних дисциплін та епідеміології.
Пунктом 1.1-1.2 Наказу МОЗ України від 25.11.1997 р. № 337 визначено, що базовою санітарно-епідеміологічною станцією є установа системи охорони здоров'я, що використовується вищими медичними закладами освіти, закладами післядипломної освіти (надалі - заклади освіти) як навчальна база кафедр гігієнічних дисциплін та епідеміології (надалі - профільні кафедри). Метою базових СЕС є спільна робота профільних кафедр і базових СЕС по підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації лікарів медико-профілактичного фаху в умовах практичної діяльності СЕС.
Базова СЕС та заклад освіти укладають відповідну угоду, яка встановлює форми взаємовідносин, права, обов'язки та відповідальність сторін (п. 1.5. Наказу МОЗ України від 25.11.97р. №337).
Згідно з п.2.2.1. Наказу базова СЕС забезпечує профільні кафедри необхідними приміщеннями (згідно з угодою).
Згідно з наказом МОЗ України № 7 від 18.01.2010р. «Про затвердження Положення про базову санітарно-епідеміологічну станцію»та наказом № 111 від 15.02.2010 р. «Про внесення змін до наказу МОЗ України №7»від 18.01.10р., позивач (Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці) визначений як базова СЕС кафедр гігієнічних дисциплін та епідеміології Харківського національного медичного університету та Харківської медичної академії післядипломної освіти.
Однак, з огляду на те, що згадані накази були видані після укладення договору про співробітництво від 05.01.2009 р., вони не були прийняті судом першої інстанції в якості доказів на підтвердження статусу базової СЕС за позивачем станом на момент укладання згаданого договору, як і не свідчили про наявність чи відсутність обов'язку по відшкодуванню комунальних витрат.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги відсутність з боку відповідача порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача, внаслідок не відшкодування відповідачем витрат позивача на комунальні послуги, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог Санітарно-епідеміологічної станції на Південній залізниці до Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО) про стягнення 61 430,59 грн., з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що згідно з Договором про співробітництво обидві сторони прийняли на себе взаємні обов'язки по спільній організації, удосконаленню і забезпеченню підвищення кваліфікації, спеціалізації, підготовки інтернів, проведенню державного санітарно-епідеміологічного нагляду та науково-практичних досліджень. Таким чином, відповідно до умов договору СЕС на Південній залізниці та ХМАПО співпрацюють на взаємовигідних умовах.
Вказаний Договір не містить умови оплатності для жодної із сторін, і не є договором оренди чи іншим подібним договором, який би передбачав оплатне використання майна.
Відповідно до діючого законодавства головним розпорядником бюджетних коштів в сфері охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України в особі її керівника, згідно з Положенням про МОЗ України, затвердженим Указом Президента України від 24.07.2000 р. № 918/2000.
Харківська медична академія післядипломної освіти належить до вищих медичних навчальних закладів, які підпорядковуються МОЗ України. Фінансування Харківської медичної академії післядипломної освіти як вищого медичного навчального закладу післядипломної освіти державної форми власності здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, розпорядником яких є МОЗ України.
Відповідно до наказу МОЗ України від 19.11.2002 р. № 420 «Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України»дезінфекційні станції входять в систему державної санітарно-епідеміологічної службу МОЗ України та фінансуються за рахунок коштів державного бюджету.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2010 р. у справі № 62/05-10 відсутні.
З огляду на зазначене та керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
В задоволенні клопотання Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ про зобов'язання надіслання копії апеляційної скарги на поштову адресу Міністерства охорони здоров'я та про відкладення розгляду справи відмовити.
Апеляційну скаргу Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці», м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 12.07.2010 р. у справі № 62/05-10 залишити без змін.
Головуючий суддя В.Я. Погребняк
суддя В.В. Афанасьєв
суддя О.А. Істоміна