"16" вересня 2010 р. Справа № 15/378-09
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Гончар Т. В. , суддя Шутенко І.А.
при секретарі Горбачовій О.А.
за участю представників сторін:
позивача -Алісултанова І.Б.;Жук О.В.( копії дов. у справі)
відповідача - Єлисєєв М.І. ( копія дов. у справі)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача -Відкритого акціонерного товариства “Сад” (вх. № 2349Х/2-5)
на рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2010р. по справі № 15/378-09
за позовом АК “Харківобленерго”,м.Харків
до ВАТ “Сад”, с.Затишшя
про зобов*язання вчинити певні дії та визнання наявності права,-
Позивач -АК “Харківобленерго”, ,звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ВАТ “Сад”та з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 06.04.2010року, просив суд витребувати у відповідача довідку про його платіжні реквізити, визнати право АК”Харківобленерго”на отримання та зобов*язати ВАТ “Сад”надати АК”Харківобленерго”документи необхідні для укладення договору на спільне використання технологічних електричних мереж за переліком , зазначеним в позові.
Рішенням господарського суду Харківської області від 06.07.2010 року ( повний текст підписаний 09.07.2010 року) ( суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено повністю.
Відповідач - ВАТ “Сад”, з рішенням господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою , в якій зазначив , що при винесенні рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права , не є доведеними обставини , що мають значення для справи , які суд визнав встановленими , а також неповно з*ясовані обставини , що мають значення для справи . Просить рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2010 року по даній справі скасувати , прийняти нове рішення , яким у позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги , вислухавши пояснення позивача ,перевіривши рішення господарського суду Харківської області щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права , колегія суддів встановила наступне.
В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що у відповідності до абзацу 5 пункту 2 Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 910 від 17.10.2005р. ( зі змінами та доповненнями ) електропередавальні організації, які здійснюють діяльність на закріпленій території, зобов'язані врегулювати відносини згідно з вимогами абзацу 2 пункту 1.10 “Правил користування електричною енергією”, затверджених Постановою НКРЕ №28 від 31.07.96р., із власниками технологічних електричних мереж незалежно від розміру середньомісячного обсягу передачі електроенергії протягом п'яти років від дати набрання чинності даної постанови, тобто до 28.11.2010 року.
Для забезпечення передачі електроенергії електричними мережами, що не належать електропередавальній організації, між останньою та відповідним власником мереж, який не має ліцензії на здійснення діяльності з передачі електроенергії місцевими ( локальними ) мережами, укладається договір щодо спільного використання цих мереж. Укладання договору про спільне використання технологічних електричних мереж є обов'язковим для сторін та прямо передбачено Правилами користування електричною енергією.
В позовній заяві, позивач також вказує, що на виконання зазначеної постанови НКРЕ він звертався до відповідача з листом від 09.07.2009р. (вих. № 26Е-03/15-10562),яким запропонував надати копії документів необхідних для укладення договору . Однак, дані про направлення такого листа відповідачеві в матеріалах справи відсутні.
Проте, як вказано в позовній заяві відповідач необхідних документів не надав.
Колегія суддів, при цьому вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що позивач направляв на адресу відповідача лист від 09.07.2009р. вих. № 26Е-03/15-10555.
Задовольняючи позовну заяву , суд першої інстанції посилався , зокрема , на п.2 ст. 181 ГК України , якою передбачено ,що проект договору може бути запропоновано будь-якою з сторін . У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Так, оскільки відповідач не надав позивачеві необхідні документи, останній був позбавлений можливості звернутись до ВАТ «Сад»з проектом договору .
Проте колегія суддів з таким висновком суду не може погодитись , оскільки заявлені позивачем вимоги є фактично нічим іншим, як встановлення факту, що має юридичне значення та елементом оцінки доказів у відповідності до статті 43 ГПК України і може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин та обґрунтованості вимог. Вимога про визнання за ним права на отримання та зобов'язання відповідача надати позивачу документи необхідні для укладення договору не встановлює для позивача будь - якого обов'язку, не породжує правових наслідків та заборон і не передбачена діючим законодавством, як спосіб захисту прав. З врахуванням того, що предмет позову не відповідає встановленим статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України способам захисту прав суб'єкту господарювання, місцевий суд дійшов помилкового висновку, задовольнивши позов .
Так, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено , що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Статтею 627 Цивільного кодексу України, встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів, що суперечать законодавству та іншими способами захисту прав, перелік яких визначено вищевказаним пунктом.
Однак, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутись до відповідача з пропозицією ( проектом договору ) про укладення договору про спільне використання технологічних електричних мереж і в установлений законом термін передати спір на вирішення господарського суду в разі незгоди відповідача з запропонованою редакцією.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2010 року по справі №15/378-09 прийнято при невірному застосуванню норм матеріального права,при неповному з*ясуванню обставин ,що мають значення для справи , що у відповідності доп.1,4 ч.1 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення , яким у задоволенні позову має бути відмовлено.
При цьому колегія суддів зазначає , що апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою, та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.22, 99,101, п.2 ст. 103,п.п.1,4 ч.1 ст.104, ст.105, ГПК України ,- колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду ,-
Апеляційну скаргу задовольнити
Рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2010 року по справі № 15/378-09 скасувати та прийняти нове рішення , яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови підписано 17 вересня 2010 року.
Головуючий суддя Фоміна В. О.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Шутенко І.А.