11.09.23
22-ц/812/766/23
Провадження № 22-ц/812/766/23
іменем України
06 вересня 2023 року м. Миколаїв
справа № 468/1178/20
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,
із секретарем - Стрілець К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
подану його представником ОСОБА_2
на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області, ухвалене 24 квітня 2023 року суддею Янчуком С.В., в приміщенні цього ж суду, (повний текст складено 01 травня 2023 року), у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_3
про усунення перешкод у користуванні майном,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позивач зазначав, що є власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , з відповідною частиною господарських та побутових споруд. Власником іншої 1/2 частини будинку був його батько ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем майна померлого ОСОБА_5 за заповітом є відповідачка ОСОБА_4 , яка доводилась дружиною спадкодавця. 28 липня 2020 року він вкотре намагався вселитися у спірний житловий будинок, проте відповідач не дала згоди на це та фізично перешкоджала вселенню. За цими подіями Мар'ївською сільською радою Баштанського району було складено акт.
Посилаючись на те, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні належною йому частиною будинку, ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідачку усунути перешкоди в користуванні 1/2 частиною вищевказаного житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, шляхом звільнення від речей 1/2 частини зазначеного будинку та 1/2 частини господарських та побутових споруд, видачі позивачу ключів від замку від воріт, хвіртки, дверей житлового будинку, господарських та побутових споруд.
Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала, зазначала, що не чинить позивачу перешкод у користуванні майном та не заперечує проти його вселення в будинок, але вважає, що це можливо лише після визначення їхніх реальних часток у будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю вчинення відповідачкою перешкод позивачу у користуванні належним йому майном. Акт Мар'ївської сільської ради Баштанського району, в якому зазначено, що ОСОБА_4 не дала згоди на добровільне вселення ОСОБА_1 до спірного будинку та перешкоджала потраплянню комісії сільської ради на територію домоволодіння, на думку суду не може розцінюватися як перешкоджання відповідачу у користуванні спірним будинком.
Крім цього суд врахував те, що частка позивача у спірному майні є невизначеною (абстрактною), що унеможливлює усунення перешкод у користуванні нею.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та задовольнити його позовні вимоги.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що вчинення відповідачкою перешкод у користуванні позивачем своєю часткою майна підтверджується поведінкою відповідачки та матеріалами справи.
Також апелянт зазначав, що крім відповідачки і апелянта є інший спадкоємець першої черги за законом, спадкові права спадкоємцями не оформлені, тому визначити коло спадкоємців і порядом користування спадковим майном на даному етапі неможливо.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що будучи особою похилого віку, ніколи не чинила позивачу перешкод у користуванні спадковим майном, а навпаки неодноразово пропонувала йому визначити свою частку, поділити будинок в натурі та користуватися саме своєю частиною. Проте ОСОБА_1 вимагає від неї щоб вона звільнила будинок та погрожує, у протилежному випадку, вселитися в будинок і користуватися ним, викинувши її з нього.
2.Мотивувальна частина
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, представник подала заяву про розгляд справи без їх участі.
Відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційного суду просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 18.05.2016 року за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованого по АДРЕСА_1 , що належала його матері - ОСОБА_7 .
Власником іншої частини будинку був його батько ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Згідно копії заповіту від 24.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Горбенко О.О., ОСОБА_5 на випадок своєї смерті, все належне йому майно заповів дружині ОСОБА_4 .
З заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися син - ОСОБА_1 та дружина - ОСОБА_4 .
На час смерті ОСОБА_5 з ним у спірному будинку були зареєстровані: син ОСОБА_1 , онука ОСОБА_8 та дружина ОСОБА_4
29.07.2020 року Мар'ївською сільською радою Баштанського району Миколаївської області складено акт про те, що ОСОБА_4 не надала згоди на добровільне вселення ОСОБА_1 та перешкоджала комісії Мар'ївської сільської ради зайти на територію домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 (а.с.6).
Позиція апеляційного суду
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц викладено такі правові висновки.
Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ та практику Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку позбавлення особи права користування належною йому часткою домоволодіння призводить до втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 має право на частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , набув це право на законних підставах та не визнавався таким, що втратив право проживання у ньому.
З пояснень співвласниці буднику у судовому засіданні апеляційного суду - відповідачки ОСОБА_4 встановлено, що вона не заперечує проти вселення позивача до спірного будинку, але пропонує йому до вселення звернутися до суду за визначенням часток та реальним його розподілом. Ключів від замків воріт, хвіртки, дверей та господарських та побутових споруд домоволодіння ОСОБА_4 ОСОБА_1 не надала і наміру надати не має.
Крім цього колегія суддів вважає, що наявний в матеріалах справи акт, складений Мар'ївською сільською радою, Баштанського району, Миколаївської області підтверджує факт вчинення відповідачкою перешкод позивачу у користуванні спірним домоволодінням, адже внаслідок виходу на місце знаходження домоволодіння ні позивач ОСОБА_1 , ні члени комісії сільської ради не мали можливості потрапити на територію домоволодіння.
За таких обставин колегія суддів вважає доведеним факт вчинення відповідачкою ОСОБА_4 перешкод позивачу ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності часткою домоволодіння.
Оскільки нормами національного законодавства та приписами ЄСПЛ заборонено втручання у право власника майна на розпорядження цим майном, то позов про усунення перешкод у праві користування ОСОБА_1 належним йому майном підлягає задоволенню. Усунення перешкод у праві користування підлягає задоволенню у тому числі шляхом зобов'язання відповідачки видати ОСОБА_1 ключі від замків хвіртки, воріт, дверей домоволодіння та господарських та побутових споруд.
При цьому вимога про звільнення від речей частини домоволодіння та господарських та побутових споруд задоволенню не підлягає.
Отже, на підставі викладеного вище, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню.
Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподілу понесені ними судові витрати.
У зв'язку з задоволенням позовних вимог та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , з відповідачки ОСОБА_4 на його користь підлягає стягненню 2 101, 80 грн. судових витрат, з яких 840, 30 грн. сплачено до суду першої інстанції та 1 261,50 грн. до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Сидоренко Тетяною Володимирівною, задовольнити частково.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2023 року скасувати та постановити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) усунути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) перешкоди в користуванні житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_4 видати ОСОБА_1 ключі від замків - воріт, хвіртки, дверей житлового будинку із господарськими та побутовими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 101 (дві тисячі сто одна), 80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: Т.В.Крамаренко
В.І.Темнікова
Повну постанову складено 11 вересня 2023 року