83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
07.09.10 р. Справа № 22/39пд
Господарський суд Донецької області у складі : головуючого судді Іванченкової О.М., суддів Курило Г.Є., Попкова Д.О.,
при секретарі судового засідання Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехком”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 24069522,
до відповідача, Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закритого акціонерного товариства) „Промінвестбанк”, м.Київ, ЄДРПОУ 00039002, в особі філії „Пролетарське відділення Промінвестбанку в м.Донецьку”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 09334300,
про визнання договору недійсними,
за участю уповноважених представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Денисенко С.О. - за довіреністю,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Донтехком”, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закритого акціонерного товариства) „Промінвестбанк”, м.Київ, в особі філії „Пролетарське відділення Промінвестбанку в м.Донецьку”, м.Донецьк, про визнання недійсним додаткового договору від 25.02.2008р. про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 від 18.11.2004р., укладеного між сторонами.
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на невідповідність спірного правочину вимогам діючого законодавства України, порушення законних прав та охоронюваних законом інтересів Позивача. За твердженнями останнього наведений договір повинен бути визнаний судом недійсним з огляду на те, що він не містить гривневого виразу зобов'язання. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю „Донтехком” звертає увагу суду на необхідність індивідуальної ліцензії Національного банку України для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
На підтвердження наведених обставин Позивач надав копію кредитного договору про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 від 18.11.2004р., додаткового договору від 25.02.2008р. про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 від 18.11.2004р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує п.1 ч.2 ст.92, ст.99 Конституції України, ст.16, ч.1 ст.203, ст.ст.215, 524 Цивільного кодексу України, ст.20, ч.2 ст.189, ч.2 ст.198 Господарського кодексу України, ст.35 Закону України „Про Національний Банк України”, ч.1 п.1 ст.1, п.1 ст.3, п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” №15-93 від 19.02.1993р., ч.2 п.1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів” №02-5/706 від 06.10.1994р. із змінами та доповненнями, листом Національного Банку України №28-110/1941-3601 від 02.06.2000р. „Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та №28-315/3014-9643 від 13.09.2006р., п.4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03ю1999р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”.
19.08.2009р. Відповідачем через канцелярію господарського суду Донецької області наданий відзив на позовну заяву, за яким позовні вимоги не визнано у повному обсязі, оскільки, як зазначає останній, Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує посягання Відповідача на його право та сутність самого порушеного права. Крім того, посилання на п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Банк вважає таким, що не може бути прийнято у якості доказів позовних вимог з огляду на відсутність нормативного документу Національного Банку України, предметом регулювання якого є обмеження термінів та сум валютного кредиту, що потребує індивідуального дозволу зазначеної установи. Одночасно останній звертає увагу суду на необгрунтованість посилань на ч.1 ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України, на підставі яких Позивач просить визнати договір недійсним, з огляду на те, що згідно ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. За таких обставин, на думку Відповідача, у складі оспорюваного правочину відсутні дефекти, а тому не має підстав вважати, що його зміст суперечить законодавству.
04.09.2009р. Позивачем надано заву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу здійснювати будь-які дії щодо звернення стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехком”.
У задоволенні наведеної заяви судом відмовлено, про що 08.09.2009р. винесено відповідну ухвалу.
09.09.2009р. представником Позивача до матеріалів справи додано копію вимоги №01-44/4797 від 05.12.2008р. про повернення кредиту та сплату процентів.
23.09.2009р. представником Відповідача представлені суду заперечення №09-72/2054 від 08.09.2009р., за змістом яких вимоги Позивача щодо вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не находять свого правового підтвердження у чинному законодавстві України.
В судове засідання 07.09.2010р. представник Позивача не з'явився.
Представник Відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд вважає за можливим розглянути спір за наявними в справі матеріалами, відповідно до норм ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи за наступного.
Між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство), в особі філії „Пролетарське відділення Промінвестбанку в м.Донецьк” (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Донтехком” (Позичальник) 18.11.2004р. підписаний кредитний договір про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 (Кредитний договір).
25.02.2008р. між учасниками процесу до кредитного договору укладено додатковий договір про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 від 18.11.2004р. (Додатковий договір).
Відповідно до п.2.1 Додаткового договору, Банк надає Позичальнику кредит у формі кредитної лінії з лімітом, який не може перевищувати 913 000,00 Євро на умовах, передбачених цим договором.
За змістом п.3.2 Додаткового договору, Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку проценти у розмірі 11,5% річних, що нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами. Відсотки нараховуються та сплачуються в тій валюті, в якій надано кредит.
Відповідно до п.6.1 додаткового договору, він набуває чинності з дати підписання повноважними представниками сторін та згідно п.6.5 - діє до повного повернення Позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання Позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих на себе, згідно умов цього договору.
Позивачем був заявлений позов про визнання недійсними додаткового договору від 25.02.2008р. про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 від 18.11.2004р., оскільки зазначений договір, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехком”, суперечать вимогам чинного законодавства. Так, підставами для недійсності спірного правочину Позивачем визначено укладення його в іноземній валюті та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку останнього, суперечить вимогам законодавства.
Суд вважає вимоги Позивача про визнання недійсним додаткового договору такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.11 Цивільного кодексу України).
Як встановлює ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво -чи багатосторонніми (договори).
Заявляючи позов про визнання недійсним додаткового договору про внесення змін до кредитного договору, Позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов”язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов”язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 “Позика” глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 “Кредит” і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що передбачено ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст.1 Декрету визначає, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001р.
Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.
Відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України, індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є Відповідач (Банк), таким чином, посилання Позивача на обов'язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.
Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте Позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного додаткового договору.
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Позивач не надав до матеріалів справи будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що додатковий договір від 25.02.2008р. про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 від 18.11.2004р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Враховуючи вищевикладене, вимоги Позивача про визнання недійсним додаткового договору від 25.02.2008р. про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 від 18.11.2004р., укладеного між Позивачем та Відповідачем не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.12, 33, 34, 43, 46-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд,-
1.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехком”, м.Донецьк, до Відповідача, Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закритого акціонерного товариства) „Промінвестбанк”, м.Київ, в особі філії „Пролетарське відділення Промінвестбанку в м.Донецьку”, м.Донецьк, про визнання недійсним додаткового договору від 25.02.2008р. про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №82-1/2004 від 18.11.2004р., укладеного між сторонами, відмовити.
2.У судовому засіданні 07.09.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
3.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.
4.Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя
Суддя Г.Є. Курило
Суддя Д.О. Попков
Повний текст рішення підписано 10.09.2010р.