Справа № 137/831/23
"06" вересня 2023 р.
Літинський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Желіховського В.М.
секретаря судового засідання Голоти О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в смт. Літин за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою мотивуючи її тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на все належне йому майно.
Згідно рішення Літинського районного суду Вінницької області від 06 грудня 2011 року за покійним ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності в рівних частинах на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також на земельну ділянку площею 0,25 га, що розташовані по АДРЕСА_1 .
Позов мотивує тим, що при житті ОСОБА_3 склав заповіт, яким усе своє майно заповів позивачу та ОСОБА_5 в рівних частинах.
Він звернувся до Літинської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, то отримав відмову, оскільки ОСОБА_3 помер за один день до набрання рішенням суду, а тому не може оформити спадкове майно.
Тому позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом і просить визнати за ним право власності на частину житлового будинку та на частину земельну ділянку площею, що розташовані по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Данилюк П.П. в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача. Позовні вимоги підтримують повністю і просять їх задовольнити. Судові витрати залишає за собою.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву відповідно до якої справу просить розглянути у його відсутність. Позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання. Як зазначено у ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд вважає, що позов підлягає до задоволення за таких підстав. Так, відповідно до рішення Літинського районного суду Вінницької області від 06 грудня 2011 року (а.с.7) визнано право власності в рівних частках за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також на земельну ділянку площею 0,25 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в порядку спадкування за заповітом.
Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав (а.с.8) за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної спільної часткової власності на частину житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії заповіту (а.с.9) 18.11.2011 (а.с.9) ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: усе своє майно в рівних частках заповідає ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про смерть (а.с.10) ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Відповідно до свідоцтва про смерть (а.с.11) ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла.
Відповідно до листа Літинської державної нотаріальної контори за №39/02-14 від 17.01.2023 (а.с.16) ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні законні підстави.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
Згідно зі ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127, не належать до самочинного будівництва: (для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків:) індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року. Згідно ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами). Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року"). Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Згідно ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Аналіз змісту норм статті 120 Земельного кодексу України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщенні. Зазначені норми закріпляють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальними правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 квітня 2016 року в справі №6-253цс16. При застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2019 року в справі № 463/1696/15-ц. Тобто, до набувача права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розташованих на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні в силу закону, незалежно від волі попереднього користувача земельної ділянки та органу, уповноваженого розпоряджатися землею (у випадку належності земельної ділянки до земель державної або комунальної власності) переходить право користування земельною ділянкою, на якій розміщенні відповідні об'єкти нерухомості, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Дослідивши матеріали справи, врахувавши письмову сторін, суд вважає, що в зв'язку з відсутністю необхідних документів для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в нотаріальному порядку позивач не може оформити спадщину, тому позов необхідно задовольнити та визнати за ним право власності на 1/2 житлового будинку та земельної ділянки, оскільки судом встановлено, що позивач є спадкоємцем і має право на оформлення спадщини.
На підставі ст.ст.315, 328, 1218, 1222, 1225, 1264, 1268 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 12, 48, 76,81, 206, 259, 263-268 ЦПК України, ст. 120 ЗК України Постановою пленуму Верховного суду України за №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", суд, -
Позов задовільнити. Визнати за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на частки житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 , позначений на плані літ. «А» загальною площею 62,7 кв.м., житловою площею 33,0 кв.м., сарай літ. «Б», погріб з шиєю літ. «В»;
- право власності на частку земельної ділянки загальною площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Желіховський В. М.