ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.09.2023Справа № 910/3511/23
Суддя Господарського суду міста Києва Приходько І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали
позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВГАЗТРЕЙД"
до Приватного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1"
про стягнення 514 883,74 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВГАЗТРЕЙД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1" про стягнення 514 883,74 грн., з яких: 340 000,00 грн. - сума основного боргу, 91 076,81 грн. - пені, 11 233,77 грн. - 3% річних, 72 573,16 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором постачання природного газу № 24431/Т від 04.01.2022 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожитий природній газ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/3511/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/3511/23 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повернутими на адресу суду повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками про їх вручення.
14.04.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
27.04.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
02.05.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
03.07.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення та клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
06.07.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, клопотання про залишення письмового доказу без розгляду та клопотання про залишення пояснень (заперечень) без розгляду.
Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру до Господарського суду міста Києва не надходило.
За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Разом з цим, згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи факт того, що строк, передбачений для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, закінчився, тоді як відповідачем не подано жодної заяви по суті спору, а також не надано клопотання про поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних процесуальних дій, справа підлягає розгляду за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд, -
04.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВГАЗТРЕЙД» (далі - Позивач/Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій №1» (далі - Відповідач/Споживач) було укладено Договір постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) № 24431/Т (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2022 році природний газ (надалі - газ) в об'ємах і порядку, передбачених цим Договором, а Споживач зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити Постачальнику вартість газу в розмірі, строки та в порядку, що передбачені Договором (пункт 1.1. Договору).
Пунктом 2.1. Договору, Сторони визначили плановий об'єм (обсяг) постачання природного газу у 2022 році, що становить 650 000,00 м. куб.
За умовами пункту 3.5. Договору об'єм переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (пункт 4.4. Договору), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та Споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРС .
Відповідно до пункту 3.6. Договору фактичний об'єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті Споживачем, підтверджується підписаним між Постачальником та Споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.
Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником. Відсутність у Споживача підписаних актів приймання-передачі газу не є підставою для порушення строку остаточного розрахунку, встановленого цим Договором (пункт 3.7. Договору) та не звільняє його від відповідальності за порушення цих строків (пункт 3.8. Договору).
Пунктом 4.1. Договору сторонами погоджено, що ціна газу, що постачається споживачеві за цим договором, становить 50 136,5760 грн за 1000 куб. м., крім того ПДВ 20% у розмірі 10 027,3152 грн. Окрім цього до ціни планового обсягу газу включено тариф ТОВ «Оператор ГТС України», що затверджений постановою НКРЕКП який складає 163,8912 грн. в тому числі з ПДВ 20% за 1000 куб. м.
Ціна може бути змінена у разі ринкового коливання цін на газ, зміни вартості (ціни) послуг газотрансферного підприємства, змін у податковому законодавстві та інших цінників, що впливають на формування ціни природного газу. Сторони домовились, що ціна газу може бути змінена Постачальником в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення Споживача про нову ціну та дату початку її застосування.
Відповідно до умов Договору розрахунковий період за договором становить один місяць - з 7.00 години першого дня місяця до 7.00 години першого дня наступного місяця.
За умовами пункту 4.6. Договору оплата вартості планового обсягу газу на Газовий місяць (М). визначеного п. 2.2. Договору, здійснюється Споживачем щотижнево за фактично спожитий об'єм газу, починаючи з 10-то числа Газового місяця (М) по 10-те число Газового місяця (М+1), шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника за ціною панового обсягу газу, встановленою у п. 4.1. Договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, за ціною на природний газ, яка визначена Сторонами у п. 4.1. Договору на відповідний Газовий місяць (М) та величини запланованого до споживання об'єму газу.
Відповідно до пункту 4.8. Договору остаточні розрахунки за фактичний об'єм (обсяг) спожитого природного газу у Газовому місяці (М) здійснюються Споживачем за остаточною вартістю та остаточною ціною природного газу, які визначені пунктами 4.4.4.5. Договору у строк до 15 (п'ятнадцятого) числа (включно) Газового місяця (М+1).
Згідно з пунктом 4.10. Договору датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок Постачальника.
Пунктом 9.2. Договору Сторони погодили, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, визначається чинним законодавством.
За твердженням позивача, проти чого не заперечує відповідач, на виконання умов Договору позивач, за період з січня 2022 по лютий 2022 (включно) передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 120 951,74 грн., що підтверджується актами прийому-передачі газу з січня 2022 по лютий 2022 включно.
Позивач зазначає, що за період з 01.01.2022 по 27.02.2023 Відповідачем не було сплачено грошові за отриманий природний газ у розмірі 340 000,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між Cторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За умовами статтей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки.
Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 2, 3 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивачем було здійснено поставку відповідачу з січня 2022 по лютий 2022 (включно) природного газу на загальну суму 1 120 951,74 грн., що підтверджується підписаним представниками сторін без зауважень і заперечень та скріпленим печатками підприємств, актами прийому-передачі природного газу.
Отже, з вищевказаних доказів вбачається, що позивачем в повному обсязі виконані зобов'язання за договором щодо поставки природного газу, який в свою чергу був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень.
Відповідачем за період з січня 2022 по лютий 2022 (включно) сплачено за спожитий природний газ 780 951,74 грн. Суд враховує пояснення відповідача, що сума у розмірі 60 000,00 грн. була ним сплачена 28.02.2023 до звернення позивача с позовом до суду (07.03.2023).
Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву було долучено засвідчені копії платіжних інструкцій, зокрема: платіжна інструкція № 93 від 28.02.2023 на суму 60 000,00 грн; платіжна інструкція № 5192 від 23.03.2023 на суму 100 000,00 грн.; платіжна інструкція № 5339 від 13.04.2023 на суму 60 000,00 грн.
24 квітня 2023 представником відповідача було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, зокрема засвідченої копії платіжної інструкції № 5399 від 21 квітня 2023 на суму 60 000,00 грн.
02 травня 2023 представником відповідача було подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, зокрема засвідченої копії платіжної інструкції № 5455 від 28 квітня 2023 на суму 60 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У пункті 4.8. Договору сторони погодили, що остаточні розрахунки за фактичний об'єм (обсяг) спожитого природного газу у Газовому місяці (М) здійснюються Споживачем за остаточною вартістю та остаточною ціною природного газу, які визначені пунктами 4.4.4.5. Договору у строк до 15 (п'ятнадцятого) числа (включно) Газового місяця (М+1).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відтак матеріали справи містять докази сплати відповідачем суми основного боргу, на загальну суму 340 000,00 грн. Докази сплати суми основного боргу підтверджуються платіжною інструкцією №93 від 28.02.2023 на суму 60 000,00 грн; платіжною інструкціє №5192 від 23.03.2023 на суму 100 000,00 грн.; платіжною інструкцією №5339 від 13.04.2023 на суму 60 000,00 грн.; платіжною інструкцією №5399 від 21 квітня 2023 на суму 60 000,00 грн.; платіжною інструкцією №5455 від 28 квітня 2023 на суму 60 000,00 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідності закриття провадження в частині стягнення основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Однак, Позивачем також заявлено про стягнення з Відповідача пені у розмірі 91 076,81 грн.; 3% річних у розмірі - 11 233, 77 грн.; та інфляційних втрат у розмірі - 72 573,16 грн., за період прострочення виконання зобов'язань за Договором.
Як унормовано приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як визначено абзацом першим частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (часина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 4.8. Договору сторони погодили, що остаточні розрахунки за фактичний об'єм (обсяг) спожитого природного газу у Газовому місяці (М) здійснюються Споживачем за остаточною вартістю та остаточною ціною природного газу, які визначені пунктами 4.4.4.5. Договору у строк до 15 (п'ятнадцятого) числа (включно) Газового місяця (М+1).
У пункті 8.6. Договору сторони погодили, що у разі порушення Споживачем строків розрахунків за природний газ, встановлених цим Договором. Споживач сплачує на користь Постачальника (крім суми заборгованості) пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу та нараховується до дати остаточного погашення заборгованості.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат у розмірі 72 573,16 грн., то він є арифметично вірним, проте щодо суми 3% річних та пені, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону та положень пунктів 4.8. та 8.6. Договору, судом встановлено, що він здійснений невірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних у розмірі 10 394,42 грн., сума інфляційних втрат у розмірі 72 573,16 грн. та сума пені у розмірі 36 563,84 грн.
Щодо доводів Відповідача про наявність обставин непереборної сили, у вигляді повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, що напряму вплинуло на роботу ПАТ «ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1», а також масованим ракетним обстрілом, який відбувся 23.11.2022 внаслідок якого було пошкоджено частину майнового комплексу ПАТ «ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1», як на підставу для звільнення від сплати інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Відповідно пункту 10.1. Договору Сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків за дим Договором, якщо це було наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Пунктом 10.2. Договору визначено, що під обставинами непереборної сили слід розуміти обставини, що виникли після підписання цього Договору внаслідок непередбачених Сторонами дій надзвичайного характеру, що включають, зокрема але не виключно: військові дії, загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові ді, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, безлади, вторгнення, блокади, революція, заколот, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, ембарго, заборона (обмеження) експорту імпорту тощо, дії державних органів, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, аварії на газотранспортних та/або газорозподільних системах та/або під час розробки родовищ. а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, а також нормативно-правові акти (інші офіційні документи), прийняття уповноваженими державними органами (або інтими установами), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору.
Відповідно до пункту 10.4. Договору Сторона, що не має можливості виконати свої зобов'язання за Договором внаслідок виникнення та дії форс-мажорних обставин, повинна повідомити про це іншу Сторону протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту настання таких обставин та протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів надати та/або повідомити іншій Стороні докази, які підтверджують виникнення форс-мажорних обставин. Аналогічні умови застосовуються щодо повідомлення про припинення дії форс-мажорних обставин.
Пунктом 10.5 Договору Сторонами було визначено, що належним доказом існування та дії форс-мажорних обставин є належним чином оформлений документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.
Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Відповідним доказом може бути сертифікат торгово-промислової палати, який є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії в певному конкретному господарському зобов'язанні.
Однак, на підтвердження форс-мажорних обставин Відповідач не надав сертифікату Торгово-промислової палати України, а посилається лише обставини, що зазначені у відзиві на позовну заяву, зокрема на повномасштабну військову агресію Російської Федерації проти України та масований ракетний обстріл, який відбувся 23.11.2022 внаслідок якого було пошкоджено частину майнового комплексу ПАТ «ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1».
Крім того, матеріали справи не містять доказів повідомлення Відповідачем Позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до пункту 10.4. Договору.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Крім того, відповідачем подано клопотання про зменшення розміру пені до 1 000,00 грн. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що виконання зобов'язань с порушенням строків визначених договором зумовлене об'єктивними обставинами, а саме: повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням в України воєнного стану з 24.02.2022, а також масованим ракетним обстрілом, який відбувся 23.11.2022 внаслідок якого було пошкоджено частину майнового комплексу ПАТ «ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ №1».
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та невеликий строк його прострочення, ситуацію в країні, суд дійшов висновку частково задовольнити подане відповідачем клопотання в частині зменшення розміру пені та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 18 281,92 грн. (50% від розміру пені).
Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги доводи сторін, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 18 281,92 грн.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині стягнення основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору та частковому задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.
З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом лютого-вересня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».
Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.
Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці та вищезазначені обставини, повний текст судового рішення по справі № 910/3511/23 виготовлено 08.09.2023.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВГАЗТРЕЙД" до Приватного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1" про стягнення 514 883,74 грн. - задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 340 000,00 грн., у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій №1» (01013, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 5; ідентифікаційний код: 04012276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВГАЗТРЕЙД» (03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 5; ідентифікаційний код: 42394311) 18 281 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят одну) грн. 92 коп. - пені, 10 394 (десять тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 42 коп. - 3% річних, 72 573 (сімдесят дві тисячі п'ятсот сімдесят три) грн. 16 коп. - інфляційних втрат та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2023.
Суддя І.В. Приходько