07 вересня 2023 року м. Харків Справа № 910/12540/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шевель О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (вх. №1277 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі №910/12540/22, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін,
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, АДРЕСА_1
до Фізичної особи-підприємця Лєщина Олександра Олександровича, м. Харків,
про стягнення 102070,93 грн.
Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Лєщина Олександра Олександровича 102070,93 грн, з яких 45428,96 грн - пені, 56641,97 грн - штрафу, у зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за договором № 213/ВЗЗ-2022 від 17.05.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 у справі №910/12540/22, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023, позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України до Фізичної особи-підприємця Лєщина Олександра Олександровича про стягнення 102070,93 грн передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.04.2023 відкрито провадження у справі № 910/12540/22; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі №910/12540/22 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі №910/12540/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги апелянта задовольнити повністю. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача. Також апелянт просить розгляд справи здійснювати без участі представника Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (вх. № 1277 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі №910/12540/22; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали; повідомлено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі №910/12540/22 буде розглядатися за правилами ст. 271 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.
Також, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №910/12540/22.
17.07.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/12540/22.
20.07.2023 до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв'язку від Фізичної особи-підприємця Лєщина Олександра Олександровича надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8468), в якому відповідач заперечує проти доводів апелянта, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, а рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі №910/12540/22 залишити без змін.
Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, відповідно яких ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 про відкриття провадження у даній справі позивач отримав 24.07.2023, відповідач 21.07.2023, а також довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 17.05.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії України (далі - замовник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Лєщиним Олександром Олександровичем (далі - учасник, відповідач) укладено договір № 213/В33-2022 (далі за текстом - договір; т.1, а. с. 11-16), за умовами якого учасник зобов'язується поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник - прийняти і оплатити товари (п. 1.1 договору).
Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування (номенклатура, асортимент, кількість) товару зазначена в додатку № 1 до цього договору. Код ДК 021:2015 - 15330000-0 оброблені фрукти та овочі (ікра кабачкова).
Відповідно до пункту 2.1 договору якість товару, що поставляться учасником повинна відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів та ГСТУ, ДСТУ, ТУ на цей вид товару.
Згідно з пунктом 3.1 договору ціна договору складає 2890000,00 грн, без урахування податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 5.1 договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, сканкопія якої надсилається замовником з його офіційної електронної пошти 3078@ngu.gov.ua на електронну пошту учасника 3257416555@ukr.net, вказану у розділі 13 цього договору. Учасник зобов'язаний засобами телефонного зв'язку підтвердити замовнику (його уповноваженій особі) отримання заявки.
У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.
У випадку корегування інформації, яка зазначена в заявці, замовник має право здійснити таке корегування в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження про таке корегування вважається недійсним.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що передача (приймання-здача товару здійснюється в пункті відвантаження замовника за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8-А та/або в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі), визначених заявкою замовника.
Так, розділ 5 договору визначає особливості здійснення поставки та прийняття товару. Зокрема, умовами пункту 5.4 договору передбачено, що при передачі товару учасник повинен направити до замовника (товароодержувача) уповноваженого представника, який має право підпису на необхідних документах та який зобов'язаний передати всю необхідну товарно-супровідну документацію на товар, а замовник (товароодержувач) зобов'язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу товару. Присутність учасника (уповноваженого представника) під час приймання товару замовником (товароодержувачем) є обов'язковою.
Відповідно пункту 5.6 договору, право власності на товар переходить від учасника до замовника після прийняття товару на склад замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб учасника та замовника на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару замовником вважається дата, вказана уповноваженою особою замовника на видатковій накладній.
Згідно з пунктом 5.7 договору замовник має право відкласти приймання товару за кількістю та якістю, у разі, якщо учасник не надав відповідні підтверджуючі (кількість та якість товару) документи або є сумніви щодо якості товару після проведення огляду - на строк до двох календарних днів (для надання учасником цих документів) або встановлення відповідної якості товар. У разі, якщо сумніви щодо якості товару підтверджуються актом, складеним замовником, він має право в односторонньому порядку достроково розірвати договір.
Відповідно до пунктів 6.2.2, 6.3.1 договору замовник має право контролювати поставку товару у строки, встановлені цим договором; учасник зобов'язаний забезпечити поставку якісного товару у строки, встановлені цим договором.
Пунктом 7.1 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, а також інших чинних нормативно-правових актів України та цим договором.
Учасник приймає на себе всі ризики, пов'язані з поставкою товару за цим договором, до моменту підписання накладної уповноваженими на це представниками сторін (п.7.2 договору).
Згідно з пунктом 7.3 договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів чи ненадання товарно-супровідних документів у термін, визначений у п. 5.7 договору, замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього договору.
Пунктами 9.1 та 9.2 договору визначено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом переговорів та консультацій. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору у порядку, визначеному відповідним чинним законодавством в Україні. Усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного законодавства України (п. 9.3 договору).
Пунктом 10.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та продовженого Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та від 18.04.2022 №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. Строк дії договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", але не довше ніж до 31.12.2022.
Згідно з пунктом 11.2 договору учасник зобов'язаний забезпечити виконання умов цього договору у межах, визначених договором та законодавством. У тому числі, забезпечити збереження товару, прийнятого до перевезення, до передачі цього товару замовнику в місці, визначеному у специфікації.
Згідно з пунктом 11.8 договору усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв'язку на адреси, вказані у розділі 13 цього договору). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а учасник з моменту направлення замовником відповідного листа (на електронну пошту учасника, вказану у розділі 13 цього договору; передання до поштового відділення зв'язку та отримання фіскального чеку; поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання учасником).
Відповідно до пунктів 12.1, 12.2 договору всі додатки та додаткові угоди до даного договору, підписані у встановленому порядку обома сторонами, складають його невід'ємну частину. Невід'ємною частиною договору є: додаток №1 - «Специфікація» на 1 арк.
Згідно зі специфікацією № 1 до договору, до поставки в рамках договору належить наступний товар: Ікра кабачкова в кількості 50000 кг, на загальну суму 2890000 грн (в т.ч. ПДВ 0,00) (т.1, а.с.17).
За твердженням позивача, на виконання пункту 5.1 договору 03.06.2022 замовником на електронну пошту відповідача було надіслано сканкопію заявки від 01.06.2022 № 78/8/2-628 щодо необхідності поставки товару в загальній кількості 50000 кг в строк до 15.06.2022.
На підтвердження зазначених обставин до матеріалів позовної заяви додано копію заявки від 01.06.2022 до договору від 17.05.2022 №213/В33-2022, в якій зазначено місце поставки відповідачем товару за договором та згідно з якою датою поставки товару товароодержувачу є 15.06.2022 (т.1, а.с. 18).
Також позивач посилається на те, що 03.06.2022 відповідач засобами телефонного зв'язку підтвердив позивачу отримання засобами електронного поштового зв'язку заявки від 01.06.2022 № 78/8/2-628 про необхідність поставки до 15.06.2022 товару в загальній кількості 50 000 кг у відповідні місця постачання, на підтвердження чого до матеріалів справи додано рапорт начальника відділення зберігання матеріально-технічних засобів Національної гвардії відділу закупівлі та зберігання матеріально-технічних засобів Національної гвардії б/н від 03.06.2022.
Згідно з даним рапортом, Начальник відділення зберігання матеріально-технічних засобів Національної гвардії відділу закупівлі та зберігання матеріально-технічних засобів Національної гвардії повідомив Командира ВЧ НОМЕР_1 про те, що 03.06.2022 ФО-П Лещин Олександр Олександрович засобами телефонного зв'язку підтвердив отримання заявки військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2022 № 78/8/2-628 про необхідність поставки товару (Ікра кабачкова) в кількості 50000 кг в строк до 15.06.2022 згідно договору від 17.05.2022 №213/ВЗЗ-2022, яка надсилалась засобами електронного поштового зв'язку (т. 1, а.с. 19).
Матеріали справи свідчать, шо на виконання умов договору відповідач поставив позивачу обумовлений договором товар, що підтверджується видатковими накладними: від 17.06.2022 № 24 на суму 173602,30 грн, від 30.06.2022 № 29 на суму 173389,60 грн, від 11.07.2022 №30 на суму 288972,83 грн, від 18.07.2022 №26 на суму 173389,60 грн, від 02.08.2022 № 34 на суму 462391,91 грн та від 03.08.2022 №33 на суму 173389,60 грн (т.1, а. с. 20-25).
У квітні 2023 року позивач - Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України, звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з фізичної особи-підприємця Лєщина Олександра Олександровича (далі - відповідач) 102070,93 грн, з яких: 45428,96 грн - пені; 56641,97 грн - штрафу (т.1, а.с.1-10).
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем строків поставки обумовленого договором № 213/В33/2022 від 17.05.2022 товару, за що умовами договору передбачено відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій.
При зверненні до господарського суду з позовом у даній справі позивач стверджує, що відповідач прострочив виконання зобов'язань за договором від 17.05.2022 №213/В33-2022 щодо поставки товару в обумовлений строк, оскільки не виконав їх в строк, визначений в заявці від 01.06.2022, тобто до 15.06.2022, а отже у зв'язку з допущеним простроченням на підставі п. 7.3 договору нараховано відповідачу 45428,96 грн пені та 56641,97 грн штрафу.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 11.10.2022 № 78/8/2-1804 з вимогою про сплату 45428,96 грн пені та 56641,97 грн штрафу (т.1, а. с. 26-31).
Однак, зазначені вимоги відповідачем були залишені без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
В свою чергу, відповідач заперечуючи проти заявленого позову, зазначає про відсутність правових підстав для нарахування штрафних санкцій, оскільки, як він стверджує, заявки позивача № 78/8/2-628 від 01.06.2022 щодо поставки товару в конкретний строк (до 15.06.2022) на його адресу не надходило. На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано заяву свідка від 16.05.2023 в порядку визначеному ст. 88 ГПК України, в якій відповідач, як свідок, стверджує, що жодної заявки на поставку товару на його поштову або електронну адресу від позивача не надходило.
07.06.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову (т.1, а.с.46-52).
Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 509, 526, 530, 549, 610-612, 626-627, 638, 655, 662, 663 ЦК України, статей 73-74, 76-77, 86 ГПК України мотивоване тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів направлення заявки від 01.06.2022 та матеріалами справи не підтверджується своєчасного доведення до відповідача змісту заявки від 01.06.2022, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав стверджувати про порушення відповідачем вимог пункту 5.1 договору щодо поставки товару в визначений строк, та відповідно про правомірність застосування позивачем правових наслідків, передбачених пунктом 7.3 договору у вигляді сплати відповідачем штрафних санкцій за допущені порушення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого позивачем позову про стягнення з відповідача штрафних санкцій.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято судом при неповно з'ясованих обставинах справи, що мають значення для справи, рішення прийнято за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи та при неправильному застосуванні норми матеріального права. Апелянт посилається на обставини, зазначені в позовній заяві щодо направлення відповідачу засобами електронного поштового зв'язку заявки від 01.06.2022 № 78/8/2-628 та підтвердження останнім факту отримання вказаної заявки, вважає, що відповідачем не надано суду вірогідних доказів, які б спростовували б твердження щодо неналежного виконання з боку відповідача його зобов'язань за договором щодо поставки товару в строки, обумовлені договором з урахуванням потреби позивача; жодних листів щодо суб'єктивних чи об'єктивних обставин стосовно невчасної поставки на адресу позивача від відповідача не надходило.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване рішення суду, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору від 17.05.2022 №213/В33-2022, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України установлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, установленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У силу вимог статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до пункту 5.1 договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, сканкопія якої надсилається замовником з його офіційної електронної пошти 3078@ngu.gov.ua на електронну пошту учасника 3257416555@ukr.net, вказану у розділі 13 цього договору. Учасник зобов'язаний засобами телефонного зв'язку підтвердити замовнику (його уповноваженій особі) отримання заявки. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.
Згідно з пунктом 11.8 договору усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв'язку на адреси, вказані у розділі 13 цього договору). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а учасник з моменту направлення замовником відповідного листа (на електронну пошту учасника, вказану у розділі 13 цього договору; передання до поштового відділення зв'язку та отримання фіскального чеку; поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання учасником).
Таким чином, умовами укладеного сторонами договору поставки передбачено порядок визначення замовником дати та місця поставки товару у письмовій заявці замовника, яка надсилається засобами електронного поштового зв'язку учаснику (відповідачу).
Матеріали справи містять засвідчену копію заявки від 01.06.2022 до договору від 17.05.2022 №213/В33-2022, в якій зазначено місце поставки відповідачем товару за договором та згідно з якою датою поставки товару товароодержувачу є 15.06.2022.
Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені за поставку товару за договором від 17.05.2022 №213/В33-2022 з порушенням строків поставки, погоджених сторонами, зокрема в заявці від 01.06.2022.
Досліджуючи питання наявності (відсутності) підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу та пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором з поставки товару, колегія суддів зазначає таке.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 статті 193, частини 1 статті 216 ГК України передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому, частина 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з пунктом 7.3 договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.
У справі, що розглядається, спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання правомірності нарахування позивачем відповідачу штрафу та пені за несвоєчасну поставку товару за договором поставки.
Як вже зазначалось вище та було встановлено судом першої інстанції, позивачем до позовної заяви долучено заявку від 01.06.2022, яка за твердженням позивача надіслана на електронну адресу відповідача 03.06.2022 за №78/8/2-68. В якості доказу направлення та отримання відповідачем заявки від 01.06.2022 позивачем надано суду рапорт б/н від 03.06.2022, в якому зазначено про те, що 03.06.2022 ФОП Лєщин О. О. засобами телефонного зв'язку підтвердив отримання наведеної заявки військової частини НОМЕР_1 .
В свою чергу, відповідач факт надсилання та отримання заявки від 01.06.2022 заперечує, вважає що зазначені обставини щодо надсилання заявки не доведені позивачем належними та допустимими доказами, та на їх спростування надав заяву свідка від 16.05.2023 в порядку визначеному ст. 88 ГПК України. Згідно цієї заяви відповідач стверджує, що жодної заявки про поставку товару на поштову адресу та офіційну електронну адресу Фізичної особи-підприємця Лєщина Олександра Олександровича, яка зазначена в реквізитах до договору, від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не надходило та уповноваженому представнику дана заява не вручалась. У заяві свідка від 16.05.2023 є застереження про обізнаність особи щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань, в тому числі положень ст. 384 Кримінального кодексу України.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.
Господарський суд відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Крім того, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Судова колегія враховує, що за умовами пункту 5.1 договору передбачено складення письмової заявки з подальшим направленням на електронну пошту відповідача електронного листа з прикріпленням до нього відсканованої (шляхом перенесення тексту та зображення з аркуша паперу в цифровий вид з подальшим збереженням на комп'ютер) письмової заявки. Тобто, виконання позивачем означених умов договору може бути підтверджено, зокрема, скріншотами електронного листування.
В даному випадку позивачем ні до позовної заяви, ні до відповіді на відзив не надано доказів направлення замовником відповідної заявки від 01.06.2022 на електронну пошту відповідача, вказану у розділі 13 цього договору, у відповідності до пункту 5.1 договору, або ж доказів передання до поштового відділення зв'язку та отримання фіскального чеку, поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання відповідачем, як то передбачено пунктом 11.8 договору.
Також, матеріали справи не містять доказів надсилання позивачем будь-яких листів відповідачеві щодо необхідності поставки товару у строк до 15.06.2022 (рекомендованого листа, цінного листа з описом вкладення, передачі листа посильним, засобами електронного поштового зв'язку на адреси, вказані у розділі 13 цього договору), як передбачено пунктом 11.8 договору.
З урахуванням викладених вище положень чинного законодавства та умов договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів направлення заявки від 01.06.2022 на адресу відповідача, тоді як наданий позивачем рапорт б/н від 03.06.2022 зазначені обставини безпосередньо не підтверджує. Інших доказів, які могли б у встановленому порядку підтвердити зазначені обставини (в т.ч. скрін-шот екрану щодо надсилання електронного листа на визначену електронну адресу, доказів надсилання листа на поштову адресу, тощо) позивачем суду не надано.
Наведене не спростовано позивачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду даної справи.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне додатково підкреслити, що з матеріалів справи вбачається виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару за договором від 17.05.2022 № 213/ВЗЗ-2022 та, одночасно з цим, зауважує, що видаткові накладні за період з 17 червня по 03 серпня 2022 року позивачем підписано без будь-яких зауважень, у тому числі щодо поставки товару з порушенням строків. Матеріали справи також не містять жодних претензій позивача за вказаний період щодо непоставки товару у встановлений строк або вимог щодо усунення порушення в частині затримки поставки товару.
При цьому, видаткові накладні від 17.06.2022 № 24 на суму 173602,30 грн, від 30.06.2022 № 29 на суму 173389,60 грн, від 11.07.2022 №30 на суму 288972,83 грн, від 18.07.2022 №26 на суму 173389,60 грн, від 02.08.2022 № 34 на суму 462391,91 грн та від 03.08.2022 №33 на суму 173389,60 грн свідчать лише про часткове виконання відповідачем умов договору від 17.05.2022 № 213/ВЗЗ-2022, у них відсутні посилання на заявку від 01.06.2022 (03.06.2022 за №78/8/2-68), а тому такі накладні також не можуть підтверджувати факту прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.
Зважаючи на викладене, враховуючи заперечення відповідача щодо отримання заявки від 01.06.2022, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наданих позивачем доказів не вбачається своєчасного доведення до відповідача змісту заявки від 01.06.2022, в тому числі щодо строку поставки до 15.06.2022, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав стверджувати про порушення відповідачем вимог пункту 5.1 договору щодо поставки товару в визначений строк, та відповідно про правомірність застосування позивачем правових наслідків, передбачених пунктом 7.3 договору у вигляді сплати відповідачем штрафних санкцій за допущені порушення, оскільки позивачем не доведено, що відповідний перебіг строку розпочався після 15.06.2022.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позивачем позову про стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі №910/12540/22 - без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі №910/12540/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.09.2023.
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя О.В. Шевель