Справа № 502/1632/23
08 вересня 2023 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Березнікова О.В.,
при секретарі - Нанєвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування, -
Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Після смерті батька відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано не було. Правовстановлюючі документи на будинок відсутні. У зв'язку з цим звернулася до суду з вказаним позовом.
Просить суд встановити факт належності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . Визнати за позивачкою право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: А- житловий будинок (загальна площа 198,8 кв. метра, житлова площа 69,4 кв. метра), літ. Б- сарай, літ. В - сарай, літ. Г- гараж, літ. Д- вбиральня, №1-3;I- надвірні споруди, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка в судове засідання не з'явилася, її представник подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, надали заяву про проведення розгляду справи без участі представника, позовні вимоги визнали.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_2 , який на день смерті проживав в АДРЕСА_1 , вказаний факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 28.01.2022, свідоцтвом про народження позивачки та свідоцтвом про укладення шлюбу останньої.
Після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, яке складалося з земельної ділянки площею 3,2007 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .
Позивачці, як спадкоємиці за законом першої черги було видано свідоцтво про право на спадщину від 22.02.2023 за №96 після смерті ОСОБА_2 , а саме на земельну ділянку площею 3,2007 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.
Успадкувати належним чином вказаний спірний житловий будинок після смерті батька позивачка не в змозі за відсутності правовстановлюючих документів на майно.
Встановлено, що житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , спадкодавець збудував в період часу з 1989 до 1991 року та був зареєстрований в ньому місцем проживання, що підтверджується Актом про встановлення фактів від 15.08.2023 року.
Право власності на вказаний житловий будинок належним чином зареєстровано не було, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 14.08.2023 року.
Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого 11.08.2023 року, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 складається з: літ. А- житловий будинок ( загальна площа 198,8 кв. метра, житлова площа 69,4 кв. метра), літ. Б- сарай, літ. В - сарай, літ. Г- гараж, літ. Д- вбиральня, №1-3;I- надвірні споруди. Рік побудови будинку1989.
Наведені докази є належними та допустимими, оскільки отримані у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування, узгоджуються між собою, не заперечуються сторонами та не викликають сумніву щодо їх достовірності.
Підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування, що врегульовано нижченаведеними нормами цивільного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст..1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.
Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до п.3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.
Належним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Слід зазначити, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.
Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Оцінюючи підстави виникнення права власності на новостворене майно суд враховує, що правовідносини щодо будівництва садових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року, а не нормами ЦК України від 16 січня 2003 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов'язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.
Документом, що засвідчував факт існування об'єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Враховуючи зазначене, до предмету доказування у цій справі належать обставини щодо часу будівництва будинку садибного типу з господарськими спорудами.
З технічного паспорту на спірний будинок чітко встановлено, що роком побудови житлового будинку є 1989, а господарських будівель та споруд 1989-1991.
Таким чином, у судовому засіданні повністю знайшов своє підтвердження факт, що позивачка є спадкоємцем за законом першої черги після смерті батька, яка в свою чергу спадщину прийняла, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивачки.
Обраний позивачами спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: А- житловий будинок (загальна площа 198,8 кв. метра, житлова площа 69,4 кв. метра), літ. Б- сарай, літ. В - сарай, літ. Г- гараж, літ. Д- вбиральня, №1-3;I- надвірні споруди в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Березніков