Справа № 420/14866/23
07 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні,-
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд, з урахуванням уточнень до предмета позовних вимог від 06.07.2023 року вхід. № 22562/23, визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73000, ЄДРПОУ 04851120) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України; стягнути з Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73025, ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, за період з 10.06.2021 по 10.12.2021 в розмірі 198 379,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні їй не було виплачено середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, при цьому, його було виплачено їй лише 09.06.2023 року в сумі 24885,14 грн. Однак, позивач вважає, що оскільки її було звільнено 09.06.2021 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 26.05.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 10.06.2021 року по 10.12.2021 року на 6 місяців, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою за захистом своїх порушених прав.
Відповідач - Херсонська обласна прокуратура, з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід. № 25839/23 від 31.07.2023 р.), наголошуючи, зокрема, що Постановою Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №540/1462/20 прийнято остаточне рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у позові щодо поновлення позивача на посаді прокурора. Незважаючи на незаконність рішень попередніх інстанцій, обласною прокуратурою до постановлення остаточного рішення у справі позивачці безпідставно виплачено з Державного бюджету кошти за вимушений прогул у розмірі 206 699, 21 грн., що підтверджується розрахунковим листом за 2021 рік. Отже, враховуючи, що законність звільнення позивачки підтверджена Верховним Судом, відповідно не підлягають задоволенню і похідні вимоги, в тому числі щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки. Також відповідач не погоджується з розрахунками середнього заробітку за час затримки, вважаючи, що позивачем безпідставно розрахунковим періодом зазначено два календарні місяці, що передували її звільненню, відповідно - березень та квітень 2020 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - залишено без руху.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/14866/23 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні..
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 протягом 1982-2020 років працювала на різних посадах в органах прокуратури Херсонської області.
Наказом прокурора Херсонської області від 30.04.2020 № 183-к ОСОБА_1 звільнено з просади та органів прокуратури Херсонської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 травня 2020 року.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 року у справі № 540/1462/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Херсонської області від 30 квітня 2020 року №183к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури Херсонської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 05 травня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Херсонській обласній прокуратурі з 06 травня 2020 року. Стягнуто з Херсонської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 травня 2020 року по 13 листопада 2020 року включно у сумі 206128 (двісті шість тисяч сто двадцять вісім) грн. 72 коп. з відрахуванням податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 04.06.2021 року № 516к скасовано наказ прокурора Херсонської області від 30.04.2020 № 183к про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури, поновлено позивача на посаді з 06 травня 2020 року, на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 у справі № 540/1462/20,
Наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 09.06.2021 № 530к ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури, у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 09 червня 2021 року.
При цьому, як стверджує позивач у позовній заяві, при звільненні з органів прокуратури було порушено її право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 06.05.2020 (дата поновлення на роботі за рішенням суду) по 09.06.2021 (дата звільнення за власним бажанням), передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року по справі № 420/540/3179/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року, визнано протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні за період з 06.05.2020 по 09.06.2021року; зобов'язано Херсонську обласну прокуратуру (вул. Михайлівська, 33, місто Херсон, 73000, ЄДРПОУ 04851120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, передбачені статтею 82 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-УІІ за період з 06.05.2020 р. по 09.06.2021 року.
Постановою Верховного суду від 09 червня 2022 року по справі 540/1462/20 Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року та Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 540/1462/20 в частині задоволення позовних вимог - скасовано, та ухвалено в цій частині нову Постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 . В решті Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року та Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 540/1462/20 - залишено без змін.
Також, Постановою Верховного Суду від 23.03.2023 по справі № 420/540/3179/21 залишено без змін Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року. Поновлено виконання Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року та Постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року в частині зобов'язання Херсонської обласної прокуратури нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
На виконання вказаної Постанови Верховного суду від 23 березня 2023 року по справі № 420/540/3179/21, відповідачем - Херсонською обласною прокуратурою 26.05.2023 року виплачено на користь позивача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки - в сумі 49719,46 грн.
Водночас, ОСОБА_3 вважає, що оскільки її звільнили 09.06.2021 року, а крайню виплату відповідачем було здійснено 26.05.2023 року, то Херсонською обласною прокуратурою порушено права позивача щодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим остання звернулась до суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73000, ЄДРПОУ 04851120) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України; стягнення з Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73025, ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, за період з 10.06.2021 по 10.12.2021 в розмірі 198 379,52 грн., є такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) і частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Виплата грошової компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи із середньої заробітної плати, що обчислюється за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100).
В абзацах першому, другому пункту 2 Порядку 100 зазначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 вказаного Порядку.
Суд звертає увагу на те, що в абзаці четвертому пункту 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Тобто абзац четвертий пункту 3 Порядку №100 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213, яка набрала чинності з 12.12.2020, прямо передбачає включення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до складу виплат, з яких обчислюється середня заробітна плата для компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до абзацу першого пункту 7 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Аналізуючи наведені положення, суд формує висновок про те, що в разі, якщо працівник протягом розрахункового періоду (останніх 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, або фактичного часу роботи, який є меншим за рік) перебував у вимушеному прогулі, то середня заробітна плата для виплати йому компенсації за невикористані відпустки обчислюється з урахуванням суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка припадає на місяці, що увійшли до розрахункового періоду, що прямо передбачено в абзаці четвертому пункту 3 Порядку №100.
Зокрема, як встановлено судом, Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 року у справі № 540/1462/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Херсонської області від 30 квітня 2020 року №183к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Херсонської області та з органів прокуратури Херсонської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 05 травня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Херсонській обласній прокуратурі з 06 травня 2020 року. Стягнуто з Херсонської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 травня 2020 року по 13 листопада 2020 року включно у сумі 206128 (двісті шість тисяч сто двадцять вісім) грн. 72 коп. з відрахуванням податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 04.06.2021 року № 516к скасовано наказ прокурора Херсонської області від 30.04.2020 № 183к про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури, поновлено позивачку на посаді з 06 травня 2020 року, на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 у справі № 540/1462/20,
Наказом керівника Херсонської обласної прокуратури від 09.062021 № 530к ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури, у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 09 червня 2021 року.
При цьому, позивачем у позовній заяві зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 з органів прокуратури було порушено її право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 06.05.2020 (дата поновлення на роботі за рішенням суду) по 09.06.2021 (дата звільнення за власним бажанням), передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року по справі № 420/540/3179/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року, визнано протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні за період з 06.05.2020 по 09.06.2021року; зобов'язано Херсонську обласну прокуратуру (вул. Михайлівська, 33, місто Херсон, 73000, ЄДРПОУ 04851120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, передбачені статтею 82 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-УІІ за період з 06.05.2020 р. по 09.06.2021 року.
Постановою Верховного Суду від 23.03.2023 по справі № 420/540/3179/21 залишено без змін Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року. Поновлено виконання Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року та Постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року в частині зобов'язання Херсонської обласної прокуратури нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
Також, Постановою Верховного суду від 09 червня 2022 року по справі 540/1462/20 Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року та Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 540/1462/20 в частині задоволення позовних вимог, - скасовано, та ухвалено в цій частині нову Постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 . В решті Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року та Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 540/1462/20 - залишено без змін.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України та судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII та ч. 2 ст. 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Судом встановлено, що відповідно до Наказу керівника Херсонської обласної прокуратури від 09.06.2021 № 530к позивачку звільнено з органів прокуратури у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 09 червня 2021 року.
При цьому, у день звільнення Херсонська обласна прокуратура не виплатила ОСОБА_3 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, та остаточну виплату на виконання Постанови Верховного суду від 23.03.2023 року по справі № 420/540/3179/21, відповідачем здійснено розрахунок, зокрема 26.05.2023 року в сумі 49719,46 грн., що підтверджується відповідною випискою з карткового рахунку позивача, та жодним чином не заперечується відповідачем по справі.
Також, встановлено, що відповідачем не виплачено працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст. 117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 09.06.2021 року (в день звільнення з військової служби), а лише 26.05.2023, що відповідно свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Таким чином, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, на яку позивач мав право, що підтверджено рішенням суду, повинна бути виплачена у день звільнення позивача, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Щодо вимог позивача в частині стягнення з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, за період з 10.06.2021 по 10.12.2021 р.р. у розмірі 198 379,52 грн., суд зазначає наступне.
Так, механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п.2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацом 1 пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При цьому, суд враховує зміни до ч. 1 ст. 117 КЗпП, що відбулись 01.07.2022 року, відповідно до яких статтю викладено у наступній редакції: "у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців". Зазначена стаття зазнала змін до виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем (26.05.2023 року - день повного розрахунку з позивачем).
Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем правильно визначено спірний період, з 10.06.2021 по 10.12.2021 р. р., в межах якого відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні.
Проте, щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка має бути виплачена ОСОБА_1 , суд акцентує на наступному.
Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Здійснюючи обрахунок середнього заробітку, що має бути сплачений за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що ОСОБА_1 звільнена з посади з 09.06.2021.
З урахуванням змін внесених до частини 1 статті 117 КЗпП, суд середній заробіток за час затримки розрахунку, має бути виплачений за період з 10.06.2021 по 10.12.2021, включно, що складає 128 робочих днів, обрахованих згідно з листами Мінсоцполітики про норми тривалості робочого часу на 2021 рік.
Згідно наявної в матеріалі справи довідки б/н, виданої Херсонською обласною прокуратурою, середньоденна заробітна плата позивача, за останні два місяці перед звільненням, складає 360,50 грн.
Отже, розмір середнього заробітку, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 46 144,00 грн. (128 *360,50 грн.).
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, та з метою належного захисту та відновлення порушених прав позивача, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задовольнити позовних вимог ОСОБА_1 , шляхом визнання протиправною бездіяльності Херсонської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку, на підставі ст. 117 КЗпП України, та, як наслідок зобов'язання Херсонську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, за період з 10.06.2021 по 10.12.2021 в розмірі 46 144,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, підлягають частковому задоволенню, з вище окреслених підстав.
Відносно заяви повноважного представника позивача Приватного підприємства “Сонекс” щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., - суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Зокрема, на підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. заявником до заяви додано копії наступних документів: копія договору про надання правової допомоги від 05.06.2023 року № 4/23; Додаток № 1 договору про надання правової допомоги від 05.06.2023 року № 4/23; квитанція до прибуткового касового ордера на суму 5 000 грн.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з чим, з урахуванням відповідних обставин, у тому числі, ціни позову, суд може обмежити такий розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат, застосовно до предмета публічно правового спору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, враховуючи наведене, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн., не є співмірними зі складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному описі робіт (наданих послуг), а отже, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, обсягом наданих послуг, ціною позову, та значенням справи для сторони, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00грн.
Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73000, ЄДРПОУ 04851120) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.
3. Зобов'язати Херсонську обласну прокуратуру (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73025, ЄДРПОУ 04851120) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, за період з 10.06.2021 по 10.12.2021, в розмірі 46 144,00 грн.
4. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, 73025, ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1983 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят три) грн. 80 коп., а також суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі ) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко