Справа № 420/16386/23
07 вересня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): під час воєнного стану: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років, оформлену листом Військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2023 року № 1165; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); під час воєнного стану: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років на підставі рапорту останнього від 09 травня 2023 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він є батьком неповнолітньої дитини, яка перебуває на його повному утриманні та проживає з ним. Так, він самостійно виховує доньку ОСОБА_2 , що підтверджується Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 08.02.2023 року у справі № 495/894/23. ОСОБА_1 зазначив, що звернувшись до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», він протиправно отримав відмову у задоволенні рапорту про звільнення, у зв'язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою за захистом свої порушених прав.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 вважає позовні вимоги необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 28.08.2023 р. за вхід. № ЕП/33682/23), зазначаючи, що факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. З наведених норм вбачається, що проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, та не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від обов'язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/16386/23 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2.
Починаючи з 08.04.2022 року ОСОБА_1 проходить службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 26.04.2023 року № 409, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 .
Згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 08.02.2023 року у справі № 495/894/23, задоволено в повному обсязі позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований 04.11.2011 року у виконавчому комітеті Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис №34. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Відібрано малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Згідно Довідки № 421 від 20.03.2023 року, виданої виконавчим комітетом Старокозацької сільської ради, вбачається, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 , згідно Акта обстеження факту проживання на території Старокозацької сільської ради № 9 від 17.03.2023 р
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 24.04.2023 року по справі № 495/894/23 роз'яснено рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 року по справі №495/894/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород- Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком, зазначивши, що рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 року по справі №495/894/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком, є підтвердженням факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 самостійно займається вихованням малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .
Судом встановлено, що 09.05.2023 року ОСОБА_1 подав на ім'я командира інженерної роти Військової частини НОМЕР_1 Рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу одинадцятого підпункту «Г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 2232-ХІІ від 25.03.92р. Підстава: військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, що в даному випадку підтверджується рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 р., справа № 495/894/23 та Ухвалою суду про роз'яснення судового рішення від 24.04.2023 р. по справі № 495/894/23, № провадження 2-р/495/39/23.
До Рапорту додано: - копія паспорта; - копію нотаріально засвідченого свідоцтва про народження дитини; - довідка Старокозацької сільської ради; - копія Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 р. по справі № 495/894/23; Ухвала про роз'яснення судового рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.02.2023 р. за № 495/894/23, № провадження 2-р/495/894/23.
19.06.2023 Листом №1165 Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено позивачу про відмову у задоволенні рапорту у зв'язку з відсутністю підтверджень факту самостійного виховання дитини. Підстав для звільнення з військової служби у запас відповідно до п.2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці, не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з самостійним виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років, немає.
Вважаючи вказані дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі абзацу одинадцятого підпункту «Г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 2232-ХІІ від 25.03.92 р. на підставі поданого рапорту, протиправними, позивач ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): під час воєнного стану: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років, оформлену листом Військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2023 року № 1165; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); під час воєнного стану: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років на підставі рапорту останнього від 09 травня 2023 року, є такими, що не підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, підпунктом г) пункту 2 частини четвертої якої встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Тобто в контексті спірних правовідносин підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану позивач вважає те, що він самостійно виховує дитину віком до 18 років.
Таким чином, предметом доказування в цій справі є доведеність факту самостійного виховання позивачем, який проходить військову службу під час дії воєнного стану, дітей віком до 18 років.
Зокрема, як встановлено судом, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 08.02.2023 року у справі № 495/894/23, задоволено в повному обсязі позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований 04.11.2011 року у виконавчому комітеті Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис №34. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Відібрано малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Згідно Довідки № 421 від 20.03.2023 року, виданої виконавчим комітетом Старокозацької сільської ради, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 , згідно акту обстеження факту проживання на території Старокозацької сільської ради № 9 від 17.03.2023 р
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 24.04.2023 року по справі № 495/894/23 роз'яснено рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 року по справі №495/894/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород- Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком, зазначивши, що рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 року по справі №495/894/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв'язку з фактом самостійного виховання дитини батьком, є підтвердженням факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 самостійно займається вихованням малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .
Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ (далі - Закон № 2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин першої - третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Враховуючи, що розірвання шлюбу між батьками, визначення місця проживання дітей з одним із батьків, як в цьому випадку - із батьком, не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дітей та, відповідно, бути підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту г) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІІ.
У Постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховним Судом викладено позицію про те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що передбачає обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.
Таким чином, системно проаналізувавши норми Сімейного кодексу України, можна дійти висновку, що лише рішення суду щодо позбавлення особи батьківських прав є належним підтвердженням факту самостійного виховання дитини одним з батьків.
Натомість, в даному випадку відсутні будь-які фактичні дані, що мати дітей ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлена батьківських прав, що у свою чергу свідчило б про необхідність самостійного виховання позивачем дитини віком до 18 років.
При цьому, надане позивачем Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 08.02.2023 року у справі № 495/894/23 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 , а також Ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 24.04.2023 року по справі № 495/894/23 про роз'яснення рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 08.02.2023 року у справі № 495/894/23 у жодному разі, на думку суду, не доводять факт самостійного виховання дитини батьком, водночас, безумовних доказів на підтвердження утримання дитини лише самим батьком, суду не надано.
Зокрема, суд зазначає, що це може бути Акт обстеження матеріально-побутових умов фактичного місця проживання особи, довідка про те, що дитина знаходиться на утриманні одного з батьків чи опікуна, яку можна отримати через портал Дія. Крім того, органи опіки та піклування можуть надавати різноманітні висновки (наприклад, висновок про визначення місця проживання дитини з одним із батьків). Також доказами можуть слугувати показання сусідів, вчителів дитини, інформація міграційної служби про перетин кордону іншим із батьків, докази перебування іншого з батьків на окупованій території, ухвала суду або довідка органів Національної поліції про розшук одного з батьків та відсутність відомостей про його місцезнаходження, довідка з дитячого садка чи зі школи про те, що лише один з батьків фактично опікується дитиною тощо.
Між тим, як з'ясовано судом, та зазначено вище, одних належних, достатніх, допустимих доказів на підтвердження утримання дитини лише самим батьком, окрім копії паспорта, копії свідоцтва про народження дитини; копії довідки Старокозацької сільської ради про спільне проживання, копії Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 р. по справі № 495/894/23, копії Ухвали про роз'яснення судового рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.02.2023 р. за № 495/894/23, № провадження 2-р/495/894/23, до рапорту від 09.05.2023 року, матеріали справи не містять.
Втім, суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права повторного звернення, в установленому законом порядку, до відповідача із відповідним рапортом про звільнення, із наданням підтверджуючих документів в обґрунтування поданого рапорту, в тому числі з наданням вище окреслених судом документів, для відповідного розгляду відповідачем, та у разі не розгляду/ не прийняття рішення по отриманому відповідачем рапорту, звернутися до суду за захистом порушених прав.
Також, суд звертає увагу на те, що у законодавстві відсутнє формулювання поняття «самостійне виховання дітей одним з батьків».
Разом з тим, Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 693, містить визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько».
Так, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком;
одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
Отже, виходячи з цього визначення, оскільки мати дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітніх дітей.
У свою чергу розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у позивача статусу «одинокий батько», та як наслідок необхідність самостійного виховання ним дитини.
Отже, проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, а тому розірвання шлюбу між батьками, проживання батьків окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, стягнення з матері аліментів не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дітей та бути підставою для звільнення особи з військової служби відповідно до абз. 12 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За встановлених, та досліджених фактичних обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання згоди позивачу на його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», є правомірними, та як наслідок законодавчо передбачені підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): під час воєнного стану: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років, оформлену листом Військової частини НОМЕР_1 від 09 червня 2023 року № 1165; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з лав Збройних Сил України у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); під час воєнного стану: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років на підставі рапорту останнього від 09 травня 2023 року, - відсутні.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, не є правомірними, а отже не підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко
.