Справа № 420/19107/23
07 вересня 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті сум пенсії, що підлягали виплаті ОСОБА_2 після здійснення йому перерахунків за рішенням суду у справі № 420/2728/20 в розмірі 5521,80 грн., за рішенням суду у справі № 420/11035/20 в розмірі 118068,13 грн., за рішенням суду у справі № 420/1218/21 в розмірі 119698,30 грн., за рішенням суду у справі № 420/11594/22 в розмірі 32300,29 грн., що разом становить 275288,52 грн. і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 сум пенсії, що підлягали виплаті ОСОБА_2 після здійснення йому перерахунку пенсії за рішенням суду у справі № 420/2728/20 в розмірі 5521,80 грн., за рішенням суду у справі № 420/11035/20 в розмірі 118068,13 грн., за рішенням суду у справі № 420/1218/21 в розмірі 119698,30 грн., за рішенням суду у справі № 420/11594/22 в розмірі 32300,29 грн., і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, в загальному розмірі 275288,52 грн.
В обґрунтування позовної заяви зазначає про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у виплаті ОСОБА_1 сум пенсії, що підлягали виплаті чоловіку ОСОБА_2 , але були неодержані ним у зв'язку зі смертю на підставі за рішенням суду у справі № 420/2728/20 в розмірі 5521,80 грн., за рішенням суду у справі № 420/11035/20 в розмірі 118068,13 грн., за рішенням суду у справі № 420/1218/21 в розмірі 119698,30 грн., за рішенням суду у справі № 420/11594/22 в розмірі 32300,29 грн., що разом становить 275288,52 грн.
Ухвалою від 31.07.2023 р. у справі відкрито спрощене провадження та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету відповідача 31.07.2023 р., однак станом на 07.09.2023 р. відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною померлого пенсіонера ОСОБА_2 , який перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
На виконання судових рішень ОСОБА_2 було здійснено перерахунок пенсії, за результатами яких залишилися не виплаченими наступні суми: по справі № 420/2728/20 - 5521,80 грн., по справі № 420/11035/20 - 118068,13 грн., по справі № 420/1218/21 - 119698,30 грн., по справі № 420/11594/22 - 32300,29 грн., що разом становить 275288,52 грн.
Згідно листів Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.03.2023 р. № 4923-4081/Ч-02Є8-1500/23, від 21.07.2023 р. № 19818-17876/Ч-02/8-1500/23 ОСОБА_1 відмовлено у виплаті недоотриманої пенсії, оскільки позивач не є стягувачем по справах № 420/2728/20, № 420/2725/20, № 420/11035/20, № 420/1218/21, № 420/11594/22.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, суд виходить з такого.
Приписами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням ч.1 ст.5 КАСА України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Як вже зазначалося, позивач є дружиною померлого пенсіонера ОСОБА_2 , який перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, а підставою для звернення до суду стала відмова відповідача у виплаті сум пенсії, які залишилися недоодержаними ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю на підставі рішень по справі № 420/2728/20 у розмірі 5521,80 грн., по справі № 420/11035/20 у розмірі 118068,13 грн., по справі № 420/1218/21 у розмірі 119698,30 грн., по справі № 420/11594/22 у розмірі 32300,29 грн.
Аналіз встановлених судом під час розгляду даної справи обставин, обґрунтувань позовної заяви дозволяє дійти висновку, що предметом спору є майновий інтерес можливого спадкоємця у формуванні спадкової маси з включенням до неї недоотриманої пенсії особи, що померла.
За положеннями ст.52 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Положення ч.ч.2, 3 ст.52 Закону № 1058-IV теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю, тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Отже недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 р. у справі № 673/393/19.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Нормами ст.1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
При цьому отримання коштів як спадщини із встановленням всього кола спадкоємців, строків прийняття спадщини, відбувається за правилами цивільного права.
Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити, насамперед, із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене суб'єктивне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Не є публічно-правовим спір за участю суб'єкта владних повноважень публічного права, з одного боку, та суб'єкта приватного права - фізичної особи, коли управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на створення, зміну або припинення її цивільних прав, до яких належить також право власності на майно, у тому числі грошові кошти (пенсія). Сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
В даному випадку недоотримана спадкодавцем пенсія має бути, за твердженням позивача, складовою спадкового майна, отже предметом оспорювання у даному випадку є відносини, що пов'язані з набуттям та реалізацією позивачем майнових прав, відтак існує спір про право.
У спірних правовідносинах, пов'язаних із реалізацією права на спадщину, реалізується не публічний, а приватний інтерес, таким чином спір має приватноправовий характер, хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права.
Згідно абз.1 ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, між сторонами у даному випадку виник спір про цивільне право, предметом якого майновий інтерес позивача як можливого спадкоємця щодо включення до спадкової маси за рахунок пенсії, що належала спадкодавцеві, однак не була ним одержана за життя. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 р. у справі № 286/3516/16-ц, від 03.04.2019 р. у справі № 808/1346/18, постанові Верховного Суду від 11.06.2019 р. у справі № 180/754/17.
07.04.2021 р. Верховний Суд виніс постанову у справі № 0540/5860/18-а, відповідно до якої зазначив, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
В справі, яка переглядалась касаційним судом, було визначено, що предметом позову є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти. Судом було визначено, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 11.10.2021 р. у справі № 200/126/21-а, від 19.04.2022 р. у справі № 580/4214/21, від 11.07.2022 р. у справі № 360/3210/18, від 03.08.2022 р. у справі № 580/4047/21.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
За приписами ч.1 ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у цій справі та роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, питання про повернення сплаченого позивачем судового збору можливе в разі надходження від ОСОБА_1 відповідного клопотання.
Керуючись ст.ст.238, 243, 248 КАС України, суд -
ухвалив:
Закрити провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Роз'яснити позивача, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.І.Бездрабко
.