06 вересня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/3840/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Гулого Андрія Васильовича, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року з обмеженням максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , у повному обсязі без обмеження максимальним розміром, з урахуванням надбавок, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством з 01.04.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є пенсіонером по лінії МВС України та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII). Під час перерахунку його пенсії з 01.04.2019 року відповідач протиправно обмежив розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Вважаючи такі дії пенсійного органу щодо не проведення з 01.04.2019 року перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимального розміру пенсії протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 14.06.2023 року позовну заяву позивача прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, у якому зазначено, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» за №3668-VI від 08.07.2011, визначено, зокрема, що максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вказані норми Закону №3668, як стверджує відповідач, є чинними на даний час, неконституційними не визнавались, а отже, підлягають застосуванню, в тому числі і відповідачем по даній справі. Також на думку відповідача позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду. Додатково відповідач зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1279 від 16.12.2020 року "Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги" з квітня 2021 року фінансування виплат пенсій здійснюється централізовано Пенсійним фондом України, а ГУ ПФУ в Кіровоградській області не має таких функцій.
У період з 21.06.2023 року по 30.06.2023 року включно та з 20.07.2023 року по 04.08.2023 року суддя Казанчук Г.П. тимчасово не здійснювала правосуддя у зв'язку з перебуванням у відпустці.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області і отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.
Позивач 06.05.2022 року звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Кіровоградській області щодо відмови йому в перерахунку та невиплаті основного розміру пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки №6905 від 15.02.2022, яка видана ДУ “ТМО МВС по Кіровоградській області” з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення; та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перерахувати та виплатити йому пенсію ї з 01.04.2019 на підставі довідки №6905 від 15.02.2022, яка видана ДУ “ТМО МВС по Кіровоградській області” з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/2438/22 від 09.08.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено та визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, відповідно до оновленої довідки від 15.02.2022 року за №6905; зобов'язано Головне управління ПФУ в Кіровоградській області провести з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки від 15.02.2022 року за №6905, виданої ДУ “ТМО МВС України по Кіровоградській області” за аналогічною посадою та виплатити різницю між фактично отриманими та належними до сплати сумами пенсії.
Суд убачає, що на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 по справі № 340/2438/22, яке набрало законної сили 09.09.2022, позивачу проведено з 01.04.2019 року перерахунок на підставі довідки від 15.02.2022 року за №6905, виданої ДУ “ТМО МВС України по Кіровоградській області”.
Вказане сторонами на заперечувалось.
Однак при проведенні такого перерахунку та подальшої виплати пенсії позивачу, як встановлено судом, ПФУ застосував обмеження розміру пенсійної виплати максимальним розміром.
У відзиві на позовну заяву так і в листі від 16.02.2023 року відповідач зазначає, що пенсія позивачу перерахована та виплачується відповідно до норм чинного законодавства. Водночас як свідчить його відзив на позов, керувався Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VІ від 08.07.2011 року (надалі Закон №3668-VІ), частиною 1 статті 2 якого передбачено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача щодо проведення перерахунку пенсії з обмеженням її максимальним розміром, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Визначальним питанням для вирішення цієї справи є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону України № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі цього Закону, 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України № 3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 цього Закону максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України №2262-ХІІ, не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом України № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону України № 2262-XII такого змісту: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII.
Отже, зазначена правова норма втратила чинність з 20 грудня 2016 року.
Ухвалюючи таке рішення Конституційний Суд України виходив із того, що норми принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Суд стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України № 2262-XII, 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону України № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону України № 3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону України № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон України № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону України № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон України № 2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом України № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом України № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону України № 3668-VI.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону України № 3668-VI.
Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, після проведеного у грудні 2022 року перерахунку його пенсії з 01.04.2019 року виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 по справі №340/2438/22, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом України № 2262-ХІІ, є протиправним.
Такі висновки суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 08 лютого 2022 року у справі №240/7087/20 та від 19 лютого 2022 року у справі №640/11168/20.
Додатково суд зауважує, що 12 жовтня 2022 року Конституційний Суд України розглянув справу щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) та ухвалив рішення, яким визнав оспорювані приписи названого Закону неконституційними.
Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційними приписи статті 2 Закону України № 3668-VI, що поширюють свою дію на Закон України № 2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, що мають бути забезпечені державою відповідно до спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ указує, що дія статті 13 Конвенції вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням.
Межі обов'язків за відповідною правовою нормою різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Кіровоградській області щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, із врахуванням раніше виплачених сум з 01.04.2019 року.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.26).
Таким чином, враховуючи положення статті 139 КАС України та задоволення позову, суд дійшов висновку про те, що на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статями 132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при проведенні перерахунку пенсії з 01.04.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без застосування обмеження її максимальним (граничним) розміром з урахуванням раніше виплачених сум з 01.04.2019 року.
Копію рішення суду направити сторонам у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК