Справа № 212/3030/20
2/212/2020/23
05 вересня 2023 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: Головуючого судді - Власенко М.Д., за участі секретаря судового засідання - Машошиної Ю.О., розглянувши відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без участі осіб, які беруть участь у справі та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства “Криворізька теплоцентраль” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, -
встановив:
У травні 2020 року Акціонерне товариство “Криворізька теплоцентраль” (далі - АТ “Криворізька теплоцентраль” звернулось до суду із вказаним, в як обґрунтування якого вказали, що АТ “Криворізька теплоцентраль” за специфікою своєї виробничої діяльності надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, яке відповідно до положень Житлового кодексу України, Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року зобов'язане здійснювати оплату за отриману послугу з централізованого опалення, відповідно до встановлених тарифів. Позивач є постачальником теплової енергії за адресою проживання відповідача: АДРЕСА_1 . Позивачем належним чином виконано свої зобов'язання щодо надання послуг з централізованого опалення за вищевказаною адресою, відповідач внаслідок неналежного виконання зобов'язання щодо здійснення оплати за спожиту послугу має заборгованість за період з 01 жовтня 2013 року по 01 квітня 2020 року у розмірі 19871,72 грн., яку просять стягнути з відповідача, а також зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку щодо сплати заборгованості, просять стягнути з останнього суму інфляційних витрат у розмірі 5705,29 грн., 3 % річних у розмірі 1507,60 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн.
Ухвалою суду від 03 15 травня 2020 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року позовні вимоги АТ “Криворізька теплоцентраль” задоволені.
Ухвалою суду від 04 липня 2023 року скасоване заочне рішення у справі від 28 вересня 2020 року, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнали, вважали їх безпідставними. В обґрунтування вказано, що позивач посилається на розрахунок заборгованості, при цьому в інформації про нарахування по рокам з 01 жовтня 2013 року по квітень 2020 року позивачем вказано власника квартири ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач вважає, що позивачем неправильно нараховано заборгованість за комунальні послуги, оскільки ним було надано до АТ “Криворізька теплоцентраль” посвідчення учасника бойових дій, і у відповідності до п.5 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Також, відповідач не укладав договір з АТ “Криворізька теплоцентраль” про надання послуг з постачання теплової енергії, а тому між сторонами відсутні будь-які правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг. Крім того, позивач необґрунтовано та з порушенням вимог чинного законодавства вимагає стягнути з відповідача суму заборгованості за період з 01 жовтня 2013 року по 01 квітня 2020 року, що виходить за межі трирічного строку позовної давності. Також, згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2023 року не стягується заборгованість із споживачів, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг відповідні документи, зокрема, про проходження військової служби.
Від представника АТ “Криворізька теплоцентраль” надійшли письмові пояснення, в яких вказано, що за адресою: АДРЕСА_1 АТ “Криворізька теплоцентраль” надавало послуги з опалення безперервно, крім часу перерв на міжопалювальний період у період х жовтня 2013 року по квітень 2020 року та від відповідача не надходило жодних актів- претензій у зв'язку з порушенням порядку надання послуги з централізованого опалення. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (далі додається) відповідач ОСОБА_1 є власником квартири за вищевказаною адресою та є індивідуальним споживачем послуги з централізованого опалення, що надається позивачем. 25 травня 2021 року відповідач звертався до підприємства позивача із заявою про перерахування заборгованості за тепло за судовим наказом, будь-яких інших заяв, звернень чи документів від відповідача на адресу підприємства не надходило. На заяву відповідача, позивачем була направлена відповідь в якій заначено, що на особовому рахунку квартири відповідача обліковується заборгованість за послугу з централізованого опалення у розмірі 28562,39 грн., а також заочним рішенням суду від 28 вересня 2020 року стягнуто заборгованість, сума індексу інфляції, 3% річних та судовий збір, що вказує на те, що відповідач увесь час був обізнаний про існування заборгованості за послугу з централізованого опалення, в тому числі і про існування рішення суду. Крім того, відповідно до Порядку “Надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373, пільговики, яким надається пільга у грошовій формі, зобов'язані сплачувати щомісяця вартість фактично спожитої послуги з урахуванням суми пільги, перерахованої управителям, об'єднанням, виконавцям комунальних послуг або виплаченої таким пільговикам готівкою, а тому відповідач отримував державну пільгу у розмірі 75 % на оплату житлово- комунальних послуг, при цьому не сплачував за послугу з централізованого опалення належним чином, що є порушенням майнових прав позивача та недотримання відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати за спожиту послугу з централізованого опалення. Посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року є безпідставними, оскільки вказана Постанова стосується правовідносин, щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, в той час як період нарахування заборгованості у відповідача утворився з жовтня 2013 року по квітень 2020 року, тобто в період до 24 лютого 2022 року. Окрім того, відповідач помилково визначився з тим, що усі громадяни України можуть не платити за житлово-комунальні послуги, якщо понад 30 днів не проживали у своїй квартирі, оскільки у ст.7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” є виключення щодо оплати постачання теплової енергії.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та вивчивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира адресою: АДРЕСА_1 перебуває на обслуговуванні у Акціонерного товариства “Криворізька теплоцентраль”, на який відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги централізованого опалення.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 з 21.12.2004 року.
Крім того, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 14 грудня 2004 року, а отже він є споживачами послуг з централізованого та суб'єктом, який має здійснювати оплату за надані послуги за спірний період.
АТ “Криворізька теплоцентраль” по специфіці своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно зі ст.67, 68, 162 Житлового Кодексу України зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунка і встановлених тарифів.
Відповідно до приписів норм Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Закону України “Про теплопостачання”, Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою КМУ України № 630 від 21.07.2005 року - між позивачем та відповідачем виникли правовідносини по наданню, з одного боку, та споживанню, з іншого боку, комунальних послуг по центральному опаленню.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України “Про теплопостачання”, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до положень статті 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.7 Закону України “Про житлово - комунальні послуги” споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Отже наведена норма закону має виключення та не поширюються на послуги постачання теплової енергії, у зв'язку з чим суд відхиляє доводи відповідача в цій частині.
Посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” № 206 від 05 березня 2022 року суд також відхиляє, оскільки вказаною постановою регулюються правовідносини, що виникли після 23 лютого 2022 року, в той час як спірна заборгованість виникла раніше з 01 жовтня 2013 року по 01 квітня 2020 року.
Крім того суд відхиляє твердження позивача про безпідставне не врахування відповідачем наявних у нього пільг при оплаті комунальних послуг як учасника бойових дій, оскільки відповідачем не надано доказів відповідних звернень та/або повідомлень АТ «Криворізька теплоцентраль» про наявність вказаних обставин у спірний період з 01 жовтня 2013 року по 01 квітня 2020 року.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з жовтня 2013 року по квітень 2020 року, який перевірений судом та не спростований відповідачем по особовому рахунку за адресою: АДРЕСА_1 розмір заборгованості за послуги централізованого опалення складає 19871,72 грн. (а.с.5-6).
Вирішуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Нормами ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Частиною 1 статті 32 Закону “Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
АТ “Криворізька теплоцентраль” звернулось до суду із вказаним позовом у травні 2020 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів по травень 2017 року включно.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати”).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)”, відповідно до якого розділ “Прикінцеві положення” ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: “У пункті 12 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)”.
Виходячи із наведених норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
Таким чином, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
За таких обставин, оскільки перебіг трирічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за квітень 2017 року закінчився під час дії карантину, тому ці строки продовжуються і позовна давність застосовується судом лише до вимог, заявлених до 02 квітня 2017 року.
Перевіривши наведені позивачем розрахунки, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, стягнувши з відповідача суму заборгованості в межах визначеного судом строку позовної давності, тобто за період з 02 квітня 2017 року по квітень 2020 року, яка складає 11418,48 грн., згідно перевіреного судом розрахунку.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Беручи до уваги вищевикладене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2011 р. у справі № 6-40цс11).
Таким чином суд вважає за необхідно також стягнути з відповідача в межах визначеного строку позовної давності нараховану суму індексу інфляції у розмірі 831,40 грн. та 3 % річних у розмірі 420,59 грн.
Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України стороні, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, згідно посвідчення № НОМЕР_2 від 13 червня 2019 року (а.с.64, 102).
За правилами п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору звільняються: учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі № 545/1149/17, норма п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, згідно із якою учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору, у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав, має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Так, правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Тому, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст.ст.12, 22 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Враховуючи, що даний спір не стосується захисту права відповідача, як учасника бойових дій, підстави для звільнення його від сплати судового збору відсутні, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 983,34 грн., виходячи з розрахунку (12670,47 грн.* 2102 грн. / 27084,61 грн.).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.264, 526, 625 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 76-83,141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Акціонерного товариства “Криворізька теплоцентраль” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Криворізька теплоцентраль” заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого постачання за період з 02 квітня 2017 року по квітень 2020 року у розмірі 11418 гривень 48 копійок, суму індексу інфляції у розмірі 831 гривню 40 копійок, 3 % річних у розмірі 420 гривень 59 копійок, а всього 12670 (дванадцять тисяч шістсот сімдесят) гривень 47 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Криворізька теплоцентраль” витрати зі сплати судового збору у розмірі 983 (дев' ятсот вісімдесят три) гривні 34 копійки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Акціонерне товариство “Криворізька теплоцентраль”, код ЄДРПОУ 00130850, юридична адреса: Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 08 вересня 2023 року.
Суддя: М.Д. Власенко