07 вересня 2023 року Справа № 160/11693/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646, 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Обставини справи: 30.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним дні чергових та додаткових оплачуваних відпусток за 2021 рік в розмірі 35 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 5 днів додаткової відпустки) та за 2022 рік в розмірі 36 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 6 додаткових відпустки) при звільнені ОСОБА_1 з органів Національної поліції України відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 25.04.2023 №483о/с;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України виплатити грошову компенсації ОСОБА_1 за невикористані ним дні чергових та додаткових оплачуваних відпусток за 2021 рік в розмірі 35 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 5 днів додаткової відпустки) та за 2022 рік в розмірі 36 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 6 додаткових відпустки);
- зобов'язати Департамент патрульної поліції Національної поліції України здійснити відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 з 01.05.2023 року по дату фактичної виплати компенсації за невикористані ОСОБА_1 дні чергових та додаткових оплачуваних відпусток за 2021 рік в розмірі 35 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 5 днів додаткової відпустки) та за 2022 рік в розмірі 36 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 6 додаткових відпустки).
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що при звільненні зі служби в поліції відповідачем не здійснено виплату позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку за 2021 та 2022 роки.
Ухвалою суду від 01.06.2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
23.06.2023 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне. Наказом Департаменту патрульної поліції від 25.04.2023 № 483 о/ с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 30.04.2023 з виплатою грошової компенсації за 12 діб невикористаної частини чергової oплaчyвaнoї відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році.Таким чином, на момент звільнення позивача зі служби в поліції, Департаментом проведено із ним повний остаточний розрахунок - при звільненні. Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону України Про Національну поліцію та абзаца 7 п. 8 р. З Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом МВС України від 06.04.2016 року № 260, визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються'з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, тобто компенсація відпусткиполіцейському за попередні роки, що передують рокузвільнення, не передбачена.
Станом на 07.09.2023 року відповідь на відзив від позивача на адресу суду не надходила.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно Витягу з наказу №483 о/с По особовому складу від 25.04.2023 року, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2), інспектора взводу №1 роти №3 батальйону №4 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, з 30 квітня 2023 року з виплатою грошової компенсації за 12 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році, установивши премію за квітень 2023 року в розмірі 230,122%.
Згідно довідки №6671/41/19-2023 від 29.05.2023 року виданої Управлінням патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП, чергові основні оплачувані відпустки за 2022 та 2023 роки не використовував.
Згідно довідки №6701/41/19-2023 від 29.05.2023 року виданої Управлінням патрульної поліції в Дніпропетровській області ДПП, чергову основну оплачувану відпустку за 2021 рік не використовував.
Згідно довідки Про щорічну чергові оплачувані відпустки ОСОБА_1 від 30.05.2023 року, ОСОБА_1 за 2021 рік використано - 0, невикористані - 35 діб (30 - основна, 5 - додаткова за стаж служби в поліції); за 2022 рік: використано - 0, невикористані - 36 діб (30 - основна, 6 - додаткова за стаж служби в поліції). Відповідно до наказу ДПП від 25.04.2023 №483 о/с при звільненні зі служби в поліції виплачена грошова компенсація за 12 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьованих час у році звільнення.
Листом від 31.05.2023 року №450зі/41/5/05-2023, ДПП Національної поліції України розглянуто запит позивача від 26.05.2023 року, та повідомлено наступне.
Порядок надання та обчислення тривалості відпустки поліцейських регулюється Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Закон), тому норми трудового законодавства не застосовуються під час урегулювання вказаних питань.
Відповідно до пункту 10 статті 93 Закону та абзацу сьомого пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 квітня 2016 року № 260, визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація згідно із законом.
Тобто, зважаючи на зазначені норми законодавства України, компенсацію відпустки поліцейському за попередні роки, що передують року звільнення, не передбачено.
Згідно з наказом ДПП від 25.04.2023 № 483 о/с вас звільнено зі служби в поліції з 30.04.2023 з виплатою грошової компенсації за 12 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році.
Ураховуючи викладене, підстави для, виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за 2021, 2022 роки відсутні.
Крім того, інформуємо, що у травні 2023 року з Вами проведено остаточний розрахунок та станом на дату надання відповіді заборгованість з виплати грошового забезпечення відсутня.
Не погоджуючись із нездійсненням виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2021 та 2022 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580- VIII (далі по тексту - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Верховним Судом при розгляді адміністративних справ предметом спору яких було правомірність дії органів Національної поліції щодо невиплати позивачам (поліцейським) грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, що передують року звільнення, робилися різні правові висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин.
У даній справі судом враховується останній, за часом, правовий висновок щодо застосування норми права до спірних правовідносин, викладений в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 (адміністративне провадження № К/9901/13369/20).
Так, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
За викладеного вище, суд вважає безпідставними доводи сторони відповідача про те, що компенсація за невикористані додаткові відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
Відповідачем не надано до суду доказів надання позивачу щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021, 2022 рік або виплату відповідної компенсації та додаткових оплачуваних відпусток за стаж служби в поліції позивача, який, на день звільнення, складав 11 років 10 місяців 25 дні.
З огляду на викладене, бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним дні чергових та додаткових оплачуваних відпусток за 2021 рік в розмірі 35 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 5 днів додаткової відпустки) та за 2022 рік в розмірі 36 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 6 додаткових відпустки) при звільнені ОСОБА_1 з органів Національної поліції України відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 25.04.2023 №483о/с, є протиправною, а позовна вимоги підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Департамент патрульної поліції Національної поліції України здійснити відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 з 01.05.2023 року по дату фактичної виплати компенсації за невикористані ОСОБА_1 дні чергових та додаткових оплачуваних відпусток за 2021 рік в розмірі 35 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 5 днів додаткової відпустки) та за 2022 рік в розмірі 36 календарних днів (з яких 30 днів чергової та 6 додаткових відпустки), суд зазначає наступне.
Відповідно до положеньст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зіст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, наведеними правовими нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей117,237-1цьогокодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо стягнення середнього заробітку, оскільки фактично дана вимога є передчасною та не може бути задоволена судом.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Отже, відповідно до положень ст.139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до частини 5статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646, 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористану основну та додаткову відпустку, за час служби в органах національної поліції України за 2021, 2022 роки.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористану основну та додаткову відпустку за 2021 рік.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористану основну та додаткову відпустку за 2022 рік.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамент патрульної поліції ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко