Справа № 215/2763/23
2/215/1335/23
07 вересня 2023 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Камбул М.О.,
при секретарі судового засідання - Савельєвої Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл, -
Стислий виклад позиції позивача.
11.05.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл, якою просить, визнати спільною сумісною власністю подружжя двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та в порядку поділу визнати право власності на 1/2 частину квартиру, а також просить стягнути понесені судові витрати.
Вказує, що з відповідачем по справі перебувала у зареєстрованому шлюбі з 22.01.2010 по 05.08.2020. Під час шлюбу, вони придбали нерухоме майно, а саме двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Наразі, між ними як співвласниками вказаної квартири виникають непорозуміння та суперечки з приводу користування, утримання та збереження цього нерухомого майна, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду за захистом її прав.
Заяви, клопотання учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, представник позивача ОСОБА_3 надала суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглядати справу за їх відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи по суті на 11-00 год. 23.06.2023, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається із матеріалів справи, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був зареєстрований 22 січня 2010 року Тернівським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 09 (а.с. 12).
Відповідно до рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.08.2020, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 22 січня 2010 року Тернівським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 09 (а.с. 13-14).
Згідно витягу з інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» №500371919618 від 10.04.2023 квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 , та підставою для державної реєстрації став договір купівлі-продажу, серія та номер:958, виданий 15.07.2014 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. (а.с. 17-18).
Згідно висновку судового експерта Бихно М.В. з питань судової оціночно-будівельної експертизи №29-23 від 17.04.2023, щодо визначення ринкової вартості об'єкта нерухомого майна - житлової квартири АДРЕСА_1 по заяві гр. ОСОБА_1 від 13.04.2023, ринкова вартість об'єкта нерухомості заг. пл. 44,40 кв.м. станом на 17.04.2023 становить 369453,00 грн. (а.с. 22-50).
Судом не було відхилено жодного доказу наданого позивачем.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Положеннями ч.2 ст.247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, суд вважає, що позов слід задовольнити.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
За правилом ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу
Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із ч.2 та ч.3 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Така правова позиція є сталою, та висловлена Верховним Судом, зокрема, у Постанові від 30 січня 2020 року у справі №686/15607/15-ц та Постанові від 17 січня 2020 року у справі №523/9268/15-ц.
Так, судом встановлено, що сторони з 22.01.2010 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 05.08.2020 між ними розірвано.
09.07.2014, в період перебування сторін у шлюбі, було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 17-18).
Частиною 3 ст.368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову, в якій зробив такий правовий висновок: «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними».
Те ж саме розтлумачено і в пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. № 5.
Тому, якщо титульним власником спільного майна є лише один співвласник (наприклад, лише на ім'я одного із подружжя у шлюбі придбано та зареєстровано земельну ділянку, житловий будинок чи автомобіль), а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально, або навіть не визнається чи заперечується, то на підставі норм ст.392 Цивільного кодексу України та приведеної вище правової позиції Верховного Суду України зацікавлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб'єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні, оскільки з певних причин (наприклад, відсутності на це згоди титульного власника) договір про визначення часток в нотаріальному порядку не завжди може бути укладений.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у його постанові від 03 червня 2015 року, критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК(2947-14), ч.3 ст.368 ЦК) (45-15), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Позивачу достатньо підтвердити, що спірний об'єкт набутий під час шлюбу. І тоді вже тягар доказування покладається на відповідача, який повинен доводити, що цей об'єкт не є спільною сумісною власністю подружжя. Приклад застосування такого підходу викладено в Постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 та від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.
Відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 03.04.2020 року у справі № 286/1537/16-ц, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.
Аналізуючи викладені норми права, враховуючи, що спірна квартира була придбана за час перебування сторін у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя, суд враховує, що відповідачем не доведено зворотнє, тому вважає, що позовну заяву слід задовольнити та визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , за кожним.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.
В обґрунтування заявленої суми на надання правничої допомоги представником позивача надано копію Договору про надання правничої допомоги від 03.04.2023, укладений між позивачем та адвокатом Артеменко О.В., пунктом 4.1. якого передбачено вартість послуг адвоката, яким сторони домовилися, що розмір гонорару становить 40%/1 год. роботи адвоката від мінімальної заробітної плати на момент розгляду.
Згідно розрахунку витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 встановлено обсяг надання професійної допомоги, а саме проведено підготовку позовної заяви з витраченим часом 4 год. з вартістю послуги 10720 грн. Згідно квитанції №454579 від 28.08.2023 адвокатом одержано від ОСОБА_1 кошти в сумі 10720 грн. за надання правової допомоги за договором (а.с. 52-54, 75-76).
Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 1-3 статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Приписами ст. 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як роз'яснено в п. 47 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10, право на правову допомогу гарантовано ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16.11.2000 № 13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013).
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Таким чином, враховуючи вище викладене, суд вважає, що позивачем документально підтверджено понесені витрати на правничу допомогу в сумі 10720 грн., та відповідно до вимог ч.4 ст.137, ч.ч.2,3 ст.141 ЦПК України, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також відповідно до розміру задоволених вимог, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 10720,00 грн.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед інших, належать витрати пов'язані з проведенням експертизи та витрати на професійну правничу допомогу.
Суд вважає необхідним відмовити в стягненні витрат на проведення експертизи в сумі 4500 грн., оскільки дана експертиза не має правового значення для вирішення даного спору.
Враховуючи ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2920,87 грн. - а.с. 7, 8, сплачений позивачем при зверненні до суду.
На підставі ст.ст. 319, 372, 392 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 68, 70 СК України, керуючись ст.ст.12, 13, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його розподіл про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,4 кв.м, житловою площею 27,1 кв.м.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 10720 грн. на користь ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2920,87 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 07 вересня 2023 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 .
Суддя