Справа № 645/416/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/957/23 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.286 КК України
21 серпня 2023 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - ОСОБА_8 ,
розглянувши в приміщенні Харківського апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Фрунзенського районного суду м.Харкова від 16 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 , -
Вироком Фрунзенського районного суду м.Харкова від 16.05.2023 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, українця, який офіційно не працевлаштований, неодружений, дітей не має, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі , без позбавленням права керувати транспортними засобами.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави, за проведені експертні роботи, витрати у сумі 7551 гривню 20 копійок.
Позов ОСОБА_9 та ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в наслідок кримінального правопорушення - задовольнити.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 10919 грн. 10 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 215832 грн. 41 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 гривень.
Цим вироком встановлено, що 04.06.2022, приблизно о 18:20 годин, ОСОБА_6 , керував технічно справним автомобілем «Міtsubishі Раdjero», р.н. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_11 , не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги п.2.1 Правил дорожнього руху України, та рухався по Салтівському шосе в місті Харкові, зі сторони вулиці Гв. Широнінців, в бік проспекту Льва Ландау.
Під час руху по Салтівському шосе, а саме в районі перехрестя Салтівського шосе та вулиці Туркестанської, в м. Харкові, водій ОСОБА_6 , діючи необережно, грубо порушив вимоги п. 11.4 та п. 14.6 а) Правил дорожнього руху України, згідно з якими: п. 11.4 ПДР України «На дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги »;
п. 14.6 а) ПДР України «Обгін заборонено на перехресті»; та рухаючись по дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги руху в одному напрямку, виїхав на зустрічний бік дороги, та намагався здійснити обгін на перехресті Салтівського шосе та вулиці Туркестанської, де здійснив зіткнення із автомобілем «Кіа sрогtаgе», р.н. НОМЕР_2 , який рухався попереду нього під керуванням ОСОБА_9 , та якому за наслідками події спричинено тяжке тілесне ушкодження.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-14/248-А/22 від 14.09.2022, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події водію автомобіля «Кіa sрогtаgе», р.н. НОМЕР_2 - потерпілому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинено закриту тупу черепно-мозкову травму у вигляді синців та саден на обличчі та волосистій частині голови, перелом лобної кістки зліва із переходом на основу черепа та перелом лівого вилично-орбітального комплексу з розповсюдженням перелому на ліву виличну дугу, стінки лівої орбіти та стінки лівої половини лобної, лівої верхньощелепної пазух, перелом кісток носа, епідурального крововиливу в лобній ділянці зліва, а також забою головного мозку із вогнищевою контузією лівої лобної частки головного мозку, що належить до тяжких тілесних ушкоджень, а забита-рвана рана лівого передпліччя та закритий вивих правого плеча, садна на грудній клітині та передній черевній стінці, належать до легких тілесних ушкоджень.
Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/121-23/1593-ІТ 26.01.2023, дії водія автомобіля «Міtsubishі Раdjero», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , не відповідали вимогам п. 11.4 та п. 14.6 а) Правил дорожнього руху України та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події.
На зазначений вирок суду першої інстанції захисником ОСОБА_7 подана апеляційна скарга, в якій вона просить змінити вирок Фрунзенського районного суду м.Харкова від 16.05.2023 року, призначивши ОСОБА_6 покарання у виді 3 років позбавлення волі, від відбування якого звільнити з випробуванням на підставі ст.75 КК України, а також з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Крім того, захисник ОСОБА_7 просить цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого 100 тис. грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апелянт також просить дослідити додані до апеляційної скарги матеріали, що характеризують особу ОСОБА_6 , страховий поліс.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник посилається на те, судом першої інстанції недостатньо враховано усі наявні по справі обставини, що пом'якшують покарання, а саме те, що її підзахисний раніше не судимий, з першої дня війни пішов захищати Батьківщину в ряди добровольців, Добровольчим підрозділом «Слобожанщина» характеризується позитивно, в подальшому вступив до лав ЗСУ, за місцем служби характеризується добре, має стійкі соціальні зв'язки, а саме проживає з матір'ю та сестрою, які перебувають на його утриманні.
Крім того, захисник зазначає, що до початку війни ОСОБА_6 працював на заводі ПРАТ «Харпласт».
До початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_7 змінила свої апеляційні вимоги, а саме просила не розглядати її вимогу щодо зменшення суми стягнення цивільного позову з ОСОБА_6 на користь потерпілого.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту і просили звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, думку прокурора і представника потерпілого, які просили залишити без задоволення подану апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне.
Дії обвинуваченого кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини провадження, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, призначеного за певні види кримінальних правопорушень.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. Разом з цим, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при обранні заходу примусу, що застосовується від імені держави, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, винну особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком. Це може відбутися за умови, якщо винувата особа вчинила кримінальне правопорушення, до якого може бути застосована вказана стаття закону України про кримінальну відповідальність, а суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що вибачатиметься не тільки з тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, особи винного, але й інших обставин провадження.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Ці вимоги закону суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме суд врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до тяжкого злочину, який є необережним, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, неодружений, дітей не має, на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Згідно наданої службової характеристики з 24.02.2022 року та на час вчинення кримінального правопорушення обвинувачений був у складі Добровольчого підрозділу «Слобожанщина» ГО братерство співробітників і ветеранів силових структур та учасників АТО, приймав участь у виконанні бойових завдань та наказів спрямованих на забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, характеризувався позитивно.
В судовому засіданні обвинувачений в суді першої інстанції повідомив, що на даний час є військовослужбовцем, але будь-яких відомостей в підтвердження проходження на час розгляду справи обвинуваченим військової служби, сторонами кримінального провадження суду надано не було.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.
Згідно досудової доповіді, орган пробації прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_6 без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб. Ризик вчинення повторного злочину та небезпеки для суспільства оцінені як низькі. Орган пробації вважає, що виправлення особи у громаді можливо за умови здійснення з боку органів пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідно для виправлення та запобігання повторних правопорушень., обов'язкова участь у тренінгах та заходах, що проводяться благодійними, громадськими організаціями та уповноваженим органом з питань пробації. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним, покласти на нього обов'язки, а саме не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вказані обставини чітко, логічно та мотивовано вказані у мотивувальній частині вироку при обґрунтуванні судом певного виду та міри покарання, який належить призначити обвинуваченому.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з метою виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень обвинуваченому слід призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, встановленому санкцією Цього закону.
Судом першої інстанції також врахувано розяснення, що містяться в п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, відповідно до яких суд не вправі призначити покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка не має права керувати транспортними засобами, та оскільки ОСОБА_6 не має права керувати транспортними засобами, прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення йому додаткового покарання відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність обставини, що пом'якшує покарання, відповідно до ст.66 КК України, - щирого каяття, оскільки саме по собі факт визнання ОСОБА_6 своєї вини та висловлення слів вибачення перед потерпілим майже через рік після ДТП не вказує, що його зізнання стало результатом тривалого роздуму, та свідчить про самоосуд свого вчинку.
Більш того, тільки у день апеляційного розгляду, а саме 21.08.2023 року о 10 год. 31 хв., ОСОБА_6 , як зазначив останній, здійснено грошовий переказ на ім'я « ОСОБА_12 » у сумі 3000 грн., тобто більше ніж через рік та два місяці після події ДТП.
Також належить врахувати поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, а саме те, що ОСОБА_6 вибачився перед потерпілим майже через рік після вчинення ДТП, не відшкодував спричиненої шкоди потерпілому, який став інвалідом в результаті ДТП, навіть частково до ухвалення оскаржуваного вироку, та відшкодував лише частково, що не оспорювали учасники цього кримінального провадження, лише у день апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення.
Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, які містяться у постанові від 27.11.2019 року (кримінальне провадження 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів бере до уваги фактичні обставини справи, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_6 після ДТП залишив місця злочину, не надав допомоги потерпілому, який внаслідок дорожньо-транспортної пригоди став інвалідом.
Отже, матеріали кримінального провадження не містять відомостей про добровільне відшкодування чи вживання заходів на відшкодування завданої злочином шкоди потерпілим до ухвалення оскаржуваного вироку та часткове відшкодування у сумі 3000 грн. у день апеляційного розгляду, на переконання колегії суддів, не свідчить про наявність обставини, що пом'якшує покарання, у виді щирого каяття.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 на цей час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , де характеризується позитивно, в період з 25.01.2023 року по 01.03.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в м.Бахмут Донецької області (арк.134, 135, 136, 137, 138, 139).
Разом з цим, з урахуванням фактичних обставин справи зазначених вище та позицію представника потерпілого, який зазначив під час апеляційного розгляду, що він разом з потерпілими намагався домовитися з обвинуваченим про відшкодування завданої шкоди починаючи з перших днів після ДТП, але ОСОБА_6 на будь-який контакт з цього привиду не йшов, у зв'язку з чим, на переконання колегії суддів, апеляційні доводи сторони захисту про необхідність звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням - є суб'єктивними та безпідставними.
Апеляційні доводи захисника про те, що ОСОБА_6 проживає разом з матір'ю похилого віку та сестрою, які фактично перебувають на його утриманні, на думку колегії суддів, ці обставини не можуть бути визначальними та достатніми для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту про можливе виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства є безпідставним, оскільки, крім позитивних відомостей про особу обвинуваченого та, відповідно, часткове відшкодування заподіяної шкоди потерпілим у сумі 3000 грн., колегія суддів ураховує, що ОСОБА_6 вчинив хоча необережний, але тяжкий злочин, внаслідок якого потерпілий ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження та, як наслідок, 3 групи інвалідності.
Доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого про те, що суд призначив явно несправедливе покарання через надмірну його суворість не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного вироку в апеляційному порядку.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд в межах своїх дискреційних повноважень при призначенні покарання, як вбачається з мотивувальної частини вироку, фактично прийняв до уваги всі дані, що характеризують особу обвинуваченого, в тому числі і в соціально-побутовому плані, а також врахував обставини кримінального провадження в їх сукупності, які визначають тяжкість скоєного кримінального правопорушення, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, мотивацію кримінального правопорушення.
На переконання колегії суддів, призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з його реальним відбуттям відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, з огляду на ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер та грубість допущених порушень Правил дорожнього руху України та негативні наслідки скоєного діяння, внаслідок яких потерпілий ОСОБА_9 отримав 3 групи інвалідності.
Захисником як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного перегляду не надано доказів, які б істотно знижували ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення.
Отже, обґрунтованих підстав для застосування положень ст.ст 69, 75 КК України та пом'якшення ОСОБА_6 покарання або звільнення від відбування покарання з випробуванням стороною захисту не зазначено і колегією суддів під час апеляційного перегляду вироку не встановлено.
За таких обставин, колегією суддів не встановлено правових підстав для зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі захисника.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Фрунзенського районного суду м.Харкова від 16 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді -