Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2858/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Комина Дмитра Миколайовича, м.Київ (адреса: АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "ОККО-2020", м.Харків (адреса: 61146, м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд.22)
про стягнення 50480,61 грн
без виклику учасників справи
30.06.2023 року до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Комина Дмитра Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "ОККО-2020" про стягнення заборгованості в розмірі 50480,61 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.07.2023 року позовну заяву залишено без руху.
06.07.2023 року до суду надійшла заява (вх.№17599) про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.07.2023 року відкрито провадження у справі №922/2858/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
21.06.2023 року судом направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61146, м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд.22.
Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
30.08.2023 року ухвала про відкриття провадження у справі була повернута до суду без вручення відповідачу, з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
На час винесення рішення у справі судом перевірено юридичну адресу відповідача згідно з даними ЄДРЮО, яка залишилася незмінною.
Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації про іншу адресу відповідача у суду немає.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).
Також, 29.08.2023 року судом зроблено телефонограму ТОВ "Футбольний клуб "ОККО-2020", якою повідомлено про розгляд справи та можливість ознайомитись з матеріалами справи. Телефонограма прийнята засновником ТОВ "Футбольний клуб "ОККО-2020" Лось В.В.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Відзив на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Сторонами, у спрощений спосіб - шляхом підписання видаткової накладної та виставлення рахунку на оплату, укладено договір поставки, за яким Фізична особа-підприємець Комина Дмитро Миколайович (позивач) поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "ОККО-2020" (відповідач) товар.
На підтвердження виконання умов договору позивач надав видаткову накладну №14 від 20.02.2023 року на суму 50065,00 грн, яка підписана та скріплена печаткою позивача та відповідача та рахунок на оплату №14 від 20.02.2023 року на суму 50065,00 грн.
06.03.2023 року відповідач направив гарантійний лист (вих.№15 від 06.03.2023), у якому зобов'язується здійснити оплату за отриманий товар до 09.03.2023 року (включно).
Однак, як зазначає позивач, станом на 19.06.2023 року Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар.
12.06.2023 року позивач направив на електрону адресу відповідача лист- вимогу (претензію) №1, дана електрона адреса зазначена в у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, крім того, зазначена вище електронна адреса відповідача так само відображається на штампі відповідача у видатковій накладній №14 від 20.02.2023 року та на фірмовому банку відповідача, на якому був викладений Гарантійний лист.
У зазначеній претензії позивач просив відповідача здійснити розрахунок за отриманий товар у безготівковій формі у триденний термін з моменту отримання претензії, шляхом переказу грошових коштів, на розрахунковий рахунок позивача.
Однак відповіді на претензію відповідач позивачеві не надіслав, заборгованість не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Крім суму основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 415,61 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Сторонами у спрощений спосіб (шляхом прийняття до виконання та складання видаткових накладних) укладено договір поставки товару.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ст.712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 2 статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Статтею 638 ЦК України та частиною 2 статті 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав, що підтверджується вищезазначеною видатковою накладною, проте відповідач порушив умови чинного законодавства України та не здійснив оплату отриманого товару. Відтак, сума боргу відповідача за отриманий Товар складає 50065,00 грн.
Обов'язок оплати отриманого товару закріплено в статтях 691, 692 ЦК України, які передбачають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідачем було надіслано позивачу гарантійний лист про сплату заборгованості за отриманий товар в строк до 09.03.2022 року (а.с.15), однак, заборгованість на час розгляду справи не сплачена.
Отже, враховуючи те, що відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав належним чином, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманого товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 50065,00 грн основного боргу підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості за отриманий товар підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується. Зазначене надає позивачу право на нарахування 3% річних за таке прострочення в порядку, визначеному ст.625 ЦК України.
Перевіривши розрахунок позивача та періоди нарахування, суд дійшов висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 415,61 грн 3% річних підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже позов підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.
Щодо витрат на правничу допомогу суд встановив наступне.
Позивачем заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до чч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено чч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:
- договір про надання правничої допомоги №08/06-2023 року;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю КС №3460 від 24.03.2017 року;
- ордер на надання правничої допомоги АІ №1414222 від 19.06.2023 року;
- Акт приймання - передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №08/06-2023 року;
- квитанція №Е670-КНХ9-ТССР-8А73 від 19.06.2023 року.
Судом встановлено, що 08.06.2023 року між позивачем та адвокатом Київської колегії адвокатів України Рибалко Костянтином Станіславовичем було укладено Договір про надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених Договором.
Правнича допомога, обумовлена Договором, надавалась Рибалко Костянтином Станіславовичем, який є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КС №3460 від 24.03.2017 року, а тому має право надавати правничу допомогу позивачу.
Частиною 5 статті 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу, на підставі вищезазначених документів.
З матеріалів справи, а саме з Акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №08/06-2023 року слідує, що адвокатом надана правнича допомога у вигляді направлення претензії - 1000,00 грн, написання та направлення позовної заяви - 4000,00 грн (а.с.18).
За надану правничу допомогу позивач сплатив 5000,00 грн, що підтверджується квитанцією №Е670-КНХ9-ТССР-8А73 від 19.06.2023 року (а.с.19).
Отже, позивачем надані до суду належні докази на підтвердження виконання наданих послуг з правничої допомоги на суму 5000,00 грн.
При цьому суд враховує правову позицію, висловлену Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з якою у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідачем в свою чергу не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на послуги адвоката.
Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати (в т.ч. пов'язані з наданням професійної правничої допомоги) покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином, враховуючи доведеність позивачем понесених витрат на послуги адвоката у розмірі 5000,00 грн, приймаючи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на послуги адвоката, а також з урахуванням повного задоволення позовних вимог, витрати на послуги адвоката, заявлені позивачем, підлягають до стягнення з відповідача у повному обсязі в сумі 5000,00 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "ОККО-2020" (адреса: 61146, м.Харків, вул.Отакара Яроша, буд.22; код ЄДРПОУ 44948048) на користь Фізичної особи-підприємця Комина Дмитра Миколайовича (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 50480,61 грн, з яких: 50065,00 грн - сума основного боргу; 415,61 грн - 3% річних, крім того, 2684,00 грн судового збору, 5000,00 грн витрат на правову допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "05" вересня 2023 р.
Суддя К.В. Аріт