Рішення від 25.08.2023 по справі 922/1856/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2023м. ХарківСправа № 922/1856/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ГПЛ”, 36034, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Половки, буд. 70б

до Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича, АДРЕСА_1

простягнення 2 745 549,21 грн.

та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича, АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ГПЛ”, 36034, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Половки, буд. 70б

про стягнення 389 354,00 грн.

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним): Письмак О.В.;

відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним): Янковський С.А., Лихачов Р.Б.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича про стягнення заборгованості з повернення передоплати у розмірі 565 062,19 грн., штрафу 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року.

Разом із позовною заявою позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову (вх.. № 1856/23) у якій позивач, просить суд, постановити ухвалу про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» до фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича грошових коштів у сумі 2 745 549,21 грн., які складаються з заборгованості по поверненню передоплати 565 062,19 грн., штрафу 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн. шляхом накладення арешту на розрахункові рахунки, рухоме та нерухоме майно, які належать фізичній особі - підприємцю Любіну Роману Григоровичу.

Ухвалою суду від 11.05.2023 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» про забезпечення позову (вх. №1856 ) задоволено. Вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахункові рахунки, рухоме та нерухоме майно, які належать фізичній особі - підприємцю Любіну Роману Григоровичу, в межах суми позову - 2 745 549,21 грн.

Ухвалою суду від 12.05.2023 року виправлено описку допущену при виготовленні ухвали суду про забезпечення позову від 11.05.2023 року у справі № 922/1856/23, а саме вважати вірним абзац 7 резолютивної частини ухвали у наступній редакції: "Ухвала з урахуванням пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» має статус виконавчого документа. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання. Ухвала може бути пред'явлена до виконання в порядку, передбаченому Закон України «Про виконавче провадження», в строк до "12" травня 2026 року включно.".

Ухвалою суду від 15.05.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

12.06.2023 року від фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 14835/23).

Ухвалою суду від 14.06.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 10 липня 2023 року.

14.06.2023 року від фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича через канцелярію суду надійшли документи (вх. № 15228/23, вх. № 15234/23 та вх. 3 15308/23) для долучення до матеріалів справи.

14.06.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшла зустрічна позовна заява (вх. № 15265/23) у якій останній, просить суд, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» борг у сумі 389 354,00 грн. Врахувати суму 389 354,00 грн., як суму сплачених грошових коштів на виконання договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року, під час ухвалення судового рішення за первісним позовом.

Ухвалою суду від 15.06.2023 року зустрічну позовну заяву (вх. № 15265/23 від 14.06.2023 року) Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича залишено без руху.

19.06.2023 року від Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 15643/23) про усунення недоліків.

20.06.2023 року від Товриства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. №15867/23).

Ухвалою суду від 23.06.2023 року зустрічний позов (вх. № 15265/23 від 14.06.2023 року) Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (вх. № 1856/23 від 09.05.2023 року). Вимоги за зустрічним позовом (вх. № 15265/23 від 14.06.2023 року) об'єднано в одне провадження з первісним позовом (вх. № 1856/23 від 09.05.2023 року).

05.07.2023 року від представника фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 17359/23) про участь представника у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 07.07.2023 року клопотання (вх. № 17359/23 від 05.07.2023 року) представника фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича про участь представника у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено частково.

Ухвалою суду від 10.07.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 19 липня 2023 року.

11.07.2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» через канцелярію суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (вх. № 18019/23).

17.07.2023 року від фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича через канцелярію суду надійшли документи (вх. № 18637/23), а саме: відзив Любін Р.Г., клопотання про поновлення строку, клопотання про призначення судово-технічної експертизи, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, пояснення у справі.

18.07.2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» через канцелярію суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи (вх. № 18744/23).

19.07.2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 18874/23) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 19.07.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено протокольну ухвалу про поновлення строку щодо відзиву (вх.18019/23 від 11.07.2023 року), клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх. 18744/23 від 18.07.2023 року).

Ухвалою суду від 19.07.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом відмовлено у задоволенні в призначенні судово-технічної експертизи та призначенні почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 19.07.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче засідання, та призначено справу до розгляду по суті на 26 липня 2023 року о(б) 12:30 год. Також задоволено усне клопотання відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

26.07.2023 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 19625/23) про відвід судді Ємельянової О.О. від розгляду справи №922/1856/23.

Ухвалою суду від 26.07.2023 року судом відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича (вх. № 19625/23 від 26.07.2023 року) про відвід судді Ємельянової О.О. від розгляду справи №922/1856/23.

26.07.2023 року у судовому засіданні (в день призначення розгляду справи по суті відповідно до протокольної ували від 19.07.2023 року) представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) Янковським С.А. заявлено усний відвід судді Ємельянової О.О. від розгляду справи №922/1856/23.

Ухвалою суду від 26.07.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом оголошено перерву до 26.06.2023 року до 14:00 год. для надання представнику відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) Янковському С.А. часу для оформлення заявленого усного відводу у письмову вигляду.

26.07.2023 року від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 26.07.2023 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом для забезпечення прав сторін, було частково задоволено клопотання про відкладення розгляду справи, та у судовому засіданні 26.07.2023 року вдруге було оголошено перерву до 26.06.2023 року до 15:30 год. для надання представнику відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) Янковському С.А часу для оформлення заявленого усного відводу у письмову вигляді.

26.07.2023 року від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним): Лихачова Р.Б. через канцелярію суду надійшов відвід (повторний) судді Ємельянової О.О. від розгляду справи №922/1856/23 за вх. № 19760/23.

26.07.2023 року від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним): Янковського С.А. через канцелярію суду надійшов відвід (вх. № 19791/23).

Ухвалою суду від 26.07.2023 року відвід вх. № 19760/23 від 26.07.2023 року - залишено без розгляду. У задоволенні відводу вх. № 19791/23 від 26.07.2023 - відмовлено.

27.07.2023 року від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 19934/23) про заміну одного заходу забезпечення позову іншим та частковому скасуванні заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 28.07.2023 року прийнято клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) (вх. № 19934/23 від 27.07.2023 року) про заміну одного заходу забезпечення позову іншим та частковому скасуванні заходів забезпечення позову - до розгляду. Клопотання призначено до розгляду у судовому засіданні "28" липня 2023 р.

28.07.2023 оку від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) через канцелярію суду надійшло повідомлення про надання адвокату доступу до справи за допомогою Електронного кабінету Користувача ЄСІТС (вх. № 20002/23) .

28.07.2023 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" через канцелярію суду надійшли заперечення на заяву (клопотання) про заміну одного заходу забезпечення позову іншим та частковому скасуванні заходів забезпечення позову (вх. № 20010/23).

Ухвалою суду від 28.07.2023 року у клопотанні Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича вх. № 19934/23 від 27.07.2023 року про заміну одного заходу забезпечення позову іншим та частковому скасуванні заходів забезпечення позову - відмовлено.

31.07.2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. №20124/23).

07.08.2023 року від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 20959/23) про відвід судді Ємельянової О.О. від розгляду справи №922/1856/23.

Ухвалою суду від 08.08.2023 року заявлений представником Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича відвід судді Ємельянової О.О. (вх. № 20959/23 від 07.08.2023 року) визнано необґрунтованим. Передано справу № 922/1856/23 для вирішення питання про відвід судді у порядку, встановленому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 09.08.2023 року (суддя Салнікова Г.І.) відмовлено у задоволенні заяви представника Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича: адвоката Лихачова Романа Борисовича про відвід судді Ємельянової О.О. від розгляду справи (вх. № 20959/23 від 07.08.2023).

09.08.2023 року від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 21230) про поновлення строку на подання додаткових доказів та долучення доказів.

11.08.2023 року від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 21415) про долучення доказів, а саме сканів актів.

11.08.2023 року від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 21418/23 ) про призначення експертизи.

14.08.2023 року від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 21561).

14.08.2023 року від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) через канцелярію суду надійшли заперечення (вх.. № 21562).

16.08.2023 року від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 21801) про витребування оригіналів договорів.

Ухвалою суду від 23.08.2023 року відмовлено у клопотанні (вх. № 21230 від 09.08.2023 року) про поновлення строку на подання додаткових доказів. Документи долучені до клопотання (вх. № 21230 від 09.08.2023 року) про поновлення строку на подання додаткових доказів повернуто відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним). Клопотання (вх. № 21418/23) про призначення експертизи - залишено без розгляду. Клопотання (вх. № 21415/23 від 11.08.2023 року) про долучення доказів повернуто відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним). Відмовлено у клопотанні (вх. № 211801 від 16.08.2023 року) про витребування оригіналів договорів для проведення експертиз № 21888 та 21889 від 10.08.2023 року. Також судом було роз'яснено, що оскільки клопотання (вх. № 21230 від 09.08.2023 року) та (вх. № 21415/23 від 11.08.2023 року) та додані до них документи були подані до Господарського суду Харківської області в електронному вигляді, суд не здійснює повернення роздрукованих документів у паперовому вигляді відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним).

Ухвалою суду від 23.08.2023 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 25.08.2023 року.

25.08.2023 року від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) через канцелярію суду надійшли пояснення (вх. № 22730/23). Також відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) до пояснень долучені додаткові документи.

Ухвалою суду від 25.08.2023 року документи долучені до пояснень вх. № 22730 від 25.08.2023 року повернуто відповідачу за первісним позовом (позивача за зустрічним) - без розгляду. Пояснення вх. № 22730 від 25.08.2023 року долучено до матеріалів справи та подальший розгляд справ ведеться з її урахуванням.

Присутній у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) надав усні пояснення щодо первісних позовних вимог, підтримав їх у повному обсязі, та усні заперечення щодо зустрічного позову, та просив суд, відмовити у його задоволенні.

Присутні у судовому засіданні з розгляду справи по суті представники відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) надали усі заперечення щодо первісного позову та просить суд відмовити у його задоволенні, та усні пояснення щодо зустрічного позову, та просили суд його задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення та заперечення присутніх у судовому засіданні уповноважених представників сторін, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним), 02.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ГПЛ” (покупець, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним)) та фізичною особою - підприємцем Любіним Романом Григоровичем (постачальник, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним)) було укладено договір поставки № 020120/6.

Пунктом 6.1. договору, сторони визначили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, та діє до 31.12.2021 року, а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному договору. У випадку відсутності заяв сторін про розірвання договору не пізніше ніж за 1 (один) місяць до моменту закінчення строку, встановленого в цьому пункті договору, договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 6.2. договору).

Відповідно до пункту 1.1. договору, сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує авторідини, загальна кількість, номенклатура, вимоги до якості, одиниці виміру, ціна за одиницю та загальна вартість яких визначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (надалі іменується «товар»).

Покупець набуває право власності на товар і несе ризик випадкової загибелі (псування товару та інше) з моменту отримання товару згідно видаткової накладної за місцем передачі товару (пункт 1.4. договору).

Пунктом 1.11 договору сторони погодили, що постачальник гарантує покупцю виконання передбачених цим договором зобов'язань у встановлений строк і в повному обсязі.

Постачальник зобов'язується передати покупцеві товар разом із усіма його при належностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до вимог чинного законодавства України (пункт 2.1 договору).

Товар покупцеві відпускається після зарахування грошових коштів на поточний рахунок, постачається покупцеві автотранспортом постачальника у будь-який день, починаючи з дня згідно пункту 3.1. (пункт 2.2. договору).

Пунктом 2.4. договору сторони визначили, що постачальник зобов'язаний доставити продукцію протягом 45 днів з моменту оплати погодженого замовлення. Доставка товару може здійснюватись як за рахунок постачальника так і за рахунок покупця за попередньою домовленістю стосовно кожної партії.

Відповідно до пункту 3.1. договору, покупець здійснює попередню оплату товару у розмірі 100% від його вартості після отримання узгодженого рахунку - фактури. З моменту оплати погодженого замовлення, виставленого рахунку на узгоджену партію товару ціна є фіксованою і зміні не підлягає.

Оплата товарів покупцем здійснюється за загальною ціною товару шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 3.2. договору).

На виконання умов договору між сторонами було підписано:

- специфікацію № 1 від 22.07.2021 року (за рахунком - фактурою № СФ-0000326 до договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року) якою сторони погодили загальну ціну 1 840 373,72 грн. Умови поставки: DDP склад покупця м. Полтава, вул. Половки, 70б. Поставка товару за специфікацією у термін до 20.08.2021 року. Умови оплати: оплата за специфікацією до 23.07.2021 року;

- специфікацію № 2 від 22.07.2021 року (до договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року) якою сторони погодили загальну ціну 2 940 344,78 грн. Умови поставки: DDP склад покупця м. Бориспіль, вул. Запорізька, 38а, або DDP склад покупця м. Полтава, вул. Половки, 70б за письмовою заявкою покупця на окремі партії. Поставка товару за специфікацією згідно графіку: 1) поставка на суму 1 500 000,00 грн. до 31.08.2021 року; 2) поставка повного об'єму за специфікацією до 31.09.2021 року. Умови оплати: оплата за специфікацією до 30.07.2021 року;

- специфікацію № 3 від 13.08.2021 року (до договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року) якою сторони погодили загальну ціну 1 602 400,32 грн. Умови поставки: DDP склад покупця м. Бориспіль, вул. Запорізька, 38а, або DDP склад покупця м. Полтава, вул. Половки, 70б за письмовою заявкою покупця на окремі партії. Поставка товару за специфікацією згідно графіку: 1) поставка на суму 1 300 000,00 грн. до 10.09.2021 року при умові наявності погоджених макетів та комплектацій; 2) поставка повного об'єму за специфікацією до 24.09.2021 року при умові наявності погоджених макетів та комплектацій. Умови оплати: оплата за специфікацією: 1) оплата у сумі 1 300 000,00 грн. до 20.08.2021 року; 2) остаточний розрахунок у строк 3 банківські дні від дати поставки повного об'єму за специфікацією.

За твердженнями позивача з первісним позовом (відповідача за зустрічним) останнім на виконання умов договору було здійснено наступні оплати, а саме відповідно до платіжних доручень:

- від 23.07.2021 року № 1802 на суму 1 840 373,72 грн. (призначення платежу оплата за авто хімію згідно рахунку № СФ-0000326 від 13.07.2021 року, специфікація № 1 від 22.07.2021 року);

- від 30.07.2021 року № 1816 на суму 2 940 344,78 грн. (призначення платежу оплата за антифриз згідно рах. № СФ-0000327 від 13.07.2021 року, специфікація № 2 від 22.07.2021 року, дог. № 020120/6 від 02.01.2020 року);

- від 25.08.2021 року № 3869 на суму 1 300 000,00 грн. (призначення платежу оплата за антифриз та ОР згідно рах. № СФ-0000405 від 19.08.2021 року, специфікація № 3 від 13.08.2021 року, дог. № 020120/6 від 02.01.2020 року).

Загальна сума за розрахунком позивача складає суму розмірі 6 080 718,50 грн.

За твердженнями позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) на виконання умов договору, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) було поставлено товар за специфікацією № 1 відповідно до видаткових накладних:

- № РН-0000486 від 05.08.2021 року на суму 186 120,05 грн.;

- № РН-0000493 від 10.08.2021 року на суму 96 419,90 грн.;

- № РН-0000495 від 11.08.2021 року на суму 198 282,96 грн.;

- № РН-0000496 від 12.08.2021 року на суму 143 617,70 грн.;

- № РН-0000512 від 17.08.2021 року на суму 156 372,96 грн.;

- № РН-0000517 від 18.08.2021 року на суму 156 145,44 грн.;

- № РН-0000528 від 19.08.2021 року на суму 115 466,60 грн.;

- № РН-0000554 від 30.08.2021 року на суму 115 624,18 грн.;

- № РН-0000555 від 30.08.2021 року на суму 149 819,94 грн.;

- № РН-0000562 від 31.08.2021 року на суму 43 990,56 грн.;

- № РН-0000565 від 01.09.2021 року на суму 161 298,72 грн.;

- № РН-0000568 від 02.09.2021 року на суму 228 225,88 грн.;

- № РН-0000597 від 10.09.2021 року на суму 56 396,09 грн.;

- № РН-0000948 від 06.12.2021 року на суму 21 657,60 грн.

За розрахунком позивача утворилась дебіторська заборгованість у розмірі 10 935,14 грн.

За специфікацією № 2 відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) було поставлено товар відповідно до видаткових накладних:

- № РН-0000497 від 12.08.2021 року на суму 58 850,40 грн.;

- № РН-0000513 від 17.08.2021 року на суму 45 096,07 грн.;

- № РН-0000518 від 18.08.2021 року на суму 89 762,11 грн.;

- № РН-0000529 від 19.08.2021 року на суму 58 994,36 грн.;

- № РН-0000556 від 30.08.2021 року на суму 100 265,32 грн.;

- № РН-0000563 від 31.08.2021 року на суму 248 478,60 грн.;

- № РН-0000567 від 02.09.2021 року на суму 147 730,04 грн.;

- № РН-0000598 від 10.09.2021 року на суму 350 905,57 грн.;

- № РН-0001006 від 20.12.2021 року на суму 105 357,60 грн.;

- № РН-0001005 від 20.12.2021 року на суму 385 443,94 грн.;

- № РН-0000953 від 07.12.2021 року на суму 38 374,56 грн.;

- № РН-0000949 від 06.12.2021 року на суму 369 192,71 грн.;

- № РН-0000942 від 02.12.2021 року на суму 394 850,40 грн.;

- № РН-0000106 від 17.02.2022 року на суму 445 226,40 грн.;

- № РН-0000117 від 22.02.2022 року на суму 64 862,09 грн.

За розрахунком позивача утворилась дебіторська заборгованість у розмірі 36 954,61 грн.

За специфікацією № 3 відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) було поставлено товар відповідно до видаткових накладних:

- № РН-0000599 від 10.09.2021 року на суму 18 996,84 грн.;

- № РН-0000764 від 21.10.2021 року на суму 500 037,12 грн.;

- № РН-0000954 від 07.12.2021 року на суму 260 812,80 грн.;

- № РН-0001009 від 20.12.2021 року на суму 2 980,80 грн.

За розрахунком позивача утворилась дебіторська заборгованість у розмірі 517 172,44 грн.

Оскільки відповідачем в порушення умов договору не було здійснено поставку товару, що за розрахунком позивача складає за загальну суму 565 062,19 грн. позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним), позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) зобов'язання за договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року виконав належним чином та перерахував на розрахунковий рахунок відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) грошові кошти, а саме відповідно до платіжних доручень:

В свою чергу, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) свої зобов'язання за договором не виконав, та в обумовлені сторонами строки не поставив товар, у зв'язку із чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у вигляді попередньої оплати у сумі 565 062,19 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) у наданому до суду відзиві поданого від імені фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г. - адвокатом Ткачова В.С. на позовну (вх. № 14835/23 від 12.06.2023 року) зазначив, відповідач проти позовної заяви заперечує, та не визнає в частині правильності визначення основної суми боргу, сум нарахування штрафної санкції, інфляційних та відсотків річних від простроченої суми, і вважає її необґрунтованою та безпідставною, оскільки на думку останнього, позивач, у своїй позовній заяві недостовірно визначив та надмірно завищив суму реального залишку боргу, неправильно визначив строки щодо обов'язку відповідача повернути суму передплати із урахуванням інфляційних та відсотків річних, а також неправильно і всупереч умов договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року застосував штрафну санкцію.

При цьому, за твердженнями останнього, завищення залишку суми основного боргу відбулося внаслідок того, що позивач не врахував та умисно не зазначив про наявність у нього боргу перед відповідачем на суму 389 354,00 грн., який утворився ще до виникнення будь-яких претензій за договором до фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г., що судом повинно бути враховане під час розгляду справи, та про що буде поданий зустрічний позов.

Також зазначає, що відповідач 30.04.2022 року внаслідок трьох ракетних ударів, що були здійснені під час військової агресії з боку Російської Федерації, втратив все майно, за рахунок якого відбувалась робота його підприємницької діяльності та виробництво власної продукції. Таким чином, з 24.02.2022 року й дотепер фізична особа - підприємець Любін Р.Г. з незалежних від нього обставин, опинився у вкрай скрутному становищі, що значно вплинуло на можливість здійснення розрахунків з кредиторами. Про такі форс-мажорні обставини, що склалися не з вини відповідача, неодноразово повідомлявся позивач та висловлювалось бажання врегулювати спірні відносини у мирний спосіб, проте позивач відмовився від мирового врегулювання спору.

Також зазначає, що з боку позивача жодної письмової вимоги про повернення суми передоплати у повному обсязі з урахуванням 24% річних за користування коштами та встановленого індексу інфляції за весь час прострочення на адресу відповідача, що зазначена в договорі, не надходило, та позивачем іншого не доведено, тобто вимоги позивача, заявлені у позові про стягнення саме інфляційних та відсотків від простроченої суми з відповідача відповідно до умов договору, є передчасними, а отже на час подання останнім позову - безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, у наданому до суду відзиві (від 17.07.2023 року вх. № 18637/23) поданого від імені фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г. - адвокатом Лихачовим Р.Б. зазначив, що підписи яким підписаний договір поставки №020120/6 між позивачем та фізичною особою - підприємцем Любіним Романом Григоровичем від 02.01.2020 року, що поданий позивачем у якості доказів, відповідачу не належать.

Також зазначає, що всупереч вимог статей 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» не надано до суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що позивачем або відповідачем направлялись листи з підписаним спірним договором, та що самі цей договір дійсно підписаний Фізичною особи-підприємцем Любіним Романом Григоровичем, та дійсно скріплений печаткою вказаного ФОП саме у запропонованій суду редакції.

За твердженнями представника фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г. - адвоката Лихачова Р.Б. відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) заперечує факт отримання спірного договору саме у такій редакції, та сам факт підписання ним спірного договору в редакції доданій до позовної заяви та скріплення його печаткою, та вважає такий договір підробленим.

Вищевказане на думку представника фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г. - адвоката Лихачова Р.Б. свідчить про те, що відповідач не укладав спірний договір поставки №020120/6 від 02.01.2020 року, у редакції поданій до суду, та не ставив підпису та печатки, що свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на їх укладання, визнання умов договору, а отже на думку останнього варто дійти до висновку про визнання цього договору недійсним на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України. За таких обставин, представник фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г. - адвокат Лихачов Р.Б. із посиланням на рішення Господарського суду Волинської області від 25.03.2021 року у справі № 903/615/20 зазначає, якщо договір поставки №020120/6 від 02.01.2020 року, у редакції поданій до суду, є недійсним на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, він не створює для його сторін тих прав і обов'язків, які у ньому передбачені, й відповідно, для відповідача у справі не створює обов'язку відшкодувати позивачу збитки з повернення передоплати у розмірі 565 062,19 грн., штрафу 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) у наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 15867 від 20.06.2023 року) зокрема зазначає, що форс - мажорні обставини, на які посилається відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним), виникли після кінцевого строку настання виконання зобов'язань за договором, а саме з специфікацією № 1 від 22.07.2021 року є 20.08.2021 року включно, за специфікацією № 2 від 22.07.2021 року є 20.08.2021 року включно, специфікацією № 3 від 18.08.2021 року є 10.09.2021 року включно, тобто, обов'язок за договором щодо поставки товару виник до моменту настання форс мажорних обставин.

Cуд не приймає вищевикладені заперечення відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

В постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19 було зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Як вбачається із матеріалів справи, та не спростовано відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) останнім було поставлено позивачу за первісним позовом (відповідачу за зустрічним) товар відповідно до видаткових накладних - № РН-0000486 від 05.08.2021 року на суму 186 120,05 грн.; № РН-0000493 від 10.08.2021 року на суму 96 419,90 грн.; № РН-0000495 від 11.08.2021 року на суму 198 282,96 грн.; № РН-0000496 від 12.08.2021 року на суму 143 617,70 грн.; № РН-0000512 від 17.08.2021 року на суму 156 372,96 грн.; № РН-0000517 від 18.08.2021 року на суму 156 145,44 грн.; № РН-0000528 від 19.08.2021 року на суму 115 466,60 грн.; № РН-0000554 від 30.08.2021 року на суму 115 624,18 грн.; № РН-0000555 від 30.08.2021 року на суму 149 819,94 грн.; № РН-0000562 від 31.08.2021 року на суму 43 990,56 грн.; № РН-0000565 від 01.09.2021 року на суму 161 298,72 грн.; № РН-0000568 від 02.09.2021 року на суму 228 225,88 грн.; № РН-0000597 від 10.09.2021 року на суму 56 396,09 грн.; № РН-0000948 від 06.12.2021 року на суму 21 657,60 грн.; № РН-0000497 від 12.08.2021 року на суму 58 850,40 грн.; № РН-0000513 від 17.08.2021 року на суму 45 096,07 грн.; № РН-0000518 від 18.08.2021 року на суму 89 762,11 грн.; № РН-0000529 від 19.08.2021 року на суму 58 994,36 грн.; № РН-0000556 від 30.08.2021 року на суму 100 265,32 грн.; № РН-0000563 від 31.08.2021 року на суму 248 478,60 грн.; № РН-0000567 від 02.09.2021 року на суму 147 730,04 грн.; № РН-0000598 від 10.09.2021 року на суму 350 905,57 грн.; № РН-0001006 від 20.12.2021 року на суму 105 357,60 грн.; № РН-0001005 від 20.12.2021 року на суму 385 443,94 грн.; № РН-0000953 від 07.12.2021 року на суму 38 374,56 грн.; № РН-0000949 від 06.12.2021 року на суму 369 192,71 грн.; № РН-0000942 від 02.12.2021 року на суму 394 850,40 грн., № РН-0000106 від 17.02.2022 року на суму 445 226,40 грн.; № РН-0000117 від 22.02.2022 року на суму 64 862,09 грн. № РН-0000599 від 10.09.2021 року на суму 18 996,84 грн.; № РН-0000764 від 21.10.2021 року на суму 500 037,12 грн.; № РН-0000954 від 07.12.2021 року на суму 260 812,80 грн.; № РН-0001009 від 20.12.2021 року на суму 2 980,80 грн.

А позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) було сплачено на рахунок відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) загальну суму у розмірі - 6 080 718,50 грн. відповідно до платіжних доручень: від 23.07.2021 року № 1802 на суму 1 840 373,72 грн. (призначення платежу оплата за авто хімію згідно рахунку № СФ-0000326 від 13.07.2021 року, специфікація № 1 від 22.07.2021 року); від 30.07.2021 року № 1816 на суму 2 940 344,78 грн. (призначення платежу оплата за антифриз згідно рах. № СФ-0000327 від 13.07.2021 року, специфікація № 2 від 22.07.2021 року, дог. № 020120/6 від 02.01.2020 року); від 25.08.2021 року № 3869 на суму 1 300 000,00 грн. (призначення платежу оплата за антифриз та ОР згідно рах. № СФ-0000405 від 19.08.2021 року, специфікація № 3 від 13.08.2021 року, дог. № 020120/6 від 02.01.2020 року).

Крім того, у наданому до суду відзиві на позовну заяву поданого від імені фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г. - адвокатом Ткачов В.С. на позовну (вх. № 14835/23 від 12.06.2023 року) зазначено, що відповідач жодним чином не відмовляється від виконання своїх зобов'язань, бажає їх виконати добровільно та сплатити справедливу і дійсну грошову суму заборгованості, яка не є надуманою та завищеною, а також уникнути випадку надмірної сплати коштів позивачеві, що беззаперечно стане підставою незаконного збагачення останнього, та до відзиву було додано документи, а саме: експертний висновок ТПП з фото Любін, відповідь ТОВ ГПЛ на мирову угоду, мирова угоду.

Також було зазначено, що відповідно до пункту 6 частини 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України на даному етапі не існують документи і докази, які не можуть бути подані разом із відзивом.

У відповідності до вимог частин 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що печатка відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) була використана особою, не уповноваженою на її використання, зокрема звернення фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича до правоохоронних органів із відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки.

Крім того, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) не скористався своїм правом, та не надав до суду контррозрахунку або розрахунку суми первісних позовних вимог проти яких останній заперечує.

У зв'язку із чим, саме лише посилання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) на обставини які не підтверджені належним чином, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості.

За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.

При цьому, позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) до матеріалів справи 18.07.2023 року за вх. № 18744 було долучено документи, зокрема лист від 21.09.2021 року вих. № 1059 щодо непоставки товару за специфікаціями № 1 та № 2, та про надання графіку поставок, лист від 11.11.2021 року за вих. № 1300/1 про належне виконання договірних зобов'язань, лист від ФОМ Любина Р.Б. про ситуацію яка склалась, лист від 16.11.2021 року вих. № 1480 у відповідь на лист від 12.11.2021 року з описом ситуації, що склалась на підприємстві відповідача, лист від 17.11.2021 року вих. № 1484 із вимогою у відповідності до пункту 4.2. договору, лист від 19.11.2921 року вих № 1497.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) про відсутність вимоги позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) на підставі пункту 4.2. договору.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати повернення зробленої ним на користь відповідача передплати у розмірі 565 062,19 грн. за договором, оскільки відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, товар за договором на суму 565 062,19 грн. у визначені строки не поставив.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) поставив позивачу товар, за який було проведено попередню оплату у розмірі 565 062,19 грн., а також відсутні докази повернення суми попередньої оплати у розмірі 565 062,19 грн.

Будь - яких інших належних та допустимих доказів у підтвердження викладених у наданому до суду відзиві заперечень, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) до суду надано не було. У зв'язку із чим, самі лише посилання на обставини, які не підтверджені належними доказами, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) не поставив позивачу за первісним позовом (відповідачу за зустрічним) в узгоджений сторонами строк товар, не повернув сплачену позивачем за первісним позовом (відповідачу за зустрічним) суму попередньої оплати, докази на підтвердження повернення ним суми попередньої оплати у розмірі 565 062,19 грн. у справі відсутні, суд дійшов висновку що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості по поверненню передоплати у розмірі 565 062,19 грн., є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем за первісним позовам (відповідачем за зустрічним) було заявлено до стягнення із відповідача за первісним позовам (позивача за зустрічним) штрафу 1 564 215,40 грн., 24 % та індекс інфляції 616 261,62 грн. (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог).

Щодо стягнення із відповідача за первісним позовам (позивача за зустрічним) штрафу 1 564 215,40 грн. (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог), суд зазначає наступне.

Як вбачається із наданого позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) до матеріалів позовної заяви розрахунку, останнім нараховано 10 % штрафу, а саме:

- за специфікацією № 1 нараховано 478 071,80 грн. (специфікація № 1+специфікація № 2 на суму 4 780 718,50 грн.);

- за специфікацією № 2 нараховано 478 071,80 грн. (специфікація № 1+специфікація № 2 на суму 4 780 718,50 грн.);

- за специфікацією № 3 нараховано 608 071,80 грн. (специфікація № 1+ специфікація № 2 + специфікація № 3 на суму 6 080 718,50 грн.).

Судом здійснено перевірку нарахованої позивачем відповідачу суми штрафу 1 564 215,40 грн. 10% (відповідно до наданого розрахунку), та встановлено, що такі нарахування здійснено не вірно, та вони не відповідають вимогам законодавства, та ґрунтуються на довільному тлумаченню умов пункт 4.2 договору позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З аналізу вищевикладеного та умов договору слідує, що штрафні санкції нараховуються у випадку прострочення терміну зазначеного у пункті 2.4. договору більше ніж на 5 у розмірі 10 % від суми договору. При цьому, із наданого до позовної заяви позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) вбачається, що останнім на одне і те саме порушення нараховано тричі штрафні санкції.

Судом здійснено власний розрахунок заявлених до стягнення із відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) 10 % штрафу від суми договору, та встановлено, як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості з повернення передоплати у розмірі 565 062,19 грн., штрафу 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн. у зв'язку із порушенням відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) умов договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року, щодо невиконання зобов'язань в частині поставки товару за специфікацією № 1 від 22.07.2021 року загальна ціна 1 840 373,72 грн., специфікацією № 2 від 22.07.2021 року загальна ціна 2 940 344,78 грн.; специфікацією № 3 від 13.08.2021 року загальна ціна 1 602 400,32 грн. (оплата за специфікацію № 3 складає суму 1 300 000,00 грн.).

При цьому, статтею 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії.

Враховуючи вищевикладене, та умови пункту 4.2. договору, за висновком суду, саме з загальної суми специфікацій 1, 2, 3 (із урахуванням сплачених сум) потрібно здійснювати розрахунок 10% штрафу, а не як помилкова вважає позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) по кожній специфікації окремо, оскільки як встановлено судом, відповідач вчинив єдине порушення, що полягає в несвоєчасній та частковій не поставці товару в обумовлені сторонами у договорі строки.

Судом здійснено власний розрахунок 10 % штрафу із урахуванням специфікацій № 1 від 22.07.2021 року загальна ціна 1 840 373,72 грн., № 2 від 22.07.2021 року загальна ціна 2 940 344,78 грн. та № 3 від 13.08.2021 року загальна ціна 1 602 400,32 грн. (із розрахунку суми оплати за специфікацією № 3 у суму 1 300 000,00 грн.) що складає загальну суму у розмірі 6 080 718,50 грн. (1 840 373,72 грн. + 2 940 344,78 грн. +1 300 000,00 грн.) та встановлено, що арифметично вірною є суму 10 % штрафу у розмірі 608 071,85 грн.

В частині заявленої позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) суми штрафу у розмірі 956 143,55 грн.

Щодо стягнення із відповідача за первісним позовам (позивача за зустрічним) штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн. (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог), суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.2. договору, визначено, що у випадку прострочення терміну зазначеного у пункті 2.4. договору більше ніж на 5 постачальник сплачує на користь покупця штраф у розмірі 10 % від суми договору. У випадку таке прострочення триває більше 10 календарних днів, постачальник, на письмову вимогу покупця зобов'язується повернути суму передоплати у повному обсязі із урахуванням 24 % річних за користування коштами та встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 24 % та індекс інфляції 616 261,62 грн. (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог), судом встановлено, що позивачем нараховано 24 % річних у розмірі 354 323,17 грн. та інфляційні втрати у розмірі 261 938,45 грн. за загальний період з за загальний період з 06.09.2021 року по 08.05.2023 року по кожній специфікації із урахуванням поставленого товару.

Проте, при здійсненні розрахунку позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) було допущено помилки, а саме щодо визначення сум на які було нараховано 24 % та інфляційні втрати, та при визначенні періоду з якого здійснено нарахування відповідно до кожної специфікації окремо.

Судом здійснено власний розрахунок щодо кожної специфікації окремо із урахування поставленого товару в онлайн системі "ЛігаЗакон", та встановлено що за:

- специфікацією № 1 від 22.07.2021 року на суму 1 840 373,72 грн. (поставлено товар на загальну суму 1 829 438,58 грн.) строк поставки із урахуванням пункту 2.4. договору як було визначено позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) у наданому до суду розрахунку суми позовних вимог по 06.09.2021 року; отже розрахунок здійснюється з 07.09.2021 року;

- специфікацією № 2 від 22.07.2021 року на суму 1 840 373,72 грн. (поставлено товар на загальну суму 2 940 344,78грн.) строк поставки із урахуванням пункту 2.4. договору як було визначено позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) у наданому до суду розрахунку суми позовних вимог по 13.09.2021 року; отже розрахунок здійснюється з 14.09.2021 року;

- специфікацією № 3 від 13.08.2021 року на суму 1 602 400,32грн. із урахуванням оплати у розмірі 1300 000,00 грн. (поставлено товар на загальну суму 782 827,56 грн.) строк поставки із урахуванням пункту 2.4. договору як було визначено позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) у наданому до суду розрахунку суми позовних вимог по 09.10.2021 року; отже розрахунок здійснюється з 10.10.2021 року.

У зв'язку із чим, вірним періодом з якого здійснюються нарахування та суми на які здійснюються нарахування становлять:

- за специфікацією № 1 на суму боргу 32 592,64 грн. з 06.09.2021 року, на суму боргу 10 395,14 грн. з 08.12.2021 року;

- за специфікацією № 2 на суму боргу 1 840 262,31 грн. з 14.09.2021 року, на суму боргу 1 445 411,91 грн. з 03.12.2021 року, на суму боргу 1 076 219,20 грн. з 07.12.2021 року, на суму боргу 652 400,70 грн. з 08.12.2021 року, на суму боргу 547 034,10 грн. з 21.12.2021 року, на суму боргу 101 816,70 грн. з 18.02.2022 року, на суму боргу 36 954,61 грн. з 23.02.2022 року;

- за специфікацією № 3 на суму боргу 780 966,04 грн. з 10.10.2021 року, на суму боргу 520 153,24 грн. з 08.12.2021 року, на суму боргу 517 172,44 грн. з 21.12.2021 року.

Враховуючи вищевикладене, за розрахунком суду арифметично вірним є розрахунок: 24 % річних у розмірі 350 958,74 грн.

В частині нарахованих позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) суми 24 % річних у розмірі 3 364,43 грн. - відмовити як необґрунтовані.

При цьому, за розрахунком суду інфляційні втрати які нараховані позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) у розмірі 261 938,45 грн. не перевищують суми розрахунку суду, у зв'язку із чим, арифметично вірною є суму нарахованих позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) інфляційних втрат у розмірі 261 938,45 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач у наданих до суду відзивах на позовну заяву (вх. № 14835/23 від 12.06.2023 року) та (від 17.07.2023 року вх. № 18637/23) зокрема щодо штрафу зазначає, що штрафна санкція взагалі не підлягає застосуванню, оскільки сторонами так і не було визначено і погоджено цієї суми договору протягом тривання господарських відносин між ними , а отже відсутні не тільки правові підстави, а і фактично дані (цифри) для обрахунку при застосуванні цього пункту договору.

Також зазначає, що з боку позивача жодної письмової вимоги про повернення суми передоплати у повному обсязі з урахуванням 24% річних за користування коштами та встановленого індексу інфляції за весь час прострочення на адресу відповідача, що зазначена в Договорі, не надходило та позивачем іншого не доведено, тобто вимоги позивача, заявлені у позові про стягнення саме інфляційних та відсотків від простроченої суми з відповідача відповідно до умов договору, є передчасними, а отже на час подання останнім позову - безпідставними та необґрунтованими.

Також відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) посилається на те, що 30.04.2022 року внаслідок трьох ракетних ударів, що були здійснені під час військової агресії з боку Російської Федерації, втратив все майно, за рахунок якого відбувалась робота його підприємницької діяльності та виробництво власної продукції. Таким чином, з 24.02.2022 року й дотепер ФОП Любін з незалежних від нього обставин, опинився у вкрай скрутному становищі, що значно вплинуло на можливість здійснення розрахунків з кредиторами. Про такі форс-мажорні обставини, що склалися не з вини відповідача, неодноразово повідомлявся позивач та висловлювалось бажання врегулювати спірні відносини у мирний спосіб.

За твердженнями відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним), якщо договір поставки №020120/6 від 02.01.2020 року, у редакції поданій до суду, є недійсним на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, він не створює для його сторін тих прав і обов'язків, які в ньому передбачені, й відповідно, для Відповідача у справі - ФО-П Любіна Р.Г. не створює обов'язку відшкодувати позивачу збитки з повернення передоплати у розмірі 565 062,19 грн., штрафу 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн. Правові висновки аналогічного змісту, викладені у рішенні Господарського суду Волинської області від 25.03.2021 року у справі № 903/615/20.

За твердженнями відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) у даному ж випадку, очевидною є відсутність вини та протиправного характеру дій відповідача, оскільки спірний договір поставки, у редакції поданій до суду, ним не укладався, а відповідно і відсутній причинний зв'язок між діями відповідача та несприятливими наслідками для позивача - з огляду на це, у діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, а отже, і відсутні підстави для стягнення з відповідача збитків та штрафних санкцій. Разом з тим, звертаю увагу й на те, що в даному випадку, в обґрунтування нарахування збитків, позивач взагалі не вказує жодного аргументу. Натомість, як вже було зазначено вище, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту спричинення збитків та обґрунтування їх розміру. Крім того, позивачем має бути доведено саме реальність понесених збитків та неможливість їх уникнення. Вищевказане на думку останнього свідчить про те, що самий по собі факт невиконання постачальником свого зобов'язання щодо купівлі/поставки товару не може автоматично викликати понесення збитків у покупця/продавця.

Також зазначає, що сума штрафних санкцій (пені, штрафу тощо) за несвоєчасне виконання зобов'язань є значною для відповідача, виходячи із загальної ціни договору та часу прострочення виконання зобов'язань. Так, передоплата за договором поставки складає 565 062,19 грн., а штраф 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн., що в цьому випадку у чотири рази перевищує ціну договору. Таким чином, розмір штрафних санкцій перевищує розмір прибутковості договору поставки, зобов'язання по якому є припиненими з моменту пред'явлення відповідачу претензії та поверненню суми передоплати позивачу, що на думку відповідача є несправедливим, а тому підлягає зменшенню.

Крім того, період прострочення виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором не є значним порушенням зобов'язань з поставки товару. Відповідач не зменшує соціальну значущість позивача та його майновий стан, які мають значення для вирішення справи з питання про зменшення штрафних санкцій, втім в існуючих обставинах воєнного стану вказаний строк відповідач вважає не значним. Також відповідач звертає увагу суду на відсутність у позивача збитків. Таким чином, зважаючи на те, що порушення з боку відповідача не завдало збитків позивачу, останній просить суд зменшити штрафні санкції .

Також за твердженнями останнього, до позовної вимоги щодо стягнення суми штрафних санкцій за прострочення постачання товару за договором у розмірі штрафу 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн., застосовується позовна давність в 1 рік, що згідно частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України у зв'язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тому просить суд, застосувати до вимог про стягнення штрафу у розмірі 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) у розмірі 616 261,62 грн. позовну давність та відмовити у цій частині.

Суд не приймає вищевикладені посилання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) з огляду на наступне.

Як вбачається із пункту 1.1. договору, сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує авторідини, загальна кількість, номенклатура, вимоги до якості, одиниці виміру, ціна за одиницю та загальна вартість яких визначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (надалі іменується «товар»).

У матеріалах справи наявні специфікації, які підписані між сторонами та скріплені печатками сторін, а саме: № 1 від 22.07.2021 року на суму 1 840 373,72 грн.; № 2 від 22.07.2021 року на суму 2 940 344,78 грн. та № 3 від 13.08.2021 року на суму 1 602 400,32 грн.

Вищевказане спростовує твердження відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) щодо відсутності визначення ціни між сторонами.

Щодо посилання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) на форс-мажорні обставини у зв'язку із чим, 30.04.2023 року внаслідок трьох ракетних ударів, що були здійснені під час військової агресії з боку Російської Федерації останній втратив все майно, за рахунок якого відбувалась робота його підприємницької діяльності та виробництво власної продукції. Таким чином, з 24.02.2022 року й дотепер ФОП Любін з незалежних від нього обставин, опинився у вкрай скрутному становищі, що значно вплинуло на можливість здійснення розрахунків з кредиторами, суд зазначає наступне.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України “Про торгово-промислові палати в Україні” та деталізовано в розділі б Регламенту засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 року.

Відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув грунту, інші стихійні лиха тощо.

Водночас, частиною 1 статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 14 вказаного Закону ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

На законодавчому рівні не змінено порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Тобто, норми Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” є діючими, а видача відповідних сертифікатів особам, які звернулись до ТТП за їх видачею - здійснюється ТПП безупинно.

Так, у постанові Касаційного господарського суду від 01.06.2021 року у справі №910/9258/20 суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді форс-мажорних спорів наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

При цьому, сторона зобов'язання, яка його не виконує, в будь-якому разі повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер, саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) до матеріалів справи додано експертний висновок (щодо первинного фіксування стану майна, пошкодженого або зруйнованого внаслідок бойових дій) від 20.07.2022 року № 49-ПМ/22 Харківської торгово - промислової палати, проте як вбачається із матеріалів справи, зобов'язання за договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року щодо поставки товару відповідно до специфікацій № 1 від 22.07.2021 року, № 2 від 22.07.2021 року та № 3 від 13.08.2021 року виникли у 2021 року, тобто до настання форс - мажорних обставин на які посилається відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним). При цьому, останнім не надано до суду доказів впливу форс-мажорних обставин які настали для відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним з 24.02.2022 року на правовідносини щодо договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року строк виконання яких настав у 2021 році.

Крім того, існування форс-мажорних обставин звільняє сторону договору саме від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а не від обов'язку виконати це зобов'язання після припинення таких обставин.

У випадку виникнення обставин непереборної сили, термін виконання зобов'язань сторін за договором може просто переноситись (продовжуватися) на строк, протягом якого діють такі обставини та їх наслідки. Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс- мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань. Тобто, необхідно довести зв'язок між невиконанням зобов'язань та воєнними діями в Україні.

Вищевикладене судом, спростовує твердження відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) що у зв'язку із форс - мажорними обставинами ФОП Любін з 24.02.2022 року й дотепер з незалежних від нього обставин, опинився у вкрай скрутному становищі, що значно вплинуло на можливість здійснення розрахунків з кредиторами.

Також суд не приймає посилання відповідач за первісним позовом (позивача за зустрічним) на правові висновки аналогічного змісту, викладені у рішенні Господарського суду Волинської області від 25.03.2021 року у справі № 903/615/20, оскільки для суду під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати а не суду першої інстанції. Крім того, правовідносини у справі № 903/615/20 на яку посилається відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) не є тотожними правовідносинам у даній справі.

Щодо застосування до вимог про стягнення штрафу у розмірі 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) у розмірі 616 261,62 грн. позовної давності та відмовити в цій частині, суд зазначає наступне.

В обґрунтування заявленого до суду клопотання, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) зазначає, що відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала 9 порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За твердженнями відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) до позовної вимоги щодо стягнення суми штрафних санкцій за прострочення постачання товару за договором у розмірі штрафу 1 564 215,40 грн., та штрафних санкцій (24 % та індекс інфляції) 616 261,62 грн., застосовується позовна давність в 1 рік. У зв'язку із чим, згідно частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-ІХ.

Вказаним законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19),строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 року № 211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 року № 1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12 березня 2020 року до 30 квітня 2023 року на всій території України.

З огляду на те, що строк виконання зобов'язань зо договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року щодо специфікації № 1 та № 2 настав у вересні 2021 року, специфікації № 3 у жовтня 2021 року, а позивач звернувся до суду із позовом 09.05.2023 року, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, суд дійшов висновку, що звернення до суду про захист порушеного права з вимогами про стягнення штрафу відбулось в межах строку позовної давності.

Також суд зазначає, що формулювання статті 625 Цивільного кодексу, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) викладеному у наданому до суду відзиві на позовну заяву (від 17.07.2023 року вх. № 18637/23).

Крім того, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) у тексті відзиву на позовну заяву (від 17.07.2023 року вх. № 18637/23), викладено клопотання, а саме, що останній звертає увагу суду на відсутність у позивача збитків, що на думку останнього свідчить про те, що порушення з боку відповідача не завдало збитків позивачу, тому відповідач, просить суд зменшити штрафні санкції.

Розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) викладеного у тексті відзиву на позовну заяву (від 17.07.2023 року вх. № 18637/23) про зменшення штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

При цьому, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З аналізу вищевикладеного та зі змісту пункту 4.2. укладеного сторонами договору, положень статті 611 та статті 649 Цивільного кодексу України, статті 216 та статті 230 Господарського кодексу України які регулюють відповідальність за порушення зобов'язання, заявлена до стягнення із відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) сума штрафних санкцій у вигляді штрафу у розмірі 10 % від суми договору, є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

При цьому, частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку (штраф) передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України.

При цьому, для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15).

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, із урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, суд вирішуючи, у тому числі й із власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 року у справі №924/709/17.

Крім того, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі №917/791/18).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню із відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Отже, зменшення неустойки (зокрема штрафу) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору. З огляду на викладене, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Як вбачається із матеріалів справи та із наявних у матеріалах справи документів, судом встановлено, що:

- за специфікацією № 1 від 22.07.2021 року позивачем (за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) було здійснено оплату 23.07.2021 року платіжне доручення № 1802 на суму 1 840 373,72 грн. (призначення платежу оплата за авто хімію згідно рахунку № СФ-0000326 від 13.07.2021 року;

- за специфікацією № 2 від 22.07.2021 року, дог. № 020120/6 від 02.01.2020 року позивачем (за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) було здійснено оплату 30.07.2021 року платіжне доручення № 1816 на суму 2 940 344,78 грн.;

- за специфікацією № 3 від 13.08.2021 року, дог. № 020120/6 від 02.01.2020 року) позивачем (за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) було здійснено оплату 25.08.2021 року платіжне доручення № 3869 на суму 1 300 000,00 грн. (призначення платежу оплата за антифриз та ОР згідно рах. № СФ-0000405 від 19.08.2021 року, специфікація № 3 від 13.08.2021 року, дог. № 020120/6 від 02.01.2020 року).

Загальна сума сплачених позивачем (за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) сум за специфікаціями 1, 2, 3 становить суму у розмірі 6 080 718,50 грн.

- відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) частково не поставлено товар, а саме: за специфікацією 1 на суму 10 935,14 грн.; за специфікацією № 2 на суму 36 954,61 грн., за специфікацією 3 на суму 517 172,44 грн., що загалом становить суму у розмірі 565 062,19 грн.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, та як встановлено судом, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) було поставлено товар на суму 5 515 656,31 грн. (6 080 718,50 грн. (сплачена позивачем) - 565 062,19 грн. (залишок непоставленого товару)). При цьому, позивачем додатково заявлено ще суму 24 % річних та інфляційні втрати за неналежне виконання умов договору.

З вищевикладеного вбачається, що заявлений позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) до стягнення із відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) розмір штрафу значно перевищує суму, яку останнім заявлено до стягнення (565 062,19 грн.) та така неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на неспівмірність заявленої до стягнення із відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) суми штрафу, оскільки сума заявленої позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) до стягнення штрафу перевищує суму яку останнім заявлено до стягнення, та яка за розрахунком суду становить суму у розмір 565 062,19 грн., що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, та для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача за первісним позовом (позивачем за зустрічним) викладеного у тексті відзиву на позовну заяву (від 17.07.2023 року вх. № 18637/23) про зменшення штрафних санкцій, та виходячи із засад розумності та справедливості, зменшити розмір штрафу (який за розрахунком суду становить суму у розмір 608 071,85 грн.) до 564 898,75 грн. (на -7,1%).

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) вищезазначених вимог Господарського процесуального кодексу України дотримано не було, та наявність суми заборгованості у розмірі передоплати за товар 565 062,19 грн. спростовано не було.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а саме про стягнення із відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) заборгованості з повернення передоплати у розмірі 565 062,19 грн., штрафу 564 898,75 грн., 24 % річних у розмірі 350 958,74 грн., інфляційних втрат у розмірі 261 938,45 грн.

В частині стягнення штрафу у сумі 999 316,65 грн. та 24 % річних у розмірі 3 364,43 грн. - відмовити.

Щодо зустрічних позовних вимог Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» борг у сумі 389 354,00 грн. Врахувати суму 389 354,00 грн., як суму сплачених грошових коштів на виконання договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року, під час ухвалення судового рішення за первісним позовом, суд зазначає наступне.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В обґрунтування зустрічного позову, Фізична особа - підприємець Любін Роман Григорович зазначає, що 02.01.2020 року між позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) та відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) було укладено договір поставки № 020120/6.

Також за твердженнями відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним в рамках укладеного договору відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) зокрема відповідно до двох рахунків фактур № СФ-0000186 від 18.03.2020 року та № СФ-0000612 від 03.08.2020 року було здійснено поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» на загальну суму 5 428 008,94 грн., з якої позивач не здійснив розрахунок (не сплатив) 389 354,00 грн., що на думку останнього підтверджується рахунками-фактурами та податковими накладними з квитанціями про прийняття контролюючим органом (Державною податковою службою).

Фізична особа - підприємець Любін Роман Григорович зазначає, що внаслідок військової агресії РФ проти України у останнього було зруйновано майже все майно, а також знищені майже всі документи фінансово-господарської діяльності, які поступово, за можливості, в умовах воєнного стану в Україні, відновлюються, та надає на адресу суду в якості доказів видаткові накладні та податкові накладні на отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» від Фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г. вищезазначеного товару, які відновлені з електронних реєстрів Фізичної особи - підприємця Любіна Р.Г. та Державної податкової служби України.

При цьому, на думку останнього, податкові накладні підтверджують факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «ГПЛ» товару, оскільки останній скористався податковим кредитом з податку на додану вартість у сумі 64 892,33 грн., тобто підтвердив факт здійснення реальної фінансово-господарської операції, а отже належне прийняття ним товару.

Також зазначає, що надані Фізичною особою - підприємцем Любіним Р.Г. видаткові накладні підписані лише Любіним Р.Г., оскільки первісні оригінали знищені, що за твердженнями останнього підтверджується доказами, які вже містяться у справі (були додані в рамках апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову від 11.05.2023 року та відзиву на позов від 09.06.2023 року).

Суд дослідивши матеріали справи, враховуючи надані сторонами пояснення та докази, зазначає наступне.

Положеннями пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 173-175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначеного, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до вимог статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У якості доказів поставки товару в рамках спірного договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) було надано до суду:

- картка рахунку :361 : Контрагенти ГПТ ТОВ: замовлення: рахунок - фактура СФ-0000612 (03.08.20) за 01.04.2019 - 30.06.23 з якої слідує, що поставлено товар на суму 2 823 132,99 грн., сальдо на 30.06.2023 року - 346 463,36 грн., сплачено 2 476 669,63 грн.;

- картка рахунку :361 : Контрагенти ГПТ ТОВ: замовлення: рахунок - фактура СФ-0000186 (13.03.20) за 01.04.2019 - 30.06.23 з якої слідує, що поставлено товар на суму 487 500,26 грн., сальдо на 30.06.2023 року - 42 890,64 грн., сплачено 444 609,62 грн.;

- рахунок - фактура № СФ-0000186 від 18.03.2020 року на суму 625 442,16 грн. з видатковими накладними, а саме: № РН-0000339 від 06.05.2020 року на суму 484,70 грн.; № РН-0000356 від 14.05.2020 року на суму 44 618,69 грн.; № РН-0000359 від 14.05.2020 року на суму 154 213,63 грн.; № РН-0000379 від 21.05.2020 року на суму 242 946,50 грн.; № РН-0000381 від 21.05.2020 року на суму 45 236,74 грн.;

Накладна на повернення № ВН-0000001 від 02.03.2021 року на суму 5 982,60 грн.

- рахунок - фактура № СФ-0000612 від 03.08.2020 року на суму 4 802 566,78 грн. з видатковими накладними, а саме: № РН-0000971 від 24.09.2020 року на суму 213 235,20 грн.; № РН-0000983 від 25.09.2020 року на суму 26 654,40 грн.; № РН-0000998 від 29.09.2020 року на суму 192 588,48 грн.; № РН-0001037 від 05.10.2020 року на суму 67 355,14 грн.; № РН-0001038 від 05.10.2020 року на суму 603 637,34 грн.; № РН-0001063 від 08.10.2020 року на суму 29 700,00 грн.; № РН-0001075 від 12.10.2020 року на суму 196 483,45 грн.; № РН-0001105 від 15.10.2020 року на суму 25 973,28 грн.; № РН-0001102 від 15.10.2020 року на суму 103 893,12 грн.; № РН-0001107 від 15.10.2020 року на суму 112 786,13 грн.; № РН-0001144 від 22.10.2020 року на суму 188 890,27 грн.; № РН-0001157 від 23.10.2020 року на суму 38 994,96 грн.; № РН-0001166 від 26.10.2020 року на суму 330 325,25 грн.; № РН-0001190 від 28.10.2020 року на суму 182 396,42 грн.; № РН-0001196 від 29.10.2020 року на суму 39 688,70 грн.; № РН-0001271 від 09.11.2020 року на суму 91 390,25 грн.; № РН-0001310 від 13.11.2020 року на суму 17 856,00 грн.; № РН-0001332 від 19.11.2020 року на суму 118 145,40 грн.; № РН-0001527 від 15.12.2020 року на суму 243 139,20 грн.

Накладна на повернення № ВН-0000001 від 02.02.2022 року на суму 7 627,82 грн.

Податкові накладні від 21.04.2020 року № 76 на суму 88 627,02 грн.; від 24.04.2020 року № 98 на суму 100 000,00 грн.; від 14.05.2020 року № 32 на суму 10 690,00 грн.; від 21.05.2020 року № 54 на суму 242 946,50 грн.; від 21.05.2020 року № 56 на суму 45 236,74 грн.; від 14.08.2020 року № 74 на суму 500 000,00 грн.; від 09.09.2020 року № 62 на суму 500 000,00 грн.; від 11.09.2020 року № 77 на суму 500 000,00 грн.; від 14.09.2020 року № 85 на суму 500 000,00 грн.; від 19.10.2020 року № 109 на суму 69 041,81 грн.; від 20.10.2020 року № 119 на суму 300 000,00 грн.; від 23.10.2020 року № 144 на суму 100 000,00 грн.;

та розрахунки коригувань до податкових накладних, а саме: від 02.03.2021 року № 1 до податкової накладної від 14.06.2019 року № 36; від 24.09.2020 року № 8 до податкової накладної від 14.08.2020 року № 74; від 25.09.2020 року № 9 до податкової накладної від 14.08.2020 року № 74; від 29.09.2020 року № 10 до податкової накладної від 14.082020 року № 74; від 05.10.2020 року № 6 до податкової накладної від 14.08.2020 року № 74; від 05.10.2020 року № 7 до податкової накладної від 14.08.2020 року № 74; від 05.10.2020 року № 8 до податкової накладної від 09.09.2020 року № 62; від 05.10.2020 року № 9 до податкової накладної від 11.09.2020 року № 77; від 08.10.2020 року № 10 до податкової накладної від 11.09.2020 року № 77; від 12.10.2020 року № 12 до податкової накладної від 11.09.2020 року № 77; від 15.10.2020 року № 13 до податкової накладної від 11.09.2020 року № 77; від 15.10.2020 року № 14 до податкової накладної від 14.09.2020 року № 85; від 22.10.2020 року № 15 до податкової накладної від 14.09.2020 року № 85; від 23.10.2020 року № 16 до податкової накладної від 14.09.2020 року № 85; від 22.10.2020 року № 18 до податкової накладної від 14.09.2020 року № 85; від 26.10.2020 року № 19 до податкової накладної від 14.09.2020 року № 85; від 13.11.2020 року № 3 до податкової накладної від 23.10.2020 року № 144; від 10.11.2020 року № 5 до податкової накладної від 23.10.2020 року № 144 та квитанції щодо реєстрації податкових накладних, картки коригувань податкових накладних.

Вищевказані документи на думку відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) підтверджують поставку товару за спірним договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року на загальну суму 5 428 008,94 грн., з якої позивач не здійснив розрахунок (не сплатив) суму у розмірі 389 354,00 грн.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) у наданому до суду відзиві на зустрічний позов (вх.18019 від 11.07.2023 року) зокрема зазначив, що Фізичною особою - підприємцем Любіним Р.Г. до зустрічної позовної заяви додано видаткові накладні, які не містять підпису Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПЛ», та зазначає, що на підтвердження господарських операцій суб'єкт господарювання повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформлені, містити усі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами, та які в сукупності з іншими обставинами, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій із урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку.

У зв'язку зі чим, за твердженнями позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) надані за відповідачем первісним позовом (позивачем за зустрічним) рахунки - фактури, податкові накладні та інші документи не є первинною документацією у розумінні наведених вище вимог, а тому не можуть слугувати доказом реальності здійснення господарської операції з постачання товару відповідачу за зустрічним позовом. Крім того, видаткові накладні не мають ознак ідентифікації покупця, що в свою чергу є грубим порушенням чинного законодавства.

Вищевикладене на думку позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) свідчить про те, що додані відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) документи жодним чином не підтверджують факт здійснення господарської операції з постачання товару відповідачу за зустрічним позовом.

Також зазначає, що додана до зустрічної позовної заяви податкова накладна № 9 була зареєстрована 09.06.2023 року, при цьому останній посилається що після 30.04.2022 року було втрачено усе майно за рахунок якого відбувалося виробництво продукції. Таким чином, факт реєстрації податкової накладної № 9 від 0906.2023 року має характер такого, що не відповідає дійсним обставинам справи та покликаний створити удавані наслідки для відповідача за зустрічним позовом.

Щодо розрахунку суми позовних вимог зазначає, що відповідачем за первісним позовом, позивачем за зустрічним не було вказано переліку видаткових накладних, відповідно до яких було здійснено поставку на суму 389 354,00 грн., також не було зазначено по яким саме видатковим накладним не було здійснено оплати на суму 389 354,00 грн.

Крім того, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) у наданих до суду поясненнях (вх. № 22730/23 від 25.08.2023 року) зокрема зазначено, що фактична сума основної заборгованості, яка була зазначена ТОВ «ГПЛ» у первісному позові, є меншою на 389 354,00 грн. Надані видаткові накладні підписані ФОП Любін Р.Г. лише з одного боку, тому що оригінали усіх фінансово-господарських документів, які завжди перебували за місцем здійснення господарської діяльності, за адресою: м. Харків, вул. Єнакіївська, 11, фактично були знищені пожежею, що підтверджується належними та допустимими доказами, які наявні у матеріалах справи, і ФОП Любін Р.Г., враховуючи судовий позов ТОВ «ГПЛ» та на його думку свідоме викривлення фактичних даних позивачем у позові, розумів про безперспективність намагань здійснити відновлення документів із цим контрагентом. Отже видаткові накладні були відновлені з бази бухгалтерського обліку ФОП Любін Р.Г. та підписані ним лише з одного боку, так як представник ТОВ «»ГПЛ» заперечує їх наявність взагалі, що спростовується фактичними оплатами за отриману продукцію відповідно до зведених таблиць, та зазначає, що за рахунком фактурою:

- № СФ-0000186 від 18.03.2020 року не було сплачено повну суму за видатковою накладноюРН-0000381 від 21.05.2020 року, яка складається з двох сум 22 464,00 грн. та 22 772,74 грн., з яких позивачем за первісним позовом було сплачено 2 346,10 грн. та остаточний залишок боргу 42 890,64 грн.

- № СФ-00000612 від 03.08.2020 року не було сплачено повну суму за видатковою накладною РН-0001332 від 19.11.2020 року (44 621,40 грн. + 26 883,12 грн. + 46 640,88 грн. = 103 324,16 грн.) та видатковою накладною РН-0001527 від 19.11.2020 року - 243 139,20 грн.

Вищевикладене за твердженнями відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) свідчить про те, що розрахунок заборгованості становить за видатковими накладними РН-0000381 від 21.05.2020 року 42 890,64 грн. + РН-0001332 від 19.11.2020 року 103 324,16 грн. + РН-0001527 від 19.11.2020 року 243 139,20 грн. = 389 354,00 грн.

На думку відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) наведені у поясненнях обставини та обґрунтування доводять безпідставність вимог позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) щодо часини основного боргу та доведеність вимог відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) щодо недостовірності сум основного боргу за позовом, яка є меншою на 389 354,00 грн., що і було обґрунтовано зустрічним позовом.

Причиною виникнення спору у даній справі є питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення на користь відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) заявленої ним суми боргу у сумі 389 354,00 грн. яка на думку останнього, є заборгованістю за поставлений товар за спірним договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року, яку не сплатив ТОВ «ГПЛ».

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Судом враховується, що принцип змагальності сторін у господарському судочинстві передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зауважує, що питання належності та допустимості доказів вирішується судом під час вирішення спору по суті та прийняття рішення у справі.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами наявність за зустрічним позовом договірних відносин за договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року.

Судом здійснено перевірку зазначеної у зустрічний позовній заяві суми у розмірі 389 354,00 грн. за загальний період поставки відповідно до наданих відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) у підтвердження зустрічних позовних вимог копій видаткових накладних, а саме з 06.05.2020 року по 02.02.2022 року, та встановлено, що вищезазначені видаткові накладні не містять підпису та печатки позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним), що унеможливлює встановити на яку кількість та суму була здійснена взагалі поставка товару за наданими до суду документами.

При цьому, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) заперечував проти позовних вимог, та зазначив, що відсутності підпису останнього на видаткових накладних, також зазначив що останнім було здійснено оплату у більшому розмірі ніж то зазначено відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним).

Також, матеріали справи не містять, а відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) не надано до суду доказів звернення до позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) щодо підписання видаткових накладних, які за твердженнями відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) були знищені внаслідок військової агресії РФ.

Крім того, матеріали справи не містять, а відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) не надано до суду ані виписок банку, ані руху коштів по рахунку ФОП Любін Р.Г., ані платіжних доручень щодо оплат, що позбавляє суд можливості встановити наявність заборгованості за спірними накладними у розмірі який зазначено у зустрічній позовній заяві (389 354,00 грн.).

При цьому, відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) не надано до суду жодного оригіналу документів доданих до зустрічної позовної заяви, або документів що підтверджують їх знищення, самі лише посилання на обставини які не підтверджуються належними та допустимими доказами не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, суд приймає до уваги, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Також, аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

При цьому, реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

17.10.2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

З аналізу вищевикладеного слідує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України” від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до частини 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України” за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява №65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява №63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) належними та допустимими доказами не підтверджено доводів зустрічної позовної заяви, щодо заявленої ним суми боргу у сумі 389 354,00 грн. яка на думку останнього, є заборгованістю за поставлений товар за спірним договором поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року.

Крім того, судом встановлено на підставі наявних у матеріалах справи документів інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а надані позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) докази у підтвердження своїх заперечень щодо зустрічних позовних вимог мають перевагу як більш вагомих доказів, тобто існування стверджуваної останнім обставини із урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (наданий відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним)).

Суд зазначає, що його обов'язком при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З огляду на викладене суд зазначає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у позовній заяві, не спростовують вказаного висновку.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи викладені обставини справи і наведені норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини сторін, суд надає перевагу доводам позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним), наведеним у його заявах по суті справи та наданих усних поясненнях, оскільки надані ним докази в сукупності на підтвердження своїх заперечень щодо зустрічних позовних вимог визнаються судом більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) на підтвердження наведених ним обставин.

У зв'язку із чим, зустрічні позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ГПЛ” борг у сумі 389 354,00 грн., та врахування суму 389 354,00 грн., як суму сплачених грошових коштів на виконання договору поставки № 020120/6 від 02.01.2020 року, під час ухвалення судового рішення за первісним позовом не підлягають до задоволення.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення первісних позовних вимог та відсутності достатніх підстав для задоволення зустрічного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) пропорційно розміру задоволених вимог. У зв'язку із чим з відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) підлягає до стягнення сума у розмірі 26 142,87 грн.

Оскільки судом було відмовлено у задоволенні зустрічного позву, судові витрати відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) покладаються на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним).

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У первісному позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГПЛ” (36034, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Половки, буд. 70б, ЄДРПОУ 33190684) суму заборгованості з повернення передоплати у розмірі 565 062,19 грн., штрафу у сумі 564 898,75 грн., 24 % річних у розмірі 350 958,74 грн., інфляційних втрат у розмірі 261 938,45 грн. та судовий збір у розмірі 26 142,87 грн.

В частині стягнення інших вимог - відмовити.

У зустрічному позові Фізичної особи - підприємця Любіна Романа Григоровича- відмовити.

Судові витрати у розмірі 5 840,31 грн. за подання зустрічної позовної заяви залишити за відповідачем за первісним позовом, позивачем за зустрічним позовом

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним): Товариство з обмеженою відповідальністю “ГПЛ” (36034, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Половки, буд. 70б, ЄДРПОУ 33190684);

відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним): Фізична особа - підприємець Любін Роман Григорович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "04" вересня 2023 р.

Суддя О.О. Ємельянова

Попередній документ

113232962

Наступний документ

113232964

Інформація про рішення:

№ рішення:	113232963
№ справи:	922/1856/23
Дата рішення:	25.08.2023
Дата публікації:	07.09.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (15.10.2025)
Дата надходження:	09.05.2023
Предмет позову:	стягнення коштів

Розклад засідань:

Минулі засідання (14)

14.06.2023 10:15	Господарський суд Харківської області
20.06.2023 14:30	Східний апеляційний господарський суд
10.07.2023 11:00	Господарський суд Харківської області
26.07.2023 12:30	Господарський суд Харківської області
28.07.2023 15:00	Господарський суд Харківської області
25.08.2023 10:00	Господарський суд Харківської області
05.09.2023 11:20	Східний апеляційний господарський суд
06.09.2023 12:00	Господарський суд Харківської області
13.09.2023 10:30	Східний апеляційний господарський суд
22.11.2023 14:00	Східний апеляційний господарський суд
03.04.2024 11:00	Господарський суд Харківської області
15.10.2025 15:20	Господарський суд Харківської області
05.11.2025 13:40	Господарський суд Харківської області
05.11.2025 15:20	Господарський суд Харківської області