печерський районний суд міста києва
Справа № 757/2469/22-ц
04 вересня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Вовк С. В.,
при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неконституційним рішенням Верховної Ради України,
І. Позиція сторін у справі.
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неконституційним рішенням Верховної Ради України.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач має статус особи з інвалідністю ІІ групи, перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсійні виплати відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХП).
Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2011 року по справі №2-а-4071/11 за результатами розгляду позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про перерахунок його основної та додаткової відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії позивача по інвалідності з 10.11.2010 року відповідно до ст.ст. 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого у законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік з урахуванням сум проведених виплат.
Рішення суду було виконано і позивач певний час отримував пенсійні виплати в розмірах, визначених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін до нього Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ, яким було суттєво зменшено розмір його пенсії.
07 квітня 2021 року Конституційним Судом України ухвалено Рішення № 1-р(ІІ)/2021, яким визнаються неконституційними положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ щодо установлення мінімального розміру пенсій для осіб, які отримали інвалідність унаслідок Чорнобильської катастрофи, та пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за рішенням Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої резолютивної частини означеного Рішення громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ.
За змістом частини п'ятої резолютивної частини Рішення є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
06 жовтня 2021 року позивач звернувся до Верховної Ради України із заявою про відшкодування йому шкоди, заподіяної її неконституційним рішенням.
11 жовтня 2021 року Апаратом Верховної Ради України його заяву направлено до Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, який у свою чергу вказану заяву направив до Пенсійного фонду України.
Із змісту листа Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 12.11.2021 року випливає, що дотепер не прийнято правового акта, яким має бути встановлено порядок відшкодування шкоди, якої громадяни України зазнали внаслідок дії статті 54 Закону №796-ХІІ, а тому заява позивача до Верховної Ради України залишається бути не вирішеною.
Згідно з розрахунком позивача, розмір завданої йому матеріальної шкоди за період з 1 січня 2015 року по червень (включно) 2021 року ( у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29 червня 2021 року №1584-ІХ) становить 469 203,60 грн, що і просить позивач стягнути з відповідача на свою користь.
Від відповідача відзив на позов не надходив до суду.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
У січні 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 20 січня 2022 року у справі відкрито провадження для розгляду справи у спрощеному порядку без виклику сторін у судове засідання.
Відповідач, який належним чином повідомлявся про відкриття провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження шляхом направлення судом кореспонденції за його адресою проживання, зареєстрованою у передбаченому законом порядку, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому у силу частини восьмої ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2011 року у справі № 2-а-4071/11 встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія) та відповідно до довідки Черкаської обласної спеціалізованої МСЕК являється інвалідом ІІ групи в зв'язку з захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на ЧАЕС з 11 січня 2008 року безстроково.
Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 липня 2011 року у справі № 2-а-4071/11 позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії позивача по інвалідності з 24.11.2010 року відповідно до ст.ст. 39, 50, 54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого у законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік з урахуванням сум проведених виплат.
IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін
Конституційний Суд України у Рішенні № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону
№ 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону
№ 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону № 76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.
Відповідно до частини другої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.
Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги Конституційного Суду України, що вказані у його Рішенні № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18), не прийнятий.
Про вказане йдеться й в ухвалі ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).
При цьому відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов'язком, на порушення Україною якого позивачка не скаржилася, держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави. (пункти 60, 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18).
У матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113). У процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 12 січня 2006 року щодо прийнятності у справі «Ічер проти Туреччини» (Icyer v. Turkey), заява № 18888/02, § 73-87; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242; рішення ЄСПЛ від 10 травня 2001 року у справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprys v. Turkey), заява № 25781/94, § 178-189).
Застосувати принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), є неможливим, так як для цього необхідно, аби позивач обґрунтовував свій позов саме такими обставинами, а саме невиконанням державою свого позитивного обов'язку. У цій ситуації стягнуто може бути відповідну компенсацію. Зазначене порушує принцип рівності сторін, так як позивач наводить відповідні підстави й предмет позову, а якщо суд застосовує інші закони, то відповідач до цього не готовий (рішення ЄСПЛ від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України», заява № 25531/12).
Вказане узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 70, 71 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 751/6851/21 (провадження № 61-2867св22).
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неконституційним рішенням Верховної Ради України - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
Суддя С. В. Вовк