ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"04" вересня 2023 р. справа № 300/5825/23
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, треті особи: Головне управління Національної гвардії України, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальний підтримки, Управління соціального захисту населення Калуської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Яцків Микола Васильович, звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, треті особи: Головне управління Національної гвардії України, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальний підтримки, Управління соціального захисту населення Калуської міської ради, згідно якого просить суд:
- встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 06.04.2023 рахується зниклим безвісти, проживають однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з квітня 2019 року по даний час та що ОСОБА_1 з 11.06.2022 перебуває на утриманні ОСОБА_2 ;
- визнати протиправною бездіяльність щодо відмови у виплаті грошового забезпечення ОСОБА_2 .
- зобов'язати виплачувати належне грошове забезпечення ОСОБА_2 , який з 06.04.2023 року рахується зниклим безвісти, у відповідності до частини 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
- зобов'язати виплатити нараховане та не виплачене грошове забезпечення ОСОБА_2 , який з 06.04.2023 року рахується зниклим безвісти, у відповідності до частини 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Як слідує зі змісту позовних вимог, позивач просить суд встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 06.04.2023 рахується зниклим безвісти, проживають однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з квітня 2019 року по даний час та що ОСОБА_1 з 11.06.2022 перебуває на утриманні ОСОБА_2 .
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі, в частині позовних вимог про встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 06.04.2023 рахується зниклим безвісти, проживають однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з квітня 2019 року по даний час та що ОСОБА_1 з 11.06.2022 перебуває на утриманні ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України(далі також - КАС України), порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відтак, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1)визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес інших осіб, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Так, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно з частиною 1 статті 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною 1 статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Таким чином, вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, в тому числі й факту перебування фізичної особи на утриманні, розглядаються цивільним судом за місцем проживання заявника в порядку окремого провадження.
Крім того, суд зазначає, що згідно змісту позовної заяви, позовні вимоги, пред'явлені позивачем до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, обґрунтовуються доводами про проживання однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, перебування позивача на утриманні та наявністю у зв'язку з цим підстав для нарахування грошового забезпечення у відповідності до частини 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що перевірка та оцінка обґрунтованості доводів позивача про її перебування на утриманні померлого годувальника мможе бути здійснена адміністративним судом під час розгляду цієї адміністративної справи, при вирішенні в межах компетенції судового спору про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинення певних дій, однак без вирішення за результатами судового розгляду питання про встановлення факту, що має юридичне значення. Адже, як вказав Верховний Суд в постанові від 23.01.2023 у справі № 214/1309/21, встановлення такого факту в адміністративній справі не є самостійною метою.
Відтак суд вважає, що відмова у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовної вимоги, яка не може бути вирішена в порядку адміністративного судочинства, не має наслідком порушення прав та інтересів позивача, оскільки не впливає на повноту обставин, що входять до предмета доказування та підлягають встановленню адміністративним судом під час розгляду цієї справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ».
З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Статтею 170 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, в тому числі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відтак, враховуючи характер спірних правовідносин в частині позовних вимог, який є цивільно-правовим, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі в частині вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановити факт проживання однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу та перебування позивача на утриманні військовослужбовцем, слід відмовити, роз'яснивши при цьому позивачу, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 283, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, треті особи: Головне управління Національної гвардії України, Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальний підтримки, Управління соціального захисту населення Калуської міської ради, в частині позовних вимог про встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 06.04.2023 рахується зниклим безвісти, проживають однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу з квітня 2019 року по даний час та що ОСОБА_1 з 11.06.2022 перебуває на утриманні ОСОБА_2 .
Роз'яснити позивачу, що даний спір в частині позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення відноситься до юрисдикції загальних судів та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Микитин Н.М.